Справа №461/2328/16-ц
Провадження №2/461/168/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 серпня 2017 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.
секретаря судових засідань ОСОБА_1,
за участю:
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Львова цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння –
в с т а н о в и в:
Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обгрунутвання позовних вимог позивач покликається на те, що земельна ділянка площею 0,0691 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10а відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді міста Львова. Розпорядження вказаною земельною ділянкою може здійснюватись виключно територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради шляхом прийняття рішень (ухвал) на засіданнях сесії Львівської міської ради. Будь-який інший спосіб розпорядження вказаною земельною ділянкою суперечить вимогам діючого законодавства, порушує публічний порядок та моральні засади суспільства. Окрім того, позивач покликається на ч. 1 ст. 143 Конституції України, ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, які визначають виключну компетенцію органу місцевого самоврядування здійснювати розпорядження землями комунальної власності, в тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам. З огляду на вищевказані норми, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2009 року у справі № 2-2335/2009 р., яке стало підставою вибуття земельної ділянки площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10а з володіння територіальної громади міста Львова та подальшого відчуження земельної ділянки на користь відповідачів, є неправомірним. Даний факт підтверджується тим, що вищевказане судове рішення було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року. Вказана обставина свідчить про вибуття земельної ділянки площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10а з володіння територіальної громади міста Львова поза її волею, а також наявність претензій щодо права власності на даний об'єкт у відповідачів. Враховуючи вищенаведене, позивач просить позов задоволити, витребувати з чужого незаконного володіння частину земельної ділянки площею 0,0691 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10а, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:04:001:0012.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити в повному обсязі з підстав, викладених у фабулі позовної заяви та додаткових поясненнях.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 позовних вимог не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зокрема, відповідачі покликалися на те, що вони є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, придбали її на підставі договору купівлі - продажу від 04 жовтня 2010 року у громадянина ОСОБА_7, який на момент продажу земельної ділянки мав усі повноваження на її відчуження та мав державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 655670, виданий Управлінням Держкомзему у місті Львові 26.01.2010 р.
Окрім того, на думку відповідачів, оскільки рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. у справі № 2-2335 не було оскаржене позивачем в апеляційному порядку, та набуло законної сили, спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача за його згодою. При цьому, відповідачі вважають, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності.
Представник відповідачів ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях та доповненнях до заперечень.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_7, в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглядати справу у його відсутності за наявними матеріалами та доказами.
Заслухавши думку осіб, що беруть участь у справі, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Ухвалою Львівської міської ради № 2865 вiд 09.07.2009 р. «Про передачу у власність, спільну сумісну власнiсть та оренду земельних дiлянок у м. Львовi» у приватну власність ОСОБА_7 була передана земельна дiлянка площею 0,021 га, на якiй був розташований належний ОСОБА_7 на правi власностi одноквартирний житловий будинок № 10а по вулицi Шептицьких у мiстi Львовi.
30.10.2009 р. Галицьким районним судом м. Львова було винесено рішення у справі № 2-2335/2009 р., яким задоволено позов ОСОБА_7 до Львівської міської ради, третя особа - Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру. Вищевказаним рішенням суду визнана недійсною ухвала Львівської міської ради від 09.07.2009 р. «Про передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові», в частині п. 29 додатку до ухвали, визнане право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких 10-а, зобов'язано Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру провести реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2009 року внесено виправлення до рішення суду від 30.10.2009 року.
На підставі вищевказаних документів ОСОБА_7 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0691 га, кадастровий номер 4610136600:04:001:0012.
Судом встановлено, що 04.10.2010 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (зареєстровано в реєстрі за № 2444). Відповідно до п. 1 вказаного договору, продавець продав, а покупці купили в рівних частках кожен одноквартирний будинок та земельну ділянку площею 0,0691 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10а, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:04:001:0012, цільове призначення земельної ділянки - обслуговування житлового будинку.
Згідно п.3 вищевказаного договору купівлі - продажу, право власності ОСОБА_7 на спірну земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на землю серія ЯК № 655670, виданим Управлінням Держкомзему у місті Львові 26.01.2010 р. Як вбачається зі змісту вказаного акту, підставою його видачі громадянину ОСОБА_7 стало рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. у справі № 2-2335/2009 р. (з виправленнями, внесеними ухвалою того ж суду від 21.12.2009 р.) та ухвала Львівської міської ради № 2865 від 09.07.2009 р.
