ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2018

Справа № 910/702/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ";

до Антимонопольного комітету України;

про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від

28.10.2016 № 480-р у справі № 128-26.13/112-16 в частині

Представники :

від позивача: не з'явились

від відповідача: Максименко А.П.

Паламарчук Б.С.

Назаренко І.В.

Савчук І.В.

Чередніченко Д.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 28.10.2016 № 480-р у справі № 128-26.13/112-16 в частині, а саме:

1. Визнати недійсним пункт 1 резолютивної частини Рішення в частині визнання дій Товариства, які полягали у: встановленні і підтриманні на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо, та встановленні умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, за яких доступ споживача до інформації про розмір остаточних роздрібних цін є обмеженим, внаслідок застосування складних та непрозорих схем лояльності, умов проведення акцій та надання знижок, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.

2. Визнати недійсним пункт 2.2 резолютивної частини Рішення в частині накладення на Товариство штрафу у розмірі 54 036332,00 гривні за вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

3. Визнати недійсним пункт 3 резолютивної частини Рішення в частині зобов'язання Товариства припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене пунктом 1 резолютивної частини Рішення.

4. Визнати недійсним пункт 4 резолютивної частини Рішення в частині зобов'язання Товариства припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене пунктом 1 резолютивної частини Рішення протягом двох місяців з дати отримання рішення, та повідомлення Антимонопольного комітету України протягом п'яти днів з дня виконання рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішення було прийняте Комітетом за наслідками неповного з'ясування та не доведення обставин, які мають значення для справи, з порушенням процедури розгляду справи, на основі недопустимих доказів, що призвело до прийняття неправильних висновків та незаконності прийнятого Рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання Рішення недійсним. Так, позивач зазначав, що в пунктах 6.3.2, 6.3.3 рішення Комітет не наводить достатнього обґрунтування на підтвердження відсутності конкуренції на ринку та відсутності у споживачів можливості вибору тої чи іншої мережі АЗС, у Рішенні Комітет зводить конкуренцію на ринку лише до цінової конкуренції, натомість позивач наголошує, що ринок роздрібної реалізації світлих нафтопродуктів характеризується високим рівнем конкуренції між його учасниками, постійною змагальністю між ними за отримання конкурентних переваг, що спростовує висновки Комітету, при цьому мала місце і цінова конкуренція; Комітетом не проведено аналізу наявності кореляції між факторами, які впливали на формування ціни та динамікою її зміни, не здійснено розрахунків коефіцієнту такої кореляції, натомість лише викладено необґрунтований висновок про відсутність такої кореляції, що в подальшому покладено в основу винесеного Комітетом Рішення; рішення Комітету не містить розрахунків розміру штрафу, накладеного на позивача, з Рішення не зрозуміло, які дані брались Комітетом при обчисленні штрафу, з Рішення не вбачається, чи були враховані Комітетом "пом'якшуючі" обставини для нарахування штрафу та в якій мірі (якщо були враховані), позивач вважає, що саме дохід від реалізації бензину А-95 та дизельного палива за цінами інформаційних табло АЗС, без врахування ПДВ та акцизного податку, мав бути використаний Комітетом при обчисленні суми штрафу, тоді як аналіз позивачем рішення Комітету дає підстави вважати, що Комітет для обрахування штрафу, накладеного на позивача, безпідставно використав розмір доходу від реалізації позивачем всіх нафтопродуктів, а не лише бензину А-95 та дизельного палива, щодо яких винесено Рішення, Комітетом не враховано надані позивачем дані показника розміру доходу від реалізації за вирахуванням знижок, ПДВ, акцизного податку, показників оптової реалізації тощо; Комітетом використано обмежену кількість джерел інформації, оскільки з рішення не вбачається, що які-небудь спеціальні джерела інформації, експертні висновки, дослідження були проаналізовані Комітетом для прийняття Рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 910/702/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2017 вказані вище судові акти скасовано, а дану справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 № 04-23/3018 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/702/17, за результатами якого зазначену справу передано на розгляд судді Балаца С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 справу № 910/702/17 прийнято до провадження судді Балац С.В., розгляд справи призначено на 15.01.2018.

12.01.2018 до відділу діловодства суду від Антимонопольного комітету України надійшла заява про відвід судді Балаца С.В.

Судове засідання, призначене на 15.01.2018, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 задоволено заяву Антимонопольного комітету України про відвід судді Балац С.В.

За наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/702/17 передано судді Картавцевій.

15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції. У відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції.

Зважаючи на наведені імперативні приписи пункту 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

Згідно з нормами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

На виконання наведених приписів Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне призначити підготовче засідання у справі та встановити сторонам строки для подання ними документів на підтвердження своєї правової позиції в даному спорі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2018 суд ухвалив: прийняти справу № 910/702/17 до розгляду; здійснювати розгляд справи № 910/702/17 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі № 910/702/17 призначити на 13.02.2018.

09.02.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

12.02.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи, а саме висновок експертів «Дослідження ринку роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами через мережу автозаправних станцій в період з січня 2013 року по січень 2016 року».

У підготовче засідання 13.02.2018 з'явились представники сторін, які заявили усне клопотання про оголошення перерви з метою ознайомлення з поданими документами, у зв'язку з чим у підготовчому засіданні оголошено перерву до 06.03.2018.

01.03.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшли пояснення.

06.03.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 06.03.2018 з'явились представники сторін.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду, у підготовчому засіданні 06.03.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 27.03.2018.

26.03.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшли пояснення.

У підготовче засідання 27.03.2018 з'явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 27.03.2018 судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2018.

У судове засідання 30.03.2018 прибули представники сторін та надали пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 30.03.2018 оголошено перерву до 02.05.2018.

02.05.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що представники позивача Погружальська К.В. та Сюсєль І.М. не мають можливості прибути у судове засідання 02.05.2018 через термінове відрядження до міста Будапешт.

У судове засідання 02.05.2018 прибули представники відповідача. Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що позивачем не наведено тих обставин, наявність яких в силу ст. 216 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відкладення розгляду справи. Так, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, тим більше, що інтереси позивача, окрім представників Погружальської К.В. та Сюсєля І.М. представляють також Бойко Г.О., Кормило М.І., Струневич І.Ю. на підставі довіреності б/н від 28.12.2017. Більше того, у судовому засіданні 30.03.2018 представниками сторін було надано пояснення по суті спору, в тому числі представниками позивача було викладено зміст та підстави своїх вимог в порядку ст. 208 ГПК України. З огляду на наведене, у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відмовлено.

У судовому засіданні 02.05.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини , пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

Вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку.

З урахуванням приписів частини третьої статті 6 названого Закону для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який:

свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання;

спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.

Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.

При цьому саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб'єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо).

Крім того, у вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою дій чи бездіяльності суб'єктів господарювання як погодженої конкурентної поведінки (стаття 5, частини перша - четверта статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), слід з'ясовувати та перевіряти належними засобами доказування фактичні обставини, пов'язані з наявністю або відсутністю безпосереднього впливу таких дій (бездіяльності), - наприклад, укладання угоди або прийняття рішення в будь-якій формі, - на умови виробництва, придбання чи реалізації певного товару, в тому числі на такі параметри ринку, як можливі обсяги реалізації, загальний рівень цін на ринку тощо.

Судом встановлено, що 28.10.2016 Антимонопольним комітетом України (далі - Комітет, відповідач) прийнято рішення № 480-р у справі № 128-26.13/112-16 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення), яким, зокрема:

визнано дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Рітейл" (далі - Товариство, позивач), Приватного підприємства "Окко-нафтопродукт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг", Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" (до 08.05.2015 - Підприємства з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ-Україна"), Товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР ПЕТРОЛЕУМ" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" (далі вказані суб'єкти господарювання разом - відповідачі по справі Комітету), які полягали у:

встановленні і підтриманні на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо та

встановленні умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, за яких доступ споживача до інформації про розмір остаточних роздрібних цін є обмеженим, внаслідок застосування складних та непрозорих програм лояльності, умов проведення акцій та надання знижок,

порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції (п. 1 резолютивної частини Рішення);

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення, накладено штраф на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ Рітейл" (код ЄДРПОУ 37821544, м. Луцьк) у розмірі 54 036 332 (п'ятдесят чотири мільйони тридцять шість тисяч триста тридцять дві) гривні (п.п. 2.1 п. 2 резолютивної частини Рішення);

Зобов'язано ТОВ "ВОГ Рітейл", ПП "Окко нафтопродукт", ТОВ "Альянс Холдинг", ПІІ "АМІК Україна" (до 08.05.2015 - ПІІ"ЛУКОЙЛ-Україна"), ТОВ "СОКАР ПЕТРОЛЕУМ" і ТОВ "Параллель-М ЛТД" припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення, зокрема, шляхом:

впровадження зрозумілих, відкритих та прозорих критеріїв надання споживачам знижок до роздрібних цін на світлі нафтопродукти, зазначених на інформаційних табло.

впровадження механізму інформування споживачів щодо фактичних роздрібних цін кожної з марок бензинів і дизельного палива, що реалізуються на стаціонарних АЗС, у тому числі з урахуванням програм лояльності, проведених акцій та наданих знижок (п. 3 резолютивної частини Рішення).

Пункт 3 резолютивної частини Рішення підлягає виконанню у двомісячний строк з дня його одержання. Про виконання пункту 3 резолютивної частини Рішення повідомити Антимонопольний комітет України протягом п'яти днів з дня його виконання (п. 4 резолютивної частини Рішення).

Господарським судом міста Києва встановлено, що під час прийняття Рішення Антимонопольний комітет України виходив з того, що відповідно до пункту 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Комітет у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції уповноважений проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

В ході розгляду справи Комітетом було проведено дослідження діяльності відповідачів по справі Комітету (в т.ч. позивача) під час здійснення роздрібної торгівлі пальним для автотранспортних засобів через мережу автозаправних станцій.

Комітет у Рішенні встановив, що:

товарними межами ринків є роздрібна торгівля низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу стаціонарних АЗС (п. 85 Рішення);

територіальними (географічними) межами товарних ринків, на яких здійснюють діяльність Відповідачі, є територіальні (географічні) межі сукупності регіональних ринків, на яких відповідачі здійснювали господарську діяльність з роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу власних або орендованих стаціонарних АЗС (п. 90 Рішення);

часові межі ринку визначаються як проміжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою. Дослідження діяльності відповідачів на ринку роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу стаціонарних АЗС провадилось у межах періоду із січня 2013 року до січня 2016 року (включно) (п.п. 93, 95 Рішення).

Позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1, 2.2, 3, 4 Рішення АМК в частині, що стосується Товариства, вказав, що Рішення було прийняте Комітетом за наслідками неповного з'ясування та не доведення обставин, які мають значення для справи, з порушенням процедури розгляду справи, на основі недопустимих доказів, що призвело до прийняття неправильних висновків та незаконності прийнятого Рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання Рішення недійсним.

