Справа № 761/46234/16-ц
Провадження № 2/761/3017/2017
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
02 березня 2017 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Ющенко Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним,
в с т а н о в и в:
29.12.2016 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», згідно якого просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №490066078 від 25.04.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.04.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір №490066078, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредитні кошти у розмірі 30 339,40 доларів США з процентною ставкою 12,3 % річних та остаточною датою повернення кредиту 25.04.2015 2017 року.
Позивач вважає, що кредитний договір є недійсним в силу вимог ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки відповідачем при укладенні кредитного договору було порушено вимоги ст. 99 Конституції України та ст. 524 ЦК України щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні).
Крім того, на думку позивача, кредитний договір був укладений всупереч вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банк перед його укладанням не надав у письмовій формі та не повідомив позивача про умови надання кредиту, а також не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування та те, що валютні ризики під час виконання зобов'язання несе позивач. Отже, подальше виконання Кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості.
Так, позивач зазнає, що умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно із умовами кредитного договору, погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності перекладає виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.
Таким чином, використання відповідачем долару США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п. 2 ст. 28 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати в цілому визнати кредитний договір недійсним.
Вказані обставини, на думку, позивача, також свідчать про порушення банком під час укладення кредитного договору вимог ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» стосовно заборони нечесної підприємницької практики, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання договору недійсним.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи в повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач та його представник проти заочного розгляду справи не заперечують, суд, на підставі ч. 1 ст. 224 та відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 25.04.2008 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є відповідач, укладено Кредитний договір № 490066078 (а.с. 4-9). Згідно умов Кредитного договору відповідачем було надано позивачу кредит у розмірі 30 339,40 доларів США з процентною ставкою 12,3 % річних та остаточною датою повернення кредиту 25.04.2015 2017 року.
Як на одну із підстав для задоволення позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем при укладенні кредитного договору було порушено вимоги ст. 99 Конституції України та ст. 524 ЦК України щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 626, ст. 627 та ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, позичальник зобов'язаний повернути позику у тій валюті, в якій отримав кредит.
Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Як визначено в умовах Кредитного договору, укладеного між сторонами, договір було укладено в іноземній валюті (доларах США), проте діючим законодавством України не передбачений стабільний курс долару США по відношенню до національної валюти України - гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.
Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженим Постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12 листопада 2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, долару США установлюється щоденно. Для розрахунку гривні до іноземних валют використовується інформація для котирування іноземних валют станом на останню дату.
Таким чином, позивач при укладанні Кредитного договору в іноземній валюті погодився щодо його істотних умов, зокрема, надання кредиту в іноземній валюті - доларах США та повернення коштів, відповідно до офіційного курсу долара по відношенню до національної валюти-гривні.
Крім того, суд вважає, що укладаючи Кредитний договір будь-яка сторона повинна була уважно з'ясувати, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначити для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.
При цьому, на думку суду, зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення Кредитного договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Між тим, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач, як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, також посилається на те, що в порушення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк перед укладенням кредитного договору не надав у письмовій формі та не повідомив позивача про умови надання кредиту, а також не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування та те, що валютні ризики під час виконання зобов'язання несе позивач.
Однак, як вбачається зі змісту кредитного договору, підписаного позивачем, сторони договору погодили, що підпис позичальника на Договорі є письмовим підтвердженням ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання Кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також надання позичальнику іншої інформації, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство. Крім того, підпис позичальника на цьому Договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-банк», затверджених наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14.01.2008 року, які йому роз'яснені та з якими він цілком згодний.
При цьому, оскільки позивач своїм підписом у кредитному договорі засвідчив своє добровільне волевиявлення, суд вважає, що він був обізнаний щодо умов виконання своїх зобов'язань перед банком, усвідомлював їх правові наслідки, обсяг своєї відповідальності та заперечень не мав.
Також слід зазначити, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, якими не передбачено можливості визнання договору кредиту недійсним у зв'язку з невиконанням вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Крім того, слід зазначити, що у відповідності з вимогами ч.ч. 1, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Разом з тим, слід зазначити, відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо несправедливості умов Кредитного договору, порушення відповідачем вимог ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ч. 2 ст. 11 та ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а його позовні вимоги щодо визнання недійсним Кредитного договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Законом України «Про захист прав споживачів», суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 3, 203, 215, 524, 533, 626, 627, 638, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 11, 15, 19, 23, 28, 34 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», та керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 57-60, 88, 169, 212, 213 - 215, 218, 223-226, 228, 232, 294, 296 ЦПК України, суд
в и р і ш и в:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним.
Рішення може бути переглянуте судом за заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після перегляду справи апеляційним судом, або після закінчення строків для подання апеляційної скарги та заяви про перегляд заочного рішення.
Суддя:
