Справа№ 311/125/15-ц
Провадження№ 2/311/198/2015
21.10.2015
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2015 року м.Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі головуючого – судді Кочевої І.В., при секретарі Кириченко О.В., за участю позивача ОСОБА_1 та його представника – адвоката ОСОБА_2, представника відповідача – адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця (далі ФОП) ОСОБА_4, за участю третьої особи – Запорізького обласного управління у справах захисту прав споживачів про стягнення грошових коштів за товар неналежної якості,-
В С Т А Н О В И В :
Позов надійшов до суду 19 січня 2015 року, справа перебувала у провадженні судді Нікандрової С.О. У зв’язку з довготривалим лікарняним судді, справа була передана з червня 2015 року в провадження судді Кочевій І.В.
Позивач, уточнивши та збільшивши свої позовні вимоги (а.с.21-23, 163-164 ) просить суд стягнути на його користь у зв’язку з продажем товару неналежної якості з відповідача грошові кошти сплачені за товарними чеками: від 14 серпня 2014 року в сумі 44800 грн.; та від 07 липня 2014 року в сумі 45000 грн.; 5000 грн. – на відшкодування моральної шкоди; 6156 грн. на відшкодування майнової шкоди у вигляді збитків, які позивач понесе для демонтаж паркана; 10815 грн. 84 коп. – витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з боку фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 – відповідача по цій справі, були порушені права позивача як споживача. Позивач замовив у відповідача товар – паркан. Відповідач запевнив позивача, що паркан виготовлений з найкращих матеріалів, витримує як високі так і низькі температури, буде здійснювати захист від сильного вітру, його профіль та матеріал з якого він виготовлений є якісним і найкращим на ринку України; що, фірма «Віконда» - виробник товару, зарекомендувала себе на ринку з продажу вказаного товару з найкращої сторони, і претензій до якості у споживачів не має, виготовлений товар - є екологічно чистим, та відповідає нормам та стандартам ДБН. Позивач за куплений паркан сплачував кошти за двома вказаними вище чеками. Після сплати загалом 89800 грн. – повного розрахунку в обумовлені сторонами строки, весь придбаний позивачем залізобетонний паркан було встановлено за адресою вул. Шкільна 50 «г» в с. Відножено, Василівського району Запорізької області. Паркан простояв півтора місяці і впав, внаслідок того, що залізобетоні стовбці на яких він тримався, не витримали вагу паркану, оскільки були виготовлені з порушенням норм ДБН, з порушенням технології залізобетонного залиття стовбців та з порушенням умов і технології встановлення паркану. Стовбці не були розраховані на вагу паркану, оскільки були виготовлені з неякісного матеріалу, що призвело до їх падіння.
Після падіння паркану позивач з листом звернувся до заступника сільського голови Орлянської сільської ради з проханням направити спеціаліста для встановлення факту падіння та руйнування паркану. 10 жовтня 2014 року звернувся до інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області звідки отримав листа з роз’ясненням права звернутися до суду. Позивач неодноразово звертався на адресу відповідача як письмово так і в усній формі, але його вимоги щодо встановлення нового паркану або повернення грошових коштів, які були сплачені за товар - як неякісну продукцію до теперішнього часу проігноровано. 23 жовтня 2014 року відповідач листом відмовив в задоволенні претензії та вказав про відсутність порушень вимог законодавства з його сторони під час виконання робіт, було відмовлено в
усуненні недоліків у виконаній роботі по виготовленню та встановленню бетонного паркану. Посилаючись на Закон України «Про захист, прав споживачів», ст.ст.22, 525, 526, 655, 679, 680, 1166 ЦК України позивач просить задовольнити його вимоги.
Позивач свої вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, вказаних у позові.
Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 також підтримала позовні вимоги, просила задовольнити та пояснила, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленість про поставку та установку останнім залізобетонного паркану по всьому периметру домоволодіння позивача. У зв’язку з тим, що кількість секцій паркану та стовбців була значною, в наявності у відповідача всієї необхідної кількості товару не було, потрібен був час на її виготовлення. Позивач сплатив за паркан два платежі: 07 липня 2014 року - 45 000 грн., та 14 серпня 2014 року - 44 800 грн., про що свідчать товарні чеки, копії яких є в матеріалах справи. Твердження відповідача про те, що 07 липня 2014 року позивач сплатив передплату в розмірі 4 500 грн., а потім оплатив 44 800 грн., загальна вартість товару склала 49 300 грн., а не 89 800 грн. спростовується змістом чеків. Крім того, за домовленістю сторін, вартість залізобетонного паркану, визначена в товарних чеках, включала в себе і вартість його доставки та монтажу силами відповідача на об'єкті замовника. Під час судового розгляду справи відповідач підтвердив, що доставку секцій та стовпців паркану він здійснював власними силами, для чого винаймав вантажний автомобіль, на якому за його дорученням паркан був перевезений з смт. Веселе до місця встановлення. Заперечення відповідача того, що встановлення паркану на об'єкті здійснювався його силами - найманими працівниками та він рекомендував позивачу звернутися з цього приводу до його знайомого - не відповідають дійсності та спростовуються показами самого відповідача, який не зміг назвати свого знайомого. Відповідач представлявся представником фірми «Віконда», тому на товарних чеках присутній логотип цієї фірми. Ті одиниці товару, які після транспортування виявлялися зламаними, замінювалися відповідачем на цілі. Паркан був встановлений протягом 3-4 тижнів в середині серпня 2014 року, це відповідач пояснював тим, що не встигає виготовити всю партію паркану одночасно і тому монтаж здійснювався по мірі надходження партій секцій та стовбців, у зв’язку з цим оплата здійснювалась позивачем двома платежами. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач не маючи офіційно найманих працівників, відповідних дозволів та допусків на виконання будівельно-монтажних робіт, маючи на меті уникнення відповідальності не лише за поставку й установку неякісного товару, а й за використання найманої праці без належного оформлення та порушення норм та правил охорони праці, намагається ввести суд в оману та приховати ці обставини. Претензій до відповідача під час встановлення паркану та відразу після цього у позивача не було. Через півтора місяці після встановлення паркану - він впав, бо зруйнувалися не лише секції паркану, а й стовбці біля основи. Тому за призначенням паркан за таких обставин – для естетичного оздоблення домоволодіння, захисту від посягань сторонніх осіб, охорони приватної власності, захисту від впливу факторів навколишнього середовища та ін., використовуватися не може.
Паркан, який був реалізований та встановлений відповідачем на об'єкті замовника, не відповідав тим критеріям, які висуваються до такої споруди. Відповідачем проігноровані вимоги законодавства - ДБН В.2.6- 98:2009 «Бетонні та залізобетонні конструкції. Основні положення», бо не були виконані проектні роботи з підготовки до монтажу паркана на об'єкті замовника, що є обов'язком відповідача. Якість реалізованих відповідачем залізобетонних конструкцій (стовбців та секцій) паркану та бетону з якого вони виготовлені, взагалі не відповідають вимогам, які висуваються до якості вказаного товару, встановленим вказаним ДБН. Представник позивача вважає неприйнятним посилання відповідача на надану ним довідку про погодні умови 23-24 вересня 2014 року в якій вказано про швидкість вітру від 11 до 24 м/сек. та дощ, оскільки паркан впав 25 вересня 2014 року, коли несприятливі погодні умови закінчилися та навіть такі погодні умови залізобетонний паркан повинен був витримати у разі його належної якості та дотримання вимог щодо монтажу. В той же день – 25 вересня 2014 року позивач телефоном пропонував відповідачу особисто приїхати і пересвідчитися у тому, що паркан впав, але відповідач приїхав пізніше, що свідчить про його байдужість та бажання ухилитися від відповідальності за поставку товару неналежної якості. Під час проведення призначеної судом судово-будівельної експертизи, відповідач та його представник не знайшли часу для того, щоб приїхати на місце падіння паркану, або хоча б для особистого спілкування з експертом, який перебував в м. Запоріжжя більше ніж 2 дні. Належним та допустимим доказом по справі, на обґрунтування вимог позивача є висновок № 86 судової будівельно-технічної експертизи, яким встановлено невідповідність якості паркану вимогам будівельних та технічних норм; причини утворення дефектів - порушення технології виготовлення його елементів, низька якість бетону та неправильне армування; ці порушення є істотними і призвели до падіння паркану; залишки стовбців та бетонних плит мають істотні дефекти у вигляді тріщин, та є непридатними для їх подальшої експлуатації, існує загроза їх падіння, що створює загрозу життю і здоров'ю сторонніх осіб.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.655, 679 ЦК України стягненню з позивача підлягає вартість придбаного ним паркану в загальному розмірі 89800 грн.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.22, ч. 1 ст. 1166 ЦК України, оскільки подальше використання паркану за його функціональним призначенням не можливе, а від відновлення або заміни на товар належної якості відповідач відмовляється, звільнення земельної ділянки позивача від залишків ушкодженого паркану потребує його демонтажу та вивезення, відповідно до калькуляції на послуги демонтажу його вартість становить 6156 грн., які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Крім того, позивач зазнав і моральних страждань у зв'язку з неправомірною відмовою відповідача відновити його порушені права, у звязку з поведінкою відповідача, який, будучи упевненим у своїй безкарності та ненастанні будь- яких негативних наслідків для нього через відсутність письмового договору купівлі- продажу та монтажу паркану, не реагував на звернення позивача, не з`являвся на об`єкт після падіння паркану, не з'являвся для зустрічі з експертом та надання пояснень, повністю відмовився від будь-якого відшкодування позивачу його витрат, пов'язаних з придбанням неякісного товару. Вказане позначилося на стані здоров'я і на родинних відносинах, психоемоційному стані позивача, він став знервованим, не міг зосередитися на роботі, переживав через втрату значної суми грошових коштів, витрачених ним на неякісний паркан, хвилювався за відсутність можливості встановити новий паркан та, у зв'язку з цим, збереження свого майна та ін. Позивач оцінив завдану йому відповідачем моральну шкоду в 5 000 грн.