Зокрема, позивач стверджує, що:

- Комітетом не повністю з'ясовані обставини, які були покладені в основу Рішення, зокрема, було неправильно визначено товарні межі ринку, не досліджено структуру ціни на нафтопродукти, ступінь впливу на її формування об'єктивних факторів;

- Комітетом не доведено наявності узгодженості між суб'єктами господарювання на ринку, координації дій між ними щодо порядку формування роздрібних цін на нафтопродукти;

- Комітетом не проведено належного аналізу та не доведено відсутності об'єктивних причин для схожої поведінки суб'єктів господарювання на ринку щодо встановлення цін на нафтопродукти, не спростовано, що така поведінка на ринку була "паралельною" (а не узгодженою), а саме вчасним реагуванням суб'єктів господарювання на зміну об'єктивних обставин та на поведінку одне одного;

- Комітетом не проведено аналізу ступеня впливу (шляхом здійснення кореляційного аналізу) об'єктивних причин на формування ціни суб'єктами господарювання;

- висновки Комітету щодо відсутності цінової конкуренції на ринку грунтуються на оцінці співвідношення цін, за якими здійснювалась реалізація не більше 10% нафтопродуктів, в той час як основний дохід суб'єкти господарювання на ринку отримували від реалізації нафтопродуктів за цінами, з урахуванням знижок, що суттєво відрізнялися від тих, які встановлювалися на інформаційних табло;

- Комітет безпідставно звузив поняття конкуренції на ринку лише до цінової конкуренції та зробив безпідставний висновок про відсутність конкуренції на відповідному ринку, в той час як ринок характеризувався високим рівнем конкуренції та постійною змагальністю між учасниками за отримання конкурентних переваг;

- Рішення не містить будь-якого обґрунтування на підтвердження висновків Комітету про "непрозорість" та складність умов програм лояльності та акцій позивача;

- Комітет об'єднав справи з різною кваліфікацією та різним предметом дослідження та змінюючи кваліфікацію об'єднаної справи, не закрив провадження у справі в частині зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

- рішення Комітету не містить розрахунків розміру штрафу, накладеного на позивача, з Рішення не зрозуміло, які дані брались Комітетом при обчисленні штрафу, з Рішення не вбачається, чи були враховані Комітетом "пом'якшуючі" обставини для нарахування штрафу та в якій мірі (якщо були враховані), позивач вважає, що саме дохід від реалізації бензину А-95 та дизельного палива за цінами інформаційних табло АЗС, без врахування ПДВ та акцизного податку, мав бути використаний Комітетом при обчисленні суми штрафу, тощо.

Відповідач заперечив проти позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1, 2.2, 3, 4 Рішення АМК в частині, що стосується Товариства, з наступних підстав:

- твердження позивача щодо неправильного визначення Комітетом товарних та географічних меж ринку не відповідають дійсності, оскільки:

Комітет оцінюючи схожість дій відповідачів при встановленні роздрібних цін реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива не об'єднував ці товари в ринок одного товару.

Майже 50 відсотків усієї кількості АЗС зосереджені у 8 регіонах, а саме: Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Львівській, Одеській, Харківській областях та м. Києві. Усі інші АЗС розташовані в інших регіонах. Позивач здійснює діяльність з роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами по всій території України, зокрема в тих областях, які зазначені вище. Комітетом були охоплені усі регіональні ринки в межах великих населених пунктів та автомагістралей областей, які характеризуються стабільним попитом споживання;

- твердження позивача про те, що Рішення не містить жодних доказів на підтвердження узгодженості поведінки між позивачем та іншими суб'єктами господарювання на ринку, як прямих, так і не прямих, що вимагається для кваліфікації дій як узгоджених в силу норм законодавства, є необґрунтованими, оскільки:

Комітетом встановлено, що кожен із суб'єктів господарювання роздрібного ринку нафтопродуктів (у т.ч. і інші відповідачі по справі Комітету та, зокрема, позивач) має різні можливості щодо придбання (отримання на реалізацію) нафтопродуктів, зокрема, закуповуючи (приймаючи на реалізацію) бензин марки А-95 та дизельне паливо на різних умовах та за різними (відмінними один від одного) цінами, при цьому позивачем жодних пояснень щодо наявності настільки подібних роздрібних цін реалізації відповідачами (у т.ч. і позивачем) бензину марки А-95 та дизельного палива на інформаційних табло АЗС надано не було.

- твердження позивача про те, що Комітет у своєму Рішенні не дослідив безпосередню структуру ціни на нафтопродукти, порядок її формування, ступінь впливу на її формування об'єктивних факторів не відповідають дійсності, оскільки в ході розслідування у справі було зібрано та проаналізовано: роздрібні ціни, встановлені позивачем на інформаційних табло стаціонарних АЗС на світлі нафтопродукти (щоденно та по кожній АЗС); обсяги, вартість та середньозважені ціни придбання світлих нафтопродуктів позивачем; обсяги, вартість та середньозважені ціни роздрібної реалізації позивачем світлих нафтопродуктів через мережу стаціонарних АЗС; динаміку європейських біржових котирувань на світлі нафтопродукти; середньозважені ціни імпорту; основні елементи затрат, що формують собівартість пального, коливання курсу долара США та євро;

- твердження позивача в позовній заяві щодо відмінності між ціною на інформаційних табло АЗС та фактичною ціною реалізації нафтопродуктів, щодо конкуренції на ринку, щодо прозорості процедури надання знижок споживачам є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем та іншими відповідачами по справі Комітету проводилися акції. Разом з тим, надання ними знижок до роздрібних цін, зазначених на інформаційних табло, обумовлювалося необхідністю придбання споживачами пального певного обсягу або на певну суму.

