Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 297/628/16-ц

провадження № 61-21936св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук Оксана Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року в складі колегії суддів: Джуги С.Д., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. про визнання незаконними дій, визнання недійсним договору дарування, витребування майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що 15 лютого 2014 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565, вона нібито подарувала належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачу.

Про це їй стало відомо наприкінці вересня 2015 року, коли до неї прийшов її родич ОСОБА_4 , який в її присутності почав все перевертати в будинку в пошуках грошей та коштовностей.

Внаслідок цього між ними виникла сварка, під час якої останній заявив, що вона вже не є власником вказаного будинку, оскільки останній належить його сину - ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 листопада 2015 року № 47558244.

Яким чином її будинок перейшов у власність відповідача їй невідомо, вона його не дарувала відповідачу і не мала такого наміру. У приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. вона ніколи не була і ніяких договорів, спрямованих на відчуження свого будинку не укладала і не підписувала, а її підпис у договорі підроблений.

Приватним нотаріусом Мирончук О. В. при оформлені і посвідченні оспорюваного договору дарування порушено порядок вчинення нотаріальних дій і не дотримано вимоги статей 15, 44 Закону України «Про нотаріат», статті 16 Закону України «Про засади державної мовної політики» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки вона не володіє українською мовою, спілкується тільки угорською і внаслідок цього її фактично було позбавлено можливості знати та розуміти зміст вказаного договору. Їй нотаріусом не здійснено ні письмового, ні усного перекладу договору, про це повинна бути відповідна відмітка у договорі чи іншому документі, який посвідчується нотаріально.

Виходячи з наведеного, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивачка просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. при посвідченні оспорюваного договору, визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами від 15 лютого 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. та витребувати із незаконного володіння відповідача житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 03 серпня 2016 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_5 про застосування позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 відмовлено. Змінені позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконними дії приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. при посвідченні договору дарування від 15 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 15 лютого 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 вказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що приватним нотаріусом Мирончук О. В. при оформленні і посвідченні оспорюваного договору дарування порушений порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки позивачка українською мовою не володіє і не могла розуміти змісту підписаного нею договору дарування, а тому такий договір є вчиненим під впливом обману і підлягає визнанню недійсним із застосуванням всіх юридичних наслідків.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що матеріалами справи не доведено, що приватним нотаріусом Мирончук О. В. при оформленні і посвідченні оспорюваного договору дарування вчинено неправомірні дії, якими позивачка обґрунтовує заявлені вимоги і які є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору.

Твердження позивачки, що при укладенні і посвідченні оспорюваного договору вона не була у нотаріуса, її підпис у договорі є підроблений, а також, що вона не володіє українською мовою, внаслідок чого вона не розуміла зміст укладеного нею договору, не відповідають фактичним обставинам справи та повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема, тим, що до укладення оспорюваного договору, позивачка вчиняла юридично значимі дії і реалізовувала свої цивільні права, що спростовує твердження позивачки, що вона не розуміє української мови.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновок апеляційного суду про те, що факт підписання позивачкою договору купівлі-продажу від 20 вересня 1957 року підтверджує, що остання володіє українською мовою, оскільки у тексті договору не вказано, що його зміст перекладався позивачці на угорську мову, є помилковим та таким, що зроблений на підставі неправильного застосування норм матеріального права.

Чинне на момент укладення договору купівлі-продажу в 1957 році законодавство не вимагало зазначення у посвідченому правочині, що його текст перекладено на іншу мову, на відміну від чинного на час посвідчення договору дарування Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Крім того, позивачка також у силу свого віку, неграмотності та незнання української мови не могла знати, що підписує.

Висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

04 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція та висновки Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору дарування від 15 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 565, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту поданої позовної заяви та заяви від 30 червня 2016 року про зміну предмета позову вбачається, що позивачка обґрунтовує недійсність договору дарування виключно неправомірністю дій нотаріуса, у якого вона ніколи не була, оспорюваний договір не укладала і не підписувала, а її підпис у договорі підроблений, а також тим, що нотаріусом було порушений порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки вона не володіє угорською мовою і нотаріусом їй не здійснено ні письмового, ні усного перекладу договору та не зроблено на договорі відповідної відмітки.

За заявою ОСОБА_1 проводилось досудове розслідування щодо відчуження нею будинку за оспорюваним договором дарування, за наслідками якого постановою від 29 квітня 2016 року кримінальне провадження закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, на підставі статті 284 КПК України.

Вказана постанова не скасована і є чинною.

У ході проведення досудового розслідування проведені судово-почеркознавчі експертизи Закарпатським НДЕКЦ та Львівським НДЕКЦ, згідно з висновками яких від 23 березня 2016 року № 4/41 та від 21 квітня 2016 року №6/197 підписи від імені ОСОБА_1 у договорі дарування від 15 лютого 2014 року в графі «Дарувальник» та у заяві, яку надавала ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Мирончук О. В. при укладенні договору дарування, виконані ОСОБА_1 .

Як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції приватний нотаріус Мирончук О. В. заявлений позов не визнала та стверджувала, що вона при спілкуванні з позивачкою в нотаріальній конторі встановила, що остання володіє українською мовою, вона відповідала, що перекладач їй не потрібен, добре розуміє зміст договору, наслідки його укладення. Твердження позивачки щодо того, що вона не була у її нотаріальній конторі, а також, що вона не володіє українською мовою, не відповідають дійсності.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована па набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 209 ЦК України встановлено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), чинного на момент посвідчення оспорюваного договору дарування) нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії; правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Пунктом 10 глави 9 Порядку передбачено, що якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчу вальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильних висновків про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки нотаріальне посвідчення договору дарування від 15лютого 2014 року здійснено з дотриманням положень нормативно-правових актів, зокрема Закону України «Про нотаріат» та Порядку.

Докази, які містяться в матеріалах справи, не підтверджують доводи позивачки про те, що вона не розуміла на момент посвідчення договору дарування українську мову, а тому нотаріус встановивши, що позивачка володіє українською мовою, добре розуміє зміст та наслідки укладеного нею правочину, правомірно посвідчила оспорюваний договір у межах наданих їй повноважень.

Крім того, висновками експертиз, які були проведені в межах досудового розслідування, підтверджено, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорі дарування від 15 лютого 2014 року в графі «Дарувальник» та у заяві, яку надавала ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Мирончук О. В. при укладенні договору дарування, виконані ОСОБА_1 .

Тобто доводи позивачки, що вона не була у нотаріуса та не підписувала оспорюваний договір, спростовуються вказаними доказами, а тому не заслуговують на увагу.

При цьому, як підтверджується матеріалами кримінального провадження, під час проведення досудового розслідування, жодного разу не було залучено до участі в справі перекладача, відсутні також і заяви позивача про необхідність його залучення, а всі заяви та розписки від імені позивачки написані українською мовою.

Посилання заявника на те, що позивачка в силу свого віку, неграмотності та незнання української мови не могла знати, що підписує, не заслуговує на увагу, оскільки підставою пред`явлення вказаного позову, з урахуванням заяви про зміни предмета позову, є неправомірні дії нотаріуса при посвідчення договору дарування, при цьому позивачка не посилалася на те, що вона уклала оспорюваний договір дарування під впливом обману зі сторони обдарованого, або помилки, що вона вважала, що укладає іншій договір, ніж договір дарування належного їй будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не заслуговують на увагу, оскільки тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін.

Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська