ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2016 року
Справа № 910/30818/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
Грека Б.М., - (доповідача у справі),
суддів :
Могил С.К., Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги
Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25.10.16
у справі
№910/30818/15
господарського суду
міста Києва
за позовом
Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі міністерства внутрішніх справ України
до
1)Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", 2)Батальйону міліції особливого призначення "Беркут" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим
про
визнання недійсним договору
за участю представників від:
прокурора
Онуфрієвої Ю.В. (посв. від 30.11.16),
позивача
Пташнік Н.М. (дов. від 20.04.16),
відповідача-1
Самуся О.В. (дов. від 22.02.16),
Відповідача-2
не з'явилися, були належно повідомлені
В С Т А Н О В И В :
Перший заступник прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах державі в особі Міністерства внутрішніх справ України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Батальйону міліції особливого призначення "Беркут" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним договору на проживання та харчування від 28.02.14 №2 (а.с.9-16 т.1).
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.16 (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О.) у справі №910/30818/15 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи та встановлено господарськими судами, 28.02.14 між Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - відповідач-1, санаторій) та Батальйоном міліції особливого призначення "Беркут" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач-2, користувач) укладено договір на проживання та харчування №2, за яким санаторій надає у тимчасове користування користувачу, згідно його заявки, вільні житлові кімнати для проживання співробітників батальйону під час службового відрядження з метою надання практичної допомоги в охороні громадського порядку на території м. Києва у кількості 150 осіб на період з 08.02.14 по 21.02.14 (Наказ ГУ МВС України в АР Крим від 06.02.14 №41).
На виконання умов договору на проживання та харчування від 28.02.14№2, санаторій надав послуги проживання та харчування, а користувач у свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується актом надання послуг від 28.02.14 №119 на суму 602 000,00 грн.
Вказане підтверджується також реєстром на оплату за надані послуги (проживання та харчування) з ПДВ, узгоджені командиром БМОП "Беркут" ГУ МВС України АР Крим та головним лікарем ДП Клінічного санаторію "Жовтень".
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.15 у справі №911/1807/15, залишеним постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.15 (яке набрало законної сили станом на момент розгляду даної справи судом першої інстанції) стягнуто з Батальйону міліції особливого призначення "Беркут" ГУ МВС України в АРК на користь ДП "Клінічний санаторій "Жовтень" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" заборгованість за надані послуги проживання та харчування у сумі 602 400,00 грн.
Прокурор, звертаючись із позовом, посилався на недійсність оспорюваного договору з посиланням на те, що його укладено з порушенням ч.1 ст. 203, 215 ЦК України, ст.207 ГК України, ст.ст.2, 12, 40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" з огляду на недотримання сторонами процедури державної закупівлі у порядку, передбаченому вказаним законом, що діяв на момент укладення вказаного договору, оскільки сума наданих послуг за ним склала 602 400 грн., що перевищує 100 000 грн., тобто встановлену законом суму вартості предмета закупівлі.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження дотримання сторонами процедури проведення державної закупівлі з надання послуг по проживанню з харчуванням на суму 602 400 грн. та укладення відповідного договору (контракту) у порядку, передбаченому ЗУ "Про здійснення державних закупівель" під час його дії.
Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
За приписом ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 1.7 положення про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки "Беркут", затвердженого Наказом МВС України від 24.10.13 №1011 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що фінансування і матеріально-технічне забезпечення батальйону міліції особливого призначення "Беркут" (який є структурним підрозділом головних управлінь, управлінь МВС України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі) здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, як встановлено судами, батальйон міліції особливого призначення "Беркут" ГУ МВС України в АРК у спірних правовідносинах виступає як окремий суб'єкт господарювання, який утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною 1 ст.1 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.10 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом.
Враховуючи те, що фінансування батальйону міліції особливого призначення "Беркут" ГУ МВС України в АРК здійснювалося за рахунок державних коштів, на спірні правовідносини розповсюджувалась дія ЗУ "Про здійснення державних закупівель".
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ"Про здійснення державних закупівель" він застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 000,00 грн. (у будівництві - 300 000,00 грн.), а робіт - 1 000 000,00грн.
Згідно з ч.3 ст.2 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" його дія не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є, зокрема, придбання, оренда землі, будівель, іншого нерухомого майна або майнових прав на землю, будівлі, інше нерухоме майно.
Згідно з п.23 ч. 1 ст.1 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" послугами у розумінні цього закону є будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренду), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт.
Відповідно до ч.5 ст.2 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.
Частиною 4 ст.40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" закріплено, що забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
З огляду на те, що пряма заборона на вчинення таких дій обумовлена ч.5 ст.2, ч.4. ст.40 вказаного закону (у редакції, чинній станом на виникнення спірних правовідносин сторін), укладення договору всупереч вимогам закону є підставою для визнання його недійсним.
Згідно з п.2.3 договору на проживання та харчування від 28.02.14 №2 загальна сума договору складає 602 400,00 грн. з ПДВ, тобто перевищує встановлену ЗУ "Про здійснення державних закупівель" вартість предмета закупівлі послуг.
Враховуючи цю обставину, а також те, що загальна вартість послуг з проживання становить більше ніж 100 000,00 грн., колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність закупівлі таких послуг виключно на підставі ЗУ "Про здійснення державних закупівель".
Відповідно, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання сторонами процедури проведення державної закупівлі з надання послуг по проживанню та харчуванню на суму 602 400,00 грн. та укладення відповідного договору (контракту) у порядку, передбаченому ЗУ "Про здійснення державних закупівель" під час його дії.
Проте, Вищий господарський суд України хоче зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.15 у справі №911/1807/15, залишеним постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.15 стягнуто з батальйону міліції особливого призначення "Беркут" ГУ МВС України в АРК на користь ДП "Клінічний санаторій "Жовтень" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" заборгованості за надані послуги проживання та харчування на суму 602 400,00 грн.
Відповідно до ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
За змістом положень ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або у частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або у частині, припиняється повністю або у частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст.216 ЦК України та ст.208 ГК України. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - у доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується у доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду у доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане у натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Отже, суд касаційної інстанції наголошує, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки у силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.
Правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов'язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст.216 ЦК України і ст.208 ГК України, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов'язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються.
Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.16 у справі №910/30818/15 залишити без змін.
Головуючий - суддя Б.М. Грек
Судді С.К. Могил
Л.В. Стратієнко
