КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 694/445/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Добриднюк Н.О.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2017 року м. Київ

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернулася до суду з позовом до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

визнати заяву працюючої пенсіонерки ОСОБА_2 від 28.04.2006, недійсною, а дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області неправомірними; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області на підставі частини 3 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та статті 22, 58, 92 Конституції України поновити ОСОБА_2 з 01.05.2006 коефіцієнт заробітної плати, що станом на 01.01.2004 становив 1,65154 та здійснити перерахунок і виплату належної позивачу пенсії, яка є періодичним платежем і виплата якої не обмежена у часі, з урахуванням цього коефіцієнта та виплачених сум;

визнати дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області неправомірними щодо нарахування ОСОБА_2 індексації без урахування індексу інфляції; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078 провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 індексації пенсії, яка є періодичним платежем, виплата якої за загальними правилами не обмежена у часі, з урахуванням індексу інфляції та виплачених сум, починаючи з березня 2014 року;

визнати неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо не підвищення ОСОБА_2 з 1 березня 2009 року та з 1 березня 2011 року розмір пенсії при зростанні величини середньої заробітної плати в Україні; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області на підставі частини 2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та у зв'язку із зростанням величини середньої заробітної плати в 2008 році (1573,99 грн.) проти 2007 року (1197,91 грн.) на 31,395 а в 2010 році (1982,63 грн.) проти 2009 року (1650,53 грн.) на 20,13% здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 з 1 березня 2009 року та з 1 березня 2011 року підвищення розміру пенсії та коефіцієнту, який в даному випадку відповідає не менше ніж 20% темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та поновити з 1 травня 2012 року виплату нарахованого 1 березня 2008 року підвищення пенсії -30,17 грн. в зв'язку із зростанням середньої заробітної плати в Україні в 2007 році в порівняно з 2006 роком, що вплинуло на зменшення пенсії, яка є періодичним платежем і виплата якої за загальними правилом не обмежена у часі;

визнати неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо надання ОСОБА_2 листами від 29.04.2014 №1743/07 та від 20.04.2016 №776/02 аналогічних розрахунків пенсій за період, починаючи з 01.01.2004, де не вказує коефіцієнт стажу, коефіцієнт заробітної плати та показників середньої заробітної плати працівників, занятих у галузях економіки України по роках; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян» від 20.11.2003 №1783 з урахуванням прикладених до неї таблиць, виготовлених за матеріалами Пенсійного фонду України, де вказані показники середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України по роках, які застосовують під час призначення та перерахунку пенсії та постанови Верховного Суду України від 10.04.2012, яка є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, надати ОСОБА_2 нові розрахунки пенсії за період, починаючи з 01.01.2004, де вказати коефіцієнт стажу, коефіцієнт заробітної плати та показники середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України по роках, які застосовуються під час призначення перерахунку пенсії, на підставі цих показників визначити основний розмір пенсії за віком та здійснити її перерахунок і виплату з урахуванням виплачених сум, оскільки основна пенсія за віком є періодичним платежем і виплата її за загальним правилом не обмежена у часі;

визнати неправомірні дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2 в 2009 році, коли замість застосування середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік, яка становить 1583,99 грн., застосовує 928,81 грн., яка є показником 2006 року, а при проведенні перерахунку пенсії в 2011 році замість застосування середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2010 рік, яка становить 1982,63 грн., застосовує також показник 2006 року - 928,81 грн.; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян» від 20.11.2003 №1783 з урахуванням прикладених до неї таблиць, виготовлених за матеріалами Пенсійного фонду України, де вказані показники середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України по роках, які застосовують під час призначення та перерахунку пенсії та постанови Верховного Суду України від 10.04.2012, яка є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, про що підтверджує частина 3 статті 242 цього Кодексу при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_2 в 2009 році застосовувати середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік, яка становить 1583,99 грн., а при проведенні перерахунку пенсії в 2011 році застосувати середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2010 рік, яка становить 1982,63 грн.;

визнати неправомірні дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області щодо підміни частини 2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким передбачено підвищення до пенсії на 1 % за кожний повний рік стажу роботи понад 15 річний мінімальний трудовий стаж для жінок; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області на підставі частини 2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» провести нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії на 1 % за кожний повний рік стажу роботи понад 15 річний мінімальний трудовий стаж, який в даному випадку становить 33 роки, 35 років, 36 років та 38 років, а з 1 травня 2014 року понаднормовий стаж Позивача, який становив 39 років та доплату за понаднормовий стаж з урахуванням виплачених сум, а при проведенні нарахування і виплати підвищення до пенсії за понаднормовий стаж врахувати Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», на підставі яких прожитковий мінімум з 01.09.2015 становить 1074,00 грн., а з 01.05.2016 - 1130,00 грн.;

визнати неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як дитині війни в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни на підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 25.08.2010, з 06.04.2011 по 08.06.2011 та з 23.07.2011 з урахуванням фактично виплачених сум;

визнати неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком , визначеної відповідно до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 10.11.2007 та з 22.05.2008 з урахування фактично виплачених сум.

Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як дитині війни, в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про статус і соціальний захист дітей війни». Зобов'язано Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 25 серпня 2010 року та з 06 квітня 2011 року по 23 липня 2011 року з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з урахуванням фактично виплачених сум. Визнано неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області здійснити перерахунок ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, який згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлений у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 10 листопада 2007 року по 23 липня 2011 року з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та виплатити доплату до пенсії з урахуванням фактично виплачених сум. Зобов'язано Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області, визнавши його дії неправомірними, здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням пенсії на 1% визначеної законом розрахункової величини, яка дорівнює мінімальному розміру пенсії за віком, та згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлена у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за кожний повний рік стажу роботи понад установлений 15-річний мінімальний трудовий стаж, за період з 10 листопада 2007 року і виплачувати в подальшому та виплати доплату до пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення суду позивачем та відповідачем подано апеляційні скарги.

