Справа № 2-1431/18
752/10763/14-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 березня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді КІЗЮН Л.І.
при секретарі: Швидченко О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, -
в с т а н о в и в :
В липні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 64 920,5 грн. пені за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 04.06.2005 року по 27.05.2009 року.
Від шлюбу у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після розірвання шлюбу з відповідачем у них склалися неприязні стосунки через вирішення спірних майнових питань. Так, протягом 2009-2014 років було розглянуто шість цивільних справ, по яких постановлено 14 різних судовий рішень, а саме:
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27.05.2009 року було розірвано шлюб між нею та відповідачем;
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08.09.2010 року було стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4, який проживає з нею, в розмірі 250 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття;
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2011 року відповідачу був визначений порядок його участі у вихованні сина ОСОБА_4: кожний понеділок, середа і п'ятниця з 16.00 до 20.30 години; один раз на місяць (кожного другого тижня місяця) з 16.00 годин п'ятниці до 18.00 години неділі (із залишенням дитини на ніч); та спільний відпочинок влітку з 15 по 25 серпня;
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12.2010 року та рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.01.2013 року відповідач був визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1;
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20.09.2011 року було поділено спільне сумісне майно подружжя, а саме: з неї, ОСОБА_3, на користь відповідача було стягнуто половину вартості легкового автомобіля «Деу Матіз», д.н. НОМЕР_1 в сумі 24 613,69 грн. та компенсацію вартості майна в сумі 1175 грн.; окрім того, відповідачу було виділено в натурі стіл вартістю 949 грн. Вона отримала в натурі зазначений легковий автомобіль, спальний гарнітур вартістю 3185 грн. та шафу-купе вартістю 2600 грн.;
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27.05.2014 року було надано дозвіл на виготовлення проїзного документу дитини та на виїзд за межі України в країни-члени Шенгенської угоди (зокрема до Греції), а також до інших країн, у супроводі його матері - ОСОБА_3, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 до досягнення ОСОБА_4 16-річного віку.
Позивач вказує, що починаючи з літа 2013 року відповідач взагалі самоусунувся від спілкування з сином. З серпня 2013 року по даний час він жодного разу не виконав регламенту суду щодо участі у вихованні сина.
Внаслідок невиконання відповідачем рішення суду про стягнення аліментів, за останнім утворилася заборгованість по виплаті аліментів. Так, за період з квітня 2010 року по 01.06.2014 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання сина становить 6750 грн.
Сума неустойки, яку відповідач повинен сплатити, станом на 20.06.2014 року - становить 64 920,5 грн., які і просить стягнути позивач з відповідача.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, - було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3 64920 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот двадцять) гривень 50 копійок, пені за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_4.
Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок судового збору (а.с.а.с. 90-92 Т. 1).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.06.2015 року, заочне рішення від 17 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - було скасовано, та призначено справу до розгляду (а.с.а.с. 141-142 Т. 1).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - було передано на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва за підсудінстю (а.с. 201 Т. 1).
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, - було передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва (а.с.а.с. 81-82 Т. 2).
Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року, було скасовано, справу направлено до суду для продовження розгляду (а.с.а.с. 119-120 Т. 2).
Під час розгляду справ судом, представник позивача неодноразово уточнювали, збільшували обсяг своїх позовних вимог та відповідно до остаточної редакції позовних вимог, поданої до суду 13 березня 2018 року, а саме відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, представник позивача просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 неустойку за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2010 року по 01.05.2017 року на утримання неповнолітнього ОСОБА_4, 2007 року народження, в розмірі 260 450,53 грн., та всі судові витрати (а.с.а.с. 153-158 Т. 2).
