АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 607/11498/15-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/789/11/18 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.1 ст.189 КК України
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 січня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
представника потерпілої
адвоката ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 16 січня 2016 року.
Даним вироком,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, неодруженого, приватного підприємця, раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст.189 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Судом частково задоволено цивільний позов ОСОБА_10 та стягнуто в її користь з обвинуваченого ОСОБА_7 10000 грн. моральної шкоди. Накладений ухвалою слідчого судді від 27 травня 2015 року арешт на приміщення за адресою АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_7 - залишено без змін та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 921 грн. 60 коп. судових витрат.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 , будучи знайомим з ОСОБА_10 , протягом лютого-березня 2015 року декілька разів зустрічався з останньою в м.Тернополі.
У березні 2015 року у ОСОБА_7 , який усвідомлював, що ОСОБА_10 не має перед ним фінансових зобов`язань, виник злочинний намір, направлений на вимагання в неї коштів у сумі 153000 євро за нерозголошення відомостей стосовно їхніх зустрічей її чоловіку, які вона бажала зберегти від свого чоловіка в таємниці.
Переслідуючи мету збагачення та незаконного отримання прибутків, з метою реалізації свого наміру та полегшення здійснення злочинної діяльності, ОСОБА_7 , на початку березня 2015 року, повідомив ОСОБА_10 , що до нього звернулась особа, яка володіє записами їхніх зустрічей із вимогою передачі їй коштів за нерозголошення відомостей про його зустріч із ОСОБА_10 ..
В подальшому, ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_10 , що кошти необхідно передати йому і записи із їхніми зустрічами знаходяться в нього, а не в іншої особи.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 11 травня 2015 року пред`явив ОСОБА_10 вимогу про передачу йому коштів в сумі 153000 євро, що згідно офіційного курсу Національного банку України (далі НБУ) становить 3584291,37 грн., за нерозголошення відомостей аудіо- відео фіксації про зустрічі в м.Тернополі її чоловіку ОСОБА_11 ..
Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання коштів у ОСОБА_10 , ОСОБА_7 неодноразово зі своїх телефонів за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 дзвонив на телефон ОСОБА_10 за № НОМЕР_3 і висилав їй SMS-повідомлення з метою доведення до свідомості ОСОБА_10 реальності погроз та заподіяння їй шкоди у випадку ігнорування його вимог з вимогою передачі нею грошових коштів.
В подальшому, 16 травня 2015 року близько 23 год. 20 хв., під час проведення контролю за вчиненням злочину, ОСОБА_10 , сприймаючи реально погрози ОСОБА_7 про розголошення щодо неї відомостей, які вона бажала зберегти у таємниці, перебуваючи на площі Героїв Майдану в м.Тернополі, передала ОСОБА_7 12000 доларів США, що становить згідно офіційного курсу НБУ 246831,99 грн. та 16600 євро, що становить згідно офіційного курсу НБУ 389902,80 грн., як частину коштів, яку в неї вимагав ОСОБА_7 ..
Органами досудового розсідування дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.4 ст.189 КК України, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (вимагання), що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, з чим суд першої інстанції не погодився та перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч.4 ст.189 КК України на ч.1 ст.189 КК України, як вимагання, тобто вимога передати чуже майно з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним за ч.4 ст.189 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що висновки суду, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Прокурор вважає, що судом безпідставно перекваліфіковано дії обвинуваченого з ч.4 на ч.1 ст.189 КК України. При цьому вказує, що згідно примітки до ст.185 КК України у статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Посилається на те, що ОСОБА_7 вимагав у ОСОБА_10 кошти в сумі 153 000 євро, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 3 584 291,37 гривень за нерозголошення аудіо-відео відомостей про їх зустрічі в м.Тернополі, і потерпіла передала йому 16 травня 2015 року близько 23 год. 20 хв., під час проведення контролю за вчиненням злочину, гроші в сумі 12 000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 246 831, 99 грн. та 16 600 євро, що згідно офіційного курсу НБУ становить 389902, 80 грн., як частину коштів, які в неї вимагав ОСОБА_7 , і вона значно перевищує 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину.
Прокурор вказує, що зазначене кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту пред`явлення вимог, пов`язаних з погрозами, і не потребує настання суспільно небезпечних наслідків, тому вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч.4 ст.189 КК України як вимагання, тобто вимога передати чуже майно з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах.
Потерпіла ОСОБА_10 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним за ч.4 ст.189 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією майна та задовольнити її цивільний позов у повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_7 100 000 грн. моральної шкоди.
Посилається на те, що суд необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч.4 на ч.1 ст.189 КК України, оскільки останній виконав усі дії, які він вважав необхідними для того, щоб заволодіти її коштами та завдати їй майнової шкоди в особливо великих розмірах і цього не сталося з причин, що не залежали від його волі, а саме тому, що вона звернулася до правоохоронних органів.
Вважає, що дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч.4 ст.189 КК України, оскільки злочин є закінченим в момент пред`явлення вимоги.
