Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2018 рокуСправа № 804/1595/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В. за участі секретаря судового засіданняСтогній К.В., за участі: позивача представника позивача представника відповідачаВакар С.В., Кущ Д.С., Лисенка І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування дисциплінарних стягнень, -
ВСТАНОВИВ:
01 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогами: визнати протиправними та скасувати дисциплінарні стягнення у виді догани від 30.11.2017 р. та у виді догани від 23.01.2018 р., накладені на військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що дисциплінарні стягнення у виді догани від 30.11.2017 р. та у виді догани від 23.01.2018 р. накладені на позивача безпідставно та підлягають скасуванню. Вказані стягнення містяться в службовій картці, в розділі "стягнення". Позивач вказує, що такі стягнення до нього не застосовувались, позивачу не оголошувались, жодних порушень в частині неякісного та невідповідального ставлення до служби ним не допускалось. Позивач наголошує, що із документами, згідно яких на нього 30.11.2017 р. та 23.01.2018 р. було накладено дисциплінарні стягнення, він не був ознайомлений у встановленому законом порядку, що підтверджено відсутністю його підпису на довідках (рапортах командира) про оголошення усних доган, які зазвичай складаються у випадку відсутності письмового наказу про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності з метою підтвердження факту ознайомлення останнього із застосованими до нього дисциплінарними стягненнями. Позивач зауважує, що порушення командуванням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України порядку ознайомлення з накладеними дисциплінарними стягненнями позбавило його права на їх оскарження у строки та в порядку, встановленому п. 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 02.04.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем 25.04.2018 року подано відзив на позовну заяву, згідно якого під час накладення на позивача дисциплінарних стягнень відповідач, як суб`єкт владних повноважень, в повній мірі дотримувався та діяв відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних сил України». 30.11.2017 р. позивачу за неякісне та невідповідальне ставлення до служби під час виконання обовязків чергового батальйону, особисто оголошено дагану командиром 1 патрульного батальйону капітаном ОСОБА_2 , який є прямим командиром позивача, разом з тим позивачу було доведено суть вчиненого правопорушення військової дисципліни, яке він вчинив, та за яке його було притягнуто до дициплінарної відповідальності. 14.12.2017 р. дане дисциплінарне стягнення було скасовано (знято). 23.01.2018 р. позивачу за запізнення на службу на 3 години без поважних причин, особисто було оголошено догану командиром 1 патрульного батальйону капітаном ОСОБА_2 , який є прямим командиром позивача, разом з тим позивачу було доведено суть вчиненого правопорушення військової дисципліни, яке він вчинив, та за яке його було притягнуто до дициплінарної відповідальності. Про дані факти доповідалось командиром 1 патрульного батальйону письмово (рапортом) командиру військової частини НОМЕР_1 (а.с. 30-32).
У судове засідання 04.07.2018 року прибули позивач, представник позивача, представник відповідача.
Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача вимоги адміністративного позову не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командувача Національної гвардії України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб офіцерського складу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом від 20.06.2017 року № 174 зарахований до військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, має звання молодшого лейтенанта, займає посаду командира 2 патрульного взводу 2 патрульної роти 1 патрульного батальйону (ВОС 0210003).
Як вбачається із службової картки ОСОБА_1 (а.с. 9), командуванням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на позивача накладено дисциплінарні стягнення, зокрема:
- 30.11.2017 р. усним наказом командира 2 патрульної роти військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за «неякісне та не відповідальне ставлення до служби під час виконання обовязків чоргового батальйону» накладено «усну догану»;
- 23.01.2018 р. усним наказом командира 2 патрульної роти військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за «запізнення на службу на 3 години без поважних причин» накладено «усну догану».
З вказаними стягненнями ОСОБА_1 ознайомлений лише 29.01.2018 року, про що міститься відповідний підпис у службовій картці ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обов`язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначаються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII).
Приписами частини 1 статті 2 Закону 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно частини 4 статті 2 Закону 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Закону №551-XIV) затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, згідно з преамбулою якого цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу. Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту.
Положеннями статей 1, 2 Закону №551-XIV встановлено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Закону №551-XIV визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституціїта законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
У відповідності до положень статті 5 Закону №551-XIV, за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Відповідно до пункту 16 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Приписами статті 30 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
За правилами пунктів 83-85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно із пунктом 88 Дисциплінарного статуту військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Згідно статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Відповідно до пункту 98 цього Дисциплінарного статуту під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Як встановлено судом, усні накази командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень: 30.11.2017 р. та 23.01.2018 р. «догани», взагалі не були оголошені позивачу. Жодних доказів на підтвердження того, що вказані накази доводились до відома позивача матеріали справи не містять. Представник відповідача у судовому засіданні не надав належних доказів щодо суті порушень, за які позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності усними наказами, які саме норми Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту були порушені позивачем; доказів чи пояснень з приводу того, які саме службові обов`язки ОСОБА_1 виконував неналежно відповідачем до суду не надано.
Також, рапорти командира в/ч НОМЕР_1 від 30.11.2017 р. та командира 1 ПБ в/ч НОМЕР_1 не містять викладення обставин (суті порушень) за яких виникла необхідність внесення до службової картки ОСОБА_1 змін, а саме: оголошення догани, окрім формулювання "не якісне та не відповідальне ставлення до служби" та "клопочу по суті рапорта".
Крім того, накази від 30.11.2017 р. та 23.01.2018 р. були прийняті без проведення службового розслідування, без повного дослідження характеру та обставин вчинення правопорушень, їх наслідків, ступені вини військовослужбовця.
Суд зауважує, що саме юридичне існування наказу без посилання на докази, як на підставу його прийняття не може бути достатнім для висновку про порушення позивачем службових обов`язків.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про порушення процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку чим оскаржувані усні накази командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень від 30.11.2017 р. за «неякісне та не відповідальне ставлення до служби під час виконання обовязків чергового батальйону» та від 23.01.2018 р. у вигляді «усної догани» видано передчасно, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням принципу рівності перед законом, без повного врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а отже вони є неправомірними, а позовні вимоги в частині визнання їх протиправними та скасування підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з тим, суд вказує, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України не доведено правомірності та обґрунтованості прийнятих дисциплінарних стягнень у виді догани від 30.11.2017 р. та від 23.01.2018 р., з урахуванням вимог, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оскільки в даному випадку спірним було питання правомірності застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень від 30.11.2017 р. та від 23.01.2018 р. у виді догани, скасування (зняття) таких дисциплінарних стягнень судом до уваги не приймається, також, з урахуванням того, що існування таких, навіть скасованих, може характеризувати військовослужбовця з негативного боку та вказувати на відсутність додержання порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 15362503 від 28.02.2018 року (а.с. 3).
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань.
На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 04 липня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 16 липня 2018 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини рішення в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування дисциплінарних стягнень задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати дисциплінарні стягнення у виді догани від 30.11.2017 р. та у виді догани від 23.01.2018 р., накладені на військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 16 липня 2018 року.
Суддя (підпис) С. В. Прудник