Позивач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року у даній справі, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі у наведеній позивачем редакції.

У свою чергу відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення місцевого суду у частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю. На думку відповідача, постанова у цій частині прийнята судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та із порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу позивача та просив її задовольнити, водночас просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є пенсіонером, перебуває на обліку в Звенигородському об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Черкаської області, з 28 липня 1992 року отримує пенсію за віком. Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, віднесена до категорії 4, що підтверджується відповідним посвідченням, також вона є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вважаючи, що відповідач здійснює виплату пенсії у розмірі, який не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернулася до суду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Як випливає з матеріалів справи, постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2014 року рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції, зокрема, звернув увагу судів на необхідність дослідження обставин пропуску позивачем строку звернення до суду, на чому наполягав відповідач та вирішення зазначеного питання відповідно до положень статей 99, 100 КАС України.

Під час нового розгляду, ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 за період з 1 січня 2004 року по 9 листопада 2007 року залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням нею встановленого строку звернення до адміністративного суду.

Наразі зазначена ухвала є чинною.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 20 січня 2016 року скасовано постанову місцевого суду від 14 травня 2014 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 24 липня 2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку із неповним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи.

За результатами нового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції (частина 4 статті 195 КАС України).

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині позовних вимог про визнання недійсною заяви працюючої пенсіонерки ОСОБА_2 від 28.04.2006, у якій позивач просила пенсійний орган зробити перерахунок пенсії із збільшеної заробітної плати та дорахувати стаж, а дії УПФ неправомірними та зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_2 з 01.05.2006 коефіцієнт заробітної плати, що станом на 01.01.2004 становив 1,65154 та здійснити перерахунок позивачеві пенсії з урахуванням цього коефіцієнта, колегія суддів виходить із такого.

З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивачу з 01.01.2004 була розрахована, із такого розрахунку: загальний стаж - 47 років, 3 місяці, 24 дні; коефіцієнт стажу 0,47250, заробітна плата з розрахунку за період з 01.07.1996 по 31.12.1997 (тобто за 24 місяці), коефіцієнт заробітної плати - 1,65154, середній заробіток по народному господарству за 2003 рік -306,45 грн.

Таким чином, основний розмір пенсії позивача склав 306,45 х 1,65154 х 0,47250 = 239,14 грн., а загальний розмір пенсії - 399,56 грн. (з урахуванням доплати до прожиткового мінімуму 92,86 грн., доплати за понаднормовий стаж 64,57 грн., додаткової пенсії потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС 2,99 грн.).

За правилами ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції на час звернення позивача) у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону.

Аналіз частини 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дає підстави вважати, що показник заробітної плати для перерахунку пенсії визначається за двома можливими методами за вибором пенсіонера.

За першим методом розрахунок здійснюється із тієї заробітної плати (доходу), з якою була обчислена пенсія (тобто, - «за стажем»).

При застосуванні другого методу, перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (тобто, - «за стажем і заробітком»). У цьому разі змінюються лише ті показники розрахунку заробітної плати, на які здійснюється посилання у цій нормі.

Так, за правилами ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції на час виникнення спірних відносин) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж. За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу. Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Слова "за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року" означають, що враховується вся заробітна плата, у тому числі і та, яку отримував пенсіонер після призначення пенсії.

При цьому, заробітна плата для обчислення пенсії в обох випадках розраховується за формулою, наведеною в частині 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзп);

К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

На підставі наведеного можна дійти висновку, що заробітна плата, яку отримував пенсіонер, продовжуючи працювати після призначення йому пенсії, має значення для визначення додаткових коефіцієнтів заробітної плати за кожний пропрацьований місяць після призначення пенсії.

Таким чином, у формулі обчислення заробітної плати Зп = Зс х (Ск : К) змінними показниками будуть (Ск : К).

У частині 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що при обчисленні заробітної плати для перерахунку пенсії можуть бути змінені показники заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення пенсії, але не зазначено, за який календарний рік береться середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України.

Разом з цим, статтею 44 цього Закону передбачено, що перерахунок пенсії проводиться на підставі відповідної заяви пенсіонера.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005.

Пунктом 1 Порядку передбачено, що заява про призначення (перерахунку) пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Тобто, єдиною підставою для зміни заробітної плати, з якої було раніше обчислено пенсію, мало б бути бажання позивача, висловлене у письмовому вигляді.

Як випливає із матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2, 28.04.2006 позивачем до управління ПФУ було подано заяву, у якій вона просила здійснити перерахунок її пенсії з більшої заробітної плати та донарахувати стаж (тобто, - «за стажем і заробітком»).

На підставі згадуваної заяви відповідач провів позивачеві перерахунок її пенсії з 01.05.2006 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачено страхові внески (тобто, - «за стажем і заробітком»), виходячи із: загального стажу 49 років, 9 місяців, 5 днів, відповідно, коефіцієнт стажу склав 0,49750, середній заробіток по народному господарству за 2005 рік - 735,57 грн., коефіцієнт заробітної плати - 1,52958.

При перерахунку, заробітна плата, на відміну від перерахунку 01.01.2004, врахована за період з 01.07.1995 по 31.03.2006. В силу положень ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» коефіцієнт заробітної плати розраховується за формулою Кз = Зв : Зс, де: Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи; Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу); Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).

Враховуючи наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегією суддів не встановлено протиправності у діях відповідача при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_2 на підставі її заяви від 28.04.2006.

