ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.08.2017
Справа №910/8920/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» до: 1) Публічного акціонерного товариства «Юнекс Банк»; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛК АЛЬФА» про визнання недійсним договору поруки від 09.02.2015 №0.90.0812.ЮО_П1.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - Панков К.М. (представник за довіреністю);
від відповідача-1 - Сторожук Н.Я. (представник за довіреністю);
від відповідача-2 - Просенюк С.М. (представник за довіреністю).
СУТЬ СПОРУ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про визнання недійсним договору поруки від 09.02.2015 №0.90.0812.ЮО_П1, як фіктивного правочину, тобто вчиненого без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися (без наміру отримання Банком додаткового забезпечення виконання зобов'язань Боржником).
Відповідачі проти позову заперечують, з підстав, наведених у наданих суду відзивах, та зокрема, оскільки обставина виконання спірного договору встановлена судовим рішення у іншій справі, тому договір не може бути визнаний фіктивним, а також оскільки Позивачем не доведено притаманності ознак фіктивності оспорюваному договору, як то: введення в оману до або в момент укладення угоди іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов'язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину та ін. Натомість Відповідачі вказують, що оспорюваний договір є виконаним, що доводить вчинення його сторонами з наміром створення наслідків, які обумовлені ним.
Клопотання Позивача про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, подане суду 16.08.2017, судом розглянуто та відхилено через невідповідність клопотання вимогам ст. 38 ГПК України, а саме Позивачем не наведено підстав, з яких випливає, що заявлений до витребування доказ має у розпорядженні наведене у клопотанні товариство.
Клопотання Відповідача-1 про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України судом розглянуто та відхилено, оскільки у рішенні від 23.03.2017 №915/844/16 Господарського суду Миколаївської області не надавалася оцінка фіктивності договору поруки від 09.02.2015 №0.90.0812.ЮО_П1 з наведених у даному позові підстав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Між Відповідачем-1, як Банком, та Позивачем, як Позичальником (Боржником), було укладено кредитний договір, до якого вносилися зміни та доповнення додатковими угодами №№ 1-15 (далі разом - Кредитний договір), згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії в розмірі 80560000 грн. на поповнення обігових коштів на строк з 16.08.2012 по 14.08.2015 включно на умовах, передбачених договором, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути кошти, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії та виконати свої зобов'язання в повному обсязі на умовах, передбачених договором.
Виконання зобов'язань Позивача за Кредитним договором забезпечено укладеним між Банком та Відповідачем-2, як Поручителем, договором поруки (далі - Договір поруки), згідно умов якого Відповідач-2 поручився перед Банком за виконання Позивачем зобов'язань, що виникли або можуть виникнути у майбутньому на підставі Кредитного договору та відповідає перед Банком за порушення позичальником таких зобов'язань (пп. 1.1 договору поруки). Договір поруки набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 07.08.2017 включно або до припинення поруки згідно з чинним законодавством.
Вищеописані обставини правовідносин між сторонами договорів Кредитного та Поруки встановлені чинним рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 № 915/844/16, тому відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, не доказуються знову при вирішенні даного спору.
Указаним рішенням також було встановлено часткове виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором, та що Поручитель, як виконавець зобов'язання за Боржника, набув права кредитора за Кредитним договором, а саме, права вимагати сплати йому заборгованості з повернення кредиту в сумі 80559000 грн. та сплати процентів у сумі 7768621 грн. 62 коп.
Приймаючи рішення від 23.03.2017 № 915/844/16 Господарський суд Миколаївської області визнав доведеними вимоги Поручителя про стягнення з Боржника 44169026 грн. 71 коп. заборгованості по кредитну та 569641 грн. 06 коп. заборгованість зі сплати відсотків, і натомість встановив недоведеність Боржником порушення його прав виконанням Поручителем зобов'язань за Кредитним договором на підставі укладеного з Банком Договору поруки за відсутності у Кредитному договорі умов щодо поруки, та що Банк діяв у межах своїх повноважень, не вимагаючи погашень Боржником чи Поручителем відповідних нарахувань (пені, 3%, індексу інфляції) на суми прострочених платежів за Кредитним договором, списавши їх.
У межах даного позову у справі № 910/8920/17 Позивач (Позичальник, Боржник) підставою недійсності Договору поруки визначив його фіктивність, тобто вчинення без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися (без наміру отримання Банком додаткового забезпечення виконання зобов'язань Боржником).
Так, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 викладено правову позицію, що у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
На це ж вказує і Верховний Суд України у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9, а саме, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, та у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Спірний договір є договором поруки. Правовідносини поруки регулюються параграфом 3 глави 49 ЦК України, і нормами ЦК України та іншими нормами чинного законодавства України (іншого Позивач не довів) не передбачено особливих вимог щодо укладання договорів поруки, чи заборон до вибору особи поручителя, його пов'язаності з боржником чи кредитором, а містить вимоги тільки до прав та обов'язків поручителя, які наявні у Договорі поруки та виконані його сторонами, що встановлено рішенням від 23.03.2017 №915/844/16 Господарського суду Миколаївської області.
