Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" січня 2018 р. Справа № 922/2732/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В. І.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників:
позивача - Волков І.М.
1-й відповідача - Сумцова Н.В., довіреність № 3 від 02.01.18
2-й відповідача - Бабенко Д.А., довіреність № б/н від 12.08.17
прокурора - Волик О.Г., посвідчення № 035279 від 26.08.15
Чехунов М.В., посвідчення № 047813 від 04.09.17
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПП ВТК "Ніка" (вх. №3524 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2017 (повний текст якого складено 02.11.2017) у справі № 922/2732/17 (суддя Светлічний Ю.В.)
за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону м. Харків в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ до 1) квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, м. Харків , 2) приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка", смт. Савинці про визнання недійсним договору ВСТАНОВИЛА:
Військовий прокурор Харківського гарнізону м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідачів: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, 2) Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка", в якій позивач просить визнати недійсним договір №278 від 09.08.2017р., укладений між першим та другим відповідачами.
Зазначений позов обґрунтовано посиланням на те, що при укладанні спірного договору сторони порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності, ст. 3 Закону України Про правовий режим майна в Збройних силах України, оскільки при його укладанні не узгоджували відповідного питання з позивачем у даній справі, до сфери відання якого належать землі, які є предметом цього договору. Крім того, прокурор також зазначає, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як 2-й відповідач не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.10.2017 (повний текст якого складено 02.11.2017) у справі № 922/2732/17 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір №278 від 09.08.2017р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків та Приватним підприємством виробничо-торгівельною компанією "Ніка".
Стягнуто з квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, код ЄДРПОУ 07923280, р/р 31257274210113 у ГУДКС у Харківській області, МФО 851011) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька 13/15, код 00034051, платник: Генеральна прокуратура України, банк платника: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рах.№35211001000164) судовий збір у розмірі 800,00 грн.
Стягнуто з приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" (64270, Харківська область, Балаклійський район, смт. Савинці, вул. 20 Гвардійської Дивізії, 32, код ЄДРПОУ 37685782, р/р НОМЕР_1 у ПАТ "Мегабанк", МФО 351629) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька 13/15, код 00034051, платник: Генеральна прокуратура України, банк платника: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рах.№35211001000164) судовий збір у розмірі 800,00 грн.
ПП ВТК "Ніка" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Так, в обгрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що прокурором не виконано обов`язку обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів Міністерства оборони України, та у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували надання Міністерством оборони України погодження на звернення прокурора до суду із даним позовом та зазначення того, в чому полягає порушення прав Міністерства оборони України у даному спорі.
Більше того, в своїх поясненнях представник позивача (МОУ) та представники відповідачів зазначили про безпідставність подання позову прокурором, оскільки це здійснено проти волі та правової позиції МОУ.
Крім того, в цьому ж аспекті апелянт зазначив про внесення місцевим господарським судом до свого рішення неправдивих даних про те, що представник позивача (МОУ) підтримав позов, оскільки в дійсності представник позивача проти позову заперечував, що зафіксовано як в письмових поясненнях позивача, так і шляхом технічної фіксації судового засідання. Апелянт зазначав, що єдиний (перший у часі) представник позивача, який не заперечував проти позову, не мав повноважень на представництво інтересів МОУ і був допущений місцевим господарським судом до участі у спорі безпідставно, з порушенням норм процесуального права.
Крім того, апелянт зазначив, що Військова прокуратура Харківського гарнізону не наділена повноваженнями подавати позов в інтересах центрального органу виконавчої влади, зокрема Міністерства оборони України.
Також апелянт зазначив, що прокурором не надано доказів удаваності оскарженого правочину; не доведено, який саме правочин, на думку прокурора, був укладений; невірно застосовані норми матеріального права щодо недійсності правочинів, оскільки спірний договір не суперечить вимогам закону. На думку апелянта, спірний договір є договором про надання послуг та у ньому відсутні основні ознаки договору оренди землі, сторони не вчинили та не домовлялись вчинити будь-які дії, які б свідчили про наявність між ними домовленості про передачу земельної ділянки на умовах оренди. Щодо порушення порядку укладання договору апелянт зазначив, що укладанню договору передувала публічна конкурсна процедура, в який приймало участь Міністерство оборони України в особі першого заступника міністра, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази.
Крім того, в обґрунтування своєї позиції апелянт послався на ряд рішень ЕСПЛ, зазначених в апеляційній скарзі і письмових поясненнях та наполягав на отриманні захисту законних прав та інтересів на підставі норм Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.12.2017.
Представником КЕВ м. Харків надані письмові пояснення, в яких він підтримав вимоги апеляційної скарги ПП ВТК "Ніка" та просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 оголошено про перерву у судовому засіданні до 17.01.2018.
Військовим прокурором Харківського гарнізону 16.01.2018 були надані пояснення у справі, в яких він зазначив про дотримання вимог процедури та процесу при зверненні до суду з позовом.
ПП ВТК "Ніка" 16.01.2018 надані додаткові пояснення в обгрунтування вимог апеляційної скарги.
Представник позивача Волков І.М. у судовому засіданні 17.01.2018 не був допущений колегією суддів до участі у розгляді справи з огляду на імперативні приписи ч.2 ст. 59 ГПК України, оскільки в судовому засіданні 18.12.2017 він представляв першого відповідача у даній справі, а в судове засідання 17.01.2018 надав повноваження представника позивача і заявив, що буде представляти позивача у справі. Таким чином, на думку колегії суддів, Волков І.М. не може більше представляти ані позивача, ані відповідача у даному спорі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та пояснення до неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сторонами при укладанні договору №278 від 09.08.2017 порушено вимоги чинного законодавства України, що з урахуванням вимог п. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, є підставами для задоволення поданого прокурором позову та визнання такого договору недійсним з моменту його укладання, з чим не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Так, колегія суддів зазначає, що існує декілька самостійних підстав для відмови у задоволенні позову.
По-перше, колегією суддів встановлено, що позов прокурора поданий всупереч волі і правовій позиції Міністерства оборони України, а матеріалі справи не містять доказів, які б підтверджували необхідність захисту інтересів держави в особі МОУ.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі обґрунтовує необхідність такого звернення в інтересах держави наступним.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
В позові прокурор зазначає, що укладений між відповідачами договір №278 від 09.08.2017 р. не відповідає вимогам закону та порушує інтереси Міністерства оборони України, а отже інтереси Держави, і, оскільки, Міністерством оборони України, як центральними органом виконавчої влади, заходів реагування з цього приводу не вжито, зазначені обставини можуть бути підставами для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.
Дослідивши зміст позовної заяви і додаткових письмових пояснень прокурора, заслухавши його виступ у судовому засіданні, колегія суддів зазначає, що матеріали справи, рівно як і пояснення прокурора, не містять зазначення, який саме інтерес порушений, не містять обґрунтування існування загрози державним інтересам, аналогічно не містять обґрунтування порушення інтересів Міністерства оборони України і необхідності їх захисту шляхом подання позову прокурором.
Так, зміст позову і пояснень в цій частині носить формальний характер, без зазначення прокурором того, яким саме чином рішення Міністерства оборони України про ведення господарської діяльності підпорядкованими йому установами та отримання благ від наявних земельних ділянок суперечить інтересам цього Міністерства чи загальнодержавним інтересам.
Очевидно, що недостатнє обґрунтування прокурором підстав подання позову не відповідає змісту рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99, відповідно до якого державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таких даних матеріали позову та пояснень прокурора не містять.
Більше того, колегією суддів встановлено, що сам позивач заперечує проти позову.
Так, на а.с. 183-187 т.1 міститься пояснення Міноборони, підписані представником Пустоляковим Є.Д., де зазначено, що спірний договір може бути визнаний недійсним, однак з інших підстав, аніж ті, що зазначені у позові прокурора.
Колегія суддів відзначає, що повноваження даного представника у справі відсутні, в ході вирішення спору місцевим господарським судом не перевірялися, в силу чого колегії суддів невідомо, чи мав право представник Пустоляков Є.Д. виступати від імені позивача.
В судовому засіданні 25.10.2017 інший представник позивача, Вельма І.О., повноваження якого також відсутні і не перевірялися місцевим господарським судом, проти позову заперечував.
Також матеріали справи містять додаткові пояснення позивача від 30.10.2017, підписані представником Ліщенко С.М. (довіреність міститься на а.с. 213 т.1), в яких позивач проти задоволення позову заперечує (а.с. 195 196 т.1).
Аналогічну позицію, яка полягає в запереченні позову, позивач висловив в ході судового засідання 30.10.2017, про що свідчить зміст аудіозапису.
