ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
06 червня 2017 р.
Справа № 903/333/17
за позовом: Приватного підприємства “Фірма Мізан”, Київська обл., Сквирський р-н, с.Антонів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Світпапір”, м.Нововолинськ
про стягнення 61440,00грн.
Суддя Дем'як В.М.
Представники:
від позивача: не прибув
від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність від 30.05.2017р.
Суть спору: позивач – приватне підприємство “Фірма Мізан” звернувся до суду з позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю “Світпапір” про стягнення 66695,30грн. заборгованості в т.ч.: 61440,00грн. – суми попередньої оплати, 848,87грн. інфляційних втрат, 690,98грн. - 3% річних, 3715,45грн. пені
В обґрунтування позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки № 17-06 від 17.06.2014р. щодо поставки товару та повернення у зв'язку з цим здійсненої попередньої оплати.
В підтвердження позовних вимог подав договір поставки № 17-06 від 17.06.2014р., платіжні доручення № 857 від 11.11.2016р., № 964 від 29.12.2016р., № 18 від 15.02.2017р., лист - вимога № 18 від 03.03.2017р.
Представник ПП "Фірма Мізан" в призначене судове засідання не прибув. 06.06.2017р. через канцелярію суду подав клопотання за вх. №01-54/5289/17, в якому позов підтримав в повному обсязі та просить розглядати справу без участі представника.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 01-54/5189/17 від 31.05.2017р.) та представник в судовому засіданні позов вважає безпідставним, виходячи з того, що покупець здійснив лише часткову оплату товару на суму 61440,00грн, тобто не виконав зобов'язання в повному обсязі, а тому поставка і не могла бути здійснена.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, в с т а н о в и в:
17 червня 2014 року між приватним підприємством “Фірма Мізан” та товариством з обмеженою відповідальністю “Світпапір” укладено договір поставки № 17-06.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2. договору продавець зобов’язався відповідно до умов договору та накладної передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вироби з картону гофрованого. Найменування товару, його кількісні та якісні показники, ціна товар за одиницю та по позиціях, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватися у відповідності до цього договору, вказуються у рахунка - фактурах та/або специфікаціях продавця; у такому випадку видаткова накладна виконує роль специфікації.
Згідно п. 5.1. договору за неналежним чином виконану поставку продавцем (несвоєчасну поставку, відмову від поставки, не поставку, недопоставку, поставку продукції неналежної якості): покупець може відмовитись від продукції неналежним чином поставленої, а продавець зобов'язується протягом п'яти календарних днів забрати таку продукцію своїми засобами та за власний рахунок.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору поставки, рахунку - фактури № РФ-00006172 від 01.11.2016р. перерахував попередню оплату в розмірі 61440,грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 857 від 11.11.2016р., № 964 від 29.12.2016р., № 18 від 15.02.2017р. Між тим відповідач зобов'язання по поставці не виконав.
Позивач 03.03.2017р. на адресу відповідача надіслав вимогу про повернення грошових коштів, однак останнім залишена без відповіді та задоволення.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст. 11 Цивільного кодексу України обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Як встановлено, між сторонами виникли цивільні права та обов’язки на підставі договору поставки №17-06 від 17.06.2014р.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов’язання. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як слідує із матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки перерахував попередню оплату в розмірі 61440,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 857 від 11.11.2016р., № 964 від 29.12.2016р., № 18 від 15.02.2017р., однак відповідач умови договору не виконав та перераховані кошти не повернув.
Отже, позовна вимога про стягнення 61440,00грн. попередньої оплати підставна та підлягає до задоволення.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 690,98грн., 848,87грн. інфляційних втрат.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором, не вважається грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.
Як слідує з постанови Верховного суду України 6-90цс13 від 18.09.2013р. та п.5.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення безпідставно отриманих коштів (ст.1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Тому у суду відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3715,45грн. пені, в задоволенні якої також слід відмовити.
Пленум Вищого господарського суду України в постанові від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
В укладеному договорі поставки від 17.06.2014р. №17-06 сторони не узгодили та не визначили стягнення з винної сторони пені у разі не повернення попередньої оплати, а тому правові підстави для стягнення пені нарахованої за неповернення суми попередньої оплати в розмірі 3715,45грн відсутня.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідач вимог ухвали суду не виконав, доказів які б спростували заборгованість не подав.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача за договором поставки № 17-06 від 17.06.2014р. підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення в сумі 61440,00грн. В решті позову слід відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 1473,92грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.
Керуючись ст.ст. 144, 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 526, 527, 530, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Світпапір”, (45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вул. 15-й мікрорайон 34/49, код 38652564) на користь Приватного підприємства “Фірма Мізан”, (09052, Київська обл., Сквирський р-н, с. Антонів, вул. Перемоги 17, код 31100856) 61440,00грн. основного боргу, 1473,92грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Повний текст рішення
складено 07.06.2017
Суддя В. М. Дем`як