Комітет вважає, що позивач та інші відповідачі по справі Комітету, встановлюючи та підтримуючи на інформаційних табло на АЗС подібні між собою роздрібні ціни реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, реалізуючи при цьому частину пального за цінами, які є нижчими від цін, зазначених на інформаційних табло, фактично уникають відкритої цінової конкуренції між собою.

- твердження позивача щодо порушення Комітетом порядку об'єднання справ та перекваліфікації є також необґрунтованими, на думку відповідача.

- щодо розрахунку розміру штрафу, який накладено на позивача, то відповідач зазначив, що Рішення Комітету щодо накладання штрафу приймаються виключно органом Комітету відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Рекомендаційні роз'яснення щодо застосування положень частин другої, п'ятої та шостої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", частин першої та другої статті 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 09 серпня 2016 року № 39-рр, про порушення яких відповідачем стверджує позивач, не є нормативним актом і не підлягають обов'язковому застосуванню Комітетом, водночас, Комітет (як колегіальний орган) за власною ініціативою враховує їх зміст для забезпечення однаковості, недискримінаційності та пропорційності накладення штрафів за аналогічні порушення. Комітет звернув увагу на зазначені у Рішенні обставини, які були враховані ним під час визначення розміру штрафу, накладеного на позивача, а також, що розмір накладеного на позивача штрафу є значно меншим (0,2%) за максимально можливий допустимий за Законом розмір (до 10%);

Таким чином, відповідач вважає викладені у позовній заяві твердження позивача безпідставними та необґрунтованими, а прийняте ним Рішення є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та у повній відповідності положенням законодавства про захист економічної конкуренції, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Отже, причиною виникнення спору у справі № 910/702/17 стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення частково недійсним (пункти 1, 2.2, 3, 4 в частині, яка стосується Товариства).

Направляючи дану справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Вищий господарський суд України в постанові від 08.11.2017 зазначив, що попередніми судовими інстанціями не враховано та не спростовано доводи Антимонопольного комітету України, що ціни за програмами лояльності є похідними від цін за інформаційним табло; для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод); не було надано належної правової оцінки здійсненому Антимонопольним комітетом України економічному аналізу ринку через застосування коефіцієнта кореляції; не дано належної правової оцінки доводам Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єктів господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції";порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Щодо порушення Комітетом порядку об'єднання справ та перекваліфікації дій.

Позивач зазначив, що спочатку Комітет розглядав щодо позивача справу про зловживання монопольним (домінуючим) становищем (справа № 128-26.13/56-15, копія розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 24.04.2015 № 04/82-р - додаток № 22 до позовної заяви).

В подальшому, Комітет розпочав розгляд справи про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій (справа № 128-26.13/112-16, копія розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 22.01.2016 № 06/11-р АМКУ - додаток № 23 до позовної заяви).

Об'єднавши зазначені справи щодо позивача та інших суб'єктів господарювання в одну справу № 128-26.13/112-16 (розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08.07.2016 № 06.176-р), Комітет виніс оскаржуване Рішення.

Позивач вважає, що об'єднуючи справи з різною кваліфікацією та різним предметом дослідження та змінюючи кваліфікацію об'єднаної справи, Комітет був зобов'язаний закрити провадження у справі в частині зловживання монопольним (домінуючим) становищем, оскільки порушення законодавства в даному випадку доведено не було. В свою чергу, порушення Комітетом встановленої законодавством процедури об'єднання справ та перекваліфікації дій призвело до того, що Комітетом при прийнятті Рішення було взято до уваги неналежні докази та інформацію, що були отримані в межах іншої справи, провадження у якій підлягало закриттю.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на розгляді в Антимонопольному комітеті України знаходились справи № 128-26.13/53-15, № 128-26.13/54-15, № 128-26.13/55-15, № 128-26.13/56-15. Зокрема, справа № 128-26.13/56-15 за ознаками вчинення порушення ТОВ "Золотий екватор" і ТОВ "ВОГ Рітейл" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Під час розгляду вищевказаних справ Комітетом було встановлено, що цінова політика відповідно ПП "Окко нафтопродукт", ТОВ "Альянс Холдинг", ПІІ "ЛУКОЙЛ-Україна" (з 08.05.2015 - ПП "АМІК Україна"), ТОВ "Золотий екватор" і ТОВ "ВОГ Рітейл" була однаковою як на тих АЗС, що входили до ринків, у межах яких органами Комітету становище вказаних суб'єктів господарювання було визнано монопольним (домінуючим), так і на інших АЗС на території України.

Якщо значна частина доказів у розпочатих органом Комітету справах встановлюється на підставі одних й тих самих документів, є доцільним об'єднати ці справи в одну, про що орган Комітету приймає розпорядження на підставі частини першої статті 38 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Дана норма кореспондуються і з пунктом 25 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У зв'язку з цим, розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08.07.2016 № 06/176-р справи № 128-26.13/53-15, №128-26.13/54-15, № 128-26.13/55-15, № 128-26.13/56-15 та № 128-26.13/10-16 об'єднано в одну справу № 128-26.13/112-16 (п.п. 7 - 10 Рішення).

