П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 квітня 2018 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 753/14887/17
Апеляційне провадження № 22-ц/796/3202/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,
при секретарі - Іваницькій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В. 11 січня 2018 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_4 про визнання трудового договору фіктивним,
в с т а н о в и в :
Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Виходячи зі змісту пунктів 8,9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2017 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіна Марини Анатоліївна в інтересах Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про визнання фіктивного трудового договору від 01 жовтня 2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_4, недійсним.
У листопаді 2017 року представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулась з заявою про зміну предмету позову і просила суд визнати трудовий договір від 01 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та Головою правління ПАТ «ВіЕйБі Банк», фіктивним, а також застосувати наслідки фіктивного правочину.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2018 року позов ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» залишено без задоволення (а. с. 101 - 104).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням Славкіна М. А. в інтересах ПАТ «ВіЕйБі Банк» 23 лютого 2018 року направила апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу, мотивувала, зокрема, тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права у результаті неповного з'ясування обставин справи.
Скаржник зазначає, що 01 жовтня 2014 року між Головою правління ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_4 було підписано трудовий договір, відповідно до якого остання приймалась на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці із щомісячною оплатою праці 12 220 грн., додатковою заробітною платою у розмірі 36 660 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк». Так, з 21 листопада 2014 року у ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Скаржник зазначає, що протягом дії тимчасової адміністрації Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснено перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації. У наслідок проведеної перевірки, визнано нікчемним трудовий договір від 01 жовтня 2014 року, підписаний між ОСОБА_4 та Головою правління ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Скаржник вважає, що метою укладення трудового договору від 01 жовтня 2014 року є незаконне отримання ОСОБА_4 додаткової заробітної плати за цим договором та набуття відповідного трудового (страхового) стажу.
Отже, при укладанні трудового договору від 01 жовтня 2014 року сторони не мали наміру вступати в трудові відносини. Доказом цього є те, що при укладенні трудового договору від 01 жовтня 2014 року ОСОБА_4 приймалась на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці, разом з тим, не було припинено трудові договори, оформлені наказами № 440-п від 31 жовтня 2008 року, №1150-п від 04 листопада 2011 року, № 1242-п від 01 грудня 2011 року, № 88-п від 04 березня 2013 року. Згідно з останніми ОСОБА_4 прийнято на роботу та згодом переведено на посаду начальника управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці. Однак, відповідач не могла приступити до виконання трудових обов'язків за трудовим договором від 01 жовтня 2014 року, оскільки у ПАТ «ВіЕйБі Банк» посада начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу лише одна, а виконувати посадові обов'язки на одній і ті же посаді за двома трудовими договорами неможливо. Натомість, ні ОСОБА_5, ні ПАТ «ВіЕйБі Банк» не вчиняли дій щодо припинення вищезазначених трудових договорів.
В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. - адвокат Поляков Т.Ю. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, з підстав, викладених у ній.
ОСОБА_4 та її представник - адвокат ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, крім того, на електронну адресу Апеляційного суду міста Києва надійшло клопотання ОСОБА_7 про розгляд справи без участі представника відповідача, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України розглядати справу за їх відсутності.
Як вбачається зі зворотного повідомлення, яке надійшло на адресу Апеляційного суду міста Києва 27 березня 2018 року, відзив на апеляційну скаргу, направлений поштою ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 28 березня 2018 року є таким, що поданий в установлений судом строк, оскільки нею отримано ухвалу про відкриття апеляційного провадження 23 березня 2018 року.
З даного відзиву, зокрема, вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що між ОСОБА_8 та позивачем був трудовий договір, оформлений наказом начальника Департаменту управління персоналом №440-п від 31 жовтня 2008 року, який згодом було змінено наказом №1150-п від 04 листопада 2011 року, згідно якого ОСОБА_8 було переведено на посаду провідного спеціаліста Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом з 07 листопада 2011 року. Згідно наказу №1242-п від 01 грудня 2011 року ОСОБА_8 переведено на посаду головного спеціаліста Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці. Наказом №88-п від 04 березня 2013 року ОСОБА_8 переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці з 05 березня 2013 року.
