ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2018 року
Львів
№ 876/12028/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, прийняту суддею Качур Р.П. у м. Львові о 17:15, повний текст якої складено 13 листопада 2017 року, у справі №813/3412/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,-
ВСТАНОВИВ:
04 жовтня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача - Головного територіального управління юстиції у Львівській області, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.60) просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 по 26.10.2016 з врахуванням податків, зборів і обов»язкових платежів та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27.10.2016 по 04.10.2017, з врахуванням податків, зборів і обов»язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки на момент звернення до суду із даним адміністративним позовом відповідачем рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року про поновлення на посаді завідувача сектора організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року не виконане, заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 по 26.10.2016 та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду період з 27.10.2016 по дату звернення до суду - 04.10.2017 підлягає стягненню.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл.Шашкевича, 1; ЄДРПОУ 34942940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 по 26.10.2016 в сумі 8296 (вісім тисяч двісті дев»яносто шість) грн 47 коп., з утриманням податків та інших обов"язкових платежів. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ 34942940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27.10.2016 по 04.10.2017 в сумі 30947 (тридцять тисяч дев»ятсот сорок сім) грн 15 коп., з утриманням податків та інших обов»язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова мотивована тим, що за період між винесенням рішень судом першої та апеляційної інстанцій позивачка перебувала у вимушеному прогулі, та з моменту винесення рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі до моменту звернення до суду із вказаним позовом середній заробіток на користь позивачки не стягувався, в цій частині позовні вимоги слід задовольнити.
Застосування податкової пільги відбувається після подання працівником відповідної, належної заяви та відповідно до пп.169.3.2 п.169.3 ст. 169 ПК України підтверджуючих документів. Питання застосування чи не застосування податкової пільги вирішуватиметься при утриманні податку із суми оподатковуваного доходу саме роботодавцем за умови подання позивачем відповідної заяви згідно з приписами ст.169 ПК України.
Не погоджуючись із постановою суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення суду позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2016 по 27.07.2016 у сумі 7374,64 грн, що підтверджується листами Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області від 01.09.2016 №12-08/6750 та від 06.12.2016 №12-08/05, які повернуто в суд з відмітками про виконання.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 №99 «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції України та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» на наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2016 №572/5 було прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції України згідно з переліком. В обсяг даного переліку входить і Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області. Ні Постановою, ні наказом не передбачено правонаступництва за ліквідованими територіальним органами Міністерства юстиції України. Крім того, Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області не було структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Львівській області, так як було окремою юридичною особою. Також рішенням Європейського Суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, п.п.46,48,51,53,54), на яке покликається суд першої інстанції, вказано, що відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового до виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (п.53). Однак пункт 53 згаданої конвенції містить наступне положення: «Обгрунтованість такої затримки має оцінюватись з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування». Наведене свідчить про наявність обґрунтованої затримки у виконанні рішення суду. Проте судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не надано належної оцінки заначеним фактам, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 у справі №813/1715/16 позов ОСОБА_1 до ГТУЮ у Львівській області задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області №1001/К від 29.04.2016 "Про звільнення ОСОБА_1.". Зобов"язано Головне територіальне управління юстиції у Львівській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в структурі Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7374,64 грн з врахуванням податків, зборів та обов"язкових платежів. В решті позовних вимог відмовлено. Постанову в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2831,35 грн з врахуванням податків, зборів та обов"язкових платежів звернуто до негайного виконання (а.с. 16-22).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ГТУЮ у Львівській області задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 у справі № 813/1715/16 скасовано в частині зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Львівській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в структурі Головного територіального управління юстиції у Львівській області та прийнято в цій частині нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Сабірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року. В решті постанову залишено без змін (а.с. 23-25).
20 грудня 2016 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Р.І. відкрито виконаче провадження ВП №53164246 з виконання виконавчого листа №813/1715/16, виданого Львівським окружним адміністративним судом 14.11.2016 про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року (а.с.9).
Про виконання (30.08.2016) виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом 27.07.2016 у справі № 813/1715/16 про стягнення з ГТУЮ у Львівській області коштів та про поверненя такого в суд з відміткою про виконання Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повідомило позивача листом № 12-08/6750 від 01.09.2016 року; про виконання (02.12.2016) виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом 14.11.2016 у справі №813/1715/16 про стягнення з ГТУЮ у Львівській області коштів та про поверненя такого в суд з відміткою про виконання - листом №12-08/05 від 06.12.2016 року (а.с. 11,12).
Листом ГТУЮ у Львівській області №2186/0/1-17/08-17 від 22.02.2017 позивачу повідомлено про неможливість поновлення її на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції у зв»язку з його ліквідацією та роз»яснено право в порядку ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України звернутись до суду про його роз»яснення.
У зв'язку з безпідставним невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення на роботі, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за ча вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною 7 ст. 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 257 зазначеного Кодексу встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 цього ж Кодексу передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Частиною 4 ст. 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Слід зазначити, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року (справа №814/7998/13-а), а відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6 (Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, з дня набрання законної сили рішенням суду про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Разом із цим, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
В розумінні статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Таким чином, відповідач допустив затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з дня набрання законної сили таким рішенням.
Слід зазначити, що наказ ГТУЮ у Львівській області про поновлення позивача на роботі не видано.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги покликання відповідача щодо неможливості виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області через ліквідацію даної юридичної особи, оскільки зазначеним доводам надано оцінку в рішенні Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі №876/6116/16, яке набрало законної сили, а відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Із системного аналізу наведених правових норм та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області заробітної плати за час вимушеного прогулу з 28.07.2016 по 26.10.2016 (дату набрання рішення суду про поновлення на роботі законної сили) та середній заробіток за час затримки виконання судового рішення з моменту його постановлення з 27.10.2016 по дату звернення до суду із даним адміністративним позовом - 04.10.2017 (згідно заявлених позивачем вимог).
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно постанови КМ України №100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
При цьому, згідно з п.5 вищевказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 цього Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 вказаного Порядку).
Як слідує з довідки № 461 від 30.06.2017 року, виданої ГТУЮ у Львівській області, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 131,69 грн, а тому із врахуванням кількості робочих днів у відповідні періоди за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 по 26.10.20016 (63 робочі дні) з відповідача на користь позивача слід стягнути 8296,47 грн (131,69 грн*63) та за час затримки виконання судового рішення за період з 27.10.2016 по 04.10.2017 (235 робочих днів) з відповідача на користь позивача слід стягнути 30945,15 грн (131,69 грн * 235).
Водночас позовна вимога щодо застосування до присуджених судом сум податкової соціальної пільги не підлягає задоволенню.
Так, відповідно п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України (далі ПК України) особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
За правилами, визначеними пп. 168.1.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з пп. 169.1.2 п. 169.1 ст. 159 ПК України з урахуванням норм абз.1 пп.169.4.1 п.169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, зокрема, у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної пп. 169.1.1 цього пункту, - для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину.
Відповідно до пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 ПК України платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тобто, застосуванню такої пільги передує подання працівником відповідної заяви та підтверджуючих документів (пп.169.3.2 п.169.3 ст.169 ПК України) та питання застосування податкової соціальної пільги вирішується роботодавцем при утриманні податку із суми оподатковуваного доходу.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі №813/3412/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
І. В. Глушко
судді
В. Я. Макарик
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова складена в повному обсязі 12.02.2018.
