ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Гриціва М.І.,

суддів:

Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників : позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідача - Белінської О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним і скасування рішення,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги» (далі - Спірне рішення).

Свої вимоги обґрунтував тим, що Спірне рішення ВРЮ прийняла не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції, законам України та практиці Європейського суду з прав людини як джерела права та з порушеннями строків притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

Суд установив, що ОСОБА_8 рішенням Київської міської ради народних депутатів I сесії XXII скликання від 25 жовтня 1994 року № 32 обраний суддею Дарницького районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV обраний суддею цього суду безстроково. Постановою ВРУ від 2 грудня 2010 року № 2757-VI обраний суддею Апеляційного суду міста Києва.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_13 від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В.М. від 10 грудня 2014 року, адвокатів Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року і Кадури В.О. від 11 грудня 2014 року, Кисельова О.А. від 9 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8., відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон 1188-VII) у зв'язку з прийняттям у складі колегій рішень про залишення без змін ухвал слідчих суддів про тримання під вартою у справах щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII).

ТСК 10 червня 2015 року (висновок № 57/02-15) визнала в діях судді ОСОБА_8. порушення присяги судді під час ухвалення рішень та направила висновок з матеріалами перевірки щодо нього до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року № 742/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_8.

31 березня 2016 року ВРЮ прийняла Спірне рішення, дійшовши висновку про порушення суддею ОСОБА_8. присяги судді.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував Спірне рішення.

У своєму рішенні зазначив, що ВРЮ не довела того, що ОСОБА_8 порушив присягу судді під час вирішення справ, хибно погодилась із висновком ТСК про вчинення ним дій усупереч нормам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при ухваленні цих рішень. Наголосив на тому, що під час прийняття Спірного рішення ВРЮ не зважила на те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

У цьому рішенні Вищий адміністративний суд України виокремив і надав значення думці про те, що рішення суддів судів апеляційної інстанції, які розглядали апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, не можуть бути предметом перевірки.

Вищий адміністративний суд України, як зазначається в оскарженому рішенні, фактично відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (справа № 21-703а16) щодо строків для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, і дійшов висновку, що річний строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої

пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року і відмовити у задоволенні позову.

Посилається на те, що відповідно до Закону № 1188-VІІ право на звернення до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді надано будь-якій особі та ВРЮ зобов'язана розглянути висновок ТСК про порушення присяги суддею.

Зазначає, що оскільки ТСК не є тим органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, посилання Вищого адміністративного суду України на невідповідність в повній мірі заяви вимогам звернення, за яких воно може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, суперечить положенням Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) та Закону № 1188-VІІ.

Вважає, що для вирішення цієї справи підлягала застосуванню частина четверта статті 96 Закону № 2453-VI [в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII)], відповідно до якої строк накладення дисциплінарного стягнення щодо судді ОСОБА_8. у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.

У контексті фактичних обставин, що стали підставами для звільнення ОСОБА_8 з посади судді, не погоджується із висновком суду про застосування надмірно суворого і можливість обрання для нього більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

У судовому засіданні представник ВРЮ підтримала заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навела доводи на її обґрунтування.

Представники позивача, вважаючи оскаржене відповідачем рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевірила наведені у заяві та запереченнях до неї доводи і дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особливості діяльності судів як органів правосуддя об'єктивно обумовлюють необхідність забезпечення ефективного функціонування системи судів України. Конституцією України передбачено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, окреме визначення видатків на утримання судів у Державному бюджеті України (частина перша статті 130).

Важливим засобом забезпечення ефективного функціонування органів правосуддя та незалежності суддів є ВРЮ, діяльність якої цілком зосереджена саме в цій сфері. Тому логічним є те, що норми, якими визначається статус ВРЮ, включено в розділ VIII «Правосуддя» Конституції України (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до відання ВРЮ належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від

11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (далі - Рішення № 2-рп/2011), правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п'ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону № 2453-VI та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.

Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України.

За положеннями частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР порушенням присяги є:

- вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Відповідно до статті 30 Закону № 22/98-ВР до ВРЮ з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звертатися:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) за умови, що таке рішення було нею прийняте за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади;

2) член ВРЮ за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади, проведення якої було йому доручено відповідно до цього Закону.

3) інші суб'єкти у випадках, визначених законом.

