Справа № 368/54/17
Головуючий у І інстанції Шевченко І. І.
Провадження № 22-ц/780/532/18
Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.
Категорія 38
20.03.2018
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 березня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді: - Олійника В.І.,
суддів: Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,
при секретарі Удовиченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Управління Держгеокадастру в Кагарлицькому районі про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Управління Держгеокадастру в Кагарлицькому районі про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, -
в с т а н о в и л а :
Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому просили визнати за ними право довічного успадковуваного володіння на 1/3 частину земельної ділянки на кожного площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та на 1/3 частину земельної ділянки на кожного площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення селянського фермерського господарства на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 26.11.1991 року в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, з яким вони проживали разом та вели спільне господарство.
Після смерті ОСОБА_5 було заведено спадкову справу та отримано у спадщину, поряд з іншим спадкоємцем - ОСОБА_4, по 1/3 частині: земельної ділянки площею 2,89 га (кадастровий номер НОМЕР_4); трактора марки МТЗ-80, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.
Згідно Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства була земельна ділянка, яка мала перебувати або у власності, або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство.
Тому 26.11.1991 року спадкодавцем ОСОБА_5 було отримано право у довічне успадковуване володіння 31,3 га землі на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області та на її базі створено фермерське господарство "Сльозко", яке під його головуванням функціонувало до моменту його смерті та в наступному було очолено його дружиною, яка керує ним до цього часу.
Зазначали, що 06.03.2008 року із зазначеної земельної ділянки в порядку процедури, визначеної ст.ст.31, 32 Земельного кодексу України голова (ОСОБА_5.) та члени (ОСОБА_2 та ОСОБА_6.) ФГ "Сльозко" отримали безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради - по 2,89 га.
Таким чином із загальної площі земельної ділянки площею 31,3 га, отриманої ОСОБА_5 у довічне успадковуване володіння було вилучено три земельні ділянки загальною площею 8,67 га, та у володінні останнього залишилась земельна ділянка в двох частинах - площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) загальною площею 22,6 га, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданими Управлінням Держгеокадастру у Кагарлицькому районі.
Згідно з ч.1 ст.23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
За ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється з заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України. В статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.
Відповідно до положень ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Той факт, що право користування земельною ділянкою загальною площею 22,6 га, що складається з двох частин - площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) не припинилося свідчать витяги з Державного земельного кадастру, сформовані управлінням Держгеокадастру у Київській області 07.12 2016 року та в яких зазначено, що на дату формування витягів вказані земельні ділянки належали ОСОБА_7
Позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_3 вважали, що вини як спадкоємці мають право на спадкування після ОСОБА_5 права довічного успадковуваного володіння землею, що була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,6 га на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що була надана ОСОБА_5 на праві довічного успадковуваного володіння землею для ведення саме селянського (фермерського) господарства і на яку він одержав Державний акт право довічного успадковуваного володіння землею.
Але в зв'язку з відсутністю процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею нотаріусом було поінформовано їх про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та порекомендовано звернутися до суду.
Згідно з ч.2 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відповідно до висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 07.12.2016 року вартість земельних площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) станом на 07.12.2016 року становить 1 238 706 грн., а тому вартість 2/3 частин земельних ділянок становить 825804 грн.
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив суд визнати за ним право довічного успадковуваного володіння на 1/3 частину земельної ділянки площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та на 1/3 частину земельної ділянки площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення селянського фермерського господарства на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 26 листопада 1991 року в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, з яким він, поряд зі ОСОБА_2, ОСОБА_3 проживав разом та вів спільне господарство.
Зазначав, що після смерті ОСОБА_5 було заведено спадкову справу та ним отримано у спадщину поряд з іншим спадкоємцями по 1/3 частині: земельної ділянки площею 2,89 га (кадастровий номер НОМЕР_4); трактора марки МТЗ-80, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.
Відповідно до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства була земельна ділянка, яка мала перебувати або у власності, або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство.
26 листопада 1991 року спадкодавцем ОСОБА_5 було отримано у довічне успадковуване володіння 31,3 га землі на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області та на її базі створено фермерське господарство "Сльозко".
06 березня 2008 року із зазначеної земельної ділянки в порядку процедури, визначеної ст.ст.31, 32 ЗК України голова (ОСОБА_5.) та члени (ОСОБА_2 та ОСОБА_6) ФГ "Сльозко" отримали безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради - по 2,89 га.
Отже, із загальної площі земельної ділянки площею 31,3 га, отриманої ОСОБА_5 у довічне успадковуване володіння було вилучено три земельні ділянки загальною площею 8,67 га, та у володінні останнього залишилась земельна ділянка в двох частинах площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_5), загальною площею 22,6 га, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданими Управлінням Держгеокадастру у Кагарлицькому районі.
За ч.1 ст.23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України. У статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.