Крім того вказує, що суд необґрунтовано прийшов до висновку про задоволення поданого нею цивільного позову частково, стягнувши з ОСОБА_7 в її користь лише 10000 грн., а не 100000 грн. моральної шкоди, оскільки вважає, що дана сума є недостатньою для компенсації заподіяних їй моральних страждань та переживань, яких вона зазнала протягом двох місяців з моменту пред`явлення їй вимоги, так і до моменту затримання ОСОБА_7 правоохоронними органами, а також під час досудового слідства та судового розгляду.
Потерпіла зазначає, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_7 , які були виражені в постійному переслідуванні, залякувані і погрозах та систематично висловлювались усно і письмово, в неї досі присутнє відчуття незахищеності, приниженої гідності, образи, страх, вона переживає щодо своєї соціальної, ділової репутації, відношення рідних та близьких до даних подій.
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, кримінальне провадження відносно нього закрити у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.189 КК України та недоведеністю його вини у вчиненні даного кримінального правопорушення. Просить в задоволенні цивільного позову відмовити, заставу внесену в розмірі 120000 грн. повернути заставодавцеві, арешт на речі та предмети, накладений під час досудового слідства, скасувати та повернути належне йому майно.
Вирок суду першої інстанції вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального Закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність.
Посилається на те, що формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, є неконкретним, зокрема, не зазначено місця та конкретного часу вчинення кримінального правопорушення, способу пред`явлення вимоги, форми вини, що порушує його право на захист.
Вважає, що суд, як і сторона обвинувачення, встановлював наявність чи відсутність боргових зобов`язань у ОСОБА_10 перед ним, а не наявність чи відсутність в його діях ознак кримінального правопорушення.
Обвинувачений зазначає, що суд в основу вироку поклав показання потерпілої ОСОБА_10 , свідків та необґрунтувавши причин, по яких одні показання взяв до уваги та навів у вироку, а інші проігнорував, дійшов висновку про доведеність його вини.
Посилається на те, що суд не взяв до уваги показання потерпілої про те, що грошові кошти вона передавала йому ввечері 16.05.2015 року виключно з тією метою, щоб його було за що затримати, а не з метою, щоб він не розповсюджував якусь інформацію чи в якості повернення боргу.
Апелянт вважає, що показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 не підтверджують в його діях ознак кримінального правопорушення, а в показах свідок ОСОБА_18 , які, на його думку, суд не взяв до уваги вказувала, що потерпіла ОСОБА_10 не переживала за можливе розповсюдження якоїсь інформації чи бажала зберегти якусь інформацію в таємниці, а переживала лише за те, що в неї вимагають повернути борг, якого потерпіла не визнавала.
Апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_21 , який вказав, що ОСОБА_7 міг мати великі суми грошей, оскільки їх у нього бачив, а тому дійсно міг позичити потерпілій 153000 євро.
Вважає, що свідок ОСОБА_19 є зацікавленою та упередженою відносно нього особою, оскільки являється працівником оперативного підрозділу та проводив негласні слідчі (розшукові) дії і є знайомим потерпілої ОСОБА_10 як і свідок ОСОБА_20 , який був допитаний за клопотанням представника потерпілої та являється працівником правоохоронних органів, і який, на думку апелянта, давав пояснення в суді за вказівкою свідка ОСОБА_19 після того, як останній був допитаний.
В апеляційній скарзі обвинувачений зазначає, що заява потерпілої про вчинення ним кримінального правопорушення та факт надання згоди нею на участь у негласних слідчих (розшукових) діях не свідчить про вчинення ним кримінального правопорушення.
Обвинувачений вважає, що суд у вироку спотворив ряд фактичних обставин справи, зокрема, посилається на листування з потерпілою ОСОБА_10 у програмі Вайбер, а також опису відомостей, які зазначені у протоколах про результати контролю за вчиненням злочину та аудіо-відео контролю особи від 17 травня 2015 року, згідно яких, зі слів апелянта, він говорив потерпілій виключно про повернення йому боргу, а в подальшому про повернення боргу частинами. Тому вважає, що ці письмові докази пояснюють його поведінку при другій зустрічі, під час якої він відразу не перерахував гроші отримані від ОСОБА_10 та підтверджують його показання про домовленість із потерпілою про повернення боргу частинами.
Крім того зазначає, що судом при ухваленні вироку безпідставно взято до уваги наступні матеріали за результатами проведення негласних слідчих розшукових дій (НСРД):
- акт огляду грошових коштів від 16.05.2015 року, відповідно до якого оперуповноважений СДСБЕЗ Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_19 провів огляд громадянки ОСОБА_10 та грошових коштів;
- акт вручення грошових коштів перед початком проведення контролю за вчиненням злочину від 16.05.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_10 було вручено грошові кошти в сумі 7000 доларів США та імітованих 5000 доларів США та 16600 євро;
- протоколи про результат контролю за вчиненням злочину та аудіо- відео контролю особи від 17.05.2015 року та долучені до них відеозаписи.
