УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №288/666/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зайченко Є. О.
Категорія 47 Доповідач Талько О. Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої – судді Талько О.Б.,
суддів: Товянської О.В., Гансецької І.А.,
за участю секретаря Кравчук Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 8 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору обміну земельних ділянок,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 3,1165 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великолісовецької сільської ради. Дана земельна ділянка була передана нею в оренду ТОВ «Олімп-Агро» на підставі договору оренди землі від 16 квітня 2012 року.
Позивачка вказує, що у вересні 2012 року їй терміново потрібні були кошти на лікування дочки, у зв’язку з чим вона звернулась до представника ТОВ «Олімп-Агро» з проханням позичити 20000 грн. в рахунок орендної плати за користування цією земельною ділянкою.
Представник орендаря погодився на таку пропозицію за умови, що вона підпише відповідний договір в м. Кам’янка Черкаської області.
Зазначає, що, підписавши договір 18 вересня 2012 року, вона не отримала копію цієї угоди, а кошти в сумі 21815 грн. були виплачені їй 21 вересня 2012 року в касі підприємства «Олімп-Агро», в смт Попільня.
В подальшому від представника орендаря їй стало відомо про те, що перед отриманням коштів вона підписала договір обміну належної їй земельної ділянки, площею 3,1162 га, на належну відповідачеві земельну ділянку, площею 0,0100 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району.
Після ознайомлення зі змістом цього договору вона зрозуміла, що була ошукана, адже не мала наміру здійснювати обмін земельної ділянки.
Посилаючись на ту обставину, що за даною угодою фактично відбулось відчуження земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чим порушено вимоги п.15 розділу Х Земельного кодексу України, позивачка просила визнати недійсним договір обміну земельних ділянок.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 8 грудня 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір міни ( обміну) земельних ділянок з кадастровими номерами 1824781200:01:000:0122, НОМЕР_1 :11:0000296 від 18 вересня 2012 року, укладений між сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Кам’янського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_4
Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Зокрема, зазначає, що позивачка знала про те, який саме договір нею був укладений 18 вересня 2012 року та усвідомлювала правові наслідки підписання цієї угоди. Вказані обставини свідчать про початок перебігу строку позовної давності саме з дати укладення спірного договору.
Окрім того, мораторій на відчуження земельних ділянок, передбачений п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, не поширюється на випадки обміну земельних ділянок.
Також зазначає, що спірний договір не пройшов державну реєстрацію, отже не є укладеним, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.
ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні не визнали доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка набула право власності на земельну ділянку, площею 3,1165 га, кадастровий номер 1824781200:01:000:0122, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Вказана обставина підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №103617, який виданий 14 грудня 2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 7 грудня 2005 року.
16 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Олімп-Агро» укладений договір оренди землі, за умовами якого зазначена земельна ділянка була надана товариству в оренду строком на п’ять років.
Матеріали справи також свідчать, що приватним нотаріусом Кам’янського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_4 18 вересня 2012 року посвідчений договір міни ( обміну) земельних ділянок, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність відповідачеві вказану земельну ділянку в обмін на належну останньому земельну ділянку, площею 0,0100 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0296, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області.
Відповідно до п.15 розділу Х « Перехідні положення» ЗК України ( в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівлі-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення(використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі ( на місцевості) власникам земельних часток ( паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення ( викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
З 2012 року мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до ЗК України та діє на даний час.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, що матеріали обміну земельними частками ( паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток ( паїв) у натурі ( на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст.14 цього Закону у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
Отже, законодавством передбачено декілька підстав отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема як земельний пай при приватизації сільськогосподарських підприємств для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або як землі для ведення сільського господарства.
Вказаними положеннями Закону України «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на обмін земельних часток ( паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток ( паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.
Законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України порядок обміну земельних часток ( паїв) в інших випадках.
Таким чином, аналіз вказаних норм права дає можливість зробити висновок про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому ст.14 Закону України ««Про порядок виділення в натурі ( на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року ( справа №6-172 цс14), 11 лютого 2015 року ( справа №6-5цс15) та 12 жовтня 2016 року ( справа №6-464 цс 16).
З огляду на ту обставину, що за спірною угодою відбувся обмін земельних ділянок сільськогосподарського призначення, отриманих не за рахунок земель, виділених на частку ( пай), висновок суду про обгрунтованість позовних вимог узгоджується з вимогами законодавства.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що спірній договір не є вчиненим, внаслідок нездійснення його державної реєстрації, є безпідставним.
Так, за правилами ч.ч.1,1 ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Статтею 716 ЦК України, зокрема, передбачено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Згідно з приписами ст.657 ЦК України (в редакції, яка була чинною до 1 січня 2013 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Отже, на час укладення сторонами договору обміну земельних ділянок державна реєстрація правочинів була обов’язковою.
Пунктом 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №671, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Таким чином, на час укладання договору міни земельних ділянок державна реєстрація цього правочину проводилась одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Разом з тим, при вирішенні даного спору суд безпідставно виходив з того, що позивачкою не пропущений строк позовної давності, оскільки вона дізналася про порушення свого права лише у березні 2016 року, про що свідчить письмова відповідь приватного нотаріуса на її звернення щодо надання роз’яснень з приводу вчиненого нею правочину 18 вересня 2012 року, а також можливості отримання примірника договору (а.с.45).
Так, зміст спірного договору містить положення про те, що сторони розуміють умови цього правочину, його правові наслідки та не мають заперечень щодо цих умов (п.п.5.5.). У п.3.3 угоди також зазначено, що укладення цього договору відповідає інтересам сторін та їх волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі. Проект договору був складений нотаріусом на прохання сторін, після прочитання цієї угоди сторонами вголос він був схвалений та власноручно підписаний ними до нотаріального посвідчення.
Факт підписання даної угоди позивачкою не оспорюється.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що початок перебігу позовної давності почався з дня, наступного після вчинення правочину, оскільки саме з цього часу позивачка могла довідатись про порушення свого права.
З даним позовом ОСОБА_3 звернулась до суду 25 травня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3,4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки представник відповідача скористався наданим йому правом та звернувся до суду із відповідною заявою, колегія суддів приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за пропуском строку позовної давності.
З огляду на вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового, - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 8 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове,- про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуюча Судді:
