ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Київ справа № 800/624/16 (800/125/16)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого),

Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Шевчук П.О.,

представників позивача ОСОБА_6, ОСОБА_7, представника відповідача - Вищої рада юстиції - Белінської О.В., представника відповідача - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - Предоляк Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву ОСОБА_10

до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання незаконними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач 1), Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, відповідач 2), у якому просив визнати незаконними та скасувати: рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 про направлення до ВРЮ висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення суддею Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10. присяги; рішення ВРЮ від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 «Про часткове задоволення скарги представника судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10 - ОСОБА_6. на рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15».

Постановою від 30 травня 2016 року Вищий адміністративний суд України позов задоволено частково: визнано незаконним і скасовано рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 про направлення до ВРЮ висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_10. присяги; визнано незаконним та скасовано рішення ВРЮ від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 «Про часткове задоволення скарги представника судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10 - ОСОБА_6. на рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15» в частині залишення без змін рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15; в іншій частині щодо визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 01 листопада 2016 року № 21-2306а16 постанову Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2016 року № К/800/125/16 у справі за позовом ОСОБА_10 до ВРЮ, ВККС про визнання незаконними та скасування рішень скасовано, справу передано на новий розгляд до цього ж суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року суддею Бившевою Л.І. прийнято до свого провадження вищезазначену позовну заяву ОСОБА_10

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На обґрунтування позову ОСОБА_10 зазначив, що:

- ВРЮ не виконано вимоги регламенту та не здійснено одночасно розгляд його скарги на рішення ВККС та власне рішення ВККС, що є грубим порушенням принципу правової визначеності та права на справедливий розгляд його скарги;

- Маловацький О.В. як член секції ВРЮ з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад не міг бути доповідачем дисциплінарної секції ВРЮ та не мав повноважень на підготовку до розгляду його скарги на рішення ВККС;

- ВРЮ всупереч власного регламенту не було здійснено за допомогою автоматизованої системи визначення члена ВРЮ розподіл матеріалів за його скаргою на рішення ВККС;

- ВРЮ не дотримано порядку розгляду його скарги на рішення ВККС та оголошено рішення про відмову в задоволенні скарги без отримання від нього пояснень, що є грубим порушенням права на справедливий розгляд;

- ВРЮ не було вирішено питання щодо порушення його права на захист та справедливий розгляд його справи;

- ВРЮ не надано жодного обґрунтування щодо правомірності відкриття дисциплінарного провадження по відношенню до нього за заявою, яка не містить чітких відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку і стосувалася виключно оскарження судового рішення;

- як ВККС України, так і ВРЮ поза межами власної компетенції здійснено оцінку судового рішення, а ВРЮ у справі з розгляду його скарги на рішення ВККС вже висловлено власну позицію щодо недотримання суддею вимог законодавства ще до того, як матеріали дисциплінарного провадження були розглянуті на засіданні ВРЮ;

- ВРЮ у своєму рішенні навіть не зазначив, що в скарзі на рішення ВККС вказувалося на відсутність встановлення ВККС умислу чи недбалості в діях судді під час розгляду справи про адміністративне правопорушення і відповідно не зазначено хоч якихось мотивів на відмову в задоволенні таких зауважень;

- окрема думка ОСОБА_12 до рішення ВРЮ дає підстави встановити, що матеріали ВККС та їх рішення не можна вважати такими, що прийняті у відповідності до закону.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 позов не визнали з підстав, викладених у запереченнях на позов, вважаючи оскаржувані рішення ВККС та ВРЮ законними та обґрунтованими, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 Указом Президента України від 14 лютого 2011 року № 209/2011 призначений на посаду судді Голосіївського районного суду м. Києва строком на п'ять років.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_10 складена присяга судді.

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10 від 13 січня 2014 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, ОСОБА_13, якому призначено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10 від 04 березня 2014 року ОСОБА_13 звільнений від адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили деяких законів України».