Звертає увагу на те, що грошові кошти в сумі 7000 доларів США (інші купюри - такі, що імітують долари США та євро), які нібито, з пояснень потерпілої, були їй вручені перед початком контролю за вчиненням злочину, принесені самою потерпілою і ніхто їй ці кошти не вручав, а з них лише робили ксерокопії для виготовлення купюр, що імітують долари США, про що суд зазначив у вироку, тому вважає, що показаннями потерпілої спростовуються відомості, які зазначені в акті огляду грошових коштів від 16.05.2015 року та в акті вручення грошових коштів від 16.05.2015 року.
Разом з тим, як зазначає апелянт у своїй скарзі, в матеріалах кримінального провадження відсутні відповідні ухвала слідчого судді апеляційного суду Тернопільського області та постанова прокурора для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, як того вимагають ст.ст. 246, 247 КПК України.
Зазначає, що вказані негласні слідчі розшукові дії проведені працівниками оперативних підрозділів, хоча доручення слідчого, який мав право на їх проведення, в матеріалах провадження відсутнє.
Вказує, що негласні слідчі (розшукові) дії проведені з порушенням визначеного Законом порядку та без передбачених правових підстав для їх проведення, тому протоколи за результатом проведення цих НСРД є недопустимими доказами, а відомості, які зазначені у протоколі огляду місця події, на який також посилався суд у своєму вироку, не підтверджують факту вимагання, а лише описують предмети та речі, які знаходились біля нього під час затримання.
Зазначає, що письмові докази, які суд визнав такими, що доводять його винуватість, були оцінені судом з грубим порушенням вимог ст. 94 КПК України, а зміст деяких з них був свідомо перекручений з метою фактично штучного створення доказів обвинувачення.
Крім вищенаведеного обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого його визнано винним, а також особі обвинуваченого.
Призначаючи йому покарання, суд, на його думку, врахував, в першу чергу, позицію потерпілої, яка просила покарати його суворо, оскільки хоче позбутись боргових зобов`язань перед ним.
Вказує, що суд, врахувавши його позитивну характеристику, те, що він є особою молодого віку і не був судимим, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, призначив йому фактично максимально можливе суворе покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 189 КК України, враховуючи при цьому те, що вищевказаною частиною статті передбачено й покарання у виді одного року обмеження волі.
Вважає, що суд не врахував того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 189 КК України, є злочином середньої тяжкості, а тому при призначенні будь-якого покарання в межах санкції цієї статті можливе застосування положень ст.75 КК України.
Що стосується цивільного позову, то на думку обвинуваченого вказаний цивільний позов до задоволення не підлягав через те, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України не доведена.
Зазначає, що в ході судового розгляду цивільний позов потерпілої, як і обставини, які в ньому вказані, в тому числі і ті, які стосуються розміру моральної шкоди, судом взагалі не досліджувався, а тому посилання судом на тяжкість змін у життєвих стосунках потерпілої, ступінь зниження її авторитету, пережитий стрес не підтверджені в судовому засіданні.
Вважає, що відповідно до положень ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції на момент пред`явлення та на момент розгляду його судом) від сплати судового збору звільнялися позивачі за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а позов, вказує, було пред`явлено про стягнення виключно моральної шкоди, яка жодним чином не пов`язана із каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, тому повинен бути оплачений судовим збором. А, оскільки судовий збір не був сплачений, то вважає, суд мав позов залишити без розгляду.
Крім того, в у своїй скарзі обвинувачений вказує, що суд не вирішив відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України питання відносно арештованого належного йому майна, заходів забезпечення кримінального провадження та не зазначив свого рішення з цих питань у резолютивній частині вироку.
Захисник ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі, яка аналогічна апеляційній скарзі обвинуваченого та доповненнях до неї просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.189 КК України та недоведеністю його вини у вчинені даного кримінального правопорушення, просить в задоволенні цивільного позову відмовити, заставу в розмірі 120000 грн. повернути заставодавцю, а арешт на речі та предмети, накладений під час досудового слідства, скасувати та повернути власнику.
Крім того, просить врахувати, що проведення щодо ОСОБА_7 негласних слідчих дій відбулося з порушенням закону, оскільки такі слідчі дії проводяться лише щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, а кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.189 КК України, є злочином середньої тяжкості.
Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах: прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу просить її задовольнити, заперечив апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, апеляцію потерпілої вважає підставною, представника потерпілої ОСОБА_10 -адвоката ОСОБА_9 , який підтримав апеляцію потерпілої, просить її задовольнити, заперечив апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, апеляцію прокурора вважає підставною, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_7 , в судових дебатах його захисника, які підтримали подані ними апеляційні скарги, просять їх задовольнити, апеляційні скарги прокурора та потерпілої заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, провівши судове слідство, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_10 підлягають до часткового задоволення, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у кримінальному провадженні докази, перевірив доводи обвинувачення, захисту, потерпілої та обґрунтовано дійшов про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.189 КК України, а саме, вимаганні, проте неправильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст. 189 КК України, як вимагання, тобто вимога передати чуже майно з погрозою розголошення відомостей, які потерпіла бажає зберегти в таємниці.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступних підстав.
Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що протягом тривалого часу ОСОБА_7 вимагав в неї 153000 євро за неповідомлення її чоловікові інформації про їхні зустрічі, посилаючись на наявність в нього відео- та аудіо- матеріалів. Потерпіла вказала, що обвинувачений спочатку вимагав у неї гроші за нерозповсюдження інформації, а в подальшому заявив, щоб вона повернула йому не існуюючий борг у цій сумі.
Оскільки її чоловік про їхні зустрічі не знав, вказану інформацію вона мала намір зберегти в таємниці ще і тому, що ОСОБА_7 , на її думку, міг цю інформацію спотворити.
За допомогою знайомих працівників міліції, зокрема, ОСОБА_19 , вона намагалася вирішити конфлікт з обвинуваченим без зайвого розголосу, але коли зрозуміла марність своїх зусиль, звернулася із заявою в правоохоронні органи. При цьому, потерпіла категорично заперечила наявність будь-яких боргових зобов`язань перед обвинуваченим та вказала, що при проведені контролю за вчиненням злочину, нею були надані власні 7000 доларів США.
Показання потерпілої є послідовними, логічними, належними та допустимими, вони підтверджуються іншими доказами, узгоджуються між собою, тому суд підставно послався на них у вироку.
Так, свідок ОСОБА_18 , яка тривалий час знайома з потерпілою, в суді першої інстанції повідомила, що одного дня, в обідню пору, на автомийці біля ресторану «Братіслава» в м.Тернополі була свідком телефонної розмови потерпілої ОСОБА_10 з ОСОБА_7 , який, як вона чула, вимагав у потерпілої велику суму грошей за якісь незрозумілі диски з незрозумілою інформацією. Згодом потерпіла пояснила їй, що у неї вимагають кошти за те, що вона спілкувалась з ОСОБА_22 , і для того, щоб ця інформація не дістала розголосу, її треба заплатити 150000 доларів США.
Зазначені покази підтверджують показання потерпілої про відсутність в неї боргу перед обвинуваченим, який вимагав в неї гроші за нерозповсюдження щодо неї наявного в нього компромату та спростовують доводи обвинуваченого та його захисника, що зі слів вказаного свідка потерпіла хвилювалася лише за те, що в неї вимагають повернути борг.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_13 суду вказав, що був понятим при затриманні обвинуваченого, який знаходився в автомобілі Ланос.
В процесі затримання обвинуваченого бачив, що біля нього в машині лежав пакет з купюрами по сто та п`ятсот доларів і євро. При цьому, ОСОБА_7 заперечував про належність йому цих коштів.
З показів свідка ОСОБА_14 вбачається, що він бачив як затримували ОСОБА_7 .. Вказав, що цим подіям передувала зустріч обвинуваченого з жінкою, яка передала йому пакет, при огляді якого, було встановлено, що в ньому знаходилась іноземна валюта купюрами долари та євро, а ОСОБА_7 , про їх належність йому, конкретної відповіді не надав.
Зазначені показання свідків, поряд з показаннями потерпілої, обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку, оскільки достовірно вказують на кримінальний характер дій ОСОБА_7 зі сторони незацікавлених осіб. Зокрема, ці свідки - ні з обвинуваченим, ні з потерпілою знайомі не були, в якості понятих органом досудового слідства залучені випадково, підстав для затримання обвинуваченого, як і обставин кримінального провадження, не знали, тому підстав давати неправдиві показання, в них не було. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 , отримавши від потерпілої борг, не заявив би про те, що йому не відомо чиї гроші в пакеті.
Щодо показів працівників міліції ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які обвинувачений та захисник ставлять під сумнів, колегія суддів зазначає наступне.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні підтвердив, що є знайомим потерпілої ОСОБА_10 , яка звернулась до нього з проханням залагодити конфлікт між нею та ОСОБА_7 , який вимагав у неї гроші за наявні в нього аудіо- та відео- матеріали про їхні зустрічі. Він намагався допомогти їй, а, в подальшому, запропонував ОСОБА_10 звернутись в правоохоронні органи з заявою, що нею і було зроблено.
Свідок ОСОБА_20 вказав, знаючи про конфлікт, зустрівся з ОСОБА_7 , який йому повідомив, що має намір отримати від жінки велику суму грошей і пропонував винагороду ОСОБА_19 у випадку, якщо той не буде заважати отримати ці гроші.
Переказавши розмову ОСОБА_19 , останній повідомив, що на даний час в правоохоронних органах зареєстрована відповідна заява та проводяться відповідні заходи.
На думку колегії суддів, показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 не має підстав вважати упередженими, оскільки потерпіла ОСОБА_10 , після намагань мирно вирішити конфлікт з ОСОБА_7 , в тому числі за допомогою працівників міліції, звернулась в правоохоронні органи з заявою про вимагання ОСОБА_7 в неї 153000 євро з погрозою розповсюдження компрометуючих її відомостей, що також стверджує повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР 14 травня 2015 року.
Таким чином, твердження обвинуваченого та його захисника про те, що показання свідків в сукупності з іншими доказами не несуть будь-якої інформації щодо злочинних дій ОСОБА_7 та що потерпіла не заявляла про погрозу обвинуваченого розповсюдити щодо неї компрометуючі її дані, суперечать об`єктивно здобутим по справі доказам.
