П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 683/2843/17

Провадження № 11-278апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатекс Індастріал» (далі - Товариство) до виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (далі - Виконком, Міськрада відповідно), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міськрада, про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання підписати акти приймання-передачі закінченої будівництвом каналізаційної мережі

за касаційною скаргою Товариства на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 листопада 2017 року (суддя - Сагайдак І.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (колегія суддів у складі Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А., Сапальової Т.В.),

УСТАНОВИЛА:

7 листопада 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконною бездіяльність Виконкому щодо непідписання актів приймання-передачі закінченої будівництвом каналізаційної мережі на вулицях Веснянське шосе - Меджибіжська (Горького) - Стуса (Будьонного) у м. Старокостянтинові вартістю 2 млн 77 тис. 128 грн 50 коп. з балансу позивача у комунальну власність територіальної громади м. Старокостянтинова відповідно до договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Старокостянтинова (далі - договори про пайову участь) від 5 травня 2015 року та 16 листопада 2015 року, а також зобов'язати відповідача підписати такі акти приймання-передачі.

Обґрунтовуючи позов, Товариство зазначило, що на виконання статті 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 3038-VI) між позивачем і Виконкомом 5 травня та 16 листопада 2015 року укладено договори про пайову участь. Розмір пайової участі Товариства за двома договорами становив 2 млн 102 тис. 431 грн 56 коп. На час подання позову заборгованість Товариства становила 1 млн 602 тис. 431 грн 56 коп.

У 2016 році Товариство у зв'язку з необхідністю будівництва поза межами його земельної ділянки інженерних мереж відповідно до Технічних умов Старокостянтинівського комунального підприємтва «Водоканал» за власні кошти розробило проект, збудувало та здало в експлуатацію каналізаційну мережу, яка відноситься до загальноміських інженерних мереж, та відповідно до частини п'ятої статті 30 згаданого Закону передається в комунальну власність міста, при цьому розмір пайової участі Товариства має бути зменшено на кошторисну вартість цієї мережі.

Товариство неодноразово зверталося до Виконкому з листами щодо прийняття каналізаційної мережі в комунальну власність міста та вирахування її вартості із суми пайової участі, проте відповідач, хоч і неодноразово виносив це питання на чергову сесію Міськради, але відповідного рішення на виконання умов договорів про пайову участь протиправно не прийняв.

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області ухвалою від 10 листопада 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства .

На зазначені судові рішення Товариство 30 грудня 2017 року подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при визначенні підвідомчості спору, просило скасувати ухвали судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для її розгляду по суті.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача, витребувано справу, копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

20 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за наслідками попереднього розгляду справи постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Скаргу мотивовано тим, що оскільки Виконком є обов'язковим учасником договору про пайову участь відповідно до закону та діє при його укладанні від імені територіальної громади, то такий договір є адміністративним і справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства як публічно-правовий спір.

На час розгляду справи відповідач та третя особа заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин другої та третьої статті 40 Закону № 3038-VI замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний узяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту визначається в договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі в розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій (частина п'ята статті 40 Закону № 3038-VI).

За частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI істотними умовами договору про пайову участь є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність (частина п'ята статті 30 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 6 КАС (чинного на час подання Товариством позову) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 2 КАС (у відповідній редакції) було передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналогічна норма містилась у статті 4 КАС, згідно з якою юрисдикція адміністративних судів поширювалась на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Пунктом 4 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний договір визначено як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди.

Особливості, які характеризують угоду як адміністративний договір, більш детально наведено в чинній редакції КАС, згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 якого адміністративний договір - це спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері й укладається на підставі закону:

а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень;

б) для делегування публічно-владних управлінських функцій;

в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом;

г) замість видання індивідуального акта;

ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом перевірки в яких судом є законність рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій у публічно-правовій сфері.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Частиною першою статті 1 ГПК (чинного на час постановлення оскаржуваних ухвал) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 174 ГК визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно із частиною третьою статті 179 ГК, яка визначає загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, установлених законом, розглядаються судом (стаття 187 ГК).

Як убачається з матеріалів справи, спір між Товариством та Виконкомом виник у правовідносинах з приводу виконання угод про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Старокостянтинова, зокрема щодо неприйняття з балансу позивача в комунальну власність міста збудовану Товариством каналізаційну мережу та незарахування вартості цієї мережі в рахунок розміру пайової участі, що підлягає сплаті позивачем.

Велика Палата Верховного Суду, з огляду на те, що укладені сторонами в цій справі угоди не встановлюють права та обов'язки сторін саме в публічно-правовій сфері, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про господарський характер цих угод, які відповідно до статті 1 ГК є предметом його регулювання.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах висновки судів про те, що справа за позовом Товариства не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права.

За правилами частини першої статті 350 КАС у редакції Закону № 2147-VIII суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення, а ухвали Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 листопада 2017 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатекс Індастріал» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 листопада 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 24 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. БританчукЛ.І. Рогач Д.А. ГудимаІ.В. Саприкіна В.І. ДанішевськаО.М. Ситнік О.С. ЗолотніковВ.Ю. Уркевич В.С. КнязєвО.Г. Яновська Л.М. Лобойко