ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2016
Справа №910/30818/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом
Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України
до про
1. Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»; 2. Батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим визнання недійсним договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року
Представники :
від Прокуратури: Пономарьов А.О. (представник за посвідченням);
від Позивача: Пташнік М.М. (представник за довіреністю);
від Відповідача - 1: Самусь О.В. (представник за довіреністю);
від Відповідача - 2: не з'явились;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Перший заступник прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (надалі також - «Відповідач - 1») та Батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання недійсним договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 28.02.2014 року між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (Санаторій) та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (Користувач) було укладено Договір на проживання та харчування №2, відповідно до умов якого Санаторій надає (в тимчасове користування) Користувачу згідно його заявки вільні житлові кімнати в санаторії для проживання співробітників батальйону під час службового відрядження з метою надання практичної допомоги в охороні громадського порядку на території м. Києва в кількості 150 осіб на період з 08 лютого по 21 лютого 2014 року (Наказ ГУМВС України в АР Крим №41 від 06.02.2014). Як зазначив Прокурор, вказаний договір є недійсним, оскільки укладений з порушенням ч.1 ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 12, 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що діяв на момент укладення спірного договору, так як сума наданих послуг за даним договором складає 602 400 грн. 00 коп., що перевищує 100 000 гривень, тобто встановлену законом суму вартості предмета закупівлі. Зазначає, що в даному випадку у органів внутрішніх справ виникає обов'язок проведення процедури державної закупівлі в порядку, передбаченому Законом України «Про здійснення державних закупівель» на час виникнення правовідносин. Таким чином, просить Суд визнати недійсним з моменту укладення Договір на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року, укладений між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.12.2015 р. порушено провадження у справі № 910/30818/15, судове засідання призначено на 16.12.2015 р.
16.12.2015 року в судове засідання з'явився представник прокуратури. Інші представники в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2015 року не виконали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 року відкладено розгляд справи на 13.01.2016 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.
13.01.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог та документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2015 року.
13.01.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2015 року.
13.01.2016 року в судове засідання з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2015 року не виконав.
В судовому засіданні представник прокуратури подав довідку про відсутність аналогічного спору на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2015 року.
Суд , ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Прокуратуру:
- надати письмові пояснення з посиланням на належні докази та норми чинного законодавства України щодо визначення позивачем по справі саме Міністерство внутрішніх справ України;
- надати письмові пояснення з посиланням на належні докази щодо того, які права та законні інтереси Міністерства внутрішніх справ України були порушені.
Крім того, в судовому засіданні представник прокуратури подав клопотання про продовження строків розгляду спору на 15 днів.
Суд , відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника прокуратури про продовження строків розгляду спору, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2016 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 10.02.2016 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача-2 в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.
01.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Прокуратури надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.
09.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Прокуратури надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду
В судовому засіданні 10 лютого 2016 року Прокурор та представник Позивача надали усні пояснення по суті позову, якими підтримали позовні вимоги та доводи позовної заяви, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача - 1 подав додаткові письмові пояснення по суті спору, а також заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. В судове засідання представник Відповідача - 2 про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно із листом Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 04.04.2014 року за № 33-20-606 тимчасово призупинено приймання до пересилання поштових відправлень, адресованих одержувачам населених пунктів АР Крим та м. Севастополь.
Відповідно до п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 05.06.2014 року № 01-06/745/2014, учасник судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за умов, зазначених у підпунктах 1 - 4 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (у редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 N 01-06/2052/14). Якщо господарським судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого судового рішення з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 104 або пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК.
Згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. № 01-06/2052/14, за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.
Суд зазначає, що на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" у мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/) знаходиться інформація про те, що розгляд справи № 910/30818/15 за позовом Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року відбудеться 10.02.2016 р. Крім того, ухвала про порушення провадження у справі від 07.12.2015 р. та ухвали про відкладення розгляду справи від 16.12.2015 р., 13.01.2016 р. знаходяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим та загальним відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень".
Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач - 2 про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Приймаючи до уваги, що Відповідач - 2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача - 2 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 10 лютого 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
28.02.2014 року між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (Санаторій) та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (Користувач) було укладено Договір на проживання та харчування №2, відповідно до умов якого Санаторій надає (в тимчасове користування) Користувачу згідно його заявки вільні житлові кімнати в санаторії для проживання співробітників батальйону під час службового відрядження з метою надання практичної допомоги в охороні громадського порядку на території м. Києва в кількості 150 осіб на період з 08 лютого по 21 лютого 2014 року (Наказ ГУМВС України в АР Крим №41 від 06.02.2014).
Згідно з п. 2.3 Договору загальна сума договору складає 602 400,00 грн., з ПДВ.
У п.5.1 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31 грудня 2014 року, але в будь - якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до положень п.3 ст. 631 ЦК України розповсюджується на відносини, що складаються з 08.02.2014 р.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року Санаторій надав послуги проживання з урахуванням харчування, а Користувач в свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується Актом надання послуг №119 від 28.02.2014 року на суму в розмірі 602 000 грн. 00 коп.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року у справі №911/1807/15 стягнуто з Батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на користь Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 602 400 грн. 00 коп.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Прокурор зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки укладений з порушенням ч.1 ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 12, 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що діяв на момент укладення спірного договору, так як сума наданих послуг за даним договором складає 602 400 грн. 00 коп., що перевищує 100 000 гривень, тобто встановлену законом суму вартості предмета закупівлі. Зазначає, що в даному випадку у органів внутрішніх справ виникає обов'язок проведення процедури державної закупівлі в порядку, передбаченому Законом України «Про здійснення державних закупівель» на час виникнення правовідносин. Таким чином, просить Суд визнати недійсним з моменту укладення Договір на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року, укладений між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно , за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 28.02.2014 року між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (Санаторій) та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (Користувач) було укладено Договір на проживання та харчування №2, відповідно до умов якого Санаторій надає (в тимчасове користування) Користувачу згідно його заявки вільні житлові кімнати в санаторії для проживання співробітників батальйону під час службового відрядження з метою надання практичної допомоги в охороні громадського порядку на території м. Києва в кількості 150 осіб на період з 08 лютого по 21 лютого 2014 року (Наказ ГУМВС України в АР Крим №41 від 06.02.2014).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки сума наданих послуг за даним договором складає 602 400 грн. 00 коп., що перевищує 100 000 гривень, тобто встановлену законом суму вартості предмета закупівлі, а тому в даному випадку у органів внутрішніх справ виникає обов'язок проведення процедури державної закупівлі в порядку, передбаченому Законом України «Про здійснення державних закупівель» на час виникнення правовідносин.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частиною першою зазначеної статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Наказом Міністерства внутрішніх справ №1011 від 24.10.2013 року затверджено Положення про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут" (чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін), який відповідно до частини першої статті 7 Закону України „Про міліцію" спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут" (далі - підрозділ) є підрозділом міліції особливого призначення, який належить до структури міліції громадської безпеки та є структурним підрозділом головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - ГУМВС, УМВС).
Пунктом 1.7 Наказу визначено, що фінансування і матеріально-технічне забезпечення підрозділу здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Батальйон міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим в спірних правовідносинах виступає як окремий суб'єкт господарювання, проте утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Враховуючи те, що фінансування Батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим здійснювалось за рахунок державних коштів, а тому на спірні правовідносини розповсюджувалась дія Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Закон України «Про здійснення державних закупівель» № 2289-VI від 01.06.2010 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів.
Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом;
державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ), кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями.
Згідно з п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону підприємства - підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).
Згідно з п.п. 23, 24 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренду), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, які закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, на участь в якій учасниками подаються пропозиції конкурсних торгів (кваліфікаційні, цінові пропозиції) або пропозиції на переговорах (у разі застосування процедури закупівлі в одного учасника), або заявки (у разі застосування процедури електронного реверсивного аукціону). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом. Для проведення процедури закупівлі має бути не менше двох пропозицій/заявок, крім випадків застосування замовником процедури закупівлі в одного учасника;
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII-1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у пункті 4 частини першої статті 1 цього Закону.
Згідно з ч.3 статтею 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є, зокрема, придбання, оренда землі, будівель, іншого нерухомого майна або майнових прав на землю, будівлі, інше нерухоме майно.
В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначав, що предметом Договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року є надання житлових приміщень для проживання співробітників батальйону з 08 лютого до 21 лютого 2014 року, спірні правовідносини регулюються нормами ст.ст. 759, 810 Цивільного кодексу України (договір найму (оренди) житла), а тому дія Закону України «Про здійснення державних закупівель» не розповсюджується на вказані правовідносини.
Проте, Суд не приймає до уваги вказані заперечення, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України №297 від 15.03.2006 року затверджено Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), який регулює питання надання юридичними та фізичними особами послуг з тимчасового розміщення (проживання).
Відповідно до п.3 Постанови послуги з тимчасового розміщення (проживання) - це діяльність юридичної та фізичної особи з надання місця для ночівлі у засобі розміщення за плату, а також інша діяльність, пов'язана з тимчасовим розміщенням (проживанням), передбачена законом.
За таких підстав, Договір на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), а не договором найму (оренди), як помилково зазначав Відповідач - 1, а тому на нього розповсюджується дія Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.