У даному випадку доводи позивача щодо неправильного визначення пенсійним органом коефіцієнта заробітної плати обґрунтовані тим, що заяву від 28.04.2006 про перерахунок її пенсії з більшої заробітної плати та вимогою донарахувати стаж було написано позивачем під "диктовку" працівника управління, проте колегія суддів такі доводи відхиляє з огляду на їх непідтвердженість, а також відсутність належних доказів того, що звернення до пенсійного органу із згадуваною заявою не було особистим волевиявленням позивача, або що його вчинено за наявності тиску або примусу.

Крім того, такий спосіб захисту, як визнання недійсною заяви позивача від 28.04.2006 не передбачено законом та не ґрунтується на нормах ч. 4, ч. 5 ст. 105, ч. 2 ст. 162 КАС України, а тому відповідна позовна вимога та похідні від неї вимоги також не можуть бути задоволені.

Також судова колегія погоджується із висновком суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині вимог про визнання дій Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області неправомірними та зобов'язання відповідача на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян» від 20.11.2003 №1783 з урахуванням прикладених до неї таблиць, виготовлених за матеріалами Пенсійного фонду України, де вказані показники середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України по роках, які застосовують під час призначення та перерахунку пенсії та постанови Верховного Суду України від 10.04.2012, яка є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, про що підтверджує частина 3 статті 242 цього Кодексу при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_2 в 2009 році застосовувати середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік, яка становить 1583,99 грн., а при проведенні перерахунку пенсії в 2011 році застосувати середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2010 рік, яка становить 1982,63 грн.

Як вже зазначалося, відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніше як через 24 місяці після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що показник заробітної плати для перерахунку пенсії, за вибором пенсіонера, визначається за двома можливими методами.

Зі змісту частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV вбачається, що при обчисленні заробітної плати для перерахунку пенсії можуть бути змінені показники заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення пенсії, але не визначено, за який календарний рік береться середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України.

Виходячи з буквального тлумачення частини другої статті 40 Закону № 1058-IV цей показник повинен бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.

Зважаючи на те, що пенсіонер має право вибрати метод обчислення заробітної плати для перерахунку пенсії, в тому числі і з урахуванням заробітної плати, яку він отримував до моменту перерахунку пенсії, але не має права вимагати застосування показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за перерахунком пенсії, управління ПФУ обґрунтовано відмовило ОСОБА_2 у застосуванні показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2008 та 2010 роки при перерахунку її пенсії у 2009 та 2011 роках відповідно.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 26.06.2012 у справі № 21-76а12, а також від 16.04.2013 у справі № 21-103а13.

Крім того, у постановах Верховного Суду України від 12 та 26 червня 2012 року (№№21-187а12, 21-195а12 відповідно) міститься висновок, відповідно до якого перерахунок пенсії на підставі частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV здійснюється із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, а розмір пенсії розраховується за формулою, наведеною в частині другій статті 40 цього Закону. При такому перерахунку зазначений показник середньої заробітної плати залишається незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.

За правилами ч. 1 ст. 244-2 КАС висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на зазначене підстав для задоволення позовних вимог у цій частині не вбачається.

В апеляційній скарзі позивач в обґрунтування своїх доводів посилається на постанову Верховного Суду України від 10.04.2012 (справа 21-104а12). Як слідує із фабули цієї справи, пенсійний орган безпідставно, на думку позивача, застосувало показник середньої заробітної плати (доходу) працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2007 рік. Тому позивач просив визнати такі дії відповідача протиправними та зобов'язати останнього перерахувати розмір його пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2010 рік, а також виплатити недоотримані суми пенсії. За результатами розгляду справи, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. З цим висновком погодився касаційний суд. Верховний Суд України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статей 40, 42 Закону № 1058-IV, зазначив, що висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про те, що при перерахунку раніше призначеної пенсії на підставі статті 42 Закону № 1058-IV повинен враховуватись показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за рік, що передував року звернення за її призначенням, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. При цьому, відмовляючи у позові суди вказали, що виходячи з буквального тлумачення частини другої статті 40 Закону № 1058-IV цей показник - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України. - повинен бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.

Таким чином, наведені апелянтом доводи висновків суду у цій частині не спростовують.

Стосовно вимог позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування ОСОБА_2 індексації без урахування індексу інфляції та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу індексації пенсії з урахуванням індексу інфляції та виплачених сум, починаючи з березня 2014 року, судова колегія виходить із такого.

Обґрунтовуючи власні доводи у цій частині вимог, позивач вказує на те, що відповідач протиправно нараховує ОСОБА_2 індексацію без урахування індексу інфляції, яка згідно зі статистичними даними в 2014 році становила: березень - 102,2%, квітень - 103,3%, травень - 103,8%, вересень - 102,9%, жовтень - 102,4%, листопад - 101,9%, грудень - 103,0%, в 2015 році: січень - 103,1%, лютий - 105,3%, березень - 110,8%, квітень - 114,0%, травень - 102,2%, вересень 102,3%, листопад - 102,0% та квітень 2016 року - 103,5%, та безпідставно залишає незмінною індексацію її пенсії з грудня 2014 року, в сумі 179,36 грн.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем протиправно не нараховувалася індексація пенсії позивача починаючи з моменту її звільнення 13.12.2011 до травня 2014 року.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Питання індексації пенсії врегульоване Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. У частині п'ятій цієї ж статті вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

За змістом статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться з наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у редакції, дію якої відновлено згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп/2008, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів зокрема пенсій.

Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Таким чином, індексація не є постійною виплатою, а залежить від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку № 1078 у межах прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, індексуються пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачуються замість пенсії, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Із зазначеної вище норми слідує, що доплата до пенсії позивача, яка сплачується йому як дитині війни, а також як потерпілому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, є складовою загальної суми пенсійної виплати, що індексується.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Абзацом першим пункту 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнена з роботи 13.12.2011 за власним бажанням. Вказана обставина підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 Відповідно до матеріалів пенсійної справи позивача, розмір її пенсії станом на 01.12.2011 становив 1425,00 грн., а з 14.12.2011 (як непрацюючого пенсіонера) розмір пенсії становив 1437,24 грн.

Так, статтею 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» унормовано збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 822 гривні, з 1 квітня - 838 гривень, з 1 липня - 844 гривні, з 1 жовтня - 856 гривень, з 1 грудня - 884 гривні. Поряд із цим, у 2012 році відбувалося щоквартальне підвищення пенсій в тому числі для непрацюючих осіб, що підтверджується і матеріалами пенсійної справи позивача. Аналогічно у 2013 році при збільшенні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відбувалося підвищення пенсій.

Слід звернути увагу на те, що зазначені місяці підвищення пенсій у законах України про Державний бюджет України є базовими місяцями обчислення індексації пенсії відповідно до вимог абзацу першого пункту 5 Порядку.

Отже, законами України про Державний бюджет України на відповідні роки встановлювався механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість відшкодовувати подорожчання споживчих товарів та послуг.

Таким чином, пенсія, яку позивач отримує, є об'єктом індексації, яка має нараховуватись щомісячно, за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 101 відсоток, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Разом з тим відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції споживчих цін, що перевищив поріг 101 відсоток, може бути застосованим для індексації пенсії тільки у місяці, що настає після опублікування індексу споживчих цін за попередній місяць, що слідує за базовим, але у зв'язку з тим, що вказаний місяць, коли може бути застосована індексація, збігається із щоквартальним підвищенням пенсії, відповідно до приписів абзацу першого пункту 5 Порядку індексація у базовому місяці не проводиться.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року (справа 21-390а13). У зазначеній справі суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, мотивували свої рішення тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 170 «Про внесення змін в Порядок проведення індексації грошових доходів населення» з 1 січня 2008 року змінений порядок проведення індексації пенсій, а саме, пенсії індексуються особам, у яких протягом року її розмір не збільшувався, водночас, оскільки зі збільшенням прожиткового мінімуму згідно із Законом «Про Державний бюджет» на відповідний рік, позивачу був проведений перерахунок збільшення пенсії, то останній не має права на індексацію пенсії.

При цьому у зазначеній справі на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявником надавалася ухвала Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2012 року (справа № К/9991/724/11), в якій суд касаційної інстанції задовольняючи позов, вказав на те, що підвищувались лише соціальні надбавки виходячи з підвищення розміру прожиткового мінімуму, - проведення індексації окрім базових місяців є необхідним, оскільки поняття «соціальні надбавки до пенсії» і «розмір пенсії» не є тотожними.

Проте колегія суддів ВСУ звернула увагу на те, що доплата до пенсії позивача, яка сплачується йому як дитині війни, є складовою загальної суми пенсійної виплати, що індексується.

Таку ж позицію підтримано Верховним Судом України і у постанові від 17 лютого 2016 року у справі 264/647/15-а.

В контексті наведеного, доводи позивача щодо протиправності у діях відповідача при ненарахуванні індексації з моменту її звільнення 13.12.2011 до травня 2014 року не заслуговують на увагу.

У 2014 році, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», з 1 січня 2014 року установлено прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2013 року (1176 грн.). Цією ж правовою нормою передбачалося щоквартальне підвищення прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, а так само, для осіб, які втратили працездатність, проте, з 16.04.2014 набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1165-VII «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік», згідно із яким статтю 7 викладено у новій редакції, зокрема щоквартальне підвищення зазначених сум відповідно до цієї норми не передбачалося.

Матеріалами справи підтверджується, що починаючи з травня 2014 року пенсійний орган здійснював позивачеві виплату індексації пенсії, зокрема, коефіцієнт індексації у 2014 році становив: у травні - 1,03, у червні 2014 року - 1,064, у липні, серпні - 1,104, у вересні, жовтні - 12,0, у листопаді 16,1, у грудні - 18,9, починаючи з січня 2015 коефіцієнт індексації не змінився - 18,9. У зв'язку із цим сума індексації пенсії, виплачена позивачеві становила: у 2014 році: у травні - 28,47 грн., у червні - 60,74 грн., у липні - серпні - 98,70 грн., у вересні - жовтні - 113,88 грн., у листопаді 152,79 грн., починаючи з грудня 2014 - 179,36 грн.

При цьому варто звернути увагу на те, що пунктом 6-7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено, що норми і положення, зокрема, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Наведений вище пункт 6-7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» у редакції Закону України від 31.07.2014 № 1622-VII, набрав чинності 02.08.2014 і в установленому законом порядку таким, що не відповідає конституції (є неконституційним) не визнавався.

Застосування Закону України „Про Державний бюджет України на 2014 рік" є доречним у межах спірних відносин з огляду на дію загальноправового принципу дії норми права у часі, що дозволяє подальше застосування постанови Уряду. Таким чином, враховуючи п.6-7 Прикінцевих положень закону України „Про Державний Бюджет України на 2014 рік" індексація з 2 серпня 2014 року повинна бути проведена у відповідності до положень Порядку №1078.

Аналогічні норми містить Закону України „Про Державний бюджет України на 2015 рік", відповідно до п.9 Прикінцевих положень якого встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік, а норми і положення Закону України „Про індексацію грошових доходів населення" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За такого нормативного регулювання та фактичних обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача у частині його вимог про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу індексації пенсії з урахуванням індексу інфляції та виплачених сум.