На ім'я Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від народного депутата України П. Петренка в березні 2014 року надійшло депутатське звернення з повідомленням про прийняте суддею Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10. рішення від 13 січня 2014 року відносно ОСОБА_13 з проханням про застосування до судді дисциплінарної відповідальності. Також в червні 2014 року Міністерством юстиції України на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України направлено повідомлення і подання голови Громадського організації «Майдан-Громадський контроль» Колбанцева В. В. про звільнення з посад суддів, які порушили присягу судді, в переліку яких зазначений суддя ОСОБА_10, як такий що позбавив права керування транспортним засобом строком на 3 місяці ОСОБА_16

На підставі висновку за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності від 19 березня 2014 року, зробленого за зверненням народного депутата України П. Петренка по справі про притягнення ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП, 03 квітня 2014 року Вищою кваліфікаційної комісією суддів України прийнято рішення № 949/дп-14 про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 ВККС направила до Вищої ради юстиції висновок щодо встановлених нею фактів, які свідчать про порушення суддею Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10. присяги судді.

Суддею ОСОБА_10. через свого представника ОСОБА_6 подано скаргу до Вищої ради юстиції на це рішення ВККС.

За результатами розгляду скарги Вищою радою 18 січня 2016 року прийнято рішення № 3/0/15-16 про її часткове задоволення. ВРЮ дійшла висновку, що Комісією за результатами проведення дисциплінарного провадження за зверненням народного депутата України Петренка П. Д. правомірно прийнято оспорюване рішення.

Водночас ВРЮ виключила з тексту рішення ВККС посилання на скаргу голови Громадської організації «Майдан-Громадський контроль» Колбанцева В. В. з посиланням на те, що перевірка відомостей, викладених у вказаному зверненні, не проводилася, дисциплінарне провадження щодо зазначеного звернення не відкривалось і не розглядалось по суті.

В рішенні № 2378/дп-15 вказано, що у березні та червні 2014 року народний депутат Петренко П. Д. і голова Громадського організації «Майдан-Громадський контроль» Колбанцев В. В. звернулись до ВККС з проханнями притягнути суддю ОСОБА_10. до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відкритої за матеріалами, які надійшли від ВДАІ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про притягнення ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП. Заявники просять вирішити питання щодо звільнення судді з посади за порушення присяги.

В своєму рішенні ВККС зазначала, що, не даючи оцінку судовому рішенню щодо ОСОБА_13, вважає, що суддя ОСОБА_10 при розгляді справи допустив порушення вимог ряду законів та інших нормативно-правових актів України. Матеріали адміністративної справи не містять жодних переконливих доказів (документів), які б підтверджували дані про те, ким, коли, у якому порядку і за яких обставин встановлено, що саме особа, яку притягнуто до відповідальності, перебувала за кермом автомобіля в місці і в час, які вказані в рапортах. Наведене свідчить про несумлінне ставлення судді до виконання своїх обов'язків, необ'єктивний та упереджений розгляд справи. Приймаючи рішення суддя проігнорував вимоги Конституції України при здійсненні судочинства, допустив грубе порушення вимог статей 245, 252, 280, 283 КУпАП, що слід розцінювати як грубу недбалість. Винесення суддею ОСОБА_10. постанови від 13 січня 2014 року призвело до настання негативних наслідків та викликало обурення громадськості. Визнання ОСОБА_13 винним у вчиненні адміністративного правопорушення набуло досить широкого розголосу в Україні, оскільки обставини справи були висвітлені у засобах масової інформації - на телебаченні, у газетах, у всесвітній мережі Інтернет. Як наслідок, авторитет судової влади підірвано. Комісією вказала, що суддя допустив порушення приписів статей 245, 252 КУпАП щодо всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи та оцінки доказів, що свідчить про неналежне ставлення до виконання обов'язків судді.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками Комісії, виходячи з наступного.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частини перша, друга статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127 Конституції України).

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та законом.

Визначені в Конституції України положення стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їхньої професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та зумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

Відповідно до частин першої та другої статті 126, частини першої статті 129 Основного Закону України, частини першої статті 6 Закону № 2453-VI незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, і є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року№2-рп/2011, згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Оцінка процесуальних дій Вищою радою юстиції до винесення судом остаточного рішення у справі означає втручання у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Положення цього рішення стосується і Комісії, яка відповідно до пункту 8 частини першої статті 91 Закону № 2453-VI наділена повноваженням розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів.

Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Згідно з пунктом 8 розділу II Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, який набрав чинності з 28 березня 2015 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 90 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07 липня 2010 року (далі - Закон № 2453-VI) ВККС є постійно діючим органом у системі судоустрою України, порядок роботи якого визначається її регламентом прийнятим більшістю від її загального складу.

До повноважень ВККС, серед інших, віднесено розгляд заяв про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав, порушення дисциплінарних справ і здійснення дисциплінарного провадження, а також прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосування дисциплінарного стягнення до суддів (пункти 8, 9 частини 1 статті 91 Закону № 2453-VI).

Статтею 83 зазначеного Закону визначені виключні підстави дисциплінарної відповідальності судді.

Відповідно до частини 5 статті 87 Закону № 2453-VI за наслідкам дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

В ході розгляду дисциплінарної справи ВККС встановила, що суддя Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_10 при розгляді справи про адміністративне правопорушення допустив порушення вимог ряду законів та інших нормативних актів України, що свідчить про несумлінне ставлення судді ОСОБА_10 до виконання своїх обов'язків, необ'єктивний та упереджений розгляд справи про вчинення адміністративного правопорушення, ігнорування вимог Конституції України при здійсненні судочинства та порушення вимог статей 245, 251, 280, 283 Кодексу про адміністративні правопорушення України, що слід розцінювати як грубу недбалість. Ухвалення суддею ОСОБА_10. постанови від 13 січня 2014 року призвело до настання негативних наслідків, викликало обурення громадськості та призвело до порушення конституційних прав учасників судового розгляду на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Комісією також установлено, що суддя ОСОБА_10 порушив вимоги статей 245, 252 КпАПУ щодо всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи та оцінки доказів, проявив при цьому неналежне ставлення до виконання обов'язків судді. Таким чином, Комісія на підставі встановлених фактів дійшла висновку про наявність ознак порушення суддею присяги за дії, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Суд зазначає, що фактично Комісією в оспорюваному рішенні дана оцінка процесуальним діям судді щодо розгляду конкретної справи, що є перевищенням її повноважень та перебирання функцій суду апеляційної інстанції.

З матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_13 вбачається, що рапортом від 29 грудня 2013 року інспектором ДПС 4 взводу роти СП полку ДПС ДАІ РУ МВС України в м. Києві на ім'я командира полку ДПС ДАІ РУ МВС України в м. Києві повідомлено, що в цей день він ніс службу згідно дислокації на СП 501 по вул. Богатирській, 32. Приблизно о 13 год. 12 хв. в напрямку м. Вишгород рухалась колона автомобілів з надписом «Євромайдан». З метою припинення порушення ПДД, в частині невиконання водіями вимог п. 32.1 ПДР України, ним за допомогою жезла і свистка подано вимогу про зупинку, однак водій автомобіля Форд Фокус, н. з. НОМЕР_1, вимогу про зупинку транспортного засобу не виконав. Продовжив рух в складі колони. Ця інформація була передана в телефонному режимі до чергової частини полку ДПС ДАІ для подальшого орієнтування нарядів (а. с. 170).

На підставі даного рапорту інспектором СОДР ВДАІ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві складений протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого ОСОБА_13, управляючи автомобілем Форд Фокус, н. з. НОМЕР_1, 29 грудня 2013 року о 13.12 год. по вул. Богатирській, 32 в м. Києві, на вимогу зупинитися, подану інспектором ДАІ жезлом та свистком, не зупинився, чим порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху, за що ст. 122-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність (а. с. 169).

Отже, висновки Комісії про відсутність підстав для реагування працівників міліції на дії водія (відсутність факту порушення Правил дорожнього руху), неналежний перелік документів, що передбачений до складання діючим законодавством в разі вчинення адміністративного діяння, яке пред'являлося ОСОБА_13, є необґрунтованими.

Не можна погодитися і з посиланням Комісії на невиконання суддею вимог статей 268, 247, 280, 283, 284 КУпАП.

Відповідно до матеріалів адміністративної справи остання розглянута в присутності ОСОБА_13 і його представника ОСОБА_18 При розгляді справи вислухані свідки з боку ОСОБА_13: дружина і сестра, - які заперечили перебування останнього за кермом автомобіля при обставинах, викладених в рапорті.