За частиною першою статті 32 цього Закону питання про звільнення судді з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає після надання ВККС, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 32 Закону № 22/98-ВР суддя, справа якого розглядається, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи.

Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні ВРЮ з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні ВРЮ в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

Згідно із статтею 105 Закону № 2453-VI суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.

У преамбулі Закону № 1188-VІІ встановлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

За пунктом 4 частини першої статті 1 зазначеного Закону перевірка суддів проводиться з метою з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

За пунктами 2, 3 частини першої статті 3 цього ж Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово чи в колегії суддів рішень: про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в'язнями, за дії, пов'язані з їх політичною та громадською діяльністю; про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях.

Із наведеного нормативного регулювання можна дійти висновку, що суддя, який здійснив дії або скоїв проступок, що порочать звання судді і викликають сумніви в його об'єктивності, безсторонності, неупередженості, незалежності та справедливості, може нести юридичну відповідальність, зокрема й встановлену статтею 105 Закону № 2453-VI і статтею 32 Закону № 22/98-ВР. Для цього на рівні Основного Закону України та базових законодавчих актів, що регламентують питання судоустрою, статусу суддів і їх відповідальності, встановлена підстава звільнення судді за порушення присяги, визначені ознаки (прояви) цього діяння, передумови для його правової оцінки, створено орган, який наділений повноваженнями приймати рішення про встановлену в ході дисциплінарного провадження невідповідність судді займаній посаді, передбачено процедуру розгляду питання звільнення з посади судді у зв'язку з порушенням присяги, визначено суб'єктний склад, хто вправі ініціювати розгляд питання про звільнення судді за означеної підстави та строки давності накладення стягнення. Встановлено, які саме рішення ВРЮ підлягають оскарженню, до якого органу, упродовж якого строку та в якому порядку подаються й розглядаються вимоги про незгоду з ними.

За частинами другою, третьою статті 27 Закону № 22/98-ВР рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади можуть бути оскаржені виключно до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС.

Як зазначено в Рішенні № 2-рп/2011, затверджений порядок судового розгляду таких справ Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції має на меті забезпечити незалежність та безсторонність тих суддів, які повинні розглядати зазначені справи. Крім того, встановленням особливого порядку судового оскарження зазначених актів ВРЮ дотримано співмірність між захистом прав суддів і прокурорів як громадян України та їх обов'язками і обмеженнями як представників державної влади (пункт 3.3 цього Рішення).

Як убачається з матеріалів справи, ВРЮ з посиланням на статус і повноваження, надані їй Конституцією України, прийняла Спірне рішення. Цьому передувало відкриття нею дисциплінарного провадження, приводом для якого став висновок ТСК про те, що суддя ОСОБА_8. під час перегляду судових рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 здійснив дії, що суперечать положенням КПК і грубо порушують законодавство в сфері правосуддя, порочать звання судді і є порушенням присяги. У Спірному рішенні, як убачається з його змісту, дається оцінка правовому статусу судді і розглядається можливість притягнення його до юридичної відповідальності; наводяться судження про правоможність авторів звернення до ТСК бути ініціаторами відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів; із посиланням на конкретні норми процесуального акта, який регламентує питання обрання запобіжного заходу, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, досліджуються дії судді під час ухвалення рішення про залишення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін на предмет їх відповідності вимогам закону, а також умови, обстановка, час здійснення та характер (правова природа) цих дій; аналізується призначення інституту слідчого судді в кримінальному провадженні, його завдання, роль та функції, наводяться мотиви про визначення міри відповідальності.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом положень частини третьої статті 2 КАС адміністративний суд не вправі перевіряти доцільність прийнятих суб'єктами владних повноважень, іншими органами влади рішень, вчинених дій, допущеної бездіяльності, коли такі акти, дії чи бездіяльність здійснювалися у межах їхніх повноважень та у спосіб, встановлених Основним Законом та законодавством України.

Отже, виходячи з існування спеціально створеного органу, правоможного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги; встановлення процедури такого провадження; коли визначено, хто і впродовж якого строку може звернутися із заявою про перевірку судді, за здійснення яких суддя підлягає перевірці; коли виокремлено часові проміжки здійснення дій, що підлягали перевірці і на момент скоєння за законом визнавалися порушенням, можна дійти висновку, що у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю. В рамках такого контролю суд зобов'язаний перевірити, чи є рішення ВРЮ протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати; або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження; чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті чи цілям, які переслідує закон; або що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, що оскаржується. Рішення ВРЮ має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Водночас не мають розглядатися й вирішуватися ті питання, які вирішуються компетентним органом на стадіях дисциплінарного провадження про юридичну відповідальність суддів за порушення присяги.

