КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" лютого 2018 р. Справа№ 910/17344/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Корсакової Г.В.
за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.;
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.02.2018;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 (повний текст рішення підписаний - 05.12.2017)
у справі № 910/17344/17 (суддя - Маринченко Я.В.)
за позовом Sabiedriba ar ierobezotu atbildibu "IKBS" (Товариства з обмеженою відповідальністю "IKBS")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна"
про стягнення 56809,83 євро, що еквівалентно 1795190,63 грн,
ВСТАНОВИВ:
Sabiedriba ar ierobezotu atbildibu «IKBS» (Товариства з обмеженою відповідальністю «IKBS», надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (надалі - відповідач) про стягнення 56809,83 євро, що еквівалентно 1 795 190,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.04.2012 між SIA «Virgo Nami» (покупець) та ТОВ «БНК-Україна» (продавець) було укладено контракт №70exp, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити покупцеві товар на загальну суму 825100 євро на умовах 100% попередньої оплати. Так позивач зазначає, що покупцем було здійснено попередню оплату на суму, що на 56809,83 євро більша, ніж вартість поставлено відповідач товару, проте відповідачем в порушення умов укладеного між сторонами договору не повернув покупцеві переплачену суму.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 (повний текст рішення підписаний - 05.12.2017) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" на користь Sabiedriba ar ierobezotu atbildibu "IKBS" заборгованість у розмірі - 56809 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот дев'ять) Євро 83 євроцентів та судовий збір у розмірі 26927 (двадцять шість тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн. 87 коп.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" 12.12.2017 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 та прийняти нове про задоволення позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив ту обставину, що за умовами контракту (п. 12.13) сторони погодили про відсутність права сторін на передачу своїх прав третім особам, окрім цього в матеріалах справи відсутні первинні документи, що підтверджують наявність переплати позивача на суму 56809,83 євро, що еквівалентно 1795190,63 грн. А також, за доводами відповідача, акт звірки взаємних розрахунків підписано від імені відповідача бухгалтером, який не був уповноважений на таке підписання. А тому апелянт просив скасувати рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового про відмову в позові повністю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2017 справу № 910/17344/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Корсакова Г.В., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/17344/17.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 було призначено до розгляду на 12.02.2018.
В судовому засіданні 12.02.2018 було оголошено перерву в порядку ст. 216 ГПК України до 26.02.2018.
23.02.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у даній справі до апеляційної скарги, а також подав додаткові докази у даній справі. Вказані докази частково є новими. Суд апеляційної інстанції не приймає подані відповідачем нові докази в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки апелянт жодним чином не обґрунтував неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.02.2018 апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив - її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.
Представник позивача в судовому засіданні 26.02.2018 проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Окрім цього, на виконання ухвали суду від 12.02.2018 подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Зіємельського районного суду міста Риги від 29.12.2014 у справі № С32347714, разом із перекладом.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників присутніх учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Virgo Nami» (покупець) було укладено контракт №70ехр, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати а покупець - прийняти та оплатити у травні 2012 - січні 2013 року нафтопродукти в обсязі 50000 тон, надалі - товар (п.1.1 контракту).
Відповідно до п.1.2 контракту, найменування й кількість товару у кожній окремій партії, опціон, строк поставки, ціна і вартість кожної погодженої до постачання партії товару узгоджується відповідними додатковими угодами, що є невід'ємною частиною контракту.
Згідно з п. 2.2 контракту умови поставки кожної партії товару обумовлюються у додатковій угоді.
Пунктом 4.1 контракту визначено, що ціна товару обумовлюється додатковою угодою.
За умовами п.5.1 контракту орієнтовна вартість товару, що поставляється за даним контрактом, становить 50000000 євро. Зазначена вартість базується на цінах на нафтопродукти, діючих на дату укладання контракту, і не є обов'язковою для сторін при виконанні контракту.
Відповідно до п.5.2 контракту, вартість партії товару, умови і строки оплати обумовлюються в додатковій угоді.
