Справа № 521/20354/16-ц
№ провадження 2/521/1877/17
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2017 року
Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:
Головуючого судді Целух А.П.,
при секретарі Корнієно Л.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи Одеської міської ради про визнання договору дарування удаваним ,перерозподіл часток в приватному майні подружжя,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним ,перерозподіл часток в приватному майні подружжя, посилаючись на те що з 1982 року ОСОБА_2 проживав в квартирі за №35 по вул. Космонавтів 31/: м. Одеса., дану квартиру ОСОБА_2 отримав після розміну квартири за адресою м. Одеса, вул. Ак. Філатова 24 кв. № 33.Квартира за № 35 в домі 31/3 по вул.. Космонавтів м. Одеси входить до складу Державного житлового фонду України і належала ОСОБА_2 на праві користуванн згідно з законодавством, що діяло на той час, і яке не передбачало приватного володінн квартирами в багатоповерхових будинках. В 1986 році ОСОБА_2 одружився на ОСОБА_3 та, в 1989 році, прописав її на житловій площі в квартирі № 35 в домі 31/3 по вул. Космонавтів в м. Одеса. В 1992 році сімя ОСОБА_3 здійснила обмін з ОСОБА_4 за яким: сімя ОСОБА_3 в складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, її син ОСОБА_5 та спільний син подружжя, ОСОБА_6 переїхали в частину будинку за адресою: вул.. Кропивницького 21 в м. Одеса. ,а власник зазначеної частини будинку переїхав до кв. 35 в буд.. 31/3 по вул. Космонавтів м. Одеса, та там прописався. В той же час квартира ОСОБА_4 перейшла у власність ОСОБА_3А .за договором дарування. Правовими наслідками придбання ОСОБА_2 в результаті обміну частки будинку за адресою: м. Одеса вул.. Кропивницького 21, є право сумісної спільної власності ОСОБА_2 та його дружини на придбаний будинок, а договір дарування що приховує право чин міни, та порушує майнові права позивача має бути визнаний судом удаваним. Таким чином, позивач посилаючись на обставини та підстави викладені в позові, просив суд визнати договір дарування від 29.02. 1992 року Суботі новій О. А. частини будинку в розмірі 27/50 часток будинку, за адресою м. Одеса, вул.. Кропивницького 21, удаваним, визнати правочин міни між власником частини будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21 та наймачем квартири за № 35 в будинку 31/3 по вул. Космонавтів в м. Одеса, підставою виникнення права сумісної спільної власності на 27/ 50 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21, за подружжям ОСОБА_2, встановити право сумісної спільної власності подружжя ОСОБА_2 на 27/50 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21 в рівних частинах, встановити право власності ОСОБА_2 на його частку в сумісній спільній власності в розмірі 27/100 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21.,припинити право власності ОСОБА_3 на частку в сумісній спільній власності в розмірі 27/100 часток будинку, за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21, що належить ОСОБА_2
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просить суд визнати договір дарування від 29.02. 1992 року ОСОБА_3 частини будинку в розмірі 27/50 часток будинку, за адресою м. Одеса, вул.. Кропивницького 21, удаваним, визнати правочин міни між власником частини будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21 та наймачем квартири за № 35 в будинку 31/3 по вул. Космонавтів в м. Одеса, підставою виникнення права сумісної спільної власності на 27/ 50 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21, за подружжям ОСОБА_3, встановити право сумісної спільної власності подружжя ОСОБА_3 на 27/50 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21 в рівних частинах. Встановити право власності ОСОБА_2 на його частку в сумісній спільній власності в розмірі 27/100 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21., припинити право власності ОСОБА_3 на частку в сумісній спільній власності в розмірі 27/100 часток будинку, за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21, що належить ОСОБА_2
Відповідач у судове засідання не з’явилась повторно, про час та місце розгляду справи сповіщена належним чином. поважних причин неявки в судове засідання суду не представив.
Представник третьої особи Одеської міської ради в судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи сповіщена належним чином.