За таких умов колегія суддів констатує, що позивач в ході вирішення спору місцевим господарським судом заперечував проти позову.
Наявний у справі лист керівника ВЧ НОМЕР_2 (а.с. 29 т.1) про незгоду із договором № 278 від 09.08.2017 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки по-перше, Військова частина НОМЕР_2 не є суб`єктом, який представляє МОУ у спірних правовідносинах, по-друге, характер даного спору не дозволяє встановити, про які саме земельні ділянки ідеться в листі № 9/12 від 24.07.2017.
Опираючись на досліджені обставини спору та наявні у справі докази, колегія суддів зазначає, що КЕВ м. Харків є специфічним господарюючим суб`єктом у відповідності до ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» і компетенція такого суб`єкта дозволяє йому укладати господарські договори.
Відповідно до статті 3 цього Закону суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 4 цього закону визначено, що порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 зазначеного Закону господарську діяльність військової частини може бути обмежено або припинено за рішенням Міністерства оборони України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 8 цього Закону кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно кошторису Міністерства оборони України.
До переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів раїни від 25 липня 2000 р. № 1171 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України 30 вересня 2015 р. № 769). входять зокрема і такі види діяльності, як вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів: допоміжна діяльність у рослинництві.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2000 р. N 749 затверджено порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку реєстрація військових частин як суб`єктів господарської діяльності проводиться Міноборони відповідно до цього Порядку та Положення про порядок ведення реєстру військових частин як суб`єктів господарської діяльності, що затверджується Міноборони.
КЕВ м. Харків зареєстровано, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах.
Спірний договір був укладений за участю МОУ, шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів МОУ та внаслідок прямого розпорядження МОУ щодо укладання такого договору (а.с. 153-154 т.1).
Міністерством оборони України був встановлений прямий контроль за укладанням та безперешкодним виконанням даного договору (а.с. 210-211 т.1).
За таких умов, враховуючи відсутність об`єктивних доказів порушення прав позивача чи держави в цілому, приймаючи до уваги позитивну оцінку договору МОУ та здійснення заходів, спрямованих на його безперешкодне виконання, колегія суддів приходить до висновку про те, що прокурор подав позов всупереч інтересам позивача.
Відповідно до п.1.1. спірного договору, останній спрямований на залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності КЕВ м. Харків. Ця мета не суперечить державному або відомчому інтересу.
На думку колегії суддів, заперечуючи проти здійснення господарської діяльності установами МОУ та оскаржуючи укладений договір, прокурор фактично перебирає на себе повноваження керівництва господарською діяльністю установ та підприємств, які входять до сфери управління позивача.
За таких умов позов підлягає відхиленню як такий, що поданий всупереч інтересам позивача.
По-друге, колегія суддів вважає твердження прокурора про те, що спірний договір є удаваним правочином, помилковими, і не вбачає порушень закону при укладанні спірного договору.
Розглянувши відповідні позовні вимоги прокурора по суті, суд встановив, що 1-й відповідач у даній справі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків є правонаступником Чугуївської КЕЧ району.
Державним актом серії Б №047822 від 1982 року Чугуївській КЕЧ району надано в постійне користування земельну ділянку Чугуївського полігону загальною площею 8519 га. (т. 1 а. с. 22-23)
Спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони, та використовувалась Чугуївською КЕЧ району та в подальшому Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків за цільовим призначенням в якості військового полігону сухопутних військ з метою випробування військовою техніки, озброєння та вишколу військовослужбовців Харківського та Чугуївського гарнізонів.
Судом встановлено, що земельна ділянка площею 1224 га є землею сільськогосподарського призначення і складовою частиною земельної ділянки, наданої Державним актом серії Б №047822 від 1982 року Чугуївській КЕЧ району в постійне користування.
09.08.2017 року між відповідачами у даній справі - КЕВ м. Харків (сторона-1) та ТОВ "Ніка" (сторона-2) укладено договір №278.
Згідно з п. 1.1. договору, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в квартирно-експлуатаційному відділі м. Харків, сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторона-1 зобов`язується за умови сприяння та підтримки сторони-2 протягом визначеного в строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на ділянці, що є власністю Держави та належить квартирно-експлуатаційному відділу на підставі державного акту на право постійного користування землею №57 від 1982 року стороні 1 (далі за текстом - послуги), а сторона-2 зобов`язується оплачувати надані згідно умов цього договору. Площа посівів становить 1224 га, згідно акту обстеження земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору.