Судом враховано, що наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища у позивача не є обов'язковою умовою для доведення вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами на відміну від порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем.

Як вбачається з оскаржуваного Рішення (абз. 1), прийнятого за результати розгляду справи № 128-26.13/112-16, розгляд вказаної справи здійснювався Комітетом саме у зв'язку з наявністю в діях відповідачів по справі Комітету (в т.ч. і позивача) ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.

Таким чином врахувавши наведений предмет справи Комітету № 128-26.13/112-16, а також положення частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", якими визначені повноваження Антимонопольного комітету України у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, та положення частини 2 статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції", якими передбачено вчинення органами Антимонопольного комітету певних дій при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд критично оцінює доводи позивача щодо порушення Комітетом порядку об'єднання справ та перекваліфікації дій, оскільки, в будь-якому разі, порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства розглядається в контексті того, чи призвело таке порушення до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи. Разом з тим, в спірному випадку судом не встановлено порушення або неправильне застосування Комітетом норм процесуального права, наслідком яких може бути скасування оскаржуваного Рішення.

Розпорядженням АМКУ від 5 березня 2002 року №49-р "Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку" затверджена відповідна Методика, яка, зокрема, призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (п.1.2. Методики).

Згідно з п.1.3 Методики, метою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією; контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень.

Товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого (п.1.3 Методики).

Відповідно до п. 5.1. Методики, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців, покупців ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності. При проведенні дослідження необхідно врахувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група; п.5.2. Методики).

Суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМКУ відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002р. №49-р.

Судом встановлено, що відповідачем у спірному Рішенні було визначено такі товарні межі: відповідачі здійснюють господарську діяльність на території України щодо роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами через мережу АЗС; до світлих нафтопродуктів належать бензин та дизельне паливо; географічні межі: територіальними (географічними) межами товарних ринків, на яких здійснюють діяльність відповідачі, є територіальні (географічні) межі сукупності регіональних ринків, на яких відповідачі здійснювали господарську діяльність з роздрібної торгівлі низько октановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу власних або орендованих АЗС; часові межі: дослідження діяльності відповідачів на ринку роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу стаціонарних АЗС проводилось у межах періоду із січня 2013 року до січня 2016 року (включно).

Отже, саме з огляду на споживчі характеристики, умови реалізації та споживання, товарними межами ринку було визначено роздрібну торгівлю низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу стаціонарних АЗС.

Щодо вчинення схожих дій суб'єктами господарювання на ринку та об'єктивних чинників, які впливали на формування ціни.

У Рішенні Комітету встановлено:

Протягом січня 2013 - січня 2016 року відповідачі одночасно або майже одночасно (з інтервалом у декілька днів) змінювали (підвищували або зменшували) роздрібні ціни реалізації бензину марки А-95 шляхом зазначення цих цін на інформаційному табло на стаціонарних АЗС (п. 99);

Протягом січня 2013 - січня 2016 року відповідачі неодноразово вчиняли на ринку схожі дії щодо встановлення і підтримання на інформаційних табло стаціонарних АЗС роздрібних цін реалізації бензину марки А-95 і дизельного палива (п. 152).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про захист економічної конкуренції", узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Згідно з приписами ч.1 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Частиною 2 статті 6 вказаного Закону встановлено, що антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) (ч. 3 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Так, за своїм змістом частина третя статті 6 Закону передбачає можливість визнання антиконкурентними узгодженими діями паралельної поведінки суб'єктів господарювання, якщо немає прямих доказів безпосередніх контактів конкурентів (таких, як протоколи переговорів, угоди, кореспонденція, показання свідків, тощо), але схожість (паралельність, однаковість) поведінки учасників ринку є настільки аномальною, що не може бути пояснена іншими (об'єктивними) причинами, крім антиконкурентної змови чи свідомої координації конкурентної поведінки таких суб'єктів.

Суд зазначає, що на орган Антимонопольного комітету України покладається обов'язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання".

При цьому, для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій. Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Таким чином, відповідно до частини 3 статті 6 Закону, для притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій органи Комітету повинні довести, у сукупності, наявність 3 елементів складу:

дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання на ринку товару є схожими;

аналіз органами Комітету ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності);

схожі дії (бездіяльність) призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (тобто, є фактичний або потенційний антиконкурентний вплив схожих дій на конкуренцію).

Першим кваліфікуючим елементом порушення, передбаченого частиною третьою статті 6 Закону, є вчинення суб'єктами господарювання - відповідачами схожих дій (бездіяльності) на ринку товару.

У Рішенні Комітет, застосувавши метод кореляційного аналізу роздрібних цін відповідачів, дійшов висновку, що роздрібні ціни на бензин марки А-95 та дизельне пальне, що встановлювалися ТОВ «ВОГ Рітейл» та іншими відповідачами на інформаційних табло АЗС протягом досліджуваного періоду, були дуже подібними.

Основним математичним інструментом доведення органами Комітету схожості дій є кореляційний аналіз, який є методом оброблення статистичних даних, і полягає у вивченні коефіцієнтів кореляції.

Як зазначав відповідач, коефіцієнт кореляції може набувати значення від -1 до 1. Чим ближче абсолютне значення коефіцієнта кореляції до 1, тим тісніший зв'язок існує між двома перемінними. Тобто, якщо парний коефіцієнт кореляції дорівнює 1, то між двома змінними існує лінійна функціональна залежність. Якщо парний коефіцієнт кореляції дорівнює 0, то між двома змінними залежність повністю відсутня.