Суд у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, що не зв'явилася, у порядку заочного розгляду справи.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України, оцінюючи їх в сукупності та аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання договору дарування - удаваним, і як наслідок інших позовних вимог, а тому в їх задоволенні слід відмовити повністю.
Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення, під якими розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, право вибору способу судового захисту належить позивачеві і такі способи захисту визначені законом, при цьому способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені ч.1 ст.16 ЦК України.
За приписами ст.4 ЦПК України при здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1986 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 14.12.1996 року, про зроблений відповідний актовий запис № 375 від 05.09.2000 року.
Відповідно довідки КП ЖКС „Черьомушки" від 28.09.2009 року, від 14.03.2011 року в квартирі № 35, що знаходиться в будинку № 31/3 по вул. Космонавтів в м. Одесі, ОСОБА_2І проживав та був зареєстрований з 16.09.1982 року до 17.06.1992 року, члени його сімї: ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_6 проживали та були зареєстровані з 08.12.189 р. по 17.06.1992 року.
У 1992 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 переїхали проживати в будинок за адресою м. Одеса, вул. Крапівницького 21, а власниця вказаного будинку ОСОБА_7, переїхала в квартиру АДРЕСА_1.
Зазначене вбачається з довідки «Ближні Млини» від 16.08.2016 року, де вказано що 27.03.1992 р. ОСОБА_7 була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 за ордером по адресу АДРЕСА_2 в буд. 31/3.
Відповідно до довідки КП ЖКС „Черьомушки" від 27.10.2014 року № 646, ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою квартира ІНФОРМАЦІЯ_2, з 08.04.1992 р. по 17.03.1993 р.
Відповідно до довідки «Ближні Млини» від 16.06.2016 за адресою : м. Одеса, вул. Крапівницького 21, проживають та зареєстровані: ОСОБА_2І з 13.07.1992 року,ОСОБА_3 з 15.07.1992 р., ОСОБА_5 з 24.09.1997 р.,ОСОБА_6 з 10.09.2004 р., ОСОБА_1 з 18.08.1992 р., ОСОБА_8 з 21.11.2008 р.
В той же час як вбачається з договору дарування від 29 лютого 1992 року посвідченого державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованого №2-1845 ОСОБА_7 подарувала, 27/50 частин будинку 21 по вул. Крапівницького, що належело їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.1990 року, а ОСОБА_3-прийняла в дар вище зазначену частину будинку.
Відповідно зазначеного договору, дарувальник засвідчив що згадана частина будинку до цього часу нікому не продана, не подарована, не заставлена, в спорі і під забороною не перебуває,всі витрати за складання та оформлення цього договору платить дарувальник, зміст ст.101 і 226 ЦК УРСР сторонам роз’яснено,особу сторін встановлено, їх дієздатність, також встановлена належність ОСОБА_7 н праві власності 27/50 частин будинку 21 по вул. Крапівницького.
Як вбачається з вище зазначеного договору, 07 травня 1992 року вказане нерухоме майно зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_3
Позивач оспорює договір дарування 27/50 часток будинку, за адресою м. Одеса, вул.. Кропивницького 21, посилаючись на те, що його сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_3 насправді уклали договір міни, тому вважає що є підстави для визнання правочину міни між власником частини будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21 та наймачем квартири за № 35 в будинку 31/3 по вул. Космонавтів в м. Одеса, підставою виникнення права сумісної спільної власності на 27/ 50 часток спірного будинку, визнання право сумісної спільної власності за позивачем та відповідачем на 27/50 часток спірного будинку в рівних частинах, визнання право власності за позивачем на його частку в сумісній спільній власності в розмірі 27/100 часток спірного будинку,припинити право власності ОСОБА_3 на частку в сумісній спільній власності в розмірі 27/100 часток спірного будинку.
Враховуючи те, що цивільні відносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, суд вважає за необхідне при вирішенні спірних правовідносин застосувати положення Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року, які також кореспондують вищезазначені норми.
