Номер провадження: 22-ц/785/3915/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Черевко П. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого - Черевка П.М.
Суддів - Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.
за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Одеської міської ради - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смак», Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» про визнання договору дійсним, визнання права власності та примушення до реєстрації права власності,-
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Смак», КП «ОМБТІ та РОН» про визнання договору дійсним, визнання права власності та примушення до реєстрації права власності посилаючись на те, що 01.10.2004 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Смак» укладено договір купівлі-продажу.
Згідно договору ТОВ «Смак» продало, а ОСОБА_3 купив майно у вигляді пунктів дрібнороздрібної торгової мережі в м. Одесі.
Дані дрібнороздрібні торгові кіоски представляють собою окремо стоячі нежитлові одноповерхові капітальні будови на земельних ділянках, розташованих під будівлями.
Згідно з умовами договору вказане майно перейшло у власність ОСОБА_3
Позивач зобовязання по сплаті виконав повному обсязі сплативши 36000,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача.
Відповідач протягом семи днів з моменту підписання акту прийому-передачі вищевказаного майна в установленому законом порядку зобов’язався переоформити і зареєструвати право власності на вищезазначене майно за позивачем.
Акти прийому-передачі майна підписані сторонами 08.10.2004 року. Однак в термін відповідач, взяті на себе зобов'язання не виконав, проте передав узгодження дозвільних інстанцій, оформлених на його ім'я, які були підставою для установки та експлуатації даних будівель і до теперішнього часу відповідач ухиляється від виконання цього зобов'язання.
Позивач не може у повній мірі розпоряджатися своїм майном, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою – м. Одеса, Французький бул., 8-а; м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 17-а; м. Одеса, вул. Рішильєвська, 28-а; м. Одеса, вул. Белінського, 18-а; м. Одеса, вул. Піонерська, 3-а; м. Одеса, вул. Генуезська, 24-а; м. Одеса, пр. Гагаріна, 12-а; м. Одеса, вул. Канатна, 102-б; м. Одеса, вул. Піонерська, 11-ж – дійсними.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою – м. Одеса, Французький бул., 8-а; м. Одеса, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 17-а; м. Одеса, вул. Рішильєвська, 28-а; м. Одеса, вул. Белінського, 18-а; м. Одеса, вул. Піонерська, 3-а; м. Одеса, вул. Генуезська, 24-а; м. Одеса, пр. Гагаріна, 12-а; м. Одеса, вул. Канатна, 102-б; м. Одеса, вул. Піонерська, 11-ж.
Зобов`язано КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою - м. Одеса, Французький бул., 8-а; м. Одеса, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 17-а; м. Одеса, вул. Рішильєвська, 28-а; м. Одеса, вул. Белінського, 18-а; м. Одеса, вул. Піонерська, 3-а; м. Одеса, вул. Генуезська, 24-а; м. Одеса, пр. Гагаріна, 12-а; м. Одеса, вул. Канатна, 102-б; м. Одеса, вул. Піонерська, 11-ж.
Допущено негайне виконання.
Вважаючи рішення суду незаконним представник ОМР - ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1,3 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 суд помилково дійшов зазначеного висновку.
Судом встановлено, що у березні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Смак», КП «ОМБТІ та РОН» про визнання договору дійсним, визнання права власності та примушення до реєстрації права власності посилаючись на те, що 01.10.2004 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Смак» укладено договір купівлі-продажу.
Згідно договору ТОВ «Смак» продало, а ОСОБА_3 купив майно у вигляді пунктів дрібнороздрібної торгової мережі в м. Одесі.
Дані дрібнороздрібні торгові кіоски представляють собою окремо стоячі нежитлові одноповерхові капітальні будови на земельних ділянках, розташованих під будівлями.
Згідно з умовами договору вказане майно перейшло у власність ОСОБА_3
Позивач зобов`язання по сплаті виконав повному обсязі сплативши 36000,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача.
Відповідач протягом семи днів з моменту підписання акту прийому-передачі вищевказаного майна в установленому законом порядку зобов’язався переоформити і зареєструвати право власності на вищезазначене майно за позивачем.
Акти прийому-передачі майна підписані сторонами 08.10.2004 року. Однак в термін відповідач, взяті на себе зобов'язання не виконав, проте передав узгодження дозвільних інстанцій, оформлених на його ім'я, які були підставою для установки та експлуатації даних будівель і до теперішнього часу відповідач ухиляється від виконання цього зобов'язання.
Оскільки позивач не може у повній мірі розпоряджатися своїм майном, суд вважав вимоги позивача обґрунтованими та задовольнив їх.
З таким висновком суду колегія не погоджується виходячи з наступного.
Судом не залучено ОМР до участі у справі ані як відповідача, ані як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, як того вимагає ч. 2 ст. 35 ЦПК України у випадках, коли судове рішення може вплинути на права і обов’язки осіб, які не є стороною у справі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд керувався ч. 2 ст. 220 ЦК України, згідно з якою, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Умовами застосування ч. 2 ст. 220 ЦПК України є безповоротне ухилення та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.
Суди повинні перевіряти, чи підлягав правочин нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно ухилялася сторона від його посвідчення і чи немає підстав для визнання правочину нікчемним (невідповідність умовам законодавства). У кожному конкретному випадку суддам необхідно встановлювати, який правочин вчинено та яка форма передбачена саме для цього правочину законом, що діяв на момент вчинення.
Момент вчинення таких правочинів згідно зі ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов’язків для сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Отже, суд першої інстанції під час вирішення справи безпідставно застосував норму матеріального права, яка не поширюється на вказані правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний. набутий) продавцем у майбутньому.
Проте, судом не встановлено, на підставі яких правовстановлювальних документів обєкт, який є предметом правочину, належить ТОВ «Смак».
Обставини справи підтверджують те, що фактично рішенням суду було визнано право власності на незаконно розміщений об’єкт (малу архітектурну форму).
Крім того, суд допустив порушення норм процесуального права, задовольнивши позов за відсутності доказів про ухилення іншої сторони за правочином від нотаріального посвідчення, як того вимагає ч. 2 ст. 220 ЦК України, згідно з якою, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується писмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Об’єкти на які зазначеним рішенням визнано право власності, знаходяться на земельних ділянках, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі ОМР.
Відповідно до вимог ст. 80 Земельного кодексу України суб’єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і держаної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.
Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Земельні ділянки, на яких знаходяться зазначені об’єкти, гр.. ОСОБА_3 у користування чи у власність ОМР не надавались.
Власник земельної ділянки відповідно до ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоровя, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Обєкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна може вимагати усунення бідь-якого обмеження його права власності.
Таким чином, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року по справі № 2-1677/2005 порушено права територіальної громади м. Одеси в особі ОМР.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд неповно з`ясував викладені обставини, рішення суду не відповідає викладеним обставинам, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового по суті позовних вимог. Законних підстав для задоволення вимог позивача в матеріалах справи немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, п.1, 3 ч.1, п.1 ст.309, ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - ОСОБА_2 – задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року – скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смак», Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий П.М. Черевко
Судді: М.М. Драгомерецький
ОСОБА_4