Згідно з пунктом 5.4 контракту у разі, якщо кінцева вартість поставленого товару складає суму меншу від суми попередньої оплати, продавець зобов'язаний повернути грошові кошти в розмірі, що перевищує належну до сплати суму протягом 15 банківських днів від дати отримання письмової заяви покупця про повернення такої суми при наявності підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків. Продавець оформлює, підписує та надає покупцю акт звірки взаєморозрахунків по погодженій партії товару у двох екземплярах у строк, що не перевищує 10 календарних днів від дати поставки погодженої партії товару.
Оформлений акт звірки взаєморозрахунків має бути наданий продавцем у порядку та в строки, що забезпечує його розгляд покупцем і підписання не пізніше двох робочих днів від дати його надання.
У випадку відсутності мотивованих та обґрунтованих претензій покупець зобов'язаний не пізніше 2 (двох) робочих днів від дати отримання акта звірки взаєморозрахунків підписати його і забезпечити передачу одного підписаного примірника продавцю.
Покупець має право в ті ж строки надати свої заперечення по відношенню наданого продавцем акту звірки взаєморозрахунків. Такі заперечення можуть стосуватись та бути прийняті як обґрунтовані тільки по відношенню ціни та загальної вартості поставленої погодженої партії товару.
Датою підписання акту звірки взаєморозрахунків є дата підписання його покупцем. Тому в цій частині, з урахуванням узгодження умовами договору складення акту звірки, відхиляються доводи апелянта про те, що акт не є доказом, який підтверджує факт переплати.
Якщо протягом строку, зазначеного в абзаці другому цього пункту, покупець не передасть продавцю підписаний акт звірки взаєморозрахунків або свої заперечення щодо нього, такий акт вважається погодженим сторонами. Датою підписання акта взаєморозрахунків в такому разі є дата, не пізніше якої він мав бути розглянутий покупцем.
Згідно з п.9.1 контракту, всі спори та розбіжності, які виникають у зв'язку з виконанням контракту, сторони вирішують шляхом переговорів, у випадку якщо сторони не дійдуть згоди, спори підлягають вирішенню в господарському суді міста Києва, відповідно до матеріального і процесуального права України. Рішення суду є обов'язковим для обох сторін.
За умовами п.12.13 контракту, жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки по контракту третім особам, включаючи відступлення права вимоги та переведення боргу, без письмової попередньої згоди іншої сторони, за виключенням тих випадків, коли сторони відступлюють у встановленому порядку свої права по контракту фінансуючим організаціям.
Додатковою угодою №3-159М/465 від 25.10.2012 до контракту №70ехр від 27.04.2012 сторони погодили внести зміни та доповнення до укладеного між ними контракту.
Відповідно до п.1.3 додаткової угоди, строк поставки товару згідно цієї додаткової угоди до 30.11.2012.
Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили 100% попередньої оплати вартості товару, що поставляється згідно даної додаткової угоди складає 821830 євро. Оплата проводиться протягом 2 (двох) банківських днів від дати виставлення рахунку (інвойсу). Розрахункова валюта євро.
В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду №4-55Н/48 від 08.11.2012 до контракту №70ехр від 27.04.2012, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни та доповнення до укладеного між ними контракту.
Згідно з п.1.3 додаткової угоди, товар згідно цієї додаткової угоди має бути поставлений до 10.12.2012.
Відповідно до п.3.1 додаткової угоди сторони визначили 100% попередньої оплати попередньої вартості товару, що поставляється за цією додатковою угодою становить 825100 євро.
Пунктом 3.2 додаткової угоди визначено, що оплата проводиться протягом 2 (двох) банківських днів від дати виставлення рахунку (інвойсу).
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що пунктом 9.1 контракту сторони погодили, що всі спори та розбіжності, які виникають у зв'язку з виконанням контракту, сторони вирішують шляхом переговорів, у випадку якщо сторони не дійдуть згоди, спори підлягають вирішенню в господарському суді міста Києва, відповідно до матеріального і процесуального права України. Рішення суду є обов'язковим для обох сторін.