В постанові зазначено, що при визначенні адміністративного стягнення враховано характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь вини останнього, майновий стан, обставини, які обтяжують і пом'якшують відповідальність.

Суд зазначив докази, якими він обґрунтовує свої висновки. В основу рішення судді про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладений протокол про адміністративне правопорушення, рапорт працівника міліції, доповнення до адміністративного матеріалу, серед яких відеофіксація автомобіля Форд Фокус, н. з. НОМЕР_1, у визначений час і за вказаною адресою (а. с. 178-179).

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_13 залишено без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду від 13 січня 2014 року без змін.

В постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_13 в порушенні пункту 2.4 Правил дорожнього руху України є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам подій та підтверджений наведеними у матеріалах справи доказами у їх сукупності, зокрема, даними протоколу про адміністративне правопорушення, рапортом інспектора. Накладаючи стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суддя дотримався вимог статей 30, 33 КУпАП і призначив його в межах санкції статті 122-2 КУпАП, врахувавши характер вчиненого грубого порушення. Доводи апелянта про те, що він в той день не керував автомобілем, а отже його вина належним чином не наведена, не заслуговують на увагу, оскільки переконливих доказів, які б це підтверджували та безумовно спростували висновки суду в постанові про винність правопорушника при розгляді апеляційної скарги не наведено, додаткових доказів не надано. Посилання апелянта, що протокол про адміністративне правопорушення і рапорт працівника ВДАІ складено всупереч дійсним обставинам справи, з порушення прав апелянта і чинного законодавства, не заслуговує на увагу, оскільки, як встановлено в ході апеляційного розгляду, ОСОБА_13 зі скаргами на дії працівників міліції не звертався.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що, всупереч твердженням апелянта, суд першої інстанції об'єктивно та неупереджено дослідив всі наявні докази, які містяться в матеріалах справи, дав їм належну оцінку в плані достовірності та достатності для висновків суду по суті справи щодо винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, саме ОСОБА_13

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2014 року у складі судді ОСОБА_10 громадянин ОСОБА_13 звільнений від адміністративної відповідальності відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VII (а.с. 138 т. 1).

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновок ВККС про несумлінне ставлення судді ОСОБА_10 до виконання своїх обов'язків, необ'єктивний та упереджений розгляд справи, в зв'язку з чим ці дії визначені як груба недбалість, є помилковим.

Крім того слід зазначити, що постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_13 за дії, передбачені статтею122 КУпАП, зміст якої безпідставно оцінювався відповідачем, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не скасована, не змінена апеляційним судом, а отже, відповідно, була законною.

Згідно з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні від 9 січня 2013 року (справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 46, підрозділ ІІ, розділ ІІІ) Європейський Суд з прав людини зазначив, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Оскільки рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди під час розгляду справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Заходи дисциплінарного впливу повинні регулюватися чіткими нормами і процедурами.

Присяга судді має характер індивідуального зобов'язання, тому її недотримання повинно виявлятися у конкретних, індивідуальних діях судді. У такому разі суддя несе індивідуальну відповідальність за вчинення дій, що вказують на порушення ним присяги. Факти, які доводять порушення суддею присяги, повинні бути попередньо встановлені повноважним органом.

Відповідно до частини другої статті 83 Закону № 2453-VI скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Наведена законодавча норма відповідає міжнародним стандартам щодо незалежності суддів. Так, Рекомендацією СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 68); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (пункт 69).

Принцип І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачає, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в жодний спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

При прийнятті оскаржуваного рішення Комісією не дотримано згаданих положень чинного законодавства та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини, рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положенню частини 2 статті 55 Конституції України дано офіційне тлумачення згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп, в якому зазначено, що кожен громадянин України має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб,якщо громадянин України вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують чи ущемляють права і свободи громадянина України, а тому потребують правового захисту в суді.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС визначені статтею 171 1 КАС України. Положення цієї статті не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутися до суду з позовом, а також не містять обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскаржуваного рішення, не конкретизують, яке сааме рішення, дії, чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Отже, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо оскарження рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 відповідає вищенаведеним положенням.