Таким чином, якщо коефіцієнт кореляції наближається до одиниці або дорівнює одиниці, це означає, що кожна зміна ціни одного відповідача по справі Комітету, відповідно, відображена в такій же зміні ціни іншого відповідача. У випадку позитивного коефіцієнту кореляції на графічному зображенні лінії цін будуть підніматися та опускатися одночасно.

Так, у пунктах 99-115 Рішення Комітет аналізує динаміку зміни відповідачами цін на бензин А-95 та у п.п. 116-124 Рішення застосовує до цін ТОВ «ВОГ Рітейл» та інших відповідачів кореляційний аналіз і одержує коефіцієнти кореляції у проміжку 0,96-0,99. Як зазначено у п. 123 Рішення, такі коефіцієнти кореляції (наближені до 1) свідчать про взаємозалежність роздрібних цін на бензин марки А-95 ТОВ «ВОГ Рітейл» та інших відповідачів у справі Комітету протягом 2014 р. - січня 2016 р. і є ознакою їх практично повної схожості. Така схожість та взаємозалежність траєкторій роздрібних цін відповідачів протягом періоду порушення проілюстрована графіками, вміщеними у додатках 4-5 до Рішення.

Суд зазначає, що у пунктах 126-152 Рішення Комітет аналізує динаміку зміни відповідачами цін на дизельне паливо, а потім, у п.п. 116-124 Рішення, застосовує до цін ТОВ «ВОГ Рітейл» та інших відповідачів кореляційний аналіз і одержує коефіцієнти кореляції за періоди 2014 - січень 2016 року у проміжку з 0,97-0,99. Такі коефіцієнти кореляції на переконання суду безперечно свідчать про взаємозалежність роздрібних цін на дизельне паливо ТОВ «ВОГ Рітейл» та інших відповідачів у справі Комітету протягом 2014 - січня 2016 року і є ознакою їх практично повної схожості, що ілюструється графіками, які вміщені у додатках 10 та 11 до Рішення.

Другим обов'язковим кваліфікаційним елементом складу правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 6 Закону, є спростування наявності об'єктивних причин для вчинення суб'єктами господарювання схожих дій через аналіз ситуації на ринку товару.

Як визначив Комітет (п. 171 Рішення) виходячи з інформації операторів ринку та експертів, об'єктивними факторами, що впливають на формування роздрібних цін на моторні бензини та дизельне пальне, передусім є:

ціни на нафтопродукти на європейських ринках за котируваннями Platts, закупівельні ціни нафтопродуктів (досліджується у п.п. 172-201 Рішення);

податкове навантаження, що діє в Україні (зокрема, акциз податок на роздрібну реалізацію та ПДВ);

курс долара США і євро;

торговельна надбавка (маржа), яка є достатньою для покриття обґрунтованих витрат та отримання прибутку.

Суд зазначає, що Комітетом у Рішенні здійснено детальний аналіз кожного з цих об'єктивних факторів. Так, Комітетом було зібрано та проаналізовано: роздрібні ціни, зазначені ТОВ «ВОГ Рітейл» на інформаційних табло стаціонарних АЗС на світлі нафтопродукти (щоденно та по кожній АЗС); обсяги, вартість та середньозважені ціни придбання ТОВ «ВОГ Рітейл» світлих нафтопродуктів; обсяги, вартість та середньозважені ціни роздрібної реалізації ТОВ «ВОГ Рітейл» світлих нафтопродуктів через мережу стаціонарних АЗС; динаміку європейських біржових котирувань на світлі нафтопродукти; середньозважені ціни імпорту; основні елементи затрат, що формують собівартість пального.

При цьому Комітет виходив з того, що для всіх відповідачів по справі деякі умови ведення господарювання були однаковими, а саме: курс гривні до іноземних валют (зокрема, долару США та євро) за кожен період часу; податковий та митний режим в Україні (у т.ч. акцизний податок) та його зміни протягом періоду розслідування. Крім того, Комітетом було враховано, що весь обсяг (100 %) нафтопродуктів (бензин А-95 та дизельне пальне) як ТОВ «ВОГ Рітейл», так і інші відповідачі по справі Комітету імпортують з-за кордону (а відтак, паливо придбавається за іноземну валюту).

Так, Комітетом було проаналізовано собівартість бензину А-95 і дизельного палива по кожному з контрагентів, яка сформована як під впливом об'єктивних факторів, що однаково діють на всіх учасників ринку (зокрема, зміна курсу гривні, податкове навантаження, ціни виробника), так і суб'єктивних факторів (логістичні витрати, кількість суб'єктів в ланцюгу поставки від виробника до заправки, їх структура витрат та ціноутворення тощо).

Оскільки закупівельна вартість бензину А-95 та дизельного палива формується результаті впливу вищевказаних факторів, немає необхідності в аналізі впливу кожного з них окремо, наприклад, зміни валютного курсу.

Як зазначено на графіках (Додаток до Рішення Комітету 20б та 20в) контрагенти мали суттєво різну закупівельну вартість бензину А-95 та дизельного палива (коливання від 10 до 30% протягом досліджуваного періоду), і наявність позитивної кореляції роздрібних цін реалізації на інформаційних табло не може бути спричинена схожістю структури витрат контрагентів (яка насправді не є схожою), а відтак, не має об'єктивних причин.

Усі вищезазначені фактори, а саме: зміна курсу валют за весь період порушення, податкове та митне навантаження та будь-які його зміни, основні елементи витрат кожного з відповідачів по справі Комітету, за висновками суду та Комітету, напряму впливали на закупівельні ціни відповідачів.

