ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2016 року
Справа № 910/19608/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кролевець О.А.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" Валенюк В.С.
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2016 року
у справі № 910/19608/15
господарського суду міста Києва
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"
до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія Міжнародні Авіалінії України",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
2) Національний банк України,
про стягнення 955.019.936,55 грн.
за участю представників
позивача - Дмитраш О.З., Косик С.І.
відповідача - Повар О.М.,Козуб Б.Ю., Ткаченко К.В.
треті осіб - 1. Кібець Р.В., Гуленко Ю.М.
2. Омельчук В.М.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про стягнення 955019936,55 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2016року (суддя Пукшин Л.Г.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2016 року (судді Скрипка І.М., Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.) у справі №910/19608/15 в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" Валенюк В.С. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 24 червня 2016року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням Заяви про зміну підстав позову від 23 червня 2016 року повністю.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси і Кредит", після зміни назви Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" та Спільним закритим акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", після зміни назви - Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (позичальник) було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05.
До зазначеного кредитного договору сторонами укладалися додаткові угоди, зокрема від 19 листопада 2013 року та від 25 листопада 2014 року.
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 25 листопада 2014 року, банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 36.292.000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані за рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з Графіком зниження ліміту (Додаток № 1 до кредитного договору) з кінцевим терміном погашення до 16 вересня 2016 року, та сплатити за користування кредитними коштами відсотки, згідно з підпунктом "а" п. 3.1. даного договору.
Згідно з пунктом 2.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 25 листопада 2014 року, позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти банку згідно з Графіком зниження ліміту (Додаток № 1 до Кредитного договору) з кінцевим терміном погашення до 16 вересня 2016 року шляхом перерахування грошових коштів на позиковий рахунок.
Положеннями п.п. б), ч) п. 6.1 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати повернення наданих кредитних коштів та сплатити відсотки за весь період користування кредитом до настання строку, визначеного в п. 2.4 даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити всі відсотки протягом 15 робочих днів з моменту отримання вимоги банку, у випадку, зокрема: позичальник в період дії цього договору порушив будь-які умови даного договору; невиконання позичальником будь-якого зобов'язання за цим договором, договорами іпотеки і договорами застави, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором.
За змістом абз. 2 п. 8.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19 листопада 2013 року позичальник зобов'язаний: починаючи з 30 травня 2012 року забезпечити зарахування щомісячної виручки від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг) в національній та іноземній валютах (мультивалютно) на поточні рахунки позичальника, відкриті у банку, в розмірі, пропорційному заборгованості за кредитами перед банками України; забезпечити зарахування у повному обсязі щомісячної виручки від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг) у відповідності до умов договорів, майнові права вимоги на отримання грошових коштів за якими передані в якості забезпечення за кредитом, у національній та іноземній валютах (мультвалютно) на поточні рахунки позичальника, відкриті в банку, виключивши зарахування таких коштів на рахунки, відкриті в інших банках; щомісячно операції з валютою (купівля-продаж, оплата за контрактами) здійснювати в обсягах, пропорційно позиковій заборгованості перед банком в структурі загальної заборгованості позичальника перед банками України; протягом місяця, що відповідає місяцю надходження коштів, забезпечувати перерахування в повному обсязі виручки від реалізації в іноземній валюті, що надходить на рахунки в інших банках, на рахунки позичальника, відкриті в Банку, за виключенням частини виручки, що підлягає обов'язковому продажу у відповідності з вимогами чинного законодавства, виручки, для якої встановлено умови витрачання на цілі сплати відсотків та/або комісій, інших платежів, пов'язаних з документарними операціями, здійснюваними в ВТБ Банк та АТ "Укрексімбанк", а також частини виручки, що надходить на рахунки в банках, перед якими у позичальника існує позикова заборгованості; забезпечити зарахування в повному об'ємі заробітної плати всіх співробітників позичальника згідно штатного розпису на пластикові картки, емітовані Банком в рамках діючого зарплатного проекту.
За доводами позивача, банком у період з 23 грудня 2005 року по 23 жовтня 2014 року було перераховано на рахунки відповідача кредитні кошти у загальному розмірі 150.588.489,02 дол. США. Проте, відповідачем не виконувались належним чином умови кредитного договору, зокрема п. 8.3. договору, а тому позивач направив на адресу відповідача листи від 24 грудня 2014 року № 11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року № 11-071332/298 (з доданням розрахунків) про порушення позичальником з листопада 2013 року визначених кредитним договором в редакції додаткової угоди від 19 листопада 2013 року зобов'язань в частині перерахування виручки на рахунки в банку пропорційно заборгованості за кредитами перед банками України у зв'язку з чим, на підставі п.п. 6.1, 8.3 кредитного договору вимагав дострокового повернення кредитних коштів.
Оскільки відповідачем не виконано вимоги позивача щодо дострокового повернення суми кредиту, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 36.288.000,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 1.629.723,04 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 155.528.993,02 грн. - пені.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, положення яких кореспондуються із нормами статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та в матеріалах справи наявне рішення господарського суду міста Києва від 23 вересня 2015 року у справі № 910/19609/15 за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання відсутнім права, задоволено позовні вимоги позивача та визнано відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" право дострокового вимагання повернення Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" кредитних коштів за договором про відновлювальну кредитну лінію №598v-01-05 від 23 грудня 2005 року на підставах, вказаних в листах Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" від 24 грудня 2014 року №11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року №11-071332/298.