Рішення суду, про перегляд якого подана заява, не містить у повній мірі мотивів заперечення та правових висновків, сформульованих за наслідками дослідження і юридичної оцінки згаданих вище питань, серед яких і такі обставини: які дії, вчинки чи проступки стали підставами для ухвалення Спірного рішення; чи була передбачена відповідальність судді за ці дії; чи немає обставин, що виключають її настання; чи законним і обґрунтованим є це рішення; чи співмірна (не є явно несправедливою або свавільною) міра відповідальності, якщо так, то які аргументи свідчать про це; чи не були порушені права судді, за яких рішення про його відповідальність за порушення присяги має викликати обґрунтовані сумніви в його законності, інші обставини, що стосуються предмета судового контролю.

Задля об'єктивності слід зазначити, що в оскаржуваному рішенні наводяться окремі певні міркування щодо незаконності Спірного рішення, в основу яких покладено власний аналіз та оцінку фактичних обставин у поєднанні з нормами кримінального процесуального закону, на підставі яких ухвалювалися рішення судді про залишення без змін ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Попри наведене, у цьому рішенні немає відповідей на зазначені вище питання, надання яких зумовлюється характером правовідносин, з яких виник спір, і вимагається законом.

Таким чином, фактичний і нормативний контекст справи дає підстави стверджувати, що без дослідження і з'ясування наведених вище питань постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року не можна вважати законною та обґрунтованою.

Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду.

У зв'язку з цим оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України в частині застосування строків про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Закони №№ 2453-VI та 22/98-ВР у редакціях, чинних на час вчинення ОСОБА_8 дій, які стали підставою для здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону № 2453-VI передбачалося, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани (стаття 88). Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87).

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон № 192-VIII, яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.

Пунктом 6 розділу І Закону № 192-VIII були внесені зміни до Закону № 22/98-ВР, зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 96 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 97 Закону № 2453-VI міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що до 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР, внесеними Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Отже, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII.

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (№ 21-703а16).

Не можна погодитися з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що судді апеляційних суддів не несуть відповідальності за дії щодо ухвалення рішення про залишення без змін судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Такого висновку цей суд дійшов на підставі аналізу положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ у поєднанні зі статтями 200, 201 КПК, які встановлюють право слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого подавати клопотання про зміну запобіжного заходу. За рішенням суду судді апеляційного суду підлягають відповідальності лише тоді, коли приймали рішення в апеляційній інстанції про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, і не несуть такої відповідальності, у разі ухвалення рішення про залишення без змін судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, позаяк, як зазначається в рішенні, нормативне визначення «<...> рішень: <...> про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою», а також послідовності прийняття таких рішень дає підстави для висновку, що словосполучення «залишення їх без зміни» необхідно тлумачити як залишення без зміни запобіжних заходів, які відповідно до статей 200, 201 КПК уповноважений приймати слідчий суддя, а не колегія суддів апеляційного суду.

У згаданих вище пунктах 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ встановлені передумови та критерії визначення суб'єктів відповідальності за дії, здійснення яких має наслідком настання юридичної відповідальності. Зокрема, встановлено, що ними можуть бути лише судді загальних судів, які одноособово чи в колегії ухвалили судові рішення, які на час їх ухвалення містили в собі ознаки правопорушення, відповідальність за яке була встановлена раніше. Закон не конкретизує, на якому судовому інстанційному рівні приймаються рішення про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою. Але зміст (характер) та обсяг правовідносин, за яких постановляються ці рішення, відсилає до положень кримінального процесуального закону, який встановлює право, підстави та порядок їх прийняття. Відповідно до частини четвертої статті 176 КПК під час досудового розслідування запобіжний захід застосовується слідчим суддею за клопотанням слідчого або за клопотанням прокурора. Згідно зі статтею 309 цього Кодексу ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку, за наслідками якого відповідно до статті 407 КПК суд апеляційної інстанції має право залишити без змін ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, принаймні тоді, якщо така була ухвалена й для цього були законні підстави.

Отже, наведене нормативне регулювання не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб'єктом відповідальності в розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко