Справа № 297/628/16-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2016 року м. Берегово
Берегівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого Драб В. І., при секретарі Гарані О. А., за участю позивачки ОСОБА_1, її представника за договором адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_5, перекладача ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА _1 звернулася до Берегівського районного суду з позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до заяви про зміну предмета позова, позовні вимоги мотивовані тим, що 15 лютого 2014 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565 (далі – оспорюваний договір дарування), позивачка нібито подарувала належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Фюзеш, 60 (далі – спірний будинок), відповідачу.
Про це їй стало відомо наприкінці вересня 2015 року, коли до неї прийшов її далекий родич ОСОБА_7, який у її присутності почав все перевертати в будинку в пошуках грошей та коштовностей. Внаслідок цього між ними виникла сварка, в ході якої останній заявив їй, що вона вже не є власником вказаного будинку – такий належить його сину – ОСОБА_3.
Вона не могла повірити в почуте, однак це виявилося правдою.
Вищевказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 13 листопада 2015 року № 47558244.
Яким чином її будинок перейшов у власність відповідача, позивачці невідомо. Вона його не дарувала відповідачу і ніколи навіть не мала такого наміру, у приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 вона ніколи не була і ніяких договорів, спрямованих на відчуження свого будинку, не укладала. Припускає, що батько відповідача – ОСОБА_7 якимось чином підсунув їй оспорюваний договір дарування під виглядом якогось іншого документа і вона підписала його. Це пояснює, чому напередодні останній викрав у неї правовстановлюючі документи на спірний будинок.
В тому, що ОСОБА_7 здатен на подібний вчинок, вона не сумнівається, оскільки добре знає останнього. Він раніше вже обкрадав її (тоді він вкрав 1 700 гривень та 400 доларів США).
Вважає, що оспорюваний договір дарування є недійсним з наступних підстав.
Приватним нотаріусом Берегівського районногонотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 при оформлені і посвідченні оспорюваного договору дарування було порушений порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки вона була фактично позбавлена можливості знати та розуміти зміст вказаного договору через те, що не володіє українською мовою, на якій було складено оспорюваний договір дарування.
У даному випадку, волевиявлення позивачки не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки не мала наміру дарувати свій будинок відповідачу.
Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у ньому, пояснила, що до недавнього часу не знала, що будинок було продано. Сама вона будинок не відчужувала, у 2014 році у нотаріуса ОСОБА_5 не була, взагалі її не впізнає. Вона навчалася в угорській школі, спілкується тільки угорською, українською не володіє. ОСОБА_3 – для неї ніхто, зокрема, не родич.
Представник позивачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у ньому, підтвердив, що його довірителька українською мовою не володіє, а позовну заяву підписала, так як довіряє йому, він здійснював усний переклад документів, що вона підписувала; у кримінальному процесі перекладач не залучався, перекладав також він. ОСОБА_1 жодного документа щодо відчуження будинку не підписувала та не мала наміру підписати, можливо, його їй «підсунули» та вона підписала, не розуміючи, що підписує. Разом з тим, нотаріусом при посвідченні відповідного договору дарування порушено вимоги ЗУ «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме, позивачці ОСОБА_1 нотаріусом не здійснено ні письмового, ні усного перекладу договору; про це повинна бути відповідна відмітка у договорі чи іншому документі, який посвідчується нотаріально, зокрема, відповідна відмітка наявна у довіреності, посвідченій нотаріусом Овдійчук у 2015 році. Його довірителька про наявність оспорюваного договору дарування дізналася у вересні 2015 року. У клопотанні про застосування строку позовної давності слід відмовити, адже у даному випадку не застосовується 1-річний строк позовної давності, так як правочин вчинено під впливом обману.
Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, пояснивши, що позивачка володіє українською мовою, і це саме вона укладала оспорюваний договір дарування житлового будинку, ОСОБА_3 – це її далекий родич. Вони погодили умови такого договору та позивачка чітко розуміла, що підписує та укладає. Просив також відмовити у позові внаслідок спливу 1-річного строку позовної давності щодо оспорювання договору дарування. Додав також, що позивачка володіє українською мовою, адже підписала відповідну позовну заяву, а також у міліції була без перекладача.