У мотивувальній частині даного рішення встановлено, що: "У даному випадку, в листах від 24 грудня 2014 року № 11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року № 11-071332/298, зміст викладених порушень в яких є тотожним викладеним в позові до МАУ підставам, Банк, обґрунтовуючи своє право на дострокове вимагання повернення кредитних коштів, зазначав на порушення у грудні 2013 року, жовтні та листопаді 2014 року з боку МАУ взятих на себе згідно п. 8.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19 листопада 2013 року зобов'язань щодо: забезпечення зарахування щомісячної виручки від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг) в національній та іноземній валютах (мультивалютно) на поточні рахунки МАУ, відкриті у Банку, в розмірі, пропорційному заборгованості за кредитами перед банками України (далі - "зобов'язання 1"); забезпечення протягом місяця, що відповідає місяцю надходження коштів, перерахування в повному об'ємі виручки від реалізації в іноземній валюті, що надходить на рахунки в інших банках, на рахунки позичальника, відкриті в Банку, за виключенням частини виручки, що підлягає обов'язковому продажу у відповідності з вимогами чинного законодавства, виручки, для якої встановлено умови витрачання на цілі сплати відсотків та/або комісій, інших платежів, пов'язаних з документарними операціями, здійснюваними в ВТБ Банк та АТ "Укрексімбанк", а також частини виручки, що надходить на рахунки в банках, перед якими у позичальника існує позикова заборгованості (далі - "зобов'язання 2"), а саме згідно наданих власноруч виготовлених розрахунків: ненадходження в грудні 2013 року на рахунки МАУ, відкриті в Банку, виручки у розмірі 24.164.514,71 грн.; неперерахування в грудні 2013 року на рахунки МАУ, відкриті в Банку, виручки у розмірі 556.241,47 дол. США та 165.511,43 Євро, що надійшла на рахунки МАУ у АТ "Златобанк".
У той же час з наданих МАУ розрахунків вбачається, що будь-яка заборгованість у наведені Банком періоди щодо перерахунку коштів на виконання взятих МАУ згідно положень п. 8.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19 листопада 2013 року зобов'язань відсутня, на підтвердження чого надані відповідні платіжні документи, а відповідна різниця виникла внаслідок не взяття Банком до уваги заборгованості МАУ перед іншими банками за акредитивами та гарантіями, що відносяться до кредитних операцій банків, тобто, мали бути враховані під час визначення розміру загальної заборгованості позивача за зустрічним позовом за кредитами перед банками України…..З огляду на викладені обставини вбачається відсутність визначених п.п. 6.1, 8.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19 листопада 2013 року обставин, з настанням яких у Банку виникає право на дострокове вимагання повернення МАУ отриманих за зазначеним правочином кредитних коштів, про які зазначається останнім в своїх листах від 24 грудня 2014 року № 11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року № 11-071332/298.
Більш того, станом на сьогоднішній день пункт 8.3 статті 8 Кредитного договору виключено з положень Кредитного договору рішенням господарського суду міста Києва від 26 лютого 2015 року у справі № 910/1085/15-г, яке залишено без змін в цій частині постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 08 липня 2015 року, що свідчить про відсутність спірних зобов'язань у МАУ".
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір від 26 грудня 2011 року № 18 (п. 26 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18 листопада 2003 року №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини щодо відсутності права дострокового вимагання повернення кредиту, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення від 23 вересня 2015 року у справі № 910/19609/15 у спорі, що виник між тими ж сторонами.
У мотивувальній частині рішення господарського суду м. Києва від 16 листопада 2015 року у справі № 910/22500/15, за позовом приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення грошових коштів, встановлено, що "листом від 17 вересня 2015 року № 1, що був надісланий Банку 17 вересня 2015 року (тобто до запровадження в Банку тимчасової адміністрації), позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку про сплату 880.502,77 гривень пені та 72 370,09 гривень 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в національній валюті України, 29.126,15 євро пені та 2.393,93 євро 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в євро, 399.340,64 російських рублів пені та 32.822,52 російських рублів 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в російських рублях та 25.459.554,99 гривень збитків, що за офіційним курсом Національного банку України на 17 вересня 2015 року загалом складає 1.251.360,37 дол. США, в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23 грудня 2005 року у розмірі 1.251.360,37 дол. США. Листом від 26 серпня 2015 року № 01.3.1-10/165, що був надісланий Банку 27 серпня 2015 року, позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку у розмірі 8.000.000,00 доларів США упущеної вигоди, 750.633,21 доларів США пені та 61.695,88 доларів США 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень МАУ в доларах США в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23 грудня 2005 року у розмірі 8.812.329,09 доларів США."
Зазначене рішення залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 04 травня 2016 року.
У мотивувальній частині рішення у справі №910/216/15-г від 02 листопада 2015 року за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про розірвання договору та стягнення 112.406.981,00 грн., 150.531,00 євро, 1.619.130,00 російських рублів, 2.892.340,00 дол. США, встановлено: "…листом від 17 вересня 2015 року № 2, що був надісланий Банку 17 вересня 2015 року, позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку про повернення залишків коштів на рахунках у розмірі 194 млн. грн., що на дату зарахування за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 8.889.866,88 дол. США, в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23 грудня 2005 року у розмірі 8.889.866,88 дол. США. Таким чином, відповідно до положень статті 601 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, зобов'язання Банку з повернення МАУ 194 млн. грн. залишків коштів на рахунках у Банку та зобов'язання МАУ з повернення Банку основного боргу (тіла кредиту) за договором відновлювальної кредитної лінії від 23 грудня 2005 року № 598v-01-05 у розмірі 8.889.866,88 доларів США є припиненими".
Вищезазначене рішення у справі № 910/216/15-г від 02 листопада 2015 року залишено без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, встановлені факти у зазначених вище рішеннях, в силу ст. 35 ГПК України мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 02 червня 2005 року між позивачем (банк) та відповідачем (МАУ) укладено договір № 0213/FA-05 на розрахунково-касове обслуговування (договір РКО-1), за умовами якого банк відкриває МАУ поточний рахунок у національній валюті №26006110893980 і поточний рахунок в іноземній валюті (в доларах США) №26005110893840 та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а МАУ зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених Договором РКО-1.
19 листопада 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 021-10/АНВ на розрахунково-касове обслуговування (договір РКО-2), за умовами якого банк відкриває МАУ поточний рахунок у національній валюті № 26006110893980 і (або) поточний (поточні) рахунок(и) в іноземній валюті: № 26005110893840 (в доларах США), № 26007110893978 (в євро), № 26007110893826 (в фунтах стерлінгах), № 26003110893756 (в швейцарських франках), № 26003001089301 (в російських рублях) та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а МАУ зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків в порядку і на умовах, визначених договором РКО-2.
Укладені між сторонами договори РКО-1 та РКО-2 за своєю правовою природою є договорами банківського рахунку.
У відповідності до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
За змістом п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
За умовами договорів РКО-1, РКО-2 банк взяв на себе зобов'язання, зокрема, вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням МАУ розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами (пп. 3.3.2 п. 3.3 договору РКО-1, договору РКО-2).
Згідно пп. 3.3.3 п. 3.3 договору РКО-1 та договору РКО-2 банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків відповідача у визначений час з 9-00 год. до 15-00 год., крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів.
Умови та порядок роботи за системою "Клієнт-Банк" регламентуються окремим договором, який є невід'ємною частиною договору (п. 2.4 договору РКО-1, договору РКО-2).
Додатковою угодою від 23 червня 2005 року до договору РКО-1 сторони погодились, що банк обслуговуватиме МАУ за системою електронних платежів "Клієнт-Банк" у визначений час: з 9-00 год. до 17-00 год., крім суботи, неділі та святкових днів.
Згідно п. 5.2 додаткової угоди від 23 червня 2005 року до договору РКО-1 розрахункові документи, прийняті банком від МАУ за системою "Клієнт-Банк" в операційний день з 09-00 год. до 17-00 год., виконуються банком того ж дня. Документи, прийняті банком після 17-00 год. відмічаються як "вечірня пошта" та виконуються наступного дня.
Таким чином, за умовами договорів РКО-1, РКО-2, банк зобов'язаний виконувати розрахункові документи МАУ не пізніше наступного операційного дня після їх отримання.
Господарськими судами під час розгляду справ №910/216/15-г, №910/22500/15 встановлено, що банк подані відповідачем впродовж грудня 2014 - липня 2015 платіжні доручення не виконав та не повернув відповідачу таких доручень із письмовим роз'ясненням причин повернення, як того вимагає чинне законодавство.
Пунктами 5.1 договору РКО-1, договору РКО-2 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1092 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
Пунктом 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Передбачені статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" спеціальні правила щодо відповідальності банків під час здійснення переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 Цивільного кодексу України (аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, викладений в листі Верховного Суду України від 01 липня 2014 року).
Таким чином, якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з'являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплати відсотків, а відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України - відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між МАУ (лізингоодержувач) та юридичною особою за законодавством Республіки Кіпр компанією JUNAX SHARES LIMITED (лізингодавець) впродовж 2012-2013 років укладено низку угод операційного лізингу повітряного судна, за якими відповідач отримав у лізинг повітряні судна з серійними номерами виробника 25236, 25237, 25182, 28869, 26075. Станом на 15 грудня 2014 року заборгованість МАУ за лізинговими платежам за зазначеними угодами складала 146.667,00 дол. США.
З метою врегулювання питань щодо погашення заборгованості за лізинговими платежам між МАУ та компанією JUNAX SHARES LIMITED укладено договір про врегулювання від 15 грудня 2014 року (договір-1).
Пунктом 1 договору-1 передбачено, що компанія JUNAX SHARES LIMITED зобов'язується впродовж 2015-2019 років надати МАУ знижку за лізинговими платежами за угодами операційного лізингу повітряного судна у розмірі 3 750 000,00 доларів США у випадку сплати відповідачем боргу за лізинговими платежам в наступні строки: 110 000,00 доларів США боргу - не пізніше 25 грудня 2014 року; 36.667,00 доларів США боргу - не пізніше 31 грудня 2014 року. Під час погашення боргу згідно з даним пунктом договору-1 значення мають лише сума та строки погашення. Лізингоодержувач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу ПС, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.
07 серпня 2013 року між відповідачем (лізингоодержувач) та юридичною особою за законодавством Португальської Республіки компанією PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA (лізингодавець) було укладено Генеральну угоду лізингу повітряних суден, яка доповнюється індивідуальними договорами операційного лізингу стосовно повітряних суден Боїнг 767 з серійними номерами виробника 25530, 25533 та 25536.
З метою врегулювання заборгованості перед компанією PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA, що станом на 22 квітня 2015 року складала 5 817 344,58 доларів США, сторони уклали договір про врегулювання від 22 квітня 2015 року (договір-2).
У пункті 1 договору-2 зазначено, що компанія PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA прощає МАУ частину боргу у розмірі 2.500.000,00 доларів США та зобов'язується впродовж 2015-2019 років надати МАУ знижку за лізинговими платежам за договорами операційного лізингу ПС у розмірі 8 750 000,00 доларів США у випадку сплати МАУ решти боргу у розмірі 3.317.344,58 доларів США в наступні строки: 230.000,00 доларів США боргу - не пізніше 07 травня 2015 року; 500.000,00 доларів США боргу - не пізніше 15 травня 2015 року; 1.000.000,00 доларів США боргу - не пізніше 22 травня 2015 року; 1.587.344,58 доларів США боргу - не пізніше 29 травня 2015 року. Під час погашення боргу згідно з даним пунктом Договору-2 значення мають лише сума та строки погашення. Лізингоодержувач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу ПС, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що впродовж 2014-2015 років лізингові договори МАУ з компаніями JUNAX SHARES LIMITED та PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA обслуговувались в Банку.
Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу II Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року № 281, клієнти-резиденти (юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності) мають право купувати, обмінювати іноземну валюту через одного суб'єкта ринку за кожним зовнішньоекономічним договором з нерезидентом для розрахунків за торговельними операціями.
Таким чином, оскільки розрахунки за лізинговими договорами МАУ з компаніями JUNAX SHARES LIMITED та PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA здійснювалися в іноземній валюті (долари США), а такі договори обслуговувалися в банку, придбати валюту для погашення заборгованості за зазначеними договорами відповідач міг лише через АТ "Банк "Фінанси та Кредит".
На виконання умов договору-1, відповідач у передбачені договором-1 строки за допомогою системи електронних платежів "Клієнт-Банк" звернувся до Банку із заявою про купівлю валюти від 17 грудня 2014 року № 24124 у розмірі 110.000,00 дол. США та надав платіжне доручення від 19 грудня 2014 року № 4505 про переказ купленої валюти компанії JUNAX SHARES LIMITED.
На виконання умов договору-2, відповідач у передбачені договором-2 строки за допомогою системи електронних платежів "Клієнт-Банк" звернувся до Банку із заявою № 1 про купівлю валюти від 24 квітня 2015 року у розмірі 230.000,00 дол. США та надав платіжне доручення від 24 квітня 2015 року № 116 про переказ купленої валюти компанії PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA.
Доказів про виконання Банком зазначених вище платіжних доручень МАУ матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.
Пунктом 3.6 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216, з наступними змінами та доповненнями (надалі - Положення про переказ коштів в іноземній валюті) встановлено, що уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах у порядку, передбаченому пунктом 3.7 цієї глави.
Згідно з пунктом 3.7 Положення про переказ коштів в іноземній валюті уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, якщо платник не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на статтю 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку.
Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Уповноважений банк повертає платникові платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму"), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку (пункт 3.8 Положення про переказ коштів в іноземній валюті).
Таким чином, у разі наявності передбачених законодавством підстав для відмови у виконанні платіжних доручень відповідача в іноземній валюті від 19 грудня 2014 року № 4505 та від 24 квітня 2015 року № 116, банк мав не пізніше наступного операційного дня після отримання таких доручень повернути їх МАУ із письмовим роз'ясненням причин повернення, як того вимагає чинне законодавство.
Однак, незважаючи на положення договорів РКО-1, РКО-2 та Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", платіжні доручення МАУ від 19 грудня 2014 року № 4505 та від 24 квітня 2015 року № 116 банк не виконав та мотивів такого невиконання відповідачу не повідомив.
Згідно п. 2 договору-1 у випадку несплати, часткової сплати та/або порушення строків сплати боргу (будь-якої його частини), як це передбачено пунктом 1 договору-1, МАУ позбавляється права на знижку за лізинговими платежами впродовж 2015-2019 років за угодами операційного лізингу повітряного судна у розмірі 3 750 000,00 доларів США.
Відповідно до п. 2 договору-2 у випадку несплати, часткової сплати та/або порушення строків сплати боргу (будь-якої його частини), як це передбачено пунктом 1 Договору-2, частина боргу у розмірі 2.500.000,00 доларів США не вважається такою, що прощена компанією PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA, та підлягає сплаті МАУ у повному обсязі. При цьому МАУ позбавляється права на знижку за лізинговими платежами впродовж 2015-2019 років за договорами операційного лізингу ПС у розмірі 8.750.000,00 доларів США.
Таким чином, немотивоване невиконання банком платіжних доручень МАУ від 19 грудня 2014 року № 4505 та від 24 квітня 2015 року № 116 позбавило МАУ права на прощення боргу у розмірі 2.500.000,00 доларів США та права на знижку за лізинговими платежами впродовж 2015-2019 років на загальну суму 12 500 000,00 доларів США.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається у тому числі неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Верховним Судом України в постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-741гс15 зазначено, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що банк є винним у безпідставному невиконанні платіжних доручень МАУ від 19 грудня 2014 року № 4505 та від 24 квітня 2015 року № 116. Наслідком такого невиконання стала несплата відповідачем I-го траншу платежу за договором-1 у розмірі 110.000,00 дол. США та I-го траншу платежу за договором-2 у розмірі 230.000,00 доларів США. Несплата I-их траншів платежів за договором-1 та договором-2 (незалежно від ініціювання наступних траншів платежів) призвела до позбавлення відповідача доходу у вигляді часткового прощення боргу та знижок по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років у загальному розмірі 15 (п'ятнадцять) млн. дол. США. Зазначена сума є неодержаним прибутком, на який відповідач міг розраховувати у разі належного розрахунково-касового обслуговування відповідача Банком.
Таким чином, непроведення Банком ініційованих відповідачем переказів в умовах достатності коштів на рахунках призвело до втрати МАУ права на прощення боргу у розмірі 2.500.000,00 доларів США та права на знижку по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років на загальну суму 12.500.000,00 доларів США, що свідчить про заподіяння відповідачу збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на загальну суму п'ятнадцять мільйонів доларів США та наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Банку та заподіянням відповідачу збитків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом (заявою) від 17 вересня 2015 року № 3 відповідач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до банку про відшкодування 15.000.000,00 доларів США збитків в рахунок погашення тіла кредиту за Кредитним договором у сумі 15.000.000,00 дол. США.