Відповідно до ст. 243 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
За правилами ст.227 та 244 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір дарування повинен бути укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин, та підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Крім того, статтею 153 ЦК (в редакції 1963 року) визначено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній у належних випадках формі за всіх істотних умов досягнуто згоди. Істотними умовами є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Момент вчинення правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до статей 210, 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією.
Така умова передбачалась і вимогами статті 128 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), право власності у набувача майна виникає з моменту його реєстрації та передачі цього майна.
Висновок про те, що між сторонами дійсно укладений договір дарування, в повній мірі узгоджується з дослідженими судом доказами та встановленими судом обставинами.
Частина 2 статі 58 ЦК Української РСР, який діяв на час укладення оспорюваного договору дарування, передбачає, що, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Норма вищевикладеної статті Цивільного кодексу Української РСР кореспондується зі статтею 235 ЦК України, який дії на момент розгляду справи. Зокрема, стаття 235 ЦК України встановлює, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Отже, при вирішенні спору про визнання правочину удаваним, необхідно встановлення того, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Відповідно до ст.241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем
того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.
Відповідно до стаття 79. ЖК України , наймач жилого приміщення вправі за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом із ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу, в тому числі з проживаючими в іншому населеному пункті.
Відповідно до ст..83. ЖК України , угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів (частина перша статті 58).
Суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.. ст.57-59 ЦПК України.
Так, на підтвердження свої вимог щодо визнання правочину міни між власником частини будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21 ОСОБА_7 та наймачем квартири за № 35 в будинку 31/3 по вул. Космонавтів в м. Одеса, ОСОБА_9 підставою виникнення права сумісної спільної власності на 27/ 50 часток будинку за адресою м. Одеса, вул. Кропивницького 21, позивачем не надано суду доказів : щодо письмової згоди членів сім'ї наймача жилого приміщення, які проживають разом із ним, на проведення обміну займаного приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу, також не надано ордери, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів щодо обміну жилими приміщеннями.
Окрім того, згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд вважає, що перше, що повинен був довести суду позивач, це наявність у нього прав, свобод чи інтересів, які були порушені, невизнані чи оспорені відповідачкою .
Разом з тим, матеріали цивільної справи не містить будь яких належних та допустимих , достатніх доказів, на підтвердження обставин, на які посилається позивач як на підстави своїх вимог що сторони договору насправді уклали договір міни частини будинку, не доведено факту наявності порушення права та законних інтересів позивача, не доведено факту протиправної поведінки відповідачки , як вбачається з матеріалів справи, договір дарування було укладено не з позивачем, який просить визнати цей договір удаваним, таким чином він не є стороною спірного правочину, сторони даного правочинуОСОБА_4 та ОСОБА_3 не оспорювають укладений між ними 29.02.1992 договір дарування з підстав, передбачених частиною 2 статі 58 ЦК Української РСР,тому суд дійшов висновку, що у позивача право на оспорювання договору дарування не виникло, оскільки він не є стороною даного договору, та його права даним договором не порушуються.
Таким чином, об'єкт нерухомого майна був набутий шляхом укладення договору дарування , являється особистим майном відповідачки відповідно до ст. 57 СК України, хача і набула в період шлюбу, проте є її особистою власністю, тому воно не підлягає розподілу, оскільки не є спільним майном подружжя.
Зважаючи на викладене, оцінивши зібрані докази кожний окремо та в сукупності і взаємозв’язку на належність, допустимість, достовірність і достатність, суд вважає, що позивачем під час судового розгляду справи не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що договір дарування є удаваним, також суд відмовляє у задоволенні вимог щодо визнання частини будинку спільною сумісною власністю сторін, визнання за позивачем права власності на частину будинку,та припинити право власності ОСОБА_3 на частку будинку, оскільки ці вимоги є похідними.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи Одеської міської ради про визнання договору дарування удаваним ,перерозподіл часток в приватному майні подружжя – залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Малиновського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на протязі десяти днів з дня проголошення рішення.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ
07.11.17
