УХВАЛА
14 травня 2018 року
м. Київ
справа № 348/2116/16-ц
провадження № 61-5258св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя - доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року у складі головуючого судді Міськевича О. Я. та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Матківського Р. Й., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просила відшкодувати втрачений заробіток та матеріальні витрати, завдані каліцтвом, а саме: стягнути з відповідача на її користь заборгованість втраченого заробітку з 01 листопада 2008 року у розмірі 64 525 грн 50 коп., 7 289 грн 54 коп. витрат на придбання медичних препаратів, 219 грн 40 коп. витрат на проїзд до місця лікування та з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2018 року стягувати щомісячно половину мінімальної заробітної плати за втрату професійної працездатності.
Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2008 року ОСОБА_5 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем спричинив дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), вчинив наїзд на неї, як пішохода і залишив місце події.
Внаслідок неправомірних дій відповідача вона отримала тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент спричинення.
Вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2009 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України та призначено йому покарання.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року з відповідача стягнуто на її користь витрати на періодичне лікування від отриманих травм за період з 2014-2015 роки на загальну суму 2 024 грн 96 коп.
Зазначала, що в період з 14 жовтня 2005 року по 29 грудня 2008 року вона працювала оператором котельні Ліснотарновицької загальноосвітньої школи, тому їй слід відшкодувати заробіток, втрачений зменшенням професійної або загальної працездатності та кошти на лікування, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, які підлягають відшкодуванню з часу ушкодження здоров'я, тобто з 26 жовтня 2008 року. Просила позов задовольнити.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 64 525 грн 50 коп. втраченого заробітку, 7 289 грн 54 коп. витрат на придбання медичних препаратів та 219 грн 40 коп. витрат на проїзди до місця лікування.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 щомісячні платежі втраченого заробітку з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2018 року в розмірі 50 % мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до положень статті 1195 ЦК України у позивача, внаслідок скоєння ОСОБА_5 26 жовтня 2008 року ДТП, виникло право на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров'я та відшкодування втраченого заробітку починаючи з 1 листопада 2008 року.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2017 року рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року в частині стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 951 грн 50 коп. втраченого заробітку за період з 1 листопада 2008 року по 13 травня 2009 року та втрачений заробіток з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2018 року щомісячно в розмірі 50 % мінімальної заробітної плати скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Зобов'язано ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягувати втрачений заробіток з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2018 року в розмірі по 1 600 грн щомісячно.
У задоволенні позову про стягнення 1 951 грн 50 коп. втраченого заробітку за період з 1 листопада 2008 року по 13 травня 2009 року відмовлено.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 61 574 грн 00 коп. заборгованості втраченого заробітку, 7 284 грн 54 коп. витрат на придбання медичних препаратів, 219 грн 40 коп. витрат на проїзд до місця лікування та судового збору на користь держави постановлено із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення втраченого заробітку за період з 1 листопада 2008 року по 13 травня 2009 року у розмірі 1 951 грн 50 коп. та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачу друга група інвалідності встановлена 13 травня 2009 року, тому саме з цього часу у винної особи виникло зобов'язання по відшкодуванню шкоди - втраченого заробітку. У період до встановлення втрати працездатності відшкодовуються витрати на лікування.
Скасовуючи рішення в частині стягнення втраченого заробітку за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2018 року щомісячно в розмірі 50 % мінімальної заробітної плати та ухвалюючи в цій частині нове рішення про таке стягнення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевим судом не встановлено конкретного розміру стягнення, який слід визначати із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3 200 грн.
У січні 2018 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач на момент ДТП не працювала, заробітної плати не отримувала, а тому безпідставним є стягнення втраченого заробітку. Довідкою про склад сім'ї відповідача підтверджено, що на його утриманні перебувають двоє неповнолітні дітей та батьки похилого віку, при цьому він не працює. Зазначає, що позивач, її чоловік та батьки матеріально забезпечені. Також не обґрунтовано підстави для відшкодування вартості проїзду до санаторію. Крім того, слід застосовувати позовну давність та положення статей 1177, 1204, 1207 ЦК України як підстави для зменшення відшкодування шкоди.
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів встановила відсутність підстав, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України. Тому колегія суддів, з урахуванням категорії та складності справи, призначає справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Керуючись статтею 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом призначити до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н. О.Антоненко
В. І.Крат