Згідно з п. 1.2. договору, сторони погодитись із тим, що вони мають наступні цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні:
а) розподіл праці та спеціалізація виробництва;
б) підвищення обсягів виробництва та виробничої програми;
в) забезпечення економічності виробництва за рахунок зниження вартості одиниці продукції та закупівельної ціни на сировину та репродукційний матеріал;
г) збільшення гнучкості виробництва та збуту у відповідності до вимог ринку;
д) швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що для виконання цілей цього договору, сторона-2 забезпечує надання в розпорядження сторони-1:
- насіннєвої продукції, її обробки, висадження та збору;
- добрив та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та застосування, а також для здійснення підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт;
- сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) сторони-2;
Пунктами 1.4.-1.5. договору передбачено, що детальна інформація щодо послуги, які надаються за цим договором, визначається у завданні сторони-1, яке надається ним стороні-2. Завдання надається у письмовій формі. Послуги надаються стороною-1 стороні-2 на підставі акту приймання-передачі.
Відповідно до пунктів 2.1.3, 2.1.4 договору, грошова сума, яку сторона 2 зобов`язується перерахувати стороні 1 за надані послуги складає 1 897 200 грн., тобто 1550 грн. за 1 га незалежно від розміру отриманого річного доходу сторони 2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції.
Оплата стороною 2 на користь сторони 1 проводиться у наступному порядку щомісячно рівними частинами у розмірі 158 100 грн. на рахунок сторони 1.
Таким чином, спірний договір не містить умов, які дозволяли би другому відповідачу встановити строкове оплатне використання землі, право на яку належить КЕВ м. Харків. Колегія суддів провела детальний аналіз договору і дійшла до висновку про повну відсутність в ньому таких положень.
Так, спірний договір не містить ані визначення меж земельної ділянки, що свідчить про повну неможливість встановлення строкового платного користування землею другим відповідачем, ані встановлення жодних прав на землю у відповідача-2.
Більше того, п.1.1. спірного договору містить застереження про те, що земельна ділянка не передається другому відповідачу, а залишається у виключній експлуатації та користуванні КЕВ м. Харків.
Цей договір відповідає приписам ч.1 ст. 4 ЗУ «Про використання земель оборони», де зазначено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Здійснюючи юридичну кваліфікацію правочину, колегія суддів опирається на таке.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.
Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права. У частині 1 статті 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до статті 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не чожуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови .пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів.
ВГС України в постанові від 17.07.2013 по справі № 5010/1373/2012 зазначив -«Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством».
Верховний Суду України в постанові від 28.01.2015 по справі № 6-230цс14 навів правову позицію щодо тлумачення зазначених вище норм: «Отже принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином сторони не можуть на власній розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:
існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства:
заборона випливає із змісту акту законодавства;
така домовленість суперечить суті відносин між сторонами».
У правовідносинах сторін у даному спорі наведені заборони відсутні.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто, а у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в рядку, що встановлені договором.
Таким чином, колегія суддів кваліфікує даний договір як вільно укладений сторонами договір про надання послуг.
Також колегія суддів зазначає про деяку плутанину у змісті договору, де сторони в розділах 3 та 4 переплутали місцями сторону-1 і сторону-2, але ця плутанина не спростовує факту відсутності у спірному договорі ознак правочину щодо строкового платного використання землі, і не відноситься до заявлених прокурором підстав позову.
Прокурор при звернені до господарського суду з позовом по даній справі зазначає, що сторони при укладанні договору №278 від 09.08.17 р. порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності, ст. 3 Закону України Про правовий режим майна в Збройних силах України, оскільки не узгоджували відповідного питання з Міністерством оброни України, до сфери відання якого належать землі, які є предметом цього договору. Крім того, прокурор також зазначає, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як 1-й відповідач не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами.
Оцінюючи ці підстави, колегія суддів зазначає, що висновок про порушення зазначених норм зроблений за невірного тлумачення закону.
Так, ч.2 ст. 3 Закону України Про правовий режим майна в Збройних силах України, окрім іншого, встановлює, що облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Однак цей порядок по день вирішення даного спору КМУ не визначений, в силу чого дана норма не може встановлювати будь-яких обмежень господарської діяльності військових частин, яка не суперечить закону.
