Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 288/666/16-ц
провадження № 61-23985св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Товянської О. В., Гансецької І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору міни (обміну) земельними ділянками недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 14 грудня 2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 07 грудня 2005 року, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.
16 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп-Агро» (далі - ТОВ «Олімп-Агро») укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 на п`ять років передала в оренду товариству земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Олімп-Агро» із проханням у рахунок орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою позичити кошти у розмірі 20 000,00 грн.
Представник ТОВ «Олімп-Агро» погодився надати ОСОБА_1 кошти у розмірі 20 000,00 грн, за умови, що між сторонами буде укладений договір позики, місцем укладення цього договору має бути м. Кам`янка Черкаської області, у цьому місці позивач мала отримати позичені кошти.
18 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діяла на підставі довіреності ОСОБА_3 , укладений договір. Приватний нотаріус, який посвідчував цей договір, не надала позивачу належну їй копію укладеного договору.
21 вересня 2012 року у касі ТОВ «Олімп-Агро» ОСОБА_1 отримала 21 815,00 грн.
На початку 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Олімп-Агро» із вимогою переглянути розмір орендної плати та дізналася про те, що орендна плата за користування земельною ділянкою 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області виплачується іншій особі - ОСОБА_2 .
Після звернення до приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області із вимогою видати копію укладеного 18 вересня 2012 року договору ОСОБА_1 дізналася, що між нею та ОСОБА_2 укладений договір міни (обміну) земельної ділянки, згідно з яким у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 0,0100 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, а у власність ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Цей договір є безоплатним.
Зазначений договір міни (обміну) земельної ділянки є незаконним та таким, що суперечить вимогам статей 203, 215 ЦК України, укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв). Позивач вважала, що укладає договір позики та не мала наміру укладати договір міни (обміну) земельної ділянки, тим більше обмінювати її без доплати на земельну ділянку, яка знаходиться в іншому районі Житомирської області та за площею є значно меншою ніж належна їй земельна ділянка.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2016 року у складі судді Зайченко Є. О. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір міни (обміну) земельних ділянок, кадастрові номери 1824781200 :01 : 000:0122, 1825483000:11: 0000296 , від 18 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г. Ю., недійсним.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що повідомлення приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області № 66/01-16 ОСОБА_1 отримала 09 березня 2016 року, тобто саме з цього часу вона дізналася про те, що укладений нею договір позики насправді є договором міни (обміну) землі. Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками. Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. З 2012 року мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до ЗК України і діє на теперішній час. З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив висновок про те, що обміну підлягають лише земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Земельні ділянки, обмін яких було здійснено за оспорюваним договором міни, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вони виявили бажання використовувати належну їм земельну ділянку самостійно, а розташовані в різних районах Житомирської області, Попільнянському та Червоноармійському районах, відповідно. На підставі зазначеного суд задовольнив позов ОСОБА_1 у повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 , задоволено.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що при вирішенні цього спору суд безпідставно виходив із того, що позивач не пропустила строк позовної давності, оскільки вона особисто підписувала текст договору, розуміла його зміст та правові наслідки, а тому знала про укладення саме договору міни (обміну) земельними ділянками. Факт підписання цього правочину позивач не оспорює. Тобто апеляційний суд дійшов висновку про те, що початок перебігу строку позовної давності розпочався з дня, наступного після вчинення правочину, оскільки саме з цього часу позивач могла довідатись про порушення своїх прав та законних інтересів. Позивач звернулася до суду лише 25 травня 2016 року, тобто пропустила строк позовної давності для пред`явлення цього позову. Оскільки представник відповідача скористався наданим йому правом та просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку із пропуском цього строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 підписувала договір позики та не мала наміру продавати чи обмінювати свою земельну ділянку площею 3,1165 га на земельну ділянку площею 0,0100 га. У день укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не було видано її екземпляр договору через те, що цей правочин не був підписаний іншою його стороною. Доказом того, що вона не бажала відчужувати свою земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області, є те, що 21 вересня 2012 року, тобто після укладення оспорюваного правочину, між нею та ТОВ «Олімп-Агро» укладена додаткова угода до договору оренди землі від 16 квітня 2012 року, у якій сторони погодили пролонгацію правочину до 2061 року та вартість орендної плати у розмірі 5 % від нормативно-грошової оцінки землі. Крім цього, після втрати державного акта на цю земельну ділянку вона у 2015 році отримала його дублікат. Перебіг позовної давності для пред`явлення вимог про визнання оспорюваного договору недійсним почався саме у березні 2016 році, коли позивач отримала свій екземпляр договору міни (оренди) землі. Суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 жовтня 2016 року (провадження № 6?464цс16).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_2 , подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що укладаючи оспорюваний договір, позивач знала про його правову природу, особисто підписувала його. А тому відлік строку позовної давності починається не з дати, коли позивач отримала відповідь приватного нотаріуса та нібито дізналася про порушення її прав та законних інтересів, а з дати укладення оспорюваного договору. Просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Попільнянського районного суду Житомирської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 07 грудня 2005 року, 14 грудня 2009 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.
