Справа № 209/4318/15-ц
Провадження № 2/209/23/17
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2017 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Решетник Т.О.,
за участю секретаря - Шаповал А.В.,
представника позивача - адвоката ОСОБА_1,
позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника третьої особи - адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просить: стягнути з ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, заборгованість за позикою у розмірі 608692,00 (шістсот вісім тисяч шістсот дев’яносто дві) гривні 00 копійок.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено усний договір позики. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 28 535,00 доларів США та зобов'язувався повернути частинами, по 1000 доларів щомісяця. Передача грошей відповідачеві відбулась 11.12.2013 р., що підтверджується власноручною письмовою розпискою відповідача від 11.12.2013р. Однак відповідач позичені кошти позивачу не повертає. Станом на день пред’явлення позову ОСОБА_3 грошові кошти повернув лише частково - у розмірі 535 доларів. Упродовж часу від 11.12.2013 року по день подання позову до суду відповідач не розрахувався з позивачем та не повернув позичену суму грошей, тобто не виконав взятих на себе зобов'язань. Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 направив відповідачу вимогу про виконання зобов’язання за розпискою, яка була отримана відповідачем 02.09.2015р. Тобто, встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України та письмовою вимогою від 20.08.2015 р. семиденний строк для виконання зобов’язання сплив 10.09.2015 р., однак ОСОБА_3 зобов’язання не виконав. Крім того, 20.08.2015 р. позивач направив відповідачу й вимогу про дострокове виконання грошового зобов’язання, в якій вимагав достроково виконати зобов’язання по поверненню позики на підставі статті 1050 ЦК України. Зазначена вимога також була отримана відповідачем 02.09.2015 р., однак у встановлений у вимозі семиденний строк він не виконав достроково зобов’язання та суму позики не повернув. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню борг у розмірі 608 692,00 грн., що еквівалентно 28 000 доларів США станом на день звернення до суду за офіційним курсом НБУ.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання з’явився, підтримав заявлені ним позовні вимоги, які просив задовольнити у повному обсязі. В судовому засіданні, яке відбулося за його участю 27.06.2017 року, надав пояснення про те, що 11 грудня 2013 року грошові кошти в розмірі 28 535,00 доларів США не передавалися відповідачу ОСОБА_3, а розписка від 11 грудня 2013 року була написана ОСОБА_3 на підтвердження залишку заборгованості за позикою, яка раніше була надана відповідачу ще у 2008 році у розмірі 58000,00 доларів США. Копія розписки ОСОБА_3 про отримання позики у розмірі 58000,00 доларів США у позивача не збереглася. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_1, в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, в судовому засіданні надав суду пояснення про те, що згідно наданої під час судового розгляду відповідачем ОСОБА_3 розписки про здійснені ним платежі в рахунок погашення боргу за позикою, загальна сума платежів, за їх власними підрахунками, складає 3900,00 доларів США. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідач за первісним позовом – ОСОБА_3 в судове засідання з’явився, заперечував проти заявлених позовних вимог ОСОБА_2 Також надав у судовому засіданні пояснення про те, що він не отримував 11 грудня 2013 року від позивача ОСОБА_2 в рахунок позики грошових коштів у сумі 28 535,00 доларів США. Ці гроші він програв позивачу у карти, та будучи у стані алкогольного сп’яніння, на прохання позивача він написав зазначену розписку від 11 грудня 2013 року про отримання позики у розмірі 28 535,00 доларів США. Зазначив, що гроші він повертав позивачу у сумі, яку він був в змозі повернути. Вказував на те, що позивач та сторонні особи вимагали від нього сплати цього боргу, у зв’язку із чим, він звертався до органів поліції. Згідно наданої відповідачем ОСОБА_3 під час судового розгляду розписки про здійснені ним платежі в рахунок погашення позики, загальна сума платежів, за його власними підрахунками, складає 19325,00 доларів США та 13450,00 гривень.
Відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву, на обґрунтування якої вказує на те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. У зв’язку із чим надана ОСОБА_2 розписка від 11.12.2013 року фактично є договором позики. Враховуючи, що він, ОСОБА_3, ніяких усних договорів позики із ОСОБА_2 не укладав, розписки не писав, не підписував її особисто, а також не отримував грошових коштів у вказаній валюті і сумі, він вимушений в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а саме із з позовом щодо визнання договору позики від 11.12.2013 року недійсним з моменту його укладення. Також зазначив, що наданий ОСОБА_2 договір позики від 11.12.2013 року не містить місця укладання договору. Як вбачається із наданих суду матеріалів первісного позову, Позивач - ОСОБА_2 взагалі передчасно - 14 вересня 2015 року звернувся до суду із вимогою про примусове стягнення грошових коштів за спірним договором позики, тобто до спливу тридцятиденного строку після отримання вимоги про сплату (дата отримання - 02.09.2015 р.). Предметом договору позики від 11.12.2013 року є іноземна валюта. У спірному договорі позики від 11.12.2013 року погоджено сторонами, що Позичальник «зобов’язується віддавати по 1000 (тисячі) доларів щомісячно», та не містить будь-яких вказівок щодо грошового еквіваленту гривні відповідно із ч. 2 ст. 533 ЦПК України. Цивільним кодексом України, не передбачено можливість визначення зобов'язання тільки в іноземній валюті, а також повернення грошових коштів у будь-якій іншій валюті окрім національною валюти України – гривні, тому просив суд визнати недійсним з моменту його укладення договір позики від 11.12.2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. В судовому засіданні підтримав заявлену ним зустрічну позовну заяву, просив її задовольнити.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином. Також надала до суду письмові заперечення проти позову ОСОБА_2, вказавши на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 вважає безпідставними, та такими, що не ґрунтуються на нормах закону і не підтверджуються належними та допустимими доказами по справі, тому не підлягають задоволенню. Так, стверджуючи, що грошові кошти у сумі 28535,00 доларів США за договором позики від 11.12.2013 року було взято ОСОБА_3 під час шлюбу зі мною з метою здійснити повний розрахунок за придбання земельних ділянок та домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Петрозаводська, 143, в тому числі з особами, які надавали відповідачам грошові кошти на придбання вказаної нерухомості, позивач не
надає жодних доказів на підтвердження вказаного. Також, їй відомо, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 давно відсутні дружні стосунки, що пов’язано із участю її чоловіка у судовій справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до дружини ОСОБА_8, в якій ОСОБА_3 виступав у якості свідка на боці ОСОБА_7 та свідчив проти дружини ОСОБА_2 (справа № 415\3624\12, яка розглядається з 2012 року і до цього часу не знайшла свого вирішення по суті), а тому позовна заява виглядає як особиста помста Позивача. Враховуючи наведене, просила відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьої особи - адвокат ОСОБА_4 в судове засідання з’явилася, заперечувала проти заявлених позовних вимог ОСОБА_2, просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 підтримала, просила її задовольнити.