Частиною 4 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" закріплено, що забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
З огляду на те, що пряма заборона на вчинення таких дій обумовлена ч. 5 ст. 2, ч. 4. ст. 40 Закону України ,,Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній станом на виникнення спірних правовідносин сторін), укладення договору всупереч вимогам Закону є підставою для визнання його недійсним.
Судом встановлено, що згідно з п. 2.3 Договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року загальна сума договору складає 602 400 грн. 00 коп. з ПДВ., тобто перевищує встановлену Законом України «Про здійснення державних закупівель» вартість предмета закупівлі послуг.
Враховуючи цю обставину, а також те, що загальна вартість послуг з проживання становить більше ніж 100 000 грн. 00 коп., Суд приходить до висновку про необхідність закупівлі таких послуг виключно на підставі Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Однак, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що сторонами у справі було дотримано процедури проведення державної закупівлі з надання послуг з проживання з урахуванням харчування на суму 602 400 грн. 00 коп. та укладення відповідного договору (контракту) у порядку, передбаченому Законом України «Про здійснення державних закупівель» під час його дії.
За таких обставин, Суд зазначає, що оскільки пряма заборона на вчинення таких дій, обумовлена ч. 5 ст. 2, ч. 4. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції чинній на момент укладення договору), вона є підставою для визнання Договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року, укладеного між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, недійсним.
Судом розглянуті та відхилені заперечення Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» щодо відсутності правового обґрунтування необхідності захисту інтересів Міністерства внутрішніх справ України при зверненні до суду з вказаним позовом Першим заступником прокурора Автономної Республіки Крим, з огляду на наступне.
У пункті 2 статті 121 Конституції України зазначено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Пунктом 3 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів і їх заступників, які звертаються до господарського суду на користь держави. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність його захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель".
Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб (ч. 1 ст. 29 ГПК України).
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
У п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 зазначено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним Договору на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року, Перший заступник прокурора Автономної республіки Крим визначив Позивача - Міністерство внутрішніх справ України, як орган державної влади, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах.
Указом Президента України №383/2011 від 06.04.2011 року затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України, яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також з питань формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
МВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України (п.2 Положення)
МВС України з метою організації своєї діяльності організовує планово-фінансову роботу в апараті МВС України, інших органах внутрішніх справ, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.
Наказом Міністерства внутрішніх справ №1011 від 24.10.2013 року затверджено Положення про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут" (чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін), який відповідно до частини першої статті 7 Закону України „Про міліцію" спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут" (далі - підрозділ) є підрозділом міліції особливого призначення, який належить до структури міліції громадської безпеки та є структурним підрозділом головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - ГУМВС, УМВС).
Пунктом 1.7 Наказу визначено, що фінансування і матеріально-технічне забезпечення підрозділу здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з п.18 статті 1 та статтею 22 Бюджетного кодексу України Міністерство внутрішніх справ України є головним розпорядником бюджетних коштів в системі органів внутрішніх справ, наділеним повноваженнями отримувати бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймати рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляти та доводити до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджувати кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляти проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства України, а також повноваження прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави й визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурором правомірно подано вказаний позов в інтересах Міністерства внутрішніх справ України, структурний підрозділ якого є стороною спірного правочину, а тому заперечення Відповідача - 1 в цій частині не приймаються Судом до уваги.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.
Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов 'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, а також те, що Договір на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року, укладений між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим з порушенням вимог чинного законодавства України, позовні вимоги Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються порівну на Відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ
1. Позов Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір на проживання та харчування №2 від 28.02.2014 року, укладений між Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (03084, м.Київ, КОНЧА-ЗАСПА. СТОЛИЧНЕ ШОСЕ.27 КМ, Ідентифікаційний код юридичної особи 02583744) та Батальйоном міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (95004, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, ВУЛ.КУЙБИШЕВА, будинок 62, Ідентифікаційний код юридичної особи 24521949).
3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Жовтень» Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (03084, м.Київ, КОНЧА-ЗАСПА. СТОЛИЧНЕ ШОСЕ.27 КМ, Ідентифікаційний код юридичної особи 02583744) на користь Прокуратури Автономної Республіки Крим (01011, м.Київ, ВУЛИЦЯ РІЗНИЦЬКА, будинок 13/15, Ідентифікаційний код юридичної особи 02911088) судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп.
4. Стягнути з Батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (95004, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, ВУЛ.КУЙБИШЕВА, будинок 62, Ідентифікаційний код юридичної особи 24521949) на користь Прокуратури Автономної Республіки Крим (01011, м.Київ, ВУЛИЦЯ РІЗНИЦЬКА, будинок 13/15, Ідентифікаційний код юридичної особи 02911088) судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 лютого 2016 року.
Суддя О.В. Чинчин
