ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2017 р.
Справа № 876/1139/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Каралюса В.М.,
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2016 року у адміністративній справі №459/2972/16-а за позовом ОСОБА_1 до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про зобов'язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
31.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області, в якому просить зобов'язати доплатити 15% недоплаченої пенсії за серпень-грудень 2016 року, яка, безпідставно недоплачувалася як особі, що займається підприємницькою діяльністю, також зобов'язати утриматися від таких дій.
Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2016 року позов задоволено. Зобов'язати Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області доплатити ОСОБА_1 15% недоплаченої пенсії за серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року та грудень 2016 року, яка безпідставно недоплачувалась йому, як особі, що займається незалежною професійною (адвокатською) діяльністю. Зобов'язано Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області утриматись від стягнення з ОСОБА_1 15% з розміру його пенсії, як особі, що займається незалежною професійною (адвокатською) діяльністю.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 10.11.2011-30.11.2015рр. позивач працював на посаді судді Апеляційного суду Львівської області.
Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 05.09.2016 року у справі №459/2154/16-а задоволено позов цього ж позивача до даного відповідача, останнього зобов'язано доплатити 15% недоплаченої з грудня 2015 року по серпень 2016 року, яка безпідставно недоплачувалася йому як особі, що займається підприємницькою діяльністю.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач не здійснює підприємницьку діяльність, адвокатська діяльність останнього зупинена, тобто він не являється само зайнятою особою.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 вказаного Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Статтею 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
З аналізу змісту вищевказаних статей встановлено, що поняття зупинення та припинення адвокатської діяльності, саме за відповідною заявою адвоката, різняться лише в частині можливості відновлення такої діяльності, за умови припинення її у добровільному порядку, проте за наслідками дії для особи вказані поняття є однаковими, що підтверджується відповідно частинами п'ятою і шостою зазначених статей, а саме: протягом строку зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат немає права її здійснювати і не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування.
Слід також зазначити, що визначення стажу адвокатської діяльності полягає у здійсненні адвокатом адвокатської діяльності у передбачених Законом організаційно-правових формах, який відраховується з дня отримання особою права на здійснення адвокатської діяльності. При цьому, до стажу адвокатської діяльності не зараховується час, на який така діяльність була зупинена незалежно від підстав такого зупинення. Вказане є характерним саме для самозайнятої особи-адвоката і визначає його статус як працюючого чи не працюючого.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що особа, адвокатська діяльність якої зупинена (проте не припинена) вважається працюючою.
Покликання відповідача на довідку Червоноградської ОДПІ про те, що з 09.04.2001 року до 29.03.2016 року позивач перебував на обліку як ФОП, а з 29.03.2016 року перебуває на обліку як фізична особа, яка займається незалежною діяльністю, суд до уваги не приймає як непереконливі і суперечливі. Так, суду не зрозуміло яким чином позивач міг з 09.04.2001 року до 29.03.2016 року перебувати на обліку як ФОП, коли у цей період він працював суддею.
Пунктом 4 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи, які забезпечують себе роботою самостійно, займаються, зокрема адвокатською діяльністю, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Страхувальником в цьому випадку є сама застрахована особа (пункт 5 статті 14 Закону).
Взяття на облік осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, зокрема тих, що займаються адвокатською діяльністю, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абзац 2 частини 1 стаття 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно п.7.1. та 7.2 Порядку взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 27.09.2010 року №21-б, у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення професійної діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», платник єдиного внеску зобов'язаний у 10-денний термін з дня прийняття відповідного рішення подати до органу Пенсійного фонду заяву про зняття його з обліку, дата якої фіксується у журналі обліку в графі «підстава зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України», та копії таких документів: розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію; розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії; розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи. Отримавши зазначені документи, орган Пенсійного фонду у 10-денний термін проводить документальну перевірку правильності обчислення та сплати єдиного внеску або звірення розрахунків з фізичними особами, які забезпечують себе роботою самостійно. На основі акта перевірки або акта звірки платник єдиного внеску розраховується з органом Пенсійного фонду.
Крім того, взяття на облік та зняття з обліку фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, регламентовано Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Мінфіну України від 9 грудня 2011 р. №1588, яким передбачено, що для зняття з обліку в територіальних органах Міндоходів України фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльності має бути проведена документальна позапланова перевірка платника податків, та у разі відсутності заперечень територіального органу Міндоходів України щодо здійснення державної реєстрації припинення платника податків і встановлення факту відсутності заборгованості платника податків перед бюджетом щодо сплати платежів.
За п. 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону, особа надає на вимогу органу, що призначає пенсію, документи, що засвідчують відповідні відомості. Таким чином, вирішення питання щодо віднесення особи до непрацюючої залежить від даних, наявних в трудовій книжці, в даних системи персоніфікованого обліку внесків та в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не здійснює підприємницьку діяльність, адвокатська діяльність останнього зупинена, тобто він не являється само зайнятою особою.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2016 року у адміністративній справі №459/2972/16-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя З.М. Матковська
Судді Н.В. Бруновська
В.М. Каралюс
Повний текст ухвали складено 07.03.2017р.