Доводи заявника касаційної скарги про невідповідність здійсненого відповідачем зарахування ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України та ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та правомірно відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому випадку - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів (яким, зокрема, є укладений між сторонами договір відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23 грудня 2005 року) застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Однією із передбачених Господарським кодексом України особливостей є питання припинення господарського зобов'язання зарахуванням.
Так, частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Таким чином, у відносинах між двома суб'єктами господарювання (учасниками господарських відносин) майнове зобов'язання одного з таких суб'єктів (незалежно від строків його виконання) може бути припинене зарахуванням зустрічної однорідної вимоги іншого, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При цьому для такого зарахування достатньо заяви лише однієї сторони.
З урахуванням тієї обставини, що строк виконання банком зобов'язання з відшкодування заподіяних МАУ збитків у розмірі 15 млн. дол. США не зазначений, відповідач на підставі заяви від 17 вересня 2015 року № 3 здійснив правомірне зарахування вимоги до Банку про відшкодування збитків, строк якої не зазначений, в рахунок погашення зобов'язання перед Банком зі сплати рівнозначної суми кредитних коштів за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23 грудня 2005 року. Таким чином, у відповідності до положень ч. 3 ст. 203 господарського кодексу України, зобов'язання МАУ з повернення Банку кредитних коштів за Кредитним договором в сумі 15.000.000,00 (п'ятнадцять мільйонів) доларів США є припиненими.
Необґрунтованими є доводи позивача про неоднорідність зарахованих відповідачем вимог з огляду на наступне.
Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 914/2492/14 зазначив, що допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо). При цьому вимоги, що випливають з різних підстав та зараховуються, повинні мати предметну однорідність, наприклад, бути грошовими.
Пленум Верховного Суду України (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08 червня 2007 року № 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів") зазначив, що вимоги, які витікають з векселя, є грошовими. Отже, для їх зарахування необхідно, щоб зобов'язання, які при цьому припиняються, також були грошовими, тобто щоб зустрічна вексельна та основна цивільна вимоги мали предметну однорідність.
Враховуючи, що зараховані МАУ вимоги проти вимог Банку є однорідними (грошовими), твердження Банку про невідповідність такого зарахування приписам ст. 601 Цивільного кодексу України є помилковим та правомірно відхилено судами попередніх інстанцій.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 16 липня 2015 року № 629-VIII, не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п. 4 ч. 5 ст. 36), в редакції Закону України від 16 липня 2015 року № 629-VIII, встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та запроваджено тимчасову адміністрацію в Банку з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно.
Враховуючи, що тимчасова адміністрація у Банку запроваджена з 18 вересня 2015 року, обмеження, встановлені п. 4 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не поширюються на зарахування зустрічних однорідних вимог, що здійснені до 18 вересня 2015 року. Чинне законодавство не пов'язує дату здійснення зарахування з моментом отримання заяви про зарахування іншою стороною, адже для зарахування достатньо лише самої заяви сторони.
З огляду на викладене, здійснене відповідачем зарахування зустрічної вимоги до банку на підставі заяви від 17 вересня 2015 року № 3 положенням ст. 602 Цивільного кодексу України та ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не суперечить.
Позивачем доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів, не надано, за таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У своїй касаційній скарзі позивач зазначає про неправомірну відмову суду першої інстанції в прийнятті заяви Банку про зміну підстав позову та не дослідження обставин прострочення виконання Відповідачем кредитного договору. Судом апеляційної інстанції досліджувались вищезазначені доводи банку та було встановлено, що 23 червня 2016 року подано до суду заяву від № 3-131100/8028 про зміну підстав позову, в якій Банк просив стягнути з МАУ прострочену заборгованість за кредитним договором зі сплати частини основного боргу, процентів та пені на загальну суму 741.451.045,84 грн. з урахуванням наявності обставин прострочення Відповідачем повернення кредиту. На думку Банку, відмова суду у прийнятті зазначеної заяви до розгляду свідчить про порушення судом вимог ч. 4 ст. 22. ст. 32, ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України, оскільки заявою від 23 червня 2016 року банк предмету позову не змінював.
Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
У п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач нє відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2015 року до суду Банком подано позов про дострокове стягнення усієї заборгованості за Кредитним договором з МАУ.
Таким чином, предметом заявленого Банком позову (матеріально-правовою вимогою Банку до МАУ) є вимога про дострокове стягнення кредитних коштів (у тому числі тих, строк повернення яких не настав).
Необхідність дострокового повернення кредитних коштів обґрунтовувалась Банком там, що МАУ порушила передбачені Кредитним договором зобов'язання щодо зарахування/перерахування щомісячної валютної виручки від своєї діяльності на рахунки в Банку. Опис зазначених порушень та вимоги про дострокове повернення кредиту містяться в листах Банку від 24 грудня 2014 року № 11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року № 11-071.332/298, що направлялись на адресу МАУ.
Відтак, підставою заявленого Банком позову є неналежне зарахування МАУ валютної виручки на свої банківські рахунки, відкриті у Банку.
Згідно з доводами Банку, заявою від 23 червня 2016 року № 3-131100/8028, що була подана до суду до початку розгляду справи по суті, Банк змінив виключно підставу позову - замість порушення МАУ зобов'язань із перерахування валютної виручки. Банк послався на порушення відповідачем строків сплати основного боргу та відсотків за Кредитним договором. Предмет позову, за твердженням Банку, при цьому абсолютно не змінився. Як і в первісному позові, так і заяві від 23 червня 2016 року, матеріально-правовою вимогою Банку до МАУ є ніби-то стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України в пункті 3.12 постанови від 26 грудня 2011 року № 18, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Первісною вимогою Банку до МАУ було дострокове повернення усієї заборгованості за кредитним договором (як простроченої, так і тієї, строк повернення якої на момент заявлення вимоги не настав).