Що стосується рішення ВРЮ від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Приймаючи рішення від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16, ВРЮ погодилася з позицією ВККС про наявність в діях судді ОСОБА_10 фактів, які свідчать про порушення ним присяги судді в частині проведення дисциплінарного провадження за зверненням народного депутата України Петренка П.Д., виключивши з його тексту посилання на скаргу голови ГО «Майдан-громадський контроль» Колбанцева В.В., оскільки перевірка викладених останнім відомостей не проводилась, дисциплінарне провадження не відкривалось і не розглядалось по суті.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15, зазначаючи про відсутність в діях судді ознак дисциплінарного проступку, наслідком якого є звільнення за порушення присяги, необґрунтованість та непропорційність прийнятого ВККС рішення, а ВРЮ, аналізуючи цей акт і перевіряючи викладені в ньому факти і обставини, на такі порушення уваги не звернула і безпідставно залишила його без змін в частині доводів щодо звільнення судді за порушення присяги, то рішення ВРЮ від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 в цій частині також слід визнати незаконним та скасувати як правовий акт індивідуальної дії.

Стосовно доводів позивача щодо процедурних порушень, які були допущені ВРЮ під час прийняття оспорюваного рішення, суд вважає за потрібне зазначити, що у судовому процесі не встановлено обставин, які б свідчили про порушення ВРЮ нормативно встановленої процедури на стадії відкриття дисциплінарного провадження стосовно позивача.

Відповідно до пункту 59 Регламенту ВРЮ, затвердженим рішенням ВРЮ від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15 (з наступними змінами; Регламент втратив чинність згідно з рішенням ВРЮ від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17), у Вищій раді юстиції здійснюється автоматизований розподіл матеріалів між членами згідно з Положенням про автоматизовану систему визначення члена Вищої ради юстиції при здійсненні ним повноважень відповідно до законів України (далі - Положення).

Судом встановлено, що відповідно до протоколу адміністративного розподілу матеріалів між членами ВРЮ від 02 жовтня 2015 року рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 було передано для здійснення перевірки члену ВРЮ Маловацькому О.В. При цьому не було порушено вимогу пункту 2.5 зазначеного Положення, яким встановлено, що на підставі внесеної інформації автоматизованою системою здійснюється визначення члена ВРЮ.

Таким чином, передача члену ВРЮ Маловацькому О.В. вищезазначеного рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 для розгляду відповідає наведеній нормі.

Згідно з частиною 4 статті 46 Закону № 22/98-ВР Вища рада юстиції розглядає скарги суддів чи осіб, що ініціювали питання про дисциплінарну відповідальність судді, на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і за наслідками розгляду приймає рішення за доповіддю члена дисциплінарної секції Вищої ради юстиції.

Тому на підставі протоколу автоматизованого розподілу від 30 листопада 2015 року вказані матеріали були передані члену дисциплінарної секції ВРЮ Мамонтовій І.Ю. для доповіді.

Відповідно до пункту 52 Регламенту ВРЮ скарга на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо рекомендації внести подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги готується до розгляду разом з висновком про направлення вказаної рекомендації. Питання про звільнення судді розглядається у разі, якщо за наслідками розгляду скарги рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишене без змін.

З огляду на викладене скарга представника судді ОСОБА_10 на рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 підлягала розгляду до початку розгляду рекомендації ВККС, викладеної в рішенні від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15.

Також слід зазначити, що ухвала ВРЮ про відкриття дисциплінарної справи є процедурним актом, який, так само як висновок секції, не є правовим актом. Правові наслідки для особи створює рішення ВРЮ, прийняте з питань, зокрема, про звільнення судді з посади.

Керуючись статтями 5, 12, 18, 41, 122, 159-165, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_10 задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_10 присяги.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 «Про часткове задоволення скарги представника судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_10 - ОСОБА_6. на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15» в частині залишення без змін рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15.

В іншій частині щодо визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 в позові відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України в строк, з підстав та в порядку, які встановлені статями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили через десять днів з дня її ухвалення в разі якщо в цей строк заяву про її перегляд не буде подано.

Головуючий суддя: _____________________ Л.І. Бившева

Судді: _____________________ І.О. Бухтіярова

_____________________ А.О. Веденяпін

_____________________ Г.К. Голубєва

_____________________ Т.М. Шипуліна