16 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Олімп-Агро» укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 на п`ять років передала в оренду товариству земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.
У листі ТОВ «Олімп-Агро» від 16 квітня 2016 року № 95 зазначено, що 16 квітня 2012 року між ТОВ «Олімп-Агро» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди зазначеної вище земельної ділянки. На підставі додаткової угоди, укладеної 21 вересня 2012 року, внесено зміни до договору оренди від 16 квітня 2012 року щодо строку його дії та розміру орендної плати.
Згідно з видатковим касовим ордером від 21 вересня 2012 року № 558 ОСОБА_1 отримала у касі ТОВ «Олімп-Агро» у рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою грошові кошти у розмірі 21 815,00 грн.
Відповідно до бухгалтерських розрахунків з виплати ОСОБА_1 орендної плати за користування земельною ділянкою (пай) її заборгованість перед товариством становила 11 867,26 грн.
18 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір міни (обміну) земельної ділянки, згідно з яким у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 0,0100 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, а у власність ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Цей договір є безоплатним.
У пункті 1.3 договору міни (обміну) земельних ділянок зазначено, що право власності на земельну ділянку, що міняється (обмінюється) та належить ОСОБА_1 , підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 103617 від 14 грудня 2009 року. Право власності на земельну ділянку, що міняється та належить ОСОБА_2 , підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 29 липня 2011 року серії ЯК № 226842.
Згідно з пунктом 2.1 договору міни (обміну) земельних ділянок цю міну (обмін) сторони договору здійснюють без доплати.
Відповідно до пункту 2.2 договору міни (обміну) земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 та є предметом цього договору згідно з інформацією про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, виданої Відділом Держкомзему у Попільнянському районі Житомирської області від 14 серпня 2012 року за № 1045/01-29, становить 72 533,00 грн. Експертна грошова оцінка земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 становить 41 992,79 грн.
Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 та є предметом цього договору згідно з даними витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, виданої Відділом Держкомзему у Червоноармійському районі Житомирської області від 04 липня 2012 року за № 317 становить 49,20 грн. Експертна грошова оцінка земельної ділянки становить 28,53 грн.
Пунктом 5.1 договору міни (обміну) земельних ділянок визначено, що право власності на отриману в результаті міни (обміну) земельну ділянку виникає у кожної з сторін окремо після одержання кожною стороною документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку (державного акта на право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Цей договір є підставою для видачі кожній стороні державного акта на право власності на земельну ділянку.
У зв`язку із втратою державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 103617, виданого 14 грудня 2009 року Попільнянською районною державною адміністрацією Житомирської області, 09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 3,1165 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у межах Великолісовецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).
Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine) зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників(§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). Однак Європейський суд з прав людини звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за статтею 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення (§ 157).
Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Разом із цим, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Порядок обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх обміну визначено нормами Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Відповідно до статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
Згідно з підпунктом «б» пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до 01 січня 2013 року не допускається:
а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про ринок земель, але не раніше 01 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Стаття 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками.
Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що обміняними можуть бути земельні ділянки у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив із того, що оспорюваний договір міни (обміну) земельних ділянок від 18 вересня 2012 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_1 - на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 103617 та ОСОБА_2 - на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 226842. Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а розташовані в різних районах Житомирської області - Попільнянському та Червоноармійському районах, відповідно. На підставі зазначеного суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок від 18 вересня 2012 року.
Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, однак відмовив у позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів вважає, що такі висновки апеляційного суду є необґрунтованими, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 дізналася про те, що укладений нею договір позики насправді є договором міни (обміну) землі, з листа приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області від 09 березня 2016 року № 66/01-16.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості, що в силу положень статті 413 ЦПК України є підставою для його скасування із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Крім цього, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 640,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2016 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
