Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 308/2268/16-ц

провадження № 61-9486св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. С., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2016 року в складі судді Леміш О. М. та рішенняапеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року в складі суддів: Бондаренка Ю. О., Власова С. О., Собослой Г. Г.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 листопада 2015 року розірвано шлюб між сторонами. Спільний син сторін - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився на її утриманні та вихованні. Відповідач практично не бере участі в утриманні сина. Присуджені до сплати аліменти рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2015 року в твердій грошовій сумі відповідач сплачував до досягнення сином повноліття не систематично, внаслідок чого є заборгованість з їх оплати. 01 вересня 2015 року син сторін - ОСОБА_4, став студентом Державного вищого навчального закладу «Ужгородського національного університету» та навчається на першому курсі денного відділення біологоічного факультету.

Посилаючись на те, що їх повнолітній син потребує коштів, у зв'язку з його навчанням, а відповідач є працездатним та зобов'язаний надавати сину матеріальну допомогу на утримання та навчання, але у добровільному порядку такої допомоги не надає, позивач просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який продовжує навчання.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі 2 тис. грн щомісячно з дати досягнення сином повноліття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_5, на період навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимогами чинного законодавства ОСОБА_2 зобов'язаний утримувати свого сина - ОСОБА_4, який продовжує навчання, і відповідно до статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, у зв'язку із чим судом зазначено можливість стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, до досягнення ним 23 років у розмірі 2 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2016 рокузмінено в частині розміру стягнутих аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 В розмірі 1 тис. грн. на період навчання, до досягнення дитиною 23 річного віку.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання сина, який продовжує навчання, не повністю відповідають вимогам закону та обставини справи. Судом першої інстанції не враховано, що станом на момент розгляду даної справи сім'я відповідача складається із п'яти осіб, двоє з яких - батьки, які є непрацездатними із слабким здоров'ям і часто хворіють, що тягне за собою додаткові витрати на їх лікування. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 також сплачує позивачу аліменти за попереднім рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2015 року на користь неповнолітнього сина ОСОБА_5, що також має бути враховано. У зв'язку із зазначеним, апеляційний суд дійшов висновку, що аліментина утримання сина, який продовжує навчання, з відповідача слід стягнути в розмірі 1 тис. грн.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій, на думку скаржника, не відповідають вимогам щодо їх законності та справедливості. Суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 мала право на звернення до суду із даним позовом не в своїх інтересах, а в інтересах їх сина - ОСОБА_4, і суди безпідставно стягнули аліменти саме на користь ОСОБА_1 Крім того, вимогами чинного законодавства встановлено обов'язок батька утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання, за умови якщо він має можливість надавати таку допомогу, що, на думку скаржника, не було враховано судами. Крім того, скаржник вказує на те, що він працевлаштований, у зв'язку із чим стягнення аліментів у твердій грошовій формі є незаконним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 рокусправу призначено до судового розгляду.02 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який розірвано 05 листопада 2015 року.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання двох дітей, а саме: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі по 1 тис. грн на кожну дитину щомісячно починаючи з 15 жовтня 2014 року до досягнення дітьми повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 виповнилося 18 років, внаслідок чого стягнення аліментів на його утримання з відповідача ОСОБА_2 припинилося.

З 01 вересня 2015 року та станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_4 був студентом Державного вищого навчального закладу «Ужгородського національного університету» та навчається на першому курсі денного відділення біологоічного факультету.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Разом з тим, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частини перша - третя статті 181 СК України).

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).