Судова колегія також враховує, що в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях позивачем не зазначено жодних доводів з приводу того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, що також є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги позивача у цій частині через її необґрунтованість.

Стосовно вимог позивача у частині визнання неправомірними дій відповідача і зобов'язання його на підставі частини 2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 з 1 березня 2009 року та з 1 березня 2011 року підвищення розміру пенсії та коефіцієнту, який в даному випадку відповідає не менше ніж 20% темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та поновити з 1 травня 2012 року виплату нарахованого 1 березня 2008 року підвищення пенсії - 30,17 грн. в зв'язку із зростанням середньої заробітної плати в Україні в 2007 році в порівняно з 2006 роком, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, дію якої відновлено згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком, за винятком випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

Розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.

У період, стосовно якого позивачем заявлено зазначені вимоги, була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 року № 341 «Про заходи щодо реалізації частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами і доповненнями). Зазначеною постановою Уряду України затверджено «Порядок підвищення розміру пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у подальшому згідно із постановою КМ України від 17.04.2008 № 374 назву змінено на «Порядок підвищення розміру пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати штатного працівника»).

Відповідно до пп.1 п. 1 Порядку згідно із цим Порядком підвищується розмір пенсій, який склався на 31 грудня року, що передує року підвищення, пенсії, обчислений відповідно до статті 27 або визначені згідно з пунктом 4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням статті 28 та підвищень у попередніх роках відповідно до частини другої статті 42 зазначеного Закону.

Згідно із матеріалами пенсійної справи позивача, а також згідно із наявними у матеріалах справи розрахунками, починаючи з 01.03.2008 по травень 2012 року позивачеві здійснювалася виплата підвищення розміру пенсії у зв'язку зі збільшенням величини середньої заробітної плати в Україні у розмірі 30,17 грн.

Як вбачається з матеріалів, незгода позивача із розміром виплачуваного йому підвищення до пенсії за ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV та необхідність у зв'язку із цим здійснення перерахунку ОСОБА_2 з 1 березня 2009 року та з 1 березня 2011 року підвищення розміру пенсії та коефіцієнту, обумовлена тим, що, на переконання позивача відбулося зростання величини середньої заробітної плати в 2008 році (1573,99 грн.) проти 2007 року (1197,91 грн.) на 31,39%, а в 2010 році (1982,63 грн.) проти 2009 року (1650,53 грн.) на 20,13%

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам у межах доводів позивача, судова колегія звертає увагу на те, що показники величини середньої заробітної плати за 2008 - 2010 роки, на які посилається позивач, вказуючи на долучені ним до матеріалів справи таблиці, роздруковані з веб-сайтів (т. 4 а.с. 71-73), не є офіційними даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики, як того вимагають положення ч. 2 ст. 42 № 1058-IV, а тому не можуть братися судом до уваги, як доказ неправомірності дій відповідача при нарахуванні ним підвищення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV.

Наразі позивач наполягає на тому, що самим пенсійним органом наведено зазначені відомості щодо величини середньої заробітної плати за 2008 - 2010 роки, проте, такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки, як випливає з листа управління від 19.10.2012 № 4347/02 (т. 3 а.с. 36-38) відповідач вказував на зазначені розміри заробітної плати у контексті «Порядку визначення показників середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" враховується для обчислення пенсії», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 1 лютого 2008 р. N 4-4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2008 р. за N 146/14837. Відповідно до п. 1.1 Порядку, цей Порядок розроблено з метою визначення показників заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні для обчислення пенсії (далі - заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії) відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначені у Порядку показники застосовуються виключно для розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи, а також для визначення заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії, скоригованої згідно з частиною другою статті 40 Закону (п. 1.2 Порядку).

Отже Пенсійним фондом України здійснюється формування даних, що використовуються для розрахунку показників заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії за рік та за місяць (п. 3 Порядку), водночас для підвищення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV використовуються показники величини середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики, до яких органи пенсійного фонду не відносяться.

Також варто звернути увагу на те, що згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, згідно із яким розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.

Таким чином, доводи позивача у цій частині позовних вимог є необґрунтованими.

Щодо вимог про зобов'язання відповідача поновити з 1 травня 2012 року виплату нарахованого 1 березня 2008 року підвищення пенсії у розмірі 30,17 грн., колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 2 Порядку підвищення розміру пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати штатного працівника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 р. N 341 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підвищення розміру пенсій не проводиться, якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат особі у році, що передує року підвищення пенсії (далі - коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році), перевищує встановлений Кабінетом Міністрів України на відповідний рік коефіцієнт, що застосовується для підвищення розміру пенсій (далі - коефіцієнт, що застосовується для підвищення розміру пенсій у відповідному році). Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році менший ніж коефіцієнт, що застосовується для підвищення розміру пенсій у відповідному році, пенсії підвищуються на коефіцієнт, визначений згідно з пунктом 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 3 Порядку коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році (КП(п) обчислюється для кожного пенсіонера окремо за формулою: КП(п) = ПВ(2) : ПВ(1). Для обчислення ПВ(1) застосовуються розміри пенсій, які склалися на 31 грудня року, що передує попередньому року підвищення пенсії, або на день призначення пенсії у разі, коли її призначено після 1 січня року, що передує року підвищення пенсії, або на день перерахування, поновлення пенсії у разі, коли її перераховано, поновлено після 1 січня року, що передує року підвищення пенсії. Для обчислення ПВ(2) застосовується розмір пенсій, який склався на 31 грудня року, що передує року підвищення пенсії.