Разом з тим, 01 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено новий трудовий договір, оформлений окремим письмовим договором, яким були змінені умови оплати праці та визначено, зокрема, особливий режим робочого часу - ненормований робочий день. В момент укладення вказаного трудового договору, останній відповідав усім вимогам закону та був спрямований на реальне настання правових наслідків. Банк прийняв виконання відповідачем її обов'язків, сплачував за їх виконання протягом півроку після укладення трудового договору, жодних претензій не мав, разом з тим, Банк не виконав його умови щодо виплати додаткової заробітної плати. Судовими рішеннями судів першої інстанції, залишеними без змін ухвалами суду апеляційної інстанції, за позовами ОСОБА_8 стягнуто з Банку на її користь додаткову заробітну плату, оплату за роботу у вихідні дні, середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітку. Крім того, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року, відмовлено ПАТ «ВіЕйБі Банк» у задоволенні позову про визнання трудового договору недійсним. Більш того, вказаними судовими рішеннями встановлено, що спірний трудовий договір від 01 жовтня 2014 року не є цивільним правочином в розумінні ст.202 ЦК України, на який поширюються норми статей 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнано фіктивним з підстав, передбачених ЦК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника скаржника, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, направлений до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, оформлений Наказом ВАТ «ВіЕйБі Банк» №440-п від 31 жовтня 2008 року, згідно якого ОСОБА_4 з 03 листопада 2008 року прийнято на роботу на посаду провідного спеціаліста Відділу організаційно-кадрової роботи Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом з випробувальним строком 3 місяці, з робочим місцем у місті Києві та посадовим окладом згідно штатного розкладу (а.с.20).
Наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» №1150-п від 04 листопада 2011 року відповідача було переведено на посаду провідного спеціаліста Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом з 07 листопада 2011 року (а.с.22).
Наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» №1242-п від 01 грудня 2011 року ОСОБА_4 переведено з 01 грудня 2011 року на посаду головного спеціаліста Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці (а.с.24-26).
Наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» №88-п від 04 березня 2013 року ОСОБА_4 переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці з 05 березня 2013 року (а.с.28).
01 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено новий трудовий договір, за яким були змінені умови оплати праці (а.с.8-10).
Відповідно до п.1.1 трудового договору, працівник приймається на роботу до роботодавця на посаду начальника Управління з підбору та розвитку персоналу Департаменту персоналу та праці для виконання роботи, обумовленої цим договором та посадовою інструкцією.
Згідно п. 4.1 трудового договору, за виконання обов'язків за цим договором працівникові встановлюється і виплачується щомісячно в порядку, встановленому внутрішніми документами роботодавця, заробітна плата в національній валюті України в розмірі 12 220 гривень до оподаткування.
Відповідно до п. 4.2 трудового договору, працівникові повинно бути нарахована та виплачена 21 листопада 2014 року додаткова заробітна плата в розмірі 36 660 грн.
Крім того, згідно п. 6.1 трудового договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом невизначеного строку.
Судом першої інстанції встановлено, що зміст вказаного трудового договору відповідає ст.24 КЗпП України, при його укладанні, виконанні, та подальшому розірванні трудового договору за п.1ст.40 КЗпП України з ініціативи позивача, відповідач була впевнена що цей трудовий договір спрямований на реальне настання правових наслідків.