Заявою від 23 червня 2016 року Банк первісну вимогу змінив та просив суд стягнути з МАУ прострочену поточну заборгованість за Кредитним договором, тим самим відмовившись від первісно заявленої вимоги про дострокове стягнення усієї суми кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що одночасно із зміною підстав позову, що Банком не заперечується, позивач заявою від 23 червня 2016 року змінив і предмет позову, що суперечить приписам ч. 4 ст. 22 ГПК України та стало причиною для відмови суду у прийнятті даної заяви до розгляду. Правомірність відмови суду у прийнятті заяви Банку від 23 червня 2016 року до розгляду підтверджується п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26грудня 2011 року № 18 та спростовує доводи Банку про незаконність дій судів попередніх інстанцій в цій частині.
Посилання ж Банку на порушення судом положень ст. 32, ч. 1 ст. 43. ст. 84 ГПК України є безпідставними.
Враховуючи, що підставами для дострокового повернення МАУ кредитних коштів у даній справі Банком визначено саме ті, що зазначені в Листах, преюдиціальність встановлених судовими рішеннями у справі № 910/19609/15 обставин щодо необґрунтованості викладених в листах тверджень про порушення МАУ зобов'язань із перерахування виручки на рахунки в Банку, абсолютно правомірно покладена судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовлено повністю.
Щодо не дослідження судом обставин укладання та виконання договорів про врегулювання, збитки у вигляді упущеної вигоди за якими визнані судом зарахованими колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з доводами Банку, ним 24 червня 2016 року заявлено до суду клопотання про витребування доказів обставин укладення, виконання договорів про врегулювання, збитки у вигляді упущеної вигоди за якими були визнані судом зарахованими на суму 15 мільйонів доларів США. Необхідність у витребуванні даних доказів Банк пояснює тим, що обставини укладання та виконання таких договорів є сумнівними і потребують перевірки (договори складені з нерезидентами українською мовою, регулюються законодавством України та в порушення вимог статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та п. 1.1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мінекономіки України від 06 вересня 2001 року № 201, не містять вказівку на місце їх укладання). Відмовивши у задоволенні клопотань Банку про витребування доказів, суд, на думку Банку, порушив вимоги ст. 43, ст. 32, ст. 38, ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Вищезазначені клопотання Банку відхилені з огляду на наступне.
Статтею 38 ГПК України встановлено, що сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено обставини, що перешкоджають наданню доказу, та обставини, які може підтвердити цей доказ.
Клопотання позивача про витребування доказів не містять обґрунтування неможливості самостійного надання таких доказів позивачем. Таких обґрунтувань не було надано Позивачем і під час розгляду справи.
Докази, витребувати які Позивач просив суд, мали б, на думку позивача, підтвердити обставини укладання та виконання договору про врегулювання від 15 грудня 2014 року, що укладений між МАУ та кіпрською компанією, та договору про врегулювання від 22 квітня 2015 року, що укладений між МАУ та португальською компанією.
У матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії зазначених договорів, які підписані уповноваженими представниками сторін.
Згідно з пунктом 4 кожного із договорів про врегулювання, дані договори регулюються відповідно до законодавства України.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, у відповідності до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договори про врегулювання у судовому порядку не оспорені та не є нікчемними, а отже факт їх укладення та правомірність підтверджуються власне самими договорами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Укладення договорів про врегулювання з нерезидентами українською мовою та підпорядкування договорів українському законодавству є правомірним та відповідає встановленому ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" принципу автономії волі.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", що застосовується до питань, які виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Таким чином, твердження Банку про сумнівний характер договорів про врегулювання з огляду на українську мову викладення та застосовуване українське право, є безпідставними.
Посилання ж банку на порушення статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та п. 1.1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мінекономіки України від 06 вересня 2001 року № 201, через відсутність в договорах про врегулювання вказівки на місце їх укладення, не заслуговує на увагу, оскільки зазначена стаття жодних вимог до необхідності зазначення у зовнішньоекономічних договорах місця їх укладення не містить.
Враховуючи, що місце укладення не є істотною умовою договору згідно з чинним законодавством України, а усі істотні умови договорів про врегулювання погоджені сторонами, твердження апелянта про невідповідність змісту таких договорів чинному законодавству є безпідставними.
Доводи заявника касаційної скарги про порушення судом положень ст. 41 ГПК України про не призначення у справі судово-економічної експертизи щодо наявності збитків МАУ за договорами з лізингодавцями-нерезидентами є безпідставними з огляду на наступне.
24 червня 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про призначення у справі судово-економічної експертизи щодо наявності збитків МАУ за договорами з лізингодавцями-нерезидентами у розмірі 15 млн. дол. США. Аналогічне клопотання було подано також і суду апеляційної інстанції.
Банк вважає, що документи щодо взаємовідносин МАУ з лізингодавцями-нерезидентами у Банку відсутні; специфіка та складність доказування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору у справі, - наявності або відсутності збитків у вигляді упущеної вигоди за договорами з лізингодавцями-нерезидентами, завданих внаслідок порушення Банком умов договору на розрахунково-касове обслуговування та неналежного виконання платіжних доручень, враховуючи їх значний розмір - 15,0 мільйонів доларів США, потребує спеціальних знань експерта.
Вищенаведені доводи Банку не є достатнім свідченням необхідності спеціальних знань для оцінки заподіяних МАУ збитків.
Так, з метою підтвердження факту та розміру заподіяних Відповідачу збитків, Відповідач надав суду першої інстанції належним чином засвідчені копії договорів з лізингодавцями-нерезидентами від 15 грудня 2014 року та від 22 квітня 2015 року, своєчасне проведення платежів за якими Банком гарантувало отримання Відповідачем знижок за лізинговими платежами у загальному розмірі 12.500.000,00 доларів США та прощення лізингодавцями боргу у сумі 2.500.000,00 доларів США. Також Відповідачем були надані суду копії поданих за допомогою системи "Клієнт-Банк" платіжних доручень від 19 грудня 2014 року № 4505 та від 24 квітня 2015 року № 116, безпідставне невиконання яких Банком позбавило Відповідача права на знижки та прощення боргу у загальному розмірі 15 млн. дол. США.
Суд апеляційної інстанції встановив, що з зазначеними документами представники Банку ознайомилися 22 червня 2016 року. При цьому, про заподіяння Відповідачу збитків у розмірі 15 млн. дол. США Банку було відомо ще у вересні 2015 року, коли Відповідач надіслав Банку заяву про зарахування зазначених вимог проти рівнозначних вимог Банку щодо повернення МАУ кредитних коштів (факт отримання такої заяви Банком не заперечується).
З огляду на викладене, доводи Банку про відсутність у нього документів щодо взаємовідносин МАУ з лізингодавцями-нерезидентами є безпідставними та спростовуються фактичними обставинами справи.
Посилання Банку на значний розмір заподіяних МАУ збитків не свідчить, що дослідження таких збитків потребує спеціальних знань.
Для визначення розміру збитків достатньо здійснити нескладну математичну операцію зі додавання сум не отриманих МАУ знижок та прощення боргу за договорами від 15 грудня 2014 року та від 22 квітня 2015 року.
Правова оцінка дій Банку, що призвели до заподіяння МАУ збитків, не може бути об'єктом експертного дослідження, адже як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у п. 2 постанови від 23 березня 2012 року № 4 з наступними змінами та доповненнями, неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Таким чином, жодних підстав для призначення судово-економічної експертизи у справі не вбачається.
Стосовно доводів позивача про невідповідність висновків суду про завдання банком збитків позивачу у вигляді упущеної (втраченої) вигоди фактичним обставинам справи, вимогам ст. 22, ч.4 ст.623 ЦК України, ч.2 ст.224 ГК України та встановленим НБУ правилам купівлі іноземної валюти необхідно зазначити наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження наявності договірних відносин між відповідачем та лізингодавцями-нерезидентами, розрахунки за лізинговими договорами з якими здійснювались в іноземній валюті, придбати яку для погашення заборгованості за зазначеними договорами відповідач міг лише через позивача, що спростовує доводи банку про не доведення відповідачем неможливості здійснити лізингові платежі через інші фінансові установи.
Реальність отримання відповідачем знижок та прощення боргу за договором-1 та договором-2 у загальному розмірі 15 млн. дол. США підтверджується змістом (пунктами) даних договорів, що спростовує твердження банку про абстрактний характер заподіяння відповідачу збитків у вигляді упущеної вигоди.
Позивачем не доведено факт неотримання ним поданих відповідачем платіжних доручень, а навпаки, відповідач надав суду роздруківки зазначених доручень із системи електронних платежів "Клієнт-Банк", які використовувалася сторонами згідно додаткової угоди від 23 червня 2005 року до договору РКО-1.
Твердження позивача про неможливість виконання платіжного доручення МАУ від 24 квітня 2015 року №116 у зв'язку з відсутністю на рахунках МАУ валюти та ненадання банку інформації про загальну суму коштів в іноземній валюті, що розміщені на поточних та депозитних рахунках МАУ в уповноважених банках (або їх відсутність) є безпідставними і не підтверджуються жодними доказами.
Непроведення Банком ініційованих Відповідачем переказів в умовах достатності коштів на рахунках призвело до втрати МАУ права на прощення боргу у розмірі 2.500.000,00 доларів США та права на знижку за лізинговими платежам впродовж 2015-2019 років на суму 12.500.000,00 доларів США, що свідчить про заподіяння Відповідачу збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на загальну суму п'ятнадцять мільйонів доларів США та наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Банку та заподіянням Відповідачу збитків.
Доводи позивача (заявника касаційної скарги) про не пов'язаність зазначеного в заявах МАУ про купівлю валюти від 17 грудня 2014 року № 24124 та від 24 квітня 2015 року № 1 призначення платежу із Договором-1 та Договором-2 безпідставні з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 Договору-1 та п. 1 Договору-2 під час погашення боргу згідно з п. 1 договору значення мають лише сума та строки погашення. Відповідач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу окремого повітряного судна, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.
Тобто, згідно з умовами Договору-1 та Договору-2. Відповідач повинен погасити визначену договорами заборгованість за лізинговими платежам перед компаніями Джунакс та Пенілейн із самостійним визначенням того, за який конкретно період, у якому розмірі та за яким договором лізингу він таку заборгованість погашає.
На виконання Договору-1, Відповідач звернувся до Банку із заявою від 17 грудня 2014 року № 24124 про купівлю валюти на суму 110 000,00 доларів США та надав Банку платіжне доручення від 19 грудня 2014 року № 4505 про переказ купленої валюти компанії Джунакс.
На виконання Договору-2, Відповідач звернувся до Банку із заявою від 24 квітня 2015 року № 1 про купівлю валюти на суму 230 000,00 доларів США та надав Банку платіжне доручення від 24 квітня 2015 року № 116 про переказ купленої валюти компанії Пенілейн.
Судами встановлено, що заяви МАУ про купівлю валюти від 17грудня 2014 року № 24124 та від 24 квітня 2015 року № 1, 110.000,00 дол. США та 230.000,00 дол. США відповідно мали бути куплені Банком та переказані компаніям Джунакс та Пенілейн для погашення лізингової заборгованості за договорами операційного лізингу окремих повітряних суден.
Тобто, Відповідач ініціював купівлю та переказ іноземної валюти компаніям Джунакс та Пенілейн у якості погашення заборгованості за лізинговими платежам, що повною мірою відповідає положенням пункту 1 Договору-1 та п. 1 Договору-2 як в частині суми та строків оплати, так і щодо призначення платежу.
За таких обставин, твердження Банку про відсутність зв'язку між ініційованими МАУ платежами та Договором-1 і Договором-2 є безпідставними та суперечать фактичним обставинам справи.
Доводи заявника касаційної скарги про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність заяв МАУ від 26 серпня 2015 року № 01.3.1-10/165 та від 17 вересня 2015 року №№ 1, 2 і 3 про зарахування вимог є безпідставним та суперечить чинному законодавству, адже зараховані Відповідачем вимоги не є однорідними (правова природа кредитних зобов'язань та вимог про відшкодування збитків, пені та 3% річних є різною) та виражені в різних валютах спростовуються наступним.
Питання зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв МАУ від 26 серпня 2015 року № 01.3.1-10/165 та від 17 вересня 2015 року №№ 1, 2 господарськими судами в межах даної справи не досліджувалось. Законність даних зарахувань встановлена рішеннями господарських судів у справах № 910/22500/15 та № 910/216/15-г, що набрали законної сили та є преюдиціальними під час вирішення даної справи.
Відтак, усі та будь-які твердження Банку про незаконність заяв МАУ від 26 серпня 2015 року № 01.3.1-10/165 та від 17 вересня 2015 року №№ 1, 2 на увагу не заслуговують, оскільки спростовані судовими рішеннями у справах № 910/22500/15 та № 910/216/15-г, та під час вирішення даної справи судом не досліджувались.
Що ж стосується заяви МАУ від 17 вересня 2015 року № 3, яка оцінювалась судом в межах даної справи, то даною заявою, попри твердження Банку, жодних зустрічних вимог, що б були визначені в різних валютах та/або стосувалися сплати пені. 3% річних, не зараховувалося.
Здійснене Відповідачем зарахування є правомірним, адже полягає у припиненні однорідних (грошових) зобов'язань, що свідчить про законність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.
Щодо доводів заявника про ненастання строків виконання зобов'язань за вимогами, зарахованими Відповідачем колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що виходячи з положень ч. 3 ст.203 ГК України у відносинах між суб'єктами господарювання (встановлена ГК України особливість) припинити господарське зобов'язання зарахуванням за ініціативою однієї сторони можливо і за рахунок зустрічної вимоги такої сторони, строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При цьому настання строку виконання іншої вимоги, що припиняється зарахуванням, не вимагається.
З огляду на те, що ані положеннями укладених між МАУ та Банком договорів, ані нормами чинного законодавства не встановлено строків для відшкодування заподіяних учаснику господарських відносин збитків, Відповідачем 17 вересня 2015 року абсолютно правомірно відповідно до приписів ч. 3 ст. 203 ГК України здійснено зарахування вимоги до Банку про відшкодування збитків, строк якої не зазначений, в рахунок припинення зобов'язання перед Банком зі сплати рівнозначної суми кредитних коштів.
Крім того, листами від 24 грудня 2014 року № 11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року № 11-071332/298 Банк звернувся до МАУ з вимогою достроково повернути отримані за Кредитним договором кошти та в липні 2015 року подав до господарського суду міста Києва позов про їх примусове стягнення, що свідчить про наявність у Банку позиції про настання строку виконання Відповідачем кредитних зобов'язань.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23 вересня 2015 року у справі № 910/19609/15 визнано відсутнім у Банку право вимагати від МАУ дострокового повернення кредитних коштів на підставах, зазначених у листах Банку від 24 грудня 2014 року № 11-071332/18894 та від 13 січня 2015 року № 11-071332/298.
Тобто рішення суду, на яке посилається Банк, було прийняте та набрало законної сили після здійсненого 17 вересня 2015 року зарахування зустрічних вимог Відповідачем.
Враховуючи ж те, що вимога Відповідача до Банку про відшкодування збитків була заявлена до зарахування в силу положень ч. 3 ст. 203 ГК України, як така, строк виконання якої не встановлений, а в період зарахування рішення у справі № 910/19609/15 прийняте не було, здійснене Відповідачем 17 вересня 2015 року зарахування в частині припинення кредитних зобов'язань Відповідача перед Банком є правомірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Щодо невідповідності висновку судів першої та апеляційної інстанцій про зарахування Відповідачем зустрічних вимог до Банку у розмірі 15 000 000,00 доларів США приписам п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та н. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що тимчасова адміністрація у Банку була запроваджена з 18 вересня 2015 року, обмеження, встановлені п. 4-1 ч. 1 ст. 602 ЦК України та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не поширюються на зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку, що здійснені до 18 вересня 2015 року.
Посилання Банку на те, що заяву про зарахування від 17 вересня 2015 року № 3 Банк отримав лише 22 вересня 2015 року (тобто після запровадження у Банку тимчасової адміністрації) жодного значення для вирішення питання про дату здійснення зарахування не має.
Враховуючи, що матеріали справи містять і заяву МАУ від 17 вересня 2015 року № 3 про зарахування зустрічних вимог, і докази її надіслання Позивачу 17 вересня 2015 року, то доводи Банку про отримання такої заяви після 18 вересня 2015 року не спростовують ані висновків суду першої інстанції про правомірність здійсненого Відповідачем зарахування, ані самого факту здійснення такого зарахування 17 вересня 2015 року, тобто до запровадження у Банку тимчасової адміністрації.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" Валенюк В.С. залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/19608/15 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді О. А. Кролевець
С. С. Самусенко