Суд зазначає, що у Рішенні детально проаналізовано динаміку цін придбання бензину А-95 та дизельного пального в усіх відповідачів по справі, включно з ТОВ «ВОГ Рітейл», у порівнянні з цінами на нафтопродукти на європейських ринках за котируваннями Platts (п.п. 172-201 Рішення).

Крім того, суд зазначає, що Комітетом було враховано, що ТОВ «ВОГ Рітейл» протягом періоду порушення нафтопродукти в Україну безпосередньо не імпортував, а придбавав їх на підставі договору купівлі - продажу у ТОВ «ВОГ Трейдінг». Разом з тим, як зазначає відповідач, структурування бізнесу через іноземну юрисдикцію (фактор, який - суб'єктивно - може впливати на ціноутворення ТОВ «ВОГ Рітейл» на території України), хоча і є поширеним для України явищем, але в жодному разі не може розглядатися як об'єктивна причина для вчинення схожих дій у розумінні частини 3 статті 6 Закону.

Так, шляхом кореляційного аналізу Комітетом встановлено, що ступінь зв'язку між рядами цін придбання (отримання на реалізацію) відповідачами (у т.ч. і ТОВ «ВОГ Рітейл») бензину марки А-95 та дизельного пального є значно нижчим, ніж ступінь зв'язку між рядами роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо, які встановлювали відповідачі по справі Комітету (у т.ч. ТОВ «ВОГ Рітейл») на інформаційних табло протягом досліджуваного періоду.

На цій підставі Комітет дійшов висновку, що хоча всі відповідачі по справі Комітету мали різні можливості та умови при закупівлі нафтопродуктів та різну ціну такої закупівлі, яка змінювалася різним чином протягом дослідженого періоду, тим не менше роздрібна ціна у відповідачів протягом того ж періоду демонструвала повну схожість, а зміни роздрібної ціни - майже абсолютну синхронність.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідачем було зроблено обґрунтований висновок, що при наявності такої різниці в закупівельних цінах настільки схожі роздрібні ціни реалізації відповідачами бензину марки А-95 та дизельного пального на інформаційних табло стаціонарних АЗС та така синхронність у зміні траєкторій роздрібних цін не можуть бути пояснені об'єктивними ринковими причинами, і єдиним поясненням такої цінової поведінки є узгоджена поведінка відповідачів по справі у вигляді вчинення схожих дій.

При цьому, позивач стверджує, що під час розслідування відповідач не дослідив належним чином об'єктивні причини, які пояснюють схожість цінової поведінки відповідачів у справі, а саме - не дослідив собівартість нафтопродуктів на кожній ланці ланцюга поставок нафтопродуктів, починаючи з заводу виробника.

Разом з тим, суд зазначає, що усі ці витрати на кожній ланці виробництва та поставки нафтопродуктів включено у закупівельні ціни, за якими ТОВ «ВОГ Рітейл» придбавав бензин та дизельне паливо у постачальника, а тому відсутня необхідність досдіження всього ланцюга поставок нафтопродуктів.

Третім (останнім) кваліфікаційним елементом правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 6 Закону, є доведення негативного впливу схожих дій на конкуренцію (антиконкурентного ефекту), а саме: того, що схожі дії (бездіяльність) призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (тобто, є фактичний або потенційний антиконкурентний вплив схожих дій на конкуренцію).

Згідно зі статтею 1 Закону, під економічною конкуренцією (конкуренцією) розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкуренція може відбувається за цінами, а також за іншими факторами, такими, як якість, зручність, суб'єктивне сприйняття брендів (знаків для товарів та послуг), тощо.

Відповідно до п. 8 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1442, з подальшими змінами), відомості про роздрібні ціни, марки та види нафтопродуктів (у тому числі дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки), що продаються на АЗС, повинні бути зазначені на інформаційному табло, яке встановлюється на в'їзді та біля оператора АЗС.

Так, як зазначав відповідач, саме ці роздрібні ціни на інформаційному табло бачить споживач, коли приймає рішення (найчастіше на практиці - будучи при цьому за кермом автомобіля, який швидко рухається) щодо обрання того чи іншого АЗС.

При цьому, як зазначав відповідач, останній у своїй практиці виходить з того, що:

недопущення конкуренції передбачає створення такої ситуації, коли підвищуються бар'єри входження на ринок потенційних конкурентів або створюються умови, відповідно до яких суб'єкти господарювання, що працюють на одному ринку з об'єктивних причин, не конкурують. У цьому випадку недопущення конкуренції може мати місце на тому ринку, на якому конкуренції не було;

під усуненням конкуренції розуміється повне припинення змагальності між конкурентами, внаслідок чого покупці (продавці) позбавляються можливості вибирати між продавцями (покупцями);

обмеження конкуренції відбувається у разі штучного зменшення впливу визначених для конкуренції чинників.

Так, як вбачається з Рішення, Комітет притягнув відповідачів по справі до відповідальності не за недопущення чи усунення, а саме за обмеження конкуренції на ринку, а саме - за вчинення відповідачами схожих дій щодо встановлення і підтримання на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних (до ідентичності) між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне пальне без об'єктивних причин для вчинення таких дій, що призвело до обмеження можливості вибору споживачами того чи іншого учасника ринку за ціновим критерієм, та як наслідок призводить до ущемлення їхніх інтересів.