Натомість існує відомчий порядок використання земель МОУ.
Так, наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 N 483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.
Пунктом 23 цього Положення відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України.
Відповідно до пунктів 26 та 28 цього Положення порядок використання земель, наданих в користування Міністерству оборони України, та їх охорона підлягають державному контролю, який здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство оборони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції. Відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів. відділення морської інженерної служби.
Згідно з пунктами 35 та 38 цього Положення надані в користування Збройним Силам України для сільськогосподарських цілей земельні ділянки повинні бути освоєні протягом двох років. Невикористання їх в цей термін веде до припинення права землекористування. Ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об`єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.
Обставини даного спору свідчать, що відповідачами не порушений порядок використання земель, встановлений законом та відомчим наказом.
Стаття 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності, на яку також послався прокурор, взагалі не встановлює жодних заборон, а перераховує суб`єктів управління об`єктами державної власності, в тому числі землею, і до таких суб`єктів віднесені і міністерства.
В даному спорі МОУ здійснювало управління майном шляхом встановлення контролю за укладанням договору та його виконанням, в силу чого порушення наведеної норми відсутнє.
Так, 23.05.2017 на офіційному сайті МОУ відбулася публікація про оголошення конкурсу на укладання договору (а.с. 182 т.1).
В ході конкурсу заступником міністра оборони України відповідачу 2 надані методичні рекомендації та примірний зміст договору (а.с. 125-134 т.1).
Листом від 01.03.2017 вих. № 303/24/1/550 установа МОУ встановило контроль над виконанням даного договору.
За таких умов колегія суддів не вбачає жодних порушень перерахованих позивачем норм права при укладанні спірного договору.
Щодо твердження прокурора, що в межах даної справи повинне бути враховане тлумачення закону, наведене в постанові ХАГС від 08.06.2017 р. у справі № 922/3061/16, колегія суддів зазначає, що наведений спір, по-перше, має інші підстави (відсутня обставина проведення публічного конкурсу і участі МОУ в управлінні майном), по-друге, в силу різного суб`єктного складу наведене рішення не має преюдиційного значення (ч.4 ст. 75 ГПК України).
Щодо твердження прокурора про те, що договір фактично не виконувався, колегія суддів зазначає, що по-перше, ця обставина не свідчить про недійсність правочину, по-друге, позов поданий прокурором 11.08.2017, тобто через два дні після укладання договору, в силу чого твердження прокурора про те, що договір не виконується на протязі двох днів не виглядає переконливим.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В пункті 2.1.-2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, зокрема зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Таким чином, оскільки даному спорі відсутні встановлені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави визнання правочину недійсним, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Оцінюючи заперечення відповідачів щодо порушення порядку звернення прокурора із позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 53 ГПК України «У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу».
Відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.
Матеріали справи містять підтвердження завчасного повідомлення прокурором МОУ про звернення до суду із позовом (а.с. 189 т.1), тому колегія суддів не вбачає порушень встановленого законом порядку.
Аналогічно колегія суддів не вбачає порушень у підписанні позову воєнним прокурором Військової прокуратури Харківського гарнізону, що, на думку позивачів, суперечить п. 6 Наказу Генпрокурора від 28 травня 2015 року №6, оскільки приписи Закону України «Про прокуратуру» не містять обмежень щодо підписання позовів прокурорами будь-якого рівня.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову в цій частині, відповідачі також посилалися на практику ЄСПЛ, зокрема у справах «Салов проти України», «Ferreira Alves v. Portugal».
Однак колегія суддів зауважує, що в даному випадку звернення прокурора із позовом прямо суперечить національному законодавству, в силу чого не вбачає необхідності додаткового застосування практики ЄСПЛ.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що висновки суду про необґрунтованість позовних вимог ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ПП ВТК "Ніка" на рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2017 у справі № 922/2732/17 задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2017 у справі № 922/2732/17 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька 13/15, код 00034051, платник: Генеральна прокуратура України, банк платника: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рах.№35211001000164) на користь приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" (64270, Харківська область, Балаклійський район, смт. Савинці, вул. 20 Гвардійської Дивізії, 32, код ЄДРПОУ 37685782, р/р НОМЕР_1 у ПАТ "Мегабанк", МФО 351629) судовий збір у розмірі 1760,00 грн. за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний тест постанови апеляційного суду складено 22.01.2018.
Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