Діючи на підставі вищевказаного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_7 продав земельну ділянку площею 0,0691 га разом з одноквартирним житловим будинком відповідачам відповідно до договору купівлі - продажу від 04.10.2010 р. № 2444.
З матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада звернулася до Галицького районного суду м. Львова із заявою № 1104/вих-2815 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. у справі № 2-2335/2009.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року заява Львівської міської ради була задоволена, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. та ухвалу суду від 21.12.2009 р. було скасовано. За результатами розгляду справи № 2-1112/2011 (№2-2335/2009) по суті в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 щодо визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких 10а було відмовлено, в решті позовних вимог провадження у справі закрито.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка площею 0,0691 га по вул. Шептицьких 10а, відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Львова. Розпорядження вказаною земельною ділянкою може здійснюватись виключно територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради шляхом прийняття рішень (ухвал) на засіданнях сесії Львівської міської ради. Будь-який інший спосіб розпорядження вказаною земельною ділянкою суперечить вимогам діючого законодавства, порушує публічний порядок та моральні засади суспільства.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до пп.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, подають клопотання до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Таким чином, вирішення питань щодо надання у власність земельних ділянок діюче законодавство відносить до виключної компетенції територіальної громади в особі місцевих рад (сільської, селищної, міської). Суд не має повноважень на надання у власність земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки в такому випадку фактично підміняє орган місцевого самоврядування та переймає його повноваження.
Відповідно до п. 14 листа Верховного Суду України № 19-3767/0/8-08 від 29.10.2008 р. при розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року заява Львівської міської ради була задоволена, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. та ухвалу суду від 21.12.2009 р. було скасовано.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що факт набуття ОСОБА_7 права власності на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення у справі № 2-2335, в якій Львівська міська рада виступала відповідачем, свідчить лише про наявність цивільно-правового спору та вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Львова без її згоди. Суд вважає необґрунтованими посилання відповідачів на те, що у розгляді справи брав участь представник Львівської міської ради та останньою не було подано апеляційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. у справі № 2-2335. Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 292 ЦПК України оскарження рішення суду є правом а не обов’язком сторони у справі. Тому, вказані обставини не можуть свідчити про вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади м. Львова за її волею (добровільно), оскільки виразником такої волі, згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», може бути виключно Львівська міська рада. При цьому, підтвердженням добровільності вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Львова, може бути лише рішення (ухвала) сесії Львівської міської ради про відчуження земельної ділянки на користь третьої особи.
З аналогічних підстав, суд не приймає доводи представника відповідача про те, що Львівська міська рада розпорядилась земельною ділянкою за власною волею, шляхом видачі державного акту, оскільки з матеріалів справи вбачається що державний акт серії ЯК № 655670, виданий Управлінням Держкомзему у місті Львові 26.01.2010 року, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. у справі № 2-2335/2009 р. (з виправленнями, внесеними ухвалою того ж суду від 21.12.2009 р.) було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року. Відтак на момент видачі вказаного державного акту, позивач не знав та не міг знати про порушення свого права.
Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Враховуючи те, що вищевказана спірна земельна ділянка не надавалась гр. ОСОБА_7 органом місцевого самоврядування, то будь-які дії по відчуженню вказаної ділянки ОСОБА_7 третім особам є протиправними, порушують вимоги ст. 41, 143 Конституції України, ст. 319, 321, 327, 328 Цивільного кодексу України, ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 2.09.2015 року по справі № 6-1168цс15, від 17.12.2014 року № 6-140цс14, від 10.10.2012 року, від 24.06.2015 року № 6-251цс15, від 28.01.2015 року № 6-52цс14.
Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно із ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до ч. 1 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із ч.ч.1-6, 9 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Оскільки, земельній ділянці площею 0,0691 га присвоєно кадастровий номер 4610136600:04:001:0012, вона є об’єктом цивільних прав в силу ст. 79-1 ЗК України та ст. 177, 179 ЦК України.
Враховуючи наведене, земельна ділянка, яка є предметом даного спору є майном в розумінні норм цивільного та земельного права та може бути витребувана відповідно до ст. 338 ЦК України.
З огляду на те, що земельна ділянка по вул. Шептицьких 10а, вибула з володіння Львівської міської ради на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р., яке в подальшому було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Львова поза волею останньої. А тому права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради можуть бути захищені шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (постанова ВСУ від 02.11.2016 року № 522/10652/15-ц). Так, Верховний Суд України у даній постанові прийняв рішення яким задовольнив заяву Генеральної прокуратури України, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року скасував та залишив в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року.
Так, в межах даної справи, суд першої інстанції, рішення якого Верховний Суд України залишив в силі визначив порядок виконання судового рішення, указавши, що це рішення є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності.
Враховуючи наведене, суд не приймає доводів відповідача щодо неналежного способу захисту своїх прав позивачем, оскільки позивачем не були заявлені вимоги щодо визнання недійсним державного акту на право власності на землю серія ЯК № 655670, виданим Управлінням Держкомзему у місті Львові 26.01.2010 року, оскільки рішення суду про витребування майна є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності, а тому позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права.
Аналогічно спростовуються доводи відповідача щодо неможливості витребування земельної ділянки, оскільки на ній розташований будинок, який належить на праві власності позивачам. Так, норма ст. 388 ЦПК України не передбачає винятків щодо витребування земельної ділянки, яка обтяжена нерухомістю.
Окрім того, представник відповідачів просить відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності. При цьому, відповідач покликається на те, що про порушення свого права позивач дізнався 30.10.2009 року, оскільки в судовому засіданні був присутній представник позивача.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Проте з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов’язаний з різними юридичними фактами.
Більше того, у правових позиціях Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15 та від 24.06.2015 у справі № 3-231гс15 зазначено, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Отже, у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення (Постанова Верховного Суду України від 29.03.2017 р. у справі № 6-866цс16 )
Враховуючи те, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року, момент початку перебігу позовної давності у даному спорі є 03 грудня 2010 року.
Як встановлено судом, 26 листопада 2010 року Львівська міська рада звернулася до Галицького районного суду м. Львова із позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 04.10.2010 р. в частині продажу земельної ділянки площею 0,0691 га відповідачам.
При цьому, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2011 року позовні вимоги Львівської міської ради були задоволені. Вказане рішення було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2011 року, а рішення набуло законної сили. Однак, у постанові Верховного Суду України від 07.12.2012 р., останній зробив висновок про те, що права позивача - Львівської міської ради підлягають захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову, що стало причиною скасування попередніх судових рішень та направленням справи на новий розгляд.
Окрім того, судом встановлено, що 17.01.2013 року (через місяць після направлення справи про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 04.10.2010 року на новий розгляд) Львівська міська рада звернулась з позовом до Галицького районного суду м. Львова про витребування частини земельної ділянки площею 0,0481 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 0,0691 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10а кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:04:001:0012 та визнання права власності на зазначену ділянку.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2014 року позов задоволено повністю. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання за Львівською міською радою права власності на частину земельної ділянки площею 0,0481 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 0,0691 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10а кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:04:001:0012 скасовано. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.05.2015 року касаційну скаргу відповідачів задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Даний спір був залишений без розгляду ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2015 року.
Аналізуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі довгий час тривають судові спори. Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачами тривали судові спори з 26.11.2010 року по 07.12.2012 року (спір про визнання недійсним договору купівлі продажу), з 13.01.2013 року по 27.11.2015 року (спір про витребування частини земельної ділянки, яка є предметом спору).
Судом встановлено, що даний позов подано 06.04.2016 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску позовної давності, та необхідність захисту порушених прав на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог позивача, а тому позов Львівської міської ради підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 16, 319, 321, 387, 388 ЦК України, ст.ст.118, 122 Земельного кодексу України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ :
Позов задоволити.
Витребувати земельну ділянку, площею 0,0691 га, кадастровий номер 4610136600:04:001:0012, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Шептицьких, 10а з чужого незаконного володіння ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Львівської міської ради 10830,29 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_5 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Львівської міської ради 10830,29 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м.Львова протягом 10 днів з моменту його проголошення. У разі, якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Зубачик Н.Б.