Вислухавши сторони по справі, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою, а також зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа у випадку порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, принцип чого закріплений ст. 3 ЦПК України.
Відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Обов’язок доказування статтею 60 ЦПК України покладено на сторону, яка посилається на доказувані обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України, а саме з договорів та інших правочинів.
Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з вимогами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08 червня 2016 року (справа № 6-1103цс16), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Судом встановлено, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики про отримання останнім в борг суми в розмірі 28 535,00 доларів США, за умови повернення ОСОБА_3 боргу частинами, по 1000 доларів щомісяця, що підтверджується копією розписки ОСОБА_3 від 11.12.2013 року (а.с.19 т.1).
Судом також встановлено, що 11 грудня 2013 року грошові кошти по даній розписці в розмірі 28 535,00 доларів США не передавалися. Ці обставини визнані у судовому засіданні сторонами – ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_3 посилався на те, що зазначену суму грошових коштів у розмірі 28 535,00 доларів США він програв у карти ОСОБА_2, та будучи у стані алкогольного сп’яніння, написав власноручно розписку від 11 грудня 2013 року, однак зазначені обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і не були доведені ОСОБА_3 належними доказами у справі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 за період з 14.12.2013 року по 11.07.2015 року сплачував позивачу ОСОБА_2 грошові кошти в рахунок погашення позики, що підтверджується копією розписки ОСОБА_2 (а.с.157-158 т.2). Вищенаведені обставини визнані ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Згідно наданих матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 20.08.2015 року звернувся до відповідача із вимогами про дострокове виконання грошових зобов’язань за позикою та повернення йому у семиденний строк з дня отримання вимоги грошової суми у розмірі 28535,00 доларів США, що підтверджується копіями письмових вимог, фіскальних чеків та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с. 20-23 т.1).
Даючи оцінку наданим позивачем на підтвердження укладення договору позики від 11 грудня 2013 року письмовим доказам (розписці), тому факту, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 та відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 визнали факт того, що 11 грудня 2013 року грошові кошти в розмірі 28 535,00 доларів США не передавалися, суд дійшов висновку, що дана розписка є безгрошовою.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в первісному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою, слід відмовити у повному обсязі.
Вирішуючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, суд зазначає наступне.
Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК України.
Згідно з правилом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.1, 2 ст. 216 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, якій не вчинено.
З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти.
Таким чином, норми цивільного законодавства передбачають, що неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, тому не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
Судом встановлено, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики про отримання останнім в борг суми в розмірі 28 535,00 доларів США, за умови повернення ОСОБА_3 боргу частинами, по 1000 доларів щомісяця.
Судом також встановлено, що 11 грудня 2013 року грошові кошти по даній розписці в розмірі 28 535,00 доларів США не передавалися. Ці обставини визнані сторонами – ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Доводи відповідача ОСОБА_3, зазначені у зустрічній позовній заяві про те, що він розписки не писав, не підписував її особисто, спростовуються висновком експерта № 5965-16 від 28.02.2017 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складеного старшим судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_9, згідно якого рукописні записи, якими виконаний текст розписки від 11.12.2013, що починаються словами «ОСОБА_10....» та закінчуються «...11.12.2013 года» - виконані ОСОБА_3. Підпис від імені ОСОБА_3, що розташований під текстом розписки від 11.12.2013 - виконаний ОСОБА_3. Виявлені у рукописних записах та підпису розписки від 11.12.2013 року діагностичні ознаки, являються нормою писемно-рухового навику ОСОБА_3 (а.с.91-104 т.2).
Враховуючи те, що 11 грудня 2013 року грошові кошти в розмірі 28 535,00 доларів США не передавалися ОСОБА_2 у позику ОСОБА_3, вказаний договір є неукладеним, а отже не породжує правових наслідків і не потребує визнання недійсним, тому суд приходить до висновку, що у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, слід відмовити.
З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, судові витрати за первісним позовом ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 компенсуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою, - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою компенсуванню не підлягають та відносяться за рахунок позивача.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, - відмовити.
Судові витрати за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, компенсуванню не підлягають та відносяться за рахунок позивача за зустрічним позовом.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Cуддя Т.О. Решетник