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» №78-п від 26 червня 2015 року (а.с.30) ОСОБА_4 26 червня 2015 року звільнено за власним бажанням, у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, ст.38 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі та стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на її користь 36 660 грн. додаткової заробітної плати, 2 444 грн. оплати за роботу у вихідні дні, 75 328 грн. 90 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 16 480 грн. 53 коп. компенсації втрати частини заробітку (інфляційне нарахування), а разом 130 913 грн. 43 коп. (а.с.60-61, 62-63).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі, стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10 жовтня 2015 року по 19 січня 2017 року включно у сумі 331 873 грн. 55 грн. та компенсацію втрати частини доходів (інфляційні нарахування) у сумі 5 439 грн. 60 коп., а разом 337 313 грн. 15 грн. (а.с.64-66, 67, 68-71).
Крім того, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року, відмовлено ПАТ «ВіЕйБі Банк» у задоволені позову до ОСОБА_4 про визнання трудового договору від 01 жовтня 2014 року недійсним (а.с.72, 73-).
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись, зокрема, на те, що метою укладення спірного трудового договору від 01 жовтня 2014 року є незаконне отримання ОСОБА_4 додаткової заробітної плати за цим договором та набуття відповідного трудового стажу, при укладенні вказаного договору сторони не мали намір створити жодних трудових наслідків і знали заздалегідь, що його умови не будуть виконуватись. При укладенні спірного трудового договору сторони не мали наміру працевлаштувати ОСОБА_4, вона жодного дня не працювала у ПАТ «ВіЕйБі Банк» на підставі трудового договору від 01 жовтня 2014 року, а тому по своїй суті даний договір є фіктивним.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги про визнання трудового договору фіктивним та застосування наслідків фіктивності правочину, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями встановлено, що спірний трудовий договір від 01 жовтня 2014 року не є цивільним правочином у розумінні ст.202 ЦК України, на який поширюються норми статей 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України. Крім того, як вже встановлено судовим рішенням, ОСОБА_4 виконано умови трудового договору належним чином, а також позивач, зі свого боку, приймав виконання відповідачем її обов'язків, сплачував за їх виконання протягом півроку після укладення трудового договору, претензій щодо виконання трудових обов'язків відповідачем не мав, однак саме позивач не виконав його умови щодо виплати додаткової заробітної плати відповідачу. Також, наразі трудовий договір є розірваним згідно Наказу №78-п від 26 червня 2015 року про звільнення ОСОБА_4, та в зазначеному Наказі жодних зауважень з приводу недійсності умов укладеного трудового договору Банк не вказав.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Виходячи зі змісту ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків (правовий висновок ВСУ від 09 серпня 2017 року у справі №6-2690цс16). У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, заздалегідь знають, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Так, вищенаведеними судовими рішеннями встановлено, що спірний трудовий договір від 01 жовтня 2014 року не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються норми статей 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України.
Встановлення підприємством у трудових договорах трудових чи соціальних пільг для працівника, тобто які покращують їх становище, не може бути приводом для визнання таких умов недійсними.
Крім того, як вже встановлено судовим рішенням, ОСОБА_4 виконано умови спірного трудового договору належним чином, позивач приймав виконання відповідачем своїх обов'язків, більш того, сплачував їх виконання протягом значного часу після укладення трудового договору, претензій до виконання трудових обов'язків відповідачем не мав, разом з тим, саме позивач не виконав його умови щодо виплати додаткової заробітної плати відповідачу.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, трудовий договір є розірваним згідно наказу №78-п від 26 червня 2015 року про звільнення ОСОБА_4, в даному наказі жодних зауважень з приводу недійсності умов укладеного трудового договору Банк не вказав.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, зокрема, що сторони при укладенні спірного договору не мали наміру створити жодних трудових обов'язків і знали заздалегідь про те, що він не буде виконуватись, що свідчить про його фіктивність, не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є безпідставними та спростовуються встановленими обставинами справи, а також відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, скаржником в порядку п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України не доведено, в чому полягає незаконність та/або необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів.
Виходячи зі змісту сч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, вірно застосував норми матеріального права, дотримався норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2018 року - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 05 квітня 2018 року.
Суддя-доповідач: І.М.Вербова
Судді: Я.В. Головачов
О.В.Шахова