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в поновному обсязі та, з урахуванням останньої поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, просила задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, посилаючись на надані письмові докази.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що він сплачував аліменти на утримання дитини своєчасно і в повному обсязі, заборгованість по сплаті аліментів у нього відсутня, ніяких заходів по примусовому стягненню аліментів з боку ВДВС до нього не застосовувалося, будь-яких заяв про несплату аліментів до нього не надходило. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Надав суду письмові заперечення (а.с.а.с. 194-196 Т. 1, 12-14 Т.2).
Вислухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідача, врахувавши їх доводи та вивчивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.06.2005 року по 27.05.2009 року.
Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2009 року, шлюб, зареєстрований 04 червня 2005 року, актовий запис 963 в Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, було розірвано (а.с.а.с. 56-57 Т. 1).
Відповідно до даних свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4, виданого 01 грудня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 504 від 22 вересня 2009 року. Після реєстрації розірвання шлюбу позивач змінила прізвище на «ОСОБА_3» (а.с. 9).
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_5, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 10).
Встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 вересня 2010 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, - було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 250 грн. щомісяця, починаючи з 15 квітня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.а.с. 58-60).
20.09.2010 року в порядку примусового виконання зазначеного вище рішення суду Солом'янським ВДВС ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 21438501.
З даних довідки - розрахунку заборгованості за виконавчим листом № 2-3848 від 15.09.2010 року державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві Фартушної Ю.А. вбачається, що протягом 2010-2014 рр. ОСОБА_2 сплачував аліменти нерегулярно, заборгованість ОСОБА_2 по аліментам станом на 01.06.2014 року становить 6750,00 грн. (а.с.а.с. 70).
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 1 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, в розумінні ст. 192 СК України особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15.05.2006 року відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
На підстави рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01.09.2014 року було змінено розмір аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме ухвалено стягувати аліменти в розмірі ? частини від усіх доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.07.2014 року і до досягнення дитиною повноліття.
29.01.2015 року виконавчий лист було пред'явлено до виконання.
Постановою державного виконавця Солом'янського ВДВС ГТУЮ у м. Києві від 30.01.2015 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав передбачених п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вимога про збільшення розміру аліментів є похідною від вимоги про первісне стягнення аліментів, а станом на 30.01.2015 року виконавче провадження № 50341048 про стягнення з відповідача аліментів було закрите.
З даних постанови державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві ВП № 21438501 від 05.06.2014 року вбачається, що виконавчий лист № 2-3848, виданий 08.09.2010 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, було повернуто стягувачеві, згідно заяви стягувача про повернення виконавчого документу (а.с. 131 Т. 1).
З листа ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 13.05.2015 року встановлено, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3848 від 08.09.2010 року, виданого Голосіївським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20.09.2010 року державним виконавцем Фурсою К.В. відкрито виконавче провадження. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що виконавчий лист № 2-3848 від 08.09.2010 року втрачений. Вжиті заходи по відновленню виконавчого провадження, позитивних результатів не дали (а.с. 132 Т. 1).
Відповідно до ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 08.06.2015 року, було видано дублікат виконавчого листа № 2-3848/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 250 гривень щомісяця, починаючи з 15 квітня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 133 Т. 1).
Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2015 року залишено без змін (а.с. 162 Т. 2).
З листів ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 15.10.2015 року та від 04.11.2015 року вбачається, що після перевірки вхідної кореспонденції за 2014 рік було встановлено, що ОСОБА_3 з заявою про повернення виконавчого документу без виконання до ВДВС не зверталася, оригінал виконавчого листа їй не направлявся. В той же час було виявлено, що ОСОБА_9 07.05.2014 року звертався до ВДВС з заявою, але її зміст встановити не можливо (а.с.а.с. 163, 164 Т. 2).
Постановою державного виконавця № 21438501 від 23.12.2015 року про перевірку виконавчого провадження було скасовано постанову про повернення виконавчого документу від 05.06.2014 року, а матеріали виконавчого провадження було постановлено відновити.
03.03.2016 року було відкрито виконавче провадження № 50341048 про примусове стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі ? частини від усіх його доходів.