Колегія суддів враховує і те, що показання свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 , а також ОСОБА_21 , які, як ствердили обвинувачений та захисник, не містять інформації про наявність чи відсутність в діях обвинуваченого ознак злочину, не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, оскільки у кримінальному провадженні зібрано достатньо інших доказів.
Так, відповідно до даних протоколу огляду мобільного телефону І phone А 15 24 ОСОБА_10 від 06 червня 2015 року, оглянуто наявні в ньому телефоні записи розмов та листування між нею і ОСОБА_7 , відповідно до яких останній відкрито вимагав у потерпілої кошти в сумі 153000 євро, чого не заперечив обвинувачений в суді.
Із змісту вказаних розмов вбачається, що ОСОБА_7 повідомляв потерпілій, що в нього є записи всіх їхніх розмов та зустрічей, в тому числі і у нього вдома, в загальному шість дисків і відео та вказав в повідомленні, що за це ОСОБА_10 має йому заплатити 153000 євро, інакше він розголосить їх чи викладе інформацію в інтернет.
Листування ОСОБА_7 та потерпілої, аналогічні попереднім за змістом розмовам, містяться в даних протоколу огляду телефону ОСОБА_10 марки Samsung» від 04 червня 2015 року.
Відповідно до акту огляду грошових коштів від 16 травня 2015 року, оперуповноважений СДСБЕЗ Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_19 провів огляд громадянки ОСОБА_10 , яка згідно постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 14 травня 2015 року, має здійснити передачу грошових коштів в сумі 7000 доларів США та імітованих 5000 доларів США та 16600 євро. При цьому, були оглянуті вказані грошові кошти.
Згідно з актом вручення грошових коштів перед початком проведення контролю за вчиненням злочину від 16 травня 2015 року, ОСОБА_10 було вручено грошові кошти в сумі 7000 доларів США, імітованих 5000 дол. США та 16 600 євро.
Відповідно до даних, що містяться в протоколах про результати контролю за вчиненням злочину та аудіо- відеоконтролю особи від 17 травня 2015 року та долученими до них відеозаписами вбачається, що 16 травня 2015 року о 20 год 15 хв. на АЗС ОККО проходила зустріч ОСОБА_7 з ОСОБА_10 , в ході якої розмовляли про грошові кошти, при цьому ОСОБА_10 пропонувала ОСОБА_7 гроші за те, щоб він залишив її в спокої. Однак запропонована потерпілою сума ОСОБА_7 не влаштувала і зустріч закінчилася.
В цей же день, о 23 год. біля «Гранд базару» в м.Тернополі відбулася друга зустріч між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , в ході якої потерпіла передала обвинуваченому раніше вручені їй грошові кошти, при цьому запитала ОСОБА_7 , чи може вона розраховувати на оригінали наявної в нього щодо неї інформації, на що останній вказав, що закриємо питання і будеш на все розраховувати та пригрозив тим, що як зустріне ОСОБА_24 (чоловік потерпілої), то розповість про їхні зустрічі.
В суді першої інстанції ОСОБА_7 підтвердив достовірність розмови з потерпілою ОСОБА_10 , що спростовує твердження обвинуваченого та його захисника про повернення потерпілою йому боргу та підтверджує показання ОСОБА_10 про вимагання з погрозами обвинуваченим у неї грошей, які, взявши у неї, навіть не перерахував.
Як вбачається з протоколу огляду місця події, який теж є належним доказом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вимагання, в ніч з 16 на 17 травня 2015 року, а саме: в період з 23 год. 30 хв. до 00 год. 20 хв., в ході огляду автомобіля таксі «Део Ланос» р.н. НОМЕР_4 , що знаходився на площі Героїв Майдану м.Тернополя, на задньому пасажирському сидінні, де сидів ОСОБА_7 , було виявлено поліпропіленовий пакет червоного кольору, в якому були виявлені грошові кошти в сумі 12000 доларів США купюрами по 100 доларів та 16600 євро купюрами по 100, 200 та 500 євро. Як пояснив ОСОБА_7 , даний пакет йому не належить.
Таким чином, доводи ОСОБА_7 та його захисника про те, що він діяв в межах домовленості з потерпілою про повернення йому боргу є неспроможними, а такими, що дані з метою уникнути відповідальності за скоєне ним кримінальне правопорушення.
Фактично, ОСОБА_7 навмисно створював ситуації, в тому числі і в телефонному режимі, з метою надати своїм вимогам вигляду законності для досягнення своєї злочинної мети.
Колегія суддів вважає також необґрунтованими твердження обвинуваченого про те, що потерпіла та свідки обмовили його з метою не повертати позичену в нього велику суму грошей, і в результаті їх змови матеріали даної кримінальної справи, в порушення вимог КПК, були сфальсифіковані.
Жодних даних, які б свідчили про обмову обвинуваченого - судом першої інстанції і колегією суддів - не встановлено.
Крім того, посилання захисника та обвинуваченого на неконкретне формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним є надуманим, оскільки в ньому зазначено місце, час, спосіб та інші фактичні обставини, в тому числі форма вини, вчинення ОСОБА_7 злочину, відповідно до вимог ст.374 КПК України.
На думку обвинуваченого та його захисника, докази, які були здобуті внаслідок негласних слідчих (розшукових) дій, є недопустимими, оскільки їх проведено з порушенням закону.
Разом з тим, колегією суддів, при перевірці зазначених доводів встановлено наступне.
В суді апеляційної інстанції розтаємнено негласні слідчі (розшукові) дії та відповідно до вимог ст.404 КПК України приєднано до матеріалів провадження: постанову начальника відділу прокуратури області про проведення контролю за вчиненням злочину від 14 травня 2015 року, клопотання та ухвалу слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2015 року про дозвіл на проведення негласної слідчої дії аудіо-, відеоконтроль особи від 14 травня 2015 року та доручення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 14 травня 2015 року, з якими сторона захисту ознайомилась.
Як встановлено, негласні слідчі (розшукові) дії проведено службовими особами, які мали на це повноваження, оскільки входили до оперативно-слідчої групи, яка розслідувала дане кримінальне провадження.
Твердження захисника, що негласні слідчі (розшукові) дії, всупереч вимогам ч.2 ст.246 КПК України, проводились щодо злочину середньої тяжкості, зокрема ч.1 ст.189 КК, за який було засуджено ОСОБА_7 , не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки відповідно до витягу з кримінального провадження №12015210000000203 (а.к.п.111) правова кваліфікація злочину при внесенні 14.05.2015 року заяви в ЄРДР за ч.4 ст.189 КК України, який згідно ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, а тому порушень кримінального процесуального закону при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, органом досудового слідства, не допущено.
Також сторона захисту, в суді апеляційної інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду України, що викладені в постанові від 12 жовтня 2017 року вважає, що в даному випадку не можуть бути враховані надані прокурором процесуальні рішення про проведення негласних слідчих дій, які не були надані стороні захисту при виконанні вимог ст.290 КПК України.
Разом з тим, вказана постанова Верховного Суду України винесена у конкретному кримінальному провадженні і на відміну від викладених у ній обставин в даному кримінальному провадженні встановлено наступне.
В суді першої інстанції стороною обвинувачення було надано протоколи про результати негласних слідчих дій зі змістом яких сторона захисту була ознайомлена у встановленому ст.290 КПК України порядку.
У цих протоколах наведено реквізити та зміст відповідних ухвал слідчого судді апеляційного суду і постанови прокурора, на підставі яких вони проводились, а тому суд не мав підстав відмовити у дослідженні цих доказів з підстав їх очевидної недопустимості (ч.2 ст.89 КПК України).
В суді першої інстанції сторона захисту також не заперечувала проти дослідження цих доказів і їх долучення до матеріалів справи. Порушень вимог ст.ст.358,359 КПК України під час дослідження цих доказів в суді першої інстанції в ході апеляційного розгляду не встановлено. Також, сторона захисту не заперечувала допустимості протоколів негласних слідчих дій та доданих до них документів і аудіо-, відеозаписів та не заявляла клопотань в порядку ч.3 ст.358, ч.4 ст.359 КПК України.
При дослідженні результатів негласних слідчих дій в судовому засіданні обвинувачений не заперечував і в своїх показаннях підтвердив, що дійсно зустрічався та мав розмови з потерпілою про гроші.
За змістом ст.ст.22,26,349 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності, обсяг доказів і порядок їх дослідження визначається судом виходячи з думки учасників провадження.
Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для перевірки прийнятих в ході досудового розслідування процесуальних рішень в цій частині, оскільки за змістом наведених положень КПК України необхідність дослідження дозволів на проведення негласних слідчих дій виникає лише у разі якщо сторона захисту ставить під сумнів їх допустимість.
Такі доводи сторона захисту навела лише в апеляційній скарзі і на їх спростування прокурором ініційовано розсекречення відповідних процесуальних рішень, після чого їх надано для дослідження в судовому засіданні.
При цьому, до початку апеляційного розгляду доступ до вказаних матеріалів надано стороні захисту, що обвинувачений та його захисник підтвердили в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини кримінального провадження за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або стали відомі після ухвалення судового рішення.
На переконання колегії суддів, в даному випадку неповнота судового розгляду, що виразилась у недосліджені дозволів на проведення негласних слідчих дій, допущена саме внаслідок процесуальної поведінки сторони захисту в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням прокурора дослідити ці обставини з метою перевірки доводів апеляційних скарг сторони захисту, оскільки в інший спосіб дати їм оцінку неможливо.
Так, з досліджених під час апеляційного розгляду матеріалів слідує, що аудіо-, відеоконтроль за ОСОБА_7 здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2015 року та в ході проведення контролю за вчиненням злочину із використанням заздалегідь ідентифікованих засобів на підставі відповідної постанови і доручення прокурора від 14 травня 2015 року.
Також, встановлено, що саме на ці процесуальні рішення слідчого судді та прокурора є посилання у протоколах негласних слідчих дій як на підставу їх проведення.
Таким чином, доводи сторони захисту про недопустимість результатів негласних слідчих дій через їх здійснення без передбаченого законом дозволу є безпідставними.