Відповідач - приватний нотаріус ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, зазначивши, що не відповідають дійсності твердження позивачки щодо того, що вона не була у її нотаріальній конторі, так як вона підписалася у реєстрі вчинених нотаріальних дій, у конторі є 2 помічники, які її бачили та при потребі можуть це підтвердити. Вона спитала позивачку, чи та володіє українською мовою і чи їй не потрібно перекладача, на що та відповіла, що державною мовою володіє і перекладач не потрібен. Також це встановила у процесі спілкування з нею. Зазначила, що незрозуміло тоді, яким чином позивачка підписала позов, не володіючи українською мовою.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи всі обставини, що мають істотне значення по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексуУкраїни, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Аналіз змісту положення частини першої статті 203 ЦК України вказує на те, що зміст правочину не повинен порушувати положень як законів, так і інших нормативно-правових актів, прийнятих на основі Конституції України.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування) мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України «Про засади державної мовної політики», згідно з якою нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє.
Пунктом 10 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерстваюстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування), визначено, що якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування) нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Главою 6 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування), визначено, що нотаріус зобов’язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов’язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Виходячи з всього вищенаведеного, можна дійти висновку, що приватним нотаріусом Берегівського районногонотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 при оформлені і посвідченні оспорюваного договору дарування було порушений порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки позивачка була фактично позбавлена можливості знати та розуміти зміст вказаного договору через те, що вона не володіє українською мовою, на якій було складено оспорюваний договір дарування.
У даному випадку, її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона не мала наміру дарувати свій будинок відповідачу.
Таким чином, приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 були порушені вимоги статей 15, 44 Закону України «Про нотаріат», статті 16 Закону України «Про засади державної мовної політики», глави 6, пункту 10 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Пленум Верховного Суду України в пункті 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Статтею 216 ЦК України визначено правові наслідки недійсності правочину – недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Оскільки оспорюваним договором дарування було порушено право позивачки на володіння, користування та розпорядження своїм майном – спірним будинком і це майно вибуло з її володіння не з її волі, таке майно має бути повернуте їй.
Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Як було роз'яснено в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (частина четверта статті 13); захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких визнання правочину недійсним та припинення правовідношення.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Стаття 321 ЦК України закріплює принцип непорушності права власності, вказуючи, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Також, представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 44), яка підтримана ним у судовому засіданні, у якій просить застосувати 1-річний строк позовної давності, який має своїм наслідком відмову у позові. Заяву мотивує тим, що посилання позивачки на те, що вона нібито дізналася про оспорюваний договір наприкінці вересня 2015 року, коли до неї прийшов відповідач, є безпідставним, так як дана обставина нічим не підтверджена.
Так, згідно п. 5 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, підстава позову коротко зводиться до того, що позивачка не мала наміру щодо відчуження житлового будинку, у нотаріальній конторі не була, а тому у момент укладення оспорюваного договору дарування (15 лютого 2014 року) об’єктивно не знала про його існування, а тому цілком імовірно, що про його існування вона дізналася у вересні 2015 року, після візиту батька відповідача ОСОБА_3 Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася ... про порушення свого права. І тому у такому клопотанні про застосування позовної давності слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків звільнення від доказування.
Так, відповідачами та представником відповідача жодними належними та допустимими доказами не доведено їх посилання на те, що позивачка ОСОБА_1 володіє українською мовою.
За таких обставин, вважаємо доведеним те, що вона дійсно українською мовою не володіє, а тому не могла розуміти змісту підписаного нею договору дарування житлового будинку, і тому за вищезазначених обставин такий є договором, вчиненим під впливом обману і тому підлягає визнанню недійсним із застосуванням всіх юридичних наслідків. Слід також визнати незаконними дії приватного нотаріуса ОСОБА_5 щодо посвідчення такого договору.
На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 15, 44 Закону України «Про нотаріат», статті 16 Закону України «Про засади державної мовної політики», глави 6, пункту 10 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, статей 15, 16, 203, 215, 317, 319, 321, 387 Цивільного кодексу України, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст.ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У заяві представника відповідача ОСОБА_4 про застосування позовної давності щодо вимог ОСОБА_1, - відмовити.
Змінені позовні вимоги задовольнити.
Визнати незаконними дії приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 при посвідченні договору дарування від 15 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Фюзеш, 60, від 15 лютого 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Фюзеш, 60.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2307 (дві тисячі триста сім) гривень 78 копійок.
Витребувані від Берегівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області матеріали кримінального провадження № 4201507006000003, - повернути після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Драб В. І.