З огляду на наведене, судом відхиляються доводи Позивача, що Договір поруки не був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме відхиляються як такі, що не доводять фіктивності Договору поруки доводи що: на дату укладення Кредитного договору у ньому було відсутнє посилання на укладення договору фінансової (грошової) поруки; була відсутня досягнута іншим шляхом згода між сторонами Кредитного договору про надання забезпечення шляхом фінансової (грошової) поруки; Кредитний договір укладений у 2012 році, а Договір поруки у 2015 року; на час укладення Договору поруки вже була прострочена заборгованість по процентах, а після його укладення вона збільшилась; на третій день по укладенню Договору поруки Банк пред'явив до Поручителя вимогу про погашення заборгованості по процентах за січень 2015 року, яку Поручитель виконав.
Посилання Позивача на «надмірну налагодженість стосунків між Банком та Поручителем» у вигляді сплати Поручителем замість Боржника заборгованості перед Банком по Кредитному договору, також не знайшли свого доказового обґрунтування, як на доведення фіктивності Договору поруки, оскільки вчинення Поручителем таких дій є виконанням ним прямого встановленого ст.ст. 553, 555 ЦК України обов'язку.
Також усупереч тверджень Позивача закон не зобов'язує Банк направляти вимоги про погашення існуючої заборгованості спочатку Боржнику, а потім Поручителю, чи ним обом одночасно.
Доводи Позивача, щодо допущених сторонами Договору поруки порушень при виконанні його умов, та порушення Банком умов Кредитного договору при виставлені вимог щодо виконання зобов'язань за ним до Поручителя - судом відхиляються, так як виконанню умов вказаних договорів їх сторонами вже надавалася оцінка Господарський суд Миколаївської області у справі № 915/844/16, який у рішенні від 23.03.2017 встановив наявність у Банка права вимоги та належність виконання вимог Поручителем, внаслідок чого Поручитель, як виконавець зобов'язання за Боржника, набув права кредитора за Кредитним договором, а саме, права вимагати сплати йому заборгованості з повернення кредиту в сумі 80559000 грн. та сплати процентів у сумі 7768621 грн. 62 коп.
Посилання на протиправність виставлення Банком вимоги про дострокове погашення кредиту судом також відхиляється, оскільки фіктивності оспорюваного Договору це не доводить, а натомість правомірність вимог Банку про погашення заборгованості, яка внаслідок виконання поруки (правомірна вимога у розмірі виконаного зобов'язання) перейшла до Поручителя, вже досліджувалось у вказаній справі № 915/844/16, тому не доводиться знову при вирішенні даного спору за ст. 35 ГПК України.
Також судом відхиляються твердження Позивача, що оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки його укладення і подальше виконання призвело до недопущення заявлення (відхилення, припинення) Позивачем кредиторських вимог у справах про банкрутство низки юридичних осіб групи компаній «АМСТОР», пов'язаних відносинами контролю з Поручителем та Банком. Суд такі твердження відхиляє, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що наслідки розгляду кредиторських вимог Позивача до вказаних компаній визнані неправомірними (недійсними) з підстав, на які посилається Позивач (реалізація незаконної фінансової схеми).
Посилання Позивача на пов'язаність Кредитора та Поручителя через низку наведених ним у позові осіб та компаній судом також відхиляються як такі, що не мають значення для вирішення даного спору про визнання Договору поруки недійсним з наведених у позові підстав - а саме, що цей договір було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та що у межах даного спору не доведено - Договір є виконаним його сторонами, відтак не вбачається (не є доведеним) умисел всіх сторін правочину на його фіктивність.
При встановленні наведених вище обставин справи та надання їм оцінки, судом враховано правові позиції Верховний Суд України, викладені у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, а також у постанові № 6-2690цс16 від 09.08.2017, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.
Обставина, коли саме настав момент повідомлення Позивача про укладення Договору поруки на вирішення даного спору також не впливає, оскільки не доводить, що Договір поруки було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Отримані судом відповіді, здійснені на запит Позивача у порядку ст. 38 ГПК України, з НБУ та Першого всеукраїнського бюро кредитних історій, також не містять відомостей, які б підтверджували твердження Позивача, що Договір поруки було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд зазначає, що Позивачем не доведено притаманності ознак фіктивності діям усіх сторін Договору поруки, не доведено, що Договір поруки було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а також, що був умисел всіх сторін правочину щодо вчинення його без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.
Відтак, у визнанні оспорюваного Договору поруки недійсним, як фіктивного правочину за ст. 234 ЦК України, суд відмовляє.
Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.08.2017
Суддя Сташків Р.Б.