На переконання колегії суддів у даному конкретному випадку не було обмежено право обвинуваченого на захист, оскільки після закінчення досудового розслідування йому та захиснику було надано доступ до усіх доказів, що отримані під час негласних слідчих дій, допустимість яких він при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування та в суді першої інстанції не заперечував, а відповідні процесуальні рішення про їх проведення, доведені до відома сторони захисту до їх дослідження судом і таким чином, надано достатні можливості та час на їх спростування.
Щодо дати доручення №9/323т від 14.05.2015 року про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у порядку ст.40 КПК України, зазначеної, у протоколі відкриття матеріалів стороні захисту в порядку, передбаченому ст.290 КПК України від 25.07.2016 року, як 18.05.2015 року, на що звернув увагу захисник, є, не що інше як механічною помилкою при виготовлені документу, що підтверджується матеріалами провадження.
Водночас, колегія суддів, враховуючи доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вимагання, не вбачає підстав для кваліфікації його дій за ч.1 ст.189 КК України.
З досліджених в суді апеляційної інстанції акту огляду грошових коштів від 16 травня 2015 року та акту вручення грошових коштів перед початком проведення контролю за вчиненням злочину від 16 травня 2015 року, ОСОБА_10 , окрім спеціально підготовлених несправжніх (іметованих) 5000 доларів США та 16600 Євро, було вручено грошові кошти в сумі 7000 доларів США, які є її власністю.
Відповідно до протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 17 травня 2015 року, вручені ОСОБА_10 кошти, нею, 16 травня 2015 року близько 23 год. біля «Гранд базару» в м.Тернополі, під час зустрічі, були передані ОСОБА_7 ..
Таким чином, суд першої інстанції невірно оцінив дані докази, зробивши висновок про те, що їй не було спричинено шкоди.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість доводів викладених в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої в частині безпідставної перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч.4 на ч.1 ст.189 КК України в зв`язку з відсутністю такої кваліфікуючої ознаки, як завдання майнової шкоди, що відповідно до ст.420 КПК України дає підстави для скасування вироку суду та постановлення нового вироку.
Колегія суддів, на підставі наявних у справі доказів, приходить до висновку і вважає встановленим та доведеним те, що ОСОБА_7 вчинив вимагання, тобто вимогу передати чуже майно з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці, що завдало значної шкоди потерпілому, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.189 КК України, а саме: ОСОБА_7 на початку березня 2015 року повідомив ОСОБА_10 , що до нього звернулась особа, яка володіє записами їхніх зустрічей, із вимогою передачі їй коштів за нерозголошення відомостей про його зустрічі із ОСОБА_10 .. В подальшому, ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_10 , що кошти необхідно передати йому, та що записи із їхніми зустрічами знаходяться в нього, а не в іншої особи.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 11 травня 2015 року пред`явив ОСОБА_10 вимогу про передачу йому коштів в сумі 153000 євро, що згідно офіційного курсу Національного банку України (далі НБУ) становить 3584291,37 грн., за нерозголошення відомостей аудіо-, відео- фіксації про зустрічі в м.Тернополі її чоловіку ОСОБА_11 ..
Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання коштів у ОСОБА_10 , ОСОБА_7 неодноразово зі своїх телефонів за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 дзвонив на телефон ОСОБА_10 за № НОМЕР_3 і висилав їй SMS-повідомлення з метою доведення до свідомості ОСОБА_10 реальності погроз та заподіяння їй значної шкоди у випадку ігнорування його вимоги у передачі нею коштів.
16 травня 2015 року близько 23 год. 20 хв., під час проведення контролю за вчиненням злочину, ОСОБА_10 , сприймаючи реально погрози ОСОБА_7 про розголошення щодо неї відомостей, які вона бажала зберегти у таємниці, перебуваючи на площі Героїв Майдану в м.Тернополі, передала ОСОБА_7 12000 доларів США та 16600 євро, що становить згідно офіційного курсу НБУ 246831, 99 грн. та 389 902,80 грн., відповідно з яких 7000 доларів США є її власністю, що за курсом НБУ станом на день вчинення кримінального правопорушення становить 143983 грн., як частину коштів, яку в неї вимагав ОСОБА_7 .. Після цього, ОСОБА_7 був затриманий працівниками міліції.
Кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч.2 ст.189 КК України, колегія суддів виходить з того, що з вручених обвинуваченому потерпілою коштів в сумі 12000 доларів США та 16600 євро - 7000 доларів США, що за курсом НБУ станом на день вчинення кримінального правопорушення становить 143983 грн. - належали ОСОБА_10 і були її власними коштами, а решта суми - імітовані.
Враховуючи, що кваліфікація дій вимагача залежить і від того, яку суму йому реально передає потерпілий - дії обвинуваченого ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч.2 ст.189 КК України.
Таким чином, реальна шкода, спричинена потерпілій ОСОБА_10 злочинними діями обвинуваченого ОСОБА_7 , складає 143983 грн. за курсом НБУ на день вчинення кримінального правопорушення і є значною шкодою (7000 доларів США по курсу 20.56 грн. на день вчинення злочину).