При цьому, щодо доводів позивача, що відповідачі за справою Комітету конкурували за споживача іншими, крім ціни, факторами (як-от: розташування АЗС, кухня, тощо), жодним чином не спростовує висновків Комітету про відмову відповідачів від відкритої цінової конкуренції за інформаційними табло АЗС, адже коли роздрібні ціни зафіксовані на однаковому рівні та змінюються синхронно, споживачеві залишається тільки вибір за іншими факторами конкуренції (які можуть мати для споживача другорядне значення), а не за ціновим критерієм (який в умовах постійного підвищення вартості пального на ринку та впливу вартості пального на собівартість практично всіх товарів має для населення надзвичайно велике значення).

Як було встановлено Комітетом, практично всі відповідачі значну частину нафтопродуктів, у т.ч. бензину марки А-95 та дизельного пального реалізовували споживачам не за цінами інформаційних табло (стел) АЗС, а за акційними цінами (акційними картками), умови яких відрізнялися.

Проте, цей факт не спростовує висновків Комітету стосовно обмеження між відповідачами конкуренції, оскільки за цінами інформаційних табло АЗС (а не акційними цінами) усі відповідачі по справі реалізують значну частку нафтопродуктів.; відповідачів у справі Комітету притягнуто до відповідальності за обмеження відкритої цінової конкуренції - тобто, відмови від конкуренції між собою за роздрібними цінами інформаційних табло АЗС (встановлення таких цін на однаковому рівні та їх синхронна зміна протягом періоду порушення); знижки, які надаються споживачам за акційними картками, мають непрозорий (неочевидний) характер.

Суд зазначає, що функція цінової конкуренції полягає в утриманні роздрібних цін на найнижчому можливому рівні, що призводить до найбільш ефективного розподілу доходу з точки зору продуктивності і здатності гравців ринку адаптуватися до ринкових змін, тоді-як обмеження конкуренції полягало в тому, що учасники антиконкурентних узгоджених дій не змагалися між собою завдяки власним досягненням та, маючи об'єктивні можливості для зменшення (чи, щонайменше, диференціації) роздрібної ціни реалізації найбільш популярного серед споживачів пального: бензину А-95 та дизельного палива, - замість цього, орієнтуючись на рівень ціни один одного (а не на потреби споживачів), підтримували відповідні ціни на інформаційних табло АЗС практично на однаковому рівні та синхронно змінювали їх без об'єктивно виправданих на те причин.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що вчинення таких дій відповідачами призвело до обмеження можливості вибору споживачами того чи іншого учасника ринку за ціновим критерієм та, як наслідок, призвело до обмеження конкуренції на ринку (практично повна відмова від відкритої цінової конкуренції).

Таким чином, усі три кваліфікаційні ознаки порушення, передбачені ч. 3 статті 6 Закону, а саме: схожість дій із встановлення та зміни роздрібних цін на інформаційних табло стаціонарних АЗС; відсутність об'єктивних ринкових причин для підтримання настільки схожих роздрібних цін та їхніх синхронних змін; обмеження конкуренції на ринку (а саме: фактично повної відмови від відкритої цінової конкуренції між відповідачами), наявні в діях позивача.

Щодо Висновку експертів «Дослідження ринку роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами через мережу автозаправних станцій в період з січня 2013 року по січень 2016 року», складеного ДП «Укрзовнішекспертиза», суд зазначає, що в силу ст. 101 ГПК України, порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами провденої експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Так , відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. Судовими експертами згідно із статтями 9, 10, 16 цього Закону можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів.

В свою чергу, порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, визначається Міністерством юстиції України.

Разом з тим, у поданому позивачем висновку не вказано про наявність у експертів присвоєної кваліфікації судового експерта, а ДП «Укрзовнішекспертиза» не є державною спеціалізованою установою у розумінні ст. 7 Закону України «Про судову експертизу».

У відповідності до абзацу 2 частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачене ч. 3 статті 6 цього Закону накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф.

Рішенням також встановлено, що чистий дохід від реалізації товарів, робіт, послуг позивача за 2015 рік становить 27712081 тис. грн.

Під час визначення Антимонопольним комітетом України розміру штрафу враховано, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції не визнане, позивач співпрацював з Комітетом, порушення не припинене, у зв'язку з чим накладено штраф у розмірі 54036332,00 грн.

Таким чином, з огляду на положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем в оскаржуваному Рішенні правомірно кваліфіковано дії зокрема позивача , що полягали у встановленні і підтриманні на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо та встановленні умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, за яких доступ споживача до інформації про розмір остаточних роздрібних цін є обмеженим, внаслідок застосування складних та непрозорих програм лояльності, умов проведення акцій та надання знижок, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи № 128-26.13/112-16 та повноту їх встановлення в оскаржуваному Рішенні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи № 128-26.13/112-16, досліджено подані документи, належним чином проаналізувало відносини сторін.

Викладені в оскаржуваному Рішенні висновки відповідача відповідають фактичним обставинам справи № 128-26.13/112-16, нормам матеріального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведене, з огляду на не доведення позивачем викладених у позові обставин, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати сторін по сплаті судового збору за подання позову (що понесені позивачем), за подання апеляційної та касаційної скарг (що понесені відповідачем) покладаються на позивача з огляду на відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (43010, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; ідентифікаційний код: 37821544) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, ідентифікаційний код: 00032767) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5280 (п'ять тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7680 (сім тисяч шістсот вісімдесят) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.05.2018

Суддя Ю.В. Картавцева