Постановою державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві ВП № 21438501 від 04.10.2016 року, обидва виконавчі провадження № 50341048 про примусове стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі та № 50341048 про стягнення аліментів у частці від доходу відповідача були об'єднані в одне зведене виконавче провадження (а.с. 5 Т. 2).
Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (ч.2 ст.195 СК України).
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (ч.3 ст.195 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Разом із тим згідно з ч. 3 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Отже, розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем (а не стягувачем, чи боржником). Лише визначивши розмір такої заборгованості, можна обчислювати неустойку.
З урахуванням того, що згідно з положеннями СК України аліменти призначаються та виплачуються /стягуються/ щомісяця, тому за змістом ст.196 СК України нарахування пені обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено сплати певної суми заборгованості.
Відповідно до даних довідки-розрахунку ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві заборгованість ОСОБА_2 по аліментах станом на 01.01.2018 року становить: щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі - 5 625,00 грн.; в частці від доходу - 19 905,99 грн. (а.с. 159-160 Т. 2).
Позивачем розраховано неустойку (пеню) за несплату аліментів, яка за період з квітня 2010 року по 01.05.2017 року складає 260 450,53 грн. (а.с.а.с. 155-157 Т. 2).
За змістом ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому, сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різнитись.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць). (Постанова Верховного Суду України від 03.02.2016 року у Справі № 6-1477цс15).
Згідно роз'яснень п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, передбачена ст. 196 Сімейного кодексу України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Таким чином, під час розгляду справи суд повинен установити обставини, з якими закон пов'язує звільнення від відповідальності платника аліментів за їх прострочення або зменшення розміру неустойки.
Проте зменшити розмір неустойки можна після обрахування її суми за правилами ст. 196 Сімейного кодексу України, а не зменшити розмір передбаченого законом відсотка. (Постанова Верховного Суду України від 08.06.2011 року).
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Відповідач у судовому засіданні пояснив, що розміру заборгованості та довідки - розрахунку державного виконавця про розмір заборгованості по аліментам у передбаченому законодавством порядку він не оспорював.
З наданих відповідачем суду копій платіжних документів за 2010-2014 рр. (а.с. а.с. 15-23 Т. 2) не вбачається, що відповідач сплачував заборгованість по аліментах, що відображена у довідці державного виконавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішуючи позов про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд на підставі ст. 196 СК України, відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами, наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, в її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність в одержувача аліментів права на стягнення неустойки. При цьому суд має враховувати, що право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 Сімейного кодексу України, не пов'язується з дотриманням державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо повідомлення боржника про наявність заборгованості.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача виникла заборгованість по аліментах.
Разом з тим, відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів тієї обставини, що заборгованість виникла не з його вини.
При цьому, суд також враховує, що згідно з ч.1 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
Так, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними нормами діючого сімейного законодавства України, суд дійшов висновку щодо правомірності звернення позивача ОСОБА_3 з вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_2, на її користь суми неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, оскільки за наявності встановленого судом факту заборгованості з боку відповідача по сплаті аліментів на утримання дитини та, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на спростування вини відповідача щодо невиконання зобов'язання по сплаті аліментів, який є обізнаним щодо покладення на нього такого обов'язку згідно рішень Голосіївського районного суду м. Києва від 08.09.2010 року та від 01.09.2014 року, судом встановлено наявність підстав для реалізації передбаченого ст. 196 СК України права позивача, на утриманні якої знаходиться неповнолітній син.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем на виконання вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України доведено позовні вимоги, які знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 2 360 грн.
Керуючись п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, ст.ст. 549 ЦК України, ст.ст. 141, 180, 182, 184, 192, 195, 196 СК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд-
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 260 450 (двісті шістдесят тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 53 коп. та 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 360 (дві тисячі триста шістдесят) грн. 91 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3.
Відповідач: ОСОБА_2, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2.
Суддя Л.І. Кізюн