Згідно з положеннями ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Той факт, що право користування земельною ділянкою загальною площею 22,6 га, що складається з двох частин - площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3), не припинилося свідчать витяги з Державного земельного кадастру, сформовані управлінням Держгеокадастру у Київській області 07.12 2016 року, та в яких зазначено, що на дату формування витягів вказані земельні ділянки належать гр.ОСОБА_5
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 погоджувався з тим, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3, як спадкоємці, мають право на спадкування після ОСОБА_5 права довічного успадковуваного володіння землею, що була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,6 га і не заперечував проти прав ОСОБА_2, ОСОБА_3 на отримання по 1/3 частин вказаної земельної ділянки, але одночасно він, як один із спадкоємців вважав, що він теж має право на 1/3 частину спадкової землі, не зважаючи на те, що у зв'язку браком часу та коштів ним не було вчинено дій, направлених на спадкування земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3).
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року первісні позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право довічного успадковуваного володіння на 1/3 частину земельної ділянки площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та на 1/3 частину земельної ділянки площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення селянського фермерського господарства на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 26.11.1991 року в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Визнано за ОСОБА_3 право довічного успадковуваного володіння на 1/3 частину земельної ділянки площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та на 1/3 частину земельної ділянки площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення селянського фермерського господарства на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 26.11.1991 року в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право довічного успадковуваного володіння на 1/3 частину земельної ділянки площею 18,85 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та на 1/3 частину земельної ділянки площею 3,74 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення селянського фермерського господарства на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 26.11.1991 року в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В апеляційній скарзі заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позовних вимогах в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оформити свої спадкові права позивачі за первісним позовом та зустрічним позовом не можуть, тобто не можуть отримати спадщину через нотаріальну контору із-за відсутності процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею, про що нотаріусом було поінформовано позивачів про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та порекомендовано звернутися до суду.
Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Саме враховуючи наведене та відсутність заперечень з боку відповідачів суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивачів по первісному позову та позивача по зустрічному позову.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Так, судом першої інстанції встановлено, що померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 26.11.1991 року отримано право на довічне успадковуване володіння землею загальною площею 31,3 га для ведення селянського фермерського господарства на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області та на її базі створено фермерське господарство «Сльозко».
06 березня 2008 року в порядку процедури, визначеної ст.ст.31, 32 Земельного кодексу України голова та члени фермерського господарства «Сльозко» ОСОБА_5, ОСОБА_2 ОСОБА_6 отримали безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради - по 2,89 га кожний.
У довічному володінні ОСОБА_5 залишалося дві земельні ділянки загальною площею 22,6 га: земельна ділянка площею га з кадастровим номером НОМЕР_2 та земельна ділянка площею 3,74 га з кадастровим номером НОМЕР_3.
Державним нотаріусом 18.09.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видані свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме, на земельну ділянку 2,89 га, що належала ОСОБА_5 на праві приватної власності.
14 грудня 2016 року завідувачем Кагарлицької районної державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що згідно чинного законодавства не передбачена можливість переходу права довічного успадковуваного землеволодіння після смерті володільця.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Головне управління Держгеокадастру у Київській області), належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з п.«а» ч.3 ст.22 Земельного Кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Статтею 31 Земельного кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
За ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Отже, чинним законодавством передбачено дві форми набуття права на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема право власності та право користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з положеннями ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Проте, ст.23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Так, ОСОБА_5 отримав земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року (в редакції від 15.03.1991 року) та на підставі Закону України від 20.12.1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок успадкування такого права володіння, а введеним в дію 13.03.1992 року Земельним кодексом України не передбачалося право довічного успадковуваного володіння землею. Громадяни мали право на одержання у власність та користування земельної ділянки, в тому числі і для ведення селянського фермерського господарства.
Крім того, новий Закон України від 19.06.2003 року «Про фермерське господарство» також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України (від 25.10.2001 року) та не визначає механізми успадкування земельних ділянок на такому праві володіння, а тому позивачі як спадкоємці майна померлого, не можуть набути право володіння на спірні земельні ділянки в порядку спадкування.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що таке право довічного успадковуваного володіння, що виникло в особи на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, на даний час законодавством України не визначено, а тому не входить до складу спадщини і фактично припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6-17597ск15 від 09.12.2015 року та у постанові Верховного суду України №181/698/14-ц від 05.10.2016 року.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що територіальним центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, яке розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, а судом не залучено його до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, і помилково залучено Управління Держгеокадастру в Кагарлицькому районі, яке підпорядковується Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області, але повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення не здійснює.
На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог позивачів по первісному позову та позивача по зустрічному позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови, якою відмовити у задоволенні позову.
Також колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь прокуратури Київської області по 2933 грн. 34 коп. з кожного судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури задовольнити.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року скасувати і прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь прокуратури Київської області по 2933 грн. 34 коп. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий :
Судді :
