Ухвала
25 січня 2018 року
м. Київ
справа № 686/21962/15-ц
провадження № 61-334св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області судді Мазурок О. В. від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі суддів: Федорової Н. О., Баса О. Г., Матковської Л. О. від 29 червня 2016 року,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 отримав в 2008 році від ОСОБА_1 згідно розписок грошову суму еквівалентну
100 000 дол. США. Вироком Хмельницького міськрайонного суду від
22 червня 2009 року ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за частиною четвертою статті 190 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, крім житла; за частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна крім житла; за частиною другою статті 358 КК України до 4 років позбавлення волі; за частиною третьою статті 358 КК України до 2 років обмеження волі. Відповідно до частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.
Вказаним вироком було стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 770 000 грн майнових збитків та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирок суду в цій частині набрав законної сили 30 вересня 2009 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
23 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних та річних за несвоєчасне виконання вироку суду задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних в розмірі 68 404 грн 93 коп., 135 300 грн 74 коп. інфляційних втрат, судовий збір в сумі 2 037 грн 13 коп., а всього стягнуто 205 742 грн 80 коп.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 04 квітня 2013 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
23 січня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в вищевказаному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2013 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення першої інстанції.
Станом на 01 жовтня 2015 року ОСОБА_2 жодної копійки з вищевказаних сум не сплачено. У зв'язку з невчасним виконанням грошового зобов'язання згідно з розрахунку, нараховано 558 063 грн 29 коп. (нарахування по індексу інфляції за період з 01 вересня 2012 року по
01 жовтня 2015 року становить 485 940 грн та нарахування 3 % річних від простроченої суми за період з 01 вересня 2012 року по 01 жовтня 2015 року становить 72 123 грн 29 коп.
За таких обставин, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за несвоєчасне виконання рішення суду, яка станом на 01 жовтня 2015 року становить 558 063 грн 29 коп., що складається з: суми нарахувань по індексу інфляції в розмірі 485 940 грн та нарахування процентів річних від простроченої суми в розмірі 72 123 грн
29 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати.
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за несвоєчасне виконання рішення суду в розмірі 558 063 грн 29 коп. та судовий збір в розмірі 5 580 грн 63 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки рішенням суду з відповідача стягнуто грошові кошти, а тому внаслідок невиконання рішення, несплати боргу, вказана сума підлягає індексації та вирахуванню трьох відсотків річних на підставі положень часини другої статті 625 ЦК України, оскільки за юридичною природою між сторонами виникло грошове зобовʼязання.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишаючи заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
17 липня 2016 року ОСОБА_2 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що до проголошення обвинувального вироку від 22 червня 2009 року та набуттям ним чинності 30 вересня
2009 року засуджений ОСОБА_2 та потерпіла ОСОБА_1 у правовідносинах «боржника і кредитора» не перебували, тобто угоди про позику грошових кошті між ним не існувало.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 02 березня 2016 року за наслідками розгляду справи № 6-2491цс15 та в постанові від 27 січня
2016 року за наслідками розгляду справи № 6-771цс15.
19 січня 2017 року ОСОБА_1 та її представником
ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подано заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вказують, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а тому просять касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року залишити без змін.
Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
03 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Постановою Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року в справі
№ 6-113цс14 висловлена правова позиці, згідно якої відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом з тим, згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 20 січня 2016 року справа № 6-2759цс15 відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Аналіз висновку верховного Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 дозволяє стверджувати, що він не відповідає постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі
№ 6-113цс14.
Відсутність доступного і розумного передбачуваного судового тлумачення частини другої статті 625 ЦК України призводить до порушень прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наявні правові підстави відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ :
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу
№ 686/21962/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило
