ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 травня 2018 року Чернігів Справа № 825/1627/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Кашпур О.В.,
за участі секретаря - Демусенко А.С.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
представника третьої особи - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчини певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивач 30.03.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» №П-1057/0-1182/0/94-18 від 12.03.2018; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована в межах Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області для ведення особистого селянського господарства, згідно з доданими графічними матеріалами в межах ділянки (масиву), кадастровий номер 7425555400:04:000:3002; зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області сплатити ОСОБА_4 150000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Протиправні дії та рішення відповідача завдали позивачу моральної шкоди, що проявилось у вигляді почуття нереалізованості у можливості використання ділянки сільськогосподарського призначення, протизаконному очікуванні реалізації права власності та пов’язаного з ним законного інтересу, розчаруванні в діяльності державного органу.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав відзив на позов та зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Відповідно до пункту 1 зазначеного Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Пунктом 7 цього Положення визначено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Таким чином, Головне управління наділене виключними повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Чернігівської області. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад» доручено Держгеокадастру розпочати з 1 лютого 2018 року передачу усіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність відповідних об’єднаних територіальних громад, крім тих земельних ділянок, які не можуть бути передані у комунальну власність. У випадку якщо земельні ділянки не сформовані, Держгеокадастру доручено забезпечити їх формування шляхом інвентаризації. До передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення при передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність, здійснювати за погодженням з об’єднаними територіальними громадами та після прийняття ними рішення. Відповідно до положення пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин, що за своїм змістом відповідає повноваженням, якими органи місцевого самоврядування наділені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад».
На їх адресу рішення Михайло-Коцюбинської сільської ради про погодження щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не надходило. Отже, при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарство на території Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області відповідач не діяв протиправно та не вчинив жодних порушень інтересів позивача.
Також зазначив, що зобов’язання Головного управління надати дозвіл на розробку проекту землеустрою буде свідчити про перебирання судом повноважень суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено розгляд клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у порядку, визначеному законодавством та право прийняти відповідне рішення.
Представник третьої особи - Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав відзив на позов та зазначив, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 122 Земельного кодексу України, у власність або у користування для всіх потреб (ч.4 ст.122 Земельного кодексу України). Згідно пункту 1, пп.13 пункту 4 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
В заяві, зверненій до Головного управління Держгекадастру у Чернігівській області від 01.02.2018. позивач просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель державної власності за межами смт.Михайло-Коцюбинське в межах масиву з кадастровим номером 7425555400:04:000:3002. Заявою від 20.03.18 (отримана 23.03.18) позивач звернувся до голови Михайло-Коцюбинської об’єднаної територіальної громади, де пропонував підтвердити або спростувати вину/компетенцію органу місцевого самоврядування у прийнятті Держгеокадастром відмови у наданні дозволу на відведення земельної ділянки, а також надати копії наявних документів стосовно земельної ділянки кадастровий номер 7425555400:04:000:30022. У строки, визначені ЗУ «Про доступ до публічної інформації» (не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту) позивачу було надіслано відповідь вих. № 261 від 27.03.18, де рекомендовано для отримання погодження, передбаченого розпорядженням КМУ № 60-р від 31.01.2018 «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад» звернутись до селищної ради, за межами якої є намір отримати земельну ділянку у власність, для прийняття відповідного рішення селищною радою; та повідомив, що Михайло-Коцюбинська селищна рада не надавала відмови позивачу у наданні Головним управління Держгеокадастру у Чернігівській області дозволу на розробку документації із землеустрою.
Позивач надав до суду відповідь на відзив третьої особи та просив не враховувати обставини, наведені в ньому та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, зважаючи на наступне.
Встановлено, що 01.02.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована в межах Михайло-Коцюбинської селищної ради за межами селища Михайло-Коцюбинське Чернігівського району Чернігівської області. До заяви позивачем було долучено копію паспорту та ідентифікаційного коду, довідку про участь у АТО, посвідчення УБД №073441 від 22.12.2015, графічні матеріали (роздруківки з публічної кадастрової карти України) (а.с. 13-14).
Листом від 12.03.2018 № П-1057/0-1182/0/94-18 відповідач відмовив у наданні вказаного дозволу, мотивуючи тим, що не має правових підстав щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки Головним управлінням здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, починаючи з 1 лютого 2018 року, до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі у власність за погодженням з об’єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в України») (а.с. 17).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Кожному громадянину України, згідно статті 14 Конституції України, гарантується право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом
Згідно із статтею 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Чернігівської області.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини друга статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно із пунктом “в” частини третьої статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, в тому числі, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Зокрема, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до пункту “б” частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно із частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельним кодексом України чітко визначено порядок отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та вичерпний перелік підстав для відмови уповноваженим органом у видачі останнього. При цьому, органу, наділеному повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, не надано право самостійно, на власний розсуд, розширювати перелік підстав для відмови в наданні дозволу.
З аналізу наведених відповідачем в листі від 12.03.2018 № П-1057/0-1182/0/94-18 доводів, покладених ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в основу для відмови ОСОБА_1 в наданні зазначеного дозволу, вбачається, що вони не передбачені Земельним кодексом України. Тобто, відповідач неправомірно, з порушенням вимог статей 118 та 122 Земельного кодексу України відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ОСОБА_5 Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 (справа № 826/4418/14), з поміж іншого, зазначив, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Невиконання суб’єктами владних повноважень рішень судів порушує принцип юридичної впевненості та ставить під сумнів дієвість судової системи України, що має набагато більший суспільний інтерес, аніж принцип невтручання суду у дискреційні повноваження органу влади.
Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 24.03.2016 (справа № 826/17109/13-а) визначив, що у випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що задоволення вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою у даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, оскільки дискреційні повноваження полягають у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі, тобто серед варіантів правомірної поведінки суб'єкта владних повноважень. В даному випадку відповідач відмовив в задоволенні зави позивача протиправно, з підстав, не встановлених законом. Зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є обґрунтованим способом захисту порушеного права, оскільки відповідач протиправно надав ОСОБА_1 відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 150 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини п’ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, ОСОБА_5 Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв’язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді почуття нереалізованості у можливості використання ділянки сільськогосподарського призначення, протизаконного очікування реалізації права власності та пов’язаного з ним законного інтересу, розчарування в діяльності державного органу, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги).
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправним рішення відповідача стосується виключно меж застосування норм законодавства по надані дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.
Також позивачем було подано клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, при вирішенні якого суд зважає на те, що в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.
При вказаних обставинах, суд вважає, що в задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду необхідно відмовити.
Враховуючи вищенаведене та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відмовляючи ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства, діяло не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про відмову у надані дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована в межах Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована в межах Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області для ведення особистого селянського господарства, згідно з доданими графічними матеріалами в межах ділянки (масиву), кадастровий номер 7425555400:04:000:3002.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 18 травня 2018 року.
Суддя О .В. Кашпур