Таким чином, даний позов правомірно розглянуто в Господарському суді міста Києва.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов контракту відповідач передав покупцеві (Товариству з обмеженою відповідальністю «Virgo Nami») товар на суму 819611,06 євро, що підтверджується копією акта приймання-передачі №3-159М/465 та на суму 778844,80 євро, що підтверджується копією акта приймання-передачі №4-55Н/48.
В той же час, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що за вказаним контрактом та додатковими угодами до нього покупцем було оплачено товар на більшу суму, ніж поставлено відповідачем. Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи, зокрема, актів звірки взаєморозрахунків (які в розумінні наведених умов договору приймаються судом апеляційної інстанції в якості належних доказів) покупцем передплачено товар на 56809,83 євро більше, ніж поставлено відповідачем.
Так, на виконання п.5.4 контракту, у разі наявності підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків, відповідач мав повернути покупцю грошові кошти в розмірі, що перевищує належну до сплати суму. Проте відповідачем було порушено умови контракту та не повернуто грошові кошти в розмірі 56809,83 євро.
Таким чином, наявні в матеріалах справи акти звірки взаємних розрахунків (а.с. 108, 109) складені відповідачем у відповідності до умов укладеного між сторонами контракту та підписані уповноваженими представниками обох сторін. А тому доводи апелянта про відсутність доказів наявності заборгованості спростовується матеріалами справи.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта в частині того, що акти звірки підписані неуповноваженою особою, оскільки, як було зазначено представником апелянта в судовому засіданні 12.02.2018, особа ОСОБА_2 дійсно працює бухгалтером відповідача. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що на актах звірки наявний відтиск печатки відповідача. Так, жодних доказів втрати чи викрадення печатки відповідача, та як наслідок, неправомірного її використання відповідачем надано не було. Більше того, суд апеляційної інстанції також зазначає, що на адресу кредитора VIRGO NAMI акти звірки від 25.10.2012 та від 08.11.2012 були надіслані супровідним листом № 15 від 06.01.2015 за підписом генерального директора ОСОБА_3. Доказів направлення інших актів (як і факту підписання інших за змістом актів суду не надано). Оригінали вказаних актів було оглянуто судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 26.02.2018. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що в матеріалах справи наявні докази в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, що підтверджують наявність заборгованості у розмірі 56809,83 євро.
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 509 цього Кодексу зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що отримавши листа з актами звірки за підписом генерального директора у позивача були відсутні підстави тієї обставини, що вказані акти були підписані не уповноваженими особами, або ж, що підписання таких актів було здійснено поза волею відповідача як юридичної особи.
При цьому, суд апеляційної інстанції крім умов договору керується також наступними нормами матеріального права.
Положеннями ст.ст.525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст.712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Разом з цим, судом першої інстанції правомірно встановлено, що 09.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Virgo Nami» (цедент) та Sabiedriba ar ierobezotu atbildibu «IKBS» (Товариством з обмеженою відповідальністю «IKBS») (позивач, цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №2/2016, з урахуванням рішення суду Зіємельського району міста Риги від 29.12.2014 по справі №С32347714, за яким оголошено процес неплатоспроможності ТОВ «Virgo Nami» та з урахуванням, що цесіонарій права вимоги набуває шляхом пропозиції найвищої ціни (викладені пропозиції після оголошення від 27.06.2016 на домашній сторінці Асоціації адміністраторів), відповідно до умов якого цемент передає цесіонарію, а цесіонарій приймає права вимоги цедента до ТОВ «БНК-Україна» у розмірі 59809,83 євро (п.1.1 договору). В судовому засіданні 26.02.2018 представник сторін підтвердили та визнали обставину неплатоспроможності і ліквідації ТОВ «Virgo Nami»
Відповідно до п.1.2 договору, цесіонарію, зокрема, передаються права вимоги на стягнення основної заборгованості, що виникли на день укладання цього договору або виникатимуть в майбутньому.