Як випливає з матеріалів справи, припинення виплати позивачеві підвищення пенсії обумовлено тим, що коефіцієнт підвищення пенсійних виплат позивачеві у році, що передує року підвищення пенсії (31.12.2012:31.12.2011; 1692,87:1357,27=1,24726) перевищив встановлений Кабінетом Міністрів України на відповідний рік коефіцієнт, що застосовується для підвищення розміру пенсій (так, наприклад, у 2012 році відповідно до постанови КМ України від 26 березня 2012 р. № 257 встановлено коефіцієнт 1,0352; у 2013 році відповідно до постанови КМ України від 15 квітня 2013 р. N 264 коефіцієнт встановлено 1,0298).

У подальшому, як звернув увагу суд першої інстанції, згідно із п. 4 Порядку перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.10.2013 року № 795, перерахунок пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" проводиться шляхом збільшення заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, зазначеної у пункті 3 цього Порядку, на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, але не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік. Зазначений коефіцієнт визначається щороку у межах бюджету Пенсійного фонду України Кабінетом Міністрів України.

Оскільки Кабінет Міністрів України не визначив на 2014 рік коефіцієнт зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, відсутні у нього правових підстав для перерахунку пенсії позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, Законом України № 1166-УІІ ,,Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" з 01 квітня 2014 року дію частини другої статті 42 Закону №1058 зупинено до стабілізації економічної ситуації в країні.

За таких обставин справи та нормативного регулювання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині визнання неправомірними дій відповідача і зобов'язання його здійснити перерахунок пенсії на підставі частини 2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його на підставі частини 2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» провести нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії на 1 % за кожний повний рік стажу роботи понад 15 річний мінімальний трудовий стаж, який в даному випадку становить 33 роки, 35 років, 36 років та 38 років, а з 1 травня 2014 року понаднормовий стаж Позивача, який становив 39 років та доплату за понаднормовий стаж з урахуванням виплачених сум, а при проведенні нарахування і виплати підвищення до пенсії за понаднормовий стаж врахувати Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», на підставі яких прожитковий мінімум з 01.09.2015 становить 1074,00 грн., а з 01.05.2016 - 1130,00 грн., колегія суддів виходить із такого.

Статтею 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII визначено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) осіб, які підпадають під його дію.

Як встановлено судами, ОСОБА_2 на день призначення пенсії мала стаж роботи понад 15 років.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85% заробітку.

Аналіз викладеного положення закону свідчить про те, що воно визначає особливі норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Водночас, порядок перерахунку пенсій Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII не встановлений, що є підставою для застосування судом аналогії закону на підставі частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознакам, передбаченим вказаною процесуальною нормою, відповідає абзац другий частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зі змісту якого випливає, що за кожний рік страхового стажу понад установлений законом мінімальний трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, остання збільшується на 1% визначеної законом її розрахункової величини.

Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця величина має пільговий характер і визначена в частині 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як сума заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж роботи. Відповідно до цього Закону вона дорівнює мінімальному розміру пенсії за віком, який встановлений у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, особам, яким призначена пенсія на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років для жінок і 20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи своєю ухвалою від 20 січня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій у даній справі щодо зазначеної частини позовних вимог, та направляючи справу на новий розгляд, зауважив, що суд першої інстанції безпідставно обмежив строк виплати ОСОБА_2 пенсії, передбаченої частиною 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, датою 14 травня 2014 року, не врахував те, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі, й станом на дату ухвалення судом першої інстанції судового рішення змін у законодавство щодо виплати такої пенсії внесено не було.

За правилами ч. 5 ст. 227 КАС висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Таким чином, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у цій справі, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій частині та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням пенсії на 1% визначеної законом розрахункової величини, яка дорівнює мінімальному розміру пенсії за віком, та згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлена у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за кожний повний рік стажу роботи понад установлений 15-річний мінімальний трудовий стаж, за період з 10 листопада 2007 року і виплачувати в подальшому та виплати доплату до пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.

При цьому, задовольняючи позов з 10 листопада 2007 року, місцевий суд правильно врахував, що ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 за період з 1 січня 2004 року по 9 листопада 2007 року залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням нею встановленого строку звернення до адміністративного суду. Наразі зазначена ухвала є чинною (т. 3 а.с. 65), тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що в травні 2012 року позивачеві на підставі постанови Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.01.2009 у цій же справі був проведений перерахунок пенсії згідно частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не заслуговують на увагу, оскільки суд, задовольняючи позов у цій частині обґрунтовано зазначив про необхідність проведення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням вже виплачених сум. Крім того, постанова від 15.01.2009, на яку послався відповідач у своїй апеляційній скарзі, скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2014 року (т. 2 а.с. 177-185).

У частині вимог позивача про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни на підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 25.08.2010, з 06.04.2011 по 08.06.2011 та з 23.07.2011 з урахуванням фактично виплачених сум, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і на неї поширюються пільги та соціальні гарантії , передбачені цим Законом, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 зазначеного Закону.

Як вже зазначалося, позовні вимоги ОСОБА_2 у тому числі у цій частині, за період з 1 січня 2004 року по 9 листопада 2007 року ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 травня 2014 року залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням позивачем встановленого строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі за текстом - Закон № 2195-IV) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі - Закон № 489-V) з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-IV, з урахуванням статті 111 Закону № 489-V.

Статтею 111 Закону № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-IV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V.

Згідно підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) текст статті 6 Закону № 2195-IV викладено в наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI.

Статтями 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26 грудня 2008 року № 835-VI і 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27 квітня 2010 року № 2154-VI Кабінету Міністрів України було надано право у 2009 та 2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Варто звернути увагу, що названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розміри лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно їхня дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом № 2195-IV залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати.

Пунктом 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491-VI) "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23 грудня 2010 року № 2857-VI (далі - Закон № 2857-VI) було доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI Кабінетом Міністрів України 6 липня 2011 року було прийнято постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" № 745 (далі - постанова № 745), яка набрала чинності 23 липня 2011 року і діяла до 1 січня 2012 року, пунктом 6 якої установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,80 гривні. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до абзацу першого цього пункту та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із зазначених Законів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду в ухвалі від 20 січня 2016 року у цій справі (т. 4 а.с. 119-128) погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області щодо виплати позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни, в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 6 Закону № 2195-IV, і зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 вказаного Закону, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 25 серпня 2010 року та з 6 квітня 2011 року по 8 червня 2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум, враховуючи при цьому наявність постанов Звенигородського районного суду Черкаської області від 5 квітня 2011 року та від 28 грудня 2011 року, що набрали законної сили, по справах за аналогічними позовами ОСОБА_2, якими зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області здійснити нарахування та виплату позивачеві зазначеного підвищення до пенсії за періоди з 26 серпня 2010 року по 5 квітня 2011 року та з 9 червня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, відповідно.

Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, ОСОБА_2, після неодноразових уточнень позовних вимог, просила суд зобов'язати відповідача нарахувати підвищення до її пенсії, передбачене статтею 6 Закону № 2195-IV, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року без обмеження в часі.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи своєю ухвалою рішення судів попередніх інстанцій у даній справі, вказав на те, що судами не з'ясовано чи було надано законами України на відповідні роки (2012-2014) Кабінету Міністрів України право встановлювати розміри виплат, які передбачені Законом № 2195-IV, чи встановлювалися будь-які обмеження щодо застосування протягом зазначених років положень статті 6 вказаного Закону.

З цього приводу, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 22 грудня 2011 року N 4282-VI «Про державний бюджет України на 2012 рік» установлено, що у 2012 році норми і положення зокрема статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Так само, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 6 грудня 2012 року N 5515-VI «Про державний бюджет України на 2013 рік» передбачено, що у 2013 році норми і положення зокрема статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Зазначені закони прийняті у часі пізніше, ніж Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

З цього приводу, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 року зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Поряд із цим пунктом 26 розділу VІ "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015) встановлено, що норми і положення, серед іншого статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За такого нормативного регулювання, визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2012, 2013 роках делеговано Кабінету Міністрів України. Аналогічним чином спірні відносини врегульовано і у 2015 та 2016 роках.

Отже, починаючи з 1 січня 2012 року виплати дітям війни здійснювалися у порядку та розмірах, визначених Урядом України, в тому числі згідно із постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" від 28 грудня 2011 року № 1381 з наступними змінами та доповненнями.

Поряд із цим, Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було встановлено будь-яких обмежень щодо застосування положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Лише з прийняттям Закону України від 31 липня 2014 року №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набув чинності 3 серпня 2014 року, внесені зміни до Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» №719-VII.

Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»№719-VII доповнено статтею 6-7, за змістом якої установлено, що, норми і положення статей 5 та 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Як зазначалося, на залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави Конституційний Суд України зазначав й у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Тобто, встановлення розміру щомісячної соціальної виплати дітям війни Кабінетом Міністрів України не суперечить положенням законодавства.

Таким чином, враховуючи наведені правові норми, враховуючи при цьому наявність постанов Звенигородського районного суду Черкаської області від 5 квітня 2011 року та від 28 грудня 2011 року, що набрали законної сили, по справах за аналогічними позовами ОСОБА_2, якими зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області здійснити нарахування та виплату позивачеві зазначеного підвищення до пенсії за періоди з 26 серпня 2010 року по 5 квітня 2011 року та з 9 червня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, відповідно, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Зокрема задоволенню підлягають вимоги позивача щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди: з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 25 серпня 2010 року та з 6 квітня 2011 року по 8 червня 2011 року (відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України у цій справі - т. 4 а.с. 124), а також з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням фактично виплачених сум. В решті позову слід відмовити.

Водночас, приймаючи рішення у частині задоволення позову за період з 9 червня 2011 року по 23 липня 2011 року, суд першої інстанції не врахував, що постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 28.12.2011 у справі № 2-а-7870/11 було задоволено позовні вимоги за названий період (т. 3 а.с. 14), а тому рішення місцевого суду про задоволення позову у цій частині є помилковим і підлягає скасуванню.

В решті рішення суду першої інстанції у цій частині вимог є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Щодо позовних вимог у частині визнання неправомірними дій відповідача та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 10.11.2007 та з 22.05.2008 з урахування фактично виплачених сум, колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, віднесена до категорії 4, що підтверджується відповідним посвідченням.

Згідно з частиною 3 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі за текстом - Закон № 796-XII) особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до підпункту 13 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі за текстом - Закон № 107-VI) текст статті 51 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, згідно якої особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідач провів розрахунок пенсії позивачеві виходячи з положень пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI, яким були внесені зміни до статті 51 Закону № 796-XII.

Зміни, внесені підпунктом 13 пункту 28 розділу II Закону № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

У 2009, 2010 роках змін до статті 51 Закону № 796-ХІІ, які б встановлювали обмеження щодо зазначених виплат, не вносилось.

Як уже зазначалося вище, пунктом 7 Закону № 3491-VI "Прикінцеві положення" Закону № 2857-VI було доповнено пунктом 4, і на виконання пункту 7 Закону № 3491-VI Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 745, якою установлено інші, ніж передбачені статтею 51 Закону № 796-ХІІ, розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4.

Вищий адміністративний суд України, в ухвалі від 20 січня 2016 року у цій справі, звернув увагу на те, що в період з 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року позивач не має права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, оскільки в цей період діяли положення підпункту 13 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI.

Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що позовні вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, заявлені ОСОБА_2 щодо здійснення перерахунку починаючи з 1 січня 2004 року без обмеження в часі, суд першої інстанції вказав, що з 1 січня 2012 року розмір додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону № 796-XII, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210 з наступними змінами та доповненнями.

При цьому суд першої інстанції у своєму рішенні не зазначає чи були делеговані відповідними законами протягом 2012-2014 років Кабінету Міністрів України як державному органу повноваження встановлювати розміри виплат, які передбачені Законом № 796-XII, чи встановлювалися обмеження щодо застосування протягом вказаних років статті 51 зазначеного Закону. З судового рішення незрозуміло за який саме період починаючи з 1 січня 2012 року судом розглянуто вказані вимоги позивача.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам та правовим нормам, що їх регулюють, в контексті висновків суду касаційної інстанції, зазначає таке.

Вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" № 3491-VI від 04.06.2011 року, який набрав чинності 19.06.2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року. визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Поряд із цим пунктом 26 розділу VІ "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015) встановлено, що норми і положення, серед іншого статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012, 2013, 2015, 2016 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.

Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (в редакції, чинній до 03.08.2014 р.) не передбачалось обмежень щодо застосування статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014, який набрав чинності 03.08.2014, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".

Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 01.01.2015 надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір доплати до пенсії, передбачений ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджетів на 2015 рік.

У відповідності до пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як зазначалося вище, позовні вимоги ОСОБА_2 у тому числі у цій частині, за період з 1 січня 2004 року по 9 листопада 2007 року ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 травня 2014 року залишено без розгляду.

За наведеного нормативного регулювання та установлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у частині визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його здійснити перерахунок ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 10.11.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 23.11.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 та відсутності підстав для задоволення решти вимог позивача.

Водночас, місцевим судом не враховано того, що в період з 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року позивач немає права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, оскільки в цей період діяли положення підпункту 13 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI, відповідно, позовні вимоги за цей період суд задовольнив помилково.

Стосовно вимог позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо надання ОСОБА_2 листами від 29.04.2014 №1743/07 та від 20.04.2016 №776/02 аналогічних розрахунків пенсій за період, починаючи з 01.01.2004, де відповідач не вказує коефіцієнт стажу, коефіцієнт заробітної плати та показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України по роках та зобов'язання відповідача надати ОСОБА_2 нові розрахунки пенсії за період, починаючи з 01.01.2004, де вказати зазначені показники, на підставі цих показників визначити основний розмір пенсії за віком та здійснити її перерахунок і виплату з урахуванням виплачених сум, то на думку колегії суддів, позовні вимоги у цій часині також задоволенню не підлягають, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем неодноразово надавалися відповідні розрахунки пенсії ОСОБА_2 на запити позивача з цього приводу, зокрема листами від 23.07.2010 № 2732/02, від 19.10.2012 № 4347/02, від 19.06.2015 № 2006/10.

Так, у листі від 05.11.2008 № 5183/02 наведено розрахунок пенсії, починаючи з 01.01.2004 із вказанням коефіцієнту стажу, коефіцієнту заробітної плати та інших показників (т. 2 а.с. 230-234). У листі від 11.07.2012 № 3240/02 наведено розрахунок пенсії позивача починаючи з 01.01.2014, зазначено про перерахунок пенсії з 18.04.2006 та вказано стаж із якого проводився перерахунок та коефіцієнт заробітної плати - 1,52958 (т. 2 а.с. 235-241). У листі від 09.04.2014 № 1464/05 наведено розрахунок пенсії позивача починаючи з 01.01.2014 та вказано, про те, що з 18.04.2006 ОСОБА_2 проведено перерахунок пенсії з більшого стажу та заробітку, загальний стаж становить 49 років 09 місяців 05 днів. Заробітну плату враховано за 129 місяців, коефіцієнт заробітної плати становить 1,52958 (т. 2 а.с. 205-214). Також позивачеві надано довідку щодо розміру пенсії за віком (т. 2 а.с. 215-216). Так само, на вимогу позивача надавалися розрахунки її пенсії починаючи з 01.01.2004 листом від 29.04.2014 № 1743/07 із вказанням складових пенсії та зазначенням того, що з 18.04.2006 ОСОБА_2 проведено перерахунок пенсії з більшого стажу та заробітку, загальний стаж становить 49 років 09 місяців 05 днів. Заробітну плату враховано за 129 місяців, коефіцієнт становить 1,52958 (а.с. 43-53).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині, при цьому колегія суддів враховує, що відповідачем неодноразово надавалася інформація на запити позивача, водночас позивачем не надано доказів того, яку саме інформацію він вимагав від пенсійного органу у своїх запитах, а отже відсутні підстав для висновку про те, що відповідач надавав неповні відомості. Сама по собі незгода позивача із наведеними у розрахунках даними не може бути підставою для задоволення позову у цій частині.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову є правильними, проте, щодо частини позовних вимог, суд першої інстанції ухвалив своє рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення у цій частині, тому апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду - зміні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

Оскільки судом ухвалене правильне по суті рішення, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду - зміні.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 201, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - задовольнити частково.

Постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року змінити, виклавши абзаци третій та п'ятий резолютивної частини постанови у такій редакції:

«Зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 25 серпня 2010 року, з 06 квітня 2011 року по 08 червня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням фактично виплачених сум.».

«Зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 10 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 23 листопада 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням фактично виплачених сум.».

В іншій частині постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 24.02.2017

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.