Згідно з пунктом 2 примітки до ст.185 КК України значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п`ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину.
Відповідно до ст.22.5 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб від 02.12.2010 року, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті) для громадян на момент вчинення злочину.
Відповідно до ст.7 Закону України Про державний бюджет України на 2015 рік прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць з 1 січня 2015 року становить 1218 грн.. Тому податкова соціальна пільга у 2015 році становить 609 грн. (50% від 1218 грн.).
Таким чином, сума від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян становить в межах від 60900 грн. до 152250 грн. і є значною шкодою.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів, відповідно до вимог ст.ст.50, 65-67 КК України щодо загальних засад призначення покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким, конкретні обставини кримінального провадження, відсутність обставин, які б обтяжували вину та пом`якшуючі вину обставини, а саме, позитивну характеристику, відсутність судимостей, а також позицію потерпілої, яка настоює на суворому покаранні обвинуваченого, колегія суддів вважає, що виправлення і перевиховання ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства і йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 статті 189 КК України, яка передбачає покарання лише у виді позбавлення волі, але в розмірі наближеному до мінімального.
Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, відповідає принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, тому підстав для призначення більш суворого покарання, як про це просять прокурор та потерпіла, чи застосування ст. 75 КК України, на що в апеляції звертають увагу обвинувачений та захисник - колегія не вбачає.
Крім того, згідно з ч.5ст.72 КК Українив редакції Закону України від 26листопада 2015 року №838 VIII Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_7 термін його перебування під вартою в період з 17 травня 2015 року по 08 червня 2015 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та період з 05 квітня 2017 року по 29 серпня 2017 року відбутого ним покарання.
Колегія суддів, вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_10 у розмірі 10000 грн., погоджується з висновками суду першої інстанції, який врахував характер та обсяг страждань, зокрема, її вимушені зміни у життєвих стосунках, пережитий стрес, страх про розголошення відомостей, які бажає зберегти в таємниці, страх за свою репутацію, характер немайнових втрат, її переслідування, залякування з погрозами, і вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої є співмірним, таким що відповідає вищевказаним моральним стражданням та критеріям розумності, виваженості та справедливості і підстав для збільшення розміру суми немає.
Доводи захисника щодо залишення цивільного позову без розгляду, оскільки позивачем не був оплачений судовий збір, то зазначена вимога кримінально процесуальним законодавством, у випадку пред`явлення такого позову, не передбачена.
Також ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 27 травня 2015 року накладено арешт на майно обвинуваченого, а саме: приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом заборони його відчуження та розпорядження будь-яким чином з метою дієвості даного кримінального провадження та можливої конфіскації майна.
Враховуючи, що на день розгляду кримінального провадження в апеляційному суді підстави для арешту майна відпали, арешт зазначеного майна слід скасувати.
Гроші, внесені ОСОБА_25 в сумі 120000 грн. в якості застави, слід повернути заставодавцю.
Отримані від ОСОБА_10 7000 ( сім тисяч) доларів США, які є її власністю та отримані від неї для проведення контролю за вчиненням злочину, відповідно до постанови начальника відділу прокуратури Тернопільської області від 14 травня 2015 року, які зберігаються в ПрАТ КБ Приватбанк, повернути потерпілій.
Крім того, у справі проведено дактилоскопічну та комп`ютерно-технічну експертизи на загальну суму 460 грн. 80 коп., яку слід стягнути з обвинуваченого.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 409, 411, 420 КПК України, колегія суддів,-
З А С У Д И Л А:
Апеляційні скарги прокурора в кримінальному провадженні та потерпілої ОСОБА_10 задовольнити частково, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Тернопільського міськрайсуду Тернопільської області від 16 січня 2016 року щодо ОСОБА_7 - скасувати.
Постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України і призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Відповідно до ч.5ст.72 КК Українив редакції Закону України від 26листопада 2015 року №838 VIII Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання, зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_7 термін його перебування під вартою в період з 17 травня 2015 року по 08 червня 2015 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та період з 05 квітня 2017 року по 29 серпня 2017 року відбутого ним покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду від 16 січня 2016 року.
Цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити частково. Стягнути на її користь з ОСОБА_7 10000 гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 в користь держави (УКУ м.Тернопіль, 24060300, р/р 31110115700002 в ГУ ДКСУ у Тернопільській області, МФО 838012, КОД ЕДРПОУ 37977726) 460 гривень 80 коп. процесуальних витрат за проведення експертиз.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 27 травня 2015 року на приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом заборони його відчуження та розпорядження будь-яким чином, яке належить ОСОБА_7 - скасувати.
Предмет застави грошові кошти в сумі 120000 гривень, повернути заставодавцю ОСОБА_25 .
Повернути потерпілій ОСОБА_10 отримані від неї для проведення контролю за вчиненням злочину відповідно до постанови начальника відділу прокуратури Тернопільської області від 14 травня 2015 року 7000 (сім тисяч) доларів США, які є її власністю і зберігаються в ПрАТ КБ Приватбанк.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_2