Згідно з п.1.3 договору, право вимоги, в тому числі право досягнути згоди або примирення з боржником, укладати з ним договору та угоди, котрі потрібні для повернення заборгованості в у разі необхідності забезпечити стягнення заборгованості, проводити розрахунки та стягувати неустойку, сум прострочення та інші права до боржника переходять до цесіонарія і цесіонарій має право використовувати їх особисто або через свого представника від дня підписання даного договору.
Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що загальна сума цесії становить 1200 євро, яка сплачена в день підписання даного договору.
За умовами п.3.1 договору, даний договір цесії набирає чинності з моменту його підписання та діє до належного та повного виконання сторонами всіх визначених зобов'язань.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання указаного договору цесії між сторонами підписано акт приймання-передачі документів від 09.08.2016, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Virgo Nami» (цедент) передало Sabiedriba ar ierobezotu atbildibu «IKBS» (Товариству з обмеженою відповідальністю «IKBS») (позивач, цесіонарій) договір (контракт) №70ехр від 27.04.2012, додаткову угоду №3-159М/465 від 25.10.2012, додаткову угоду №4-55Н/48 від 08.11.2012, акт приймання-передачі №3-159М/465 від 01.11.2012, акт приймання-передачі №4-55Н/48 від 28.11.2012, акт звірки взаєморозрахунків та банківські виписки.
Згідно зі ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки це не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Так, за доводами апелянта, відповідно до п.12.13 контракту, жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки по контракту третім особам, включаючи відступлення права вимоги та переведення боргу, без письмової попередньої згоди іншої сторони, за виключенням тих випадків, коли сторони відступлюють у встановленому порядку свої права по контракту фінансуючим організаціям.
Разом з тим, судом першої інстанції правомірно встановлено, що договір відступлення права вимоги (цесії) №2/2016 від 09.08.2016, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Контрактом №70ехр від 27.04.2012 було укладено із позивачем у зв'язку із прийняттям рішення суду Зіємельського району міста Риги від 29.12.2014 по справі №С32347714, за яким оголошено процес неплатоспроможності ТОВ «Virgo Nami». Доказів скасування рішення суду Зіємельського району міста Риги від 29.12.2014 по справі №С32347714, на підставі якого укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №2/2016 від 09.08.2016 суду не надано, як не надано доказів визнання зазначеного договору недійсним.
Таким чином, майно та майнові права ТОВ «Virgo Nami», включаючи права вимоги до відповідача були предметом прилюдних торгів у процесі неплатоспроможності ТОВ «Virgo Nami» в порядку, встановленому Законом про неплатоспроможність Латвійської Республіки. Кошти, що були одержані від покупців, включаючи позивача, були спрямовані на фінансування ТОВ «Virgo Nami» з метою погашення вимог кредиторів боржника.
Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що позивач в даному випадку є фінансуючою організацією ТОВ «Virgo Nami», укладення договору відступлення права вимоги не суперечить п. 12.13 контракту.
Разом з цим, доводи відповідача в частині того, що неповідомлення останнього про відступлення позивачеві права вимоги за контрактом №70ехр від 27.04.2012 є підставою для відмови в позові - відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.
Щодо заявленої в суді першої інстанції заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до ст.ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з цим, відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Так, судом першої інстанції правомірно зазначено, що з урахуванням тієї обставини, що відповідач, в особі генерального директора ОСОБА_4 підписав 06.01.2015 листа, яким було направлено позивачеві акти звірки взаємних розрахунків, строк перервався. Вказана обставина свідчить про визнання відповідачем наявної у останнього заборгованості в розмірі 56809,383 євро. А тому позовна давність перервалась 06.01.2015 через визнання відповідачем свого боргу. Таким чином, починаючи з 06.01.2015 перебіг позовної давності починався заново. За таких обставин, позивачем подано до суду розглядувану позовну заяву у даній справі в межах строків позовної давності (05.10.2017 згідно вхідного штемпелю місцевого господарського суду).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 56809,83 євро, що еквівалентно 1795190,63 грн.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/17344/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/17344/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/17344/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому ст.ст. 286 - 291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано - 05.03.2018.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді Ю.Б. Михальська
Г.В. Корсакова