Крім того, з відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати, понесені позивачем – на правову допомогу - 10 815 грн. 84 коп. та кошти на оплату проведення експертизи.
Представник відповідача – адвокат ОСОБА_3 просив відмовити в задоволенні позову та суду пояснив, що позивач сплатив ФОП ОСОБА_5 07 липня 2014 року - 4500 грн. – авансу за бетонні вироби, ця сума в чеку була вказана цифрами, а прописом – сорок п’ять тисяч, було вказано загальну вартість замовлення. Посилання позивача про оплату 45000 грн. є хибним. 14 серпня 2014 року позивачем було сплачено 44800 грн. за бетонні вироби, а саме: бетонні стовпи та бетонні плити. Посилаючись на загальні вимоги щодо форми і змісту розрахункового документу закріплені, у нормах Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 року № 614 «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», представник відповідача вважає, що надані позивачем копії чеків про здійснені ним оплати відповідачу не є розрахунковими документами, оскілки не містять всіх необхідних реквізитів - в них відсутні серія та номер товарного чеку. Тому вказані чеки не можуть підтверджувати сплату саме 44800 грн. та 45000 грн., тому просив суд визнати їх не допустимими доказами та не брати їх до уваги.
У висновку судової будівельно-технічної експертизи № 86 від 01 липня 2015 року зазначено, що елементи паркана не є залізобетонними, а є малоармованими бетонними елементами, тоді як у товарних чеках які наявних у справі, зазначено, що відповідач продавав бетонні вироби, а не залізобетонні, тому не зрозумілим є з яких підстав, у висновку вказано, що вищезазначений виріб не відповідає вимогам до проектування залізобетонних конструкцій та те, що якісні характеристики залізобетонного паркану - не відповідають вимогам будівельних та технічних норм.
Також представник відповідача вказав на те, що експерти посилаються на результати випробування зразка, які проводились кандидатом технічних наук - доцентом ОСОБА_6, який не є судовим експертом. В описовій частині експертизи експерти посилаються на отриманий результат при випробуваннях, тільки на підставі цих вимірів зроблений висновок, що бетонні вироби є неналежної якості. Оскільки експертами було зроблено висновок щодо не належної якості бетонних виробів на підставі досліджень особи яка не є судовим експертом, експертом було порушено ч.4, 5, 8 ст.55 ЦПК України, п.п.2,2, 2.3 наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» відповідно до якого експерту забороняється передоручати проведення експертизи іншій особі та експерт зобов'язаний особисто провести повне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені питання, а в разі необхідності роз'яснити його; з порушенням цих пунктів експерт відібрав зразки для проведення експертизи – фрагменти стовпів, при цьому зруйнувавши об’єкт експертизи, не отримавши на це дозвіл суду.
Згідно матеріалів експертизи не зруйнований залишок паркану скаладає 46 секцій, отже вимоги позивача про стягнення повної суми за паркан є необґрунтованим, оскільки позивачем відповідно наявних товарних чеків продавася не паркан, а бетонні вироби, які є складовими зазначеного паркану
та відповідачем не проводилась встановлення вищезгаданого пакрану. Крім того, експерт пояснив, що стовпи-опори та бетонні плити є різними конструкціями, але дослідження бетоних плит взагалі не проводилось, проте експертом зазначено, що бетонні вироби є неналежної якості, що він здійснив дослідження цих плит візуально, що суперечить вимогам чинного законодавства. Крім того, експерт зазначив, що частина плит та стовпів опор мають тріщини, але відповідно до п. 2.1.1.6 ДБН В.2.6.-98:2009 бетонні та залізобетонні конструкції вимоги щодо відсутності тріщин пред'являють до конструкцій, що знаходяться під тиском рідин або газів, зазнають впливу радіації тощо, до унікальних конструкцій, до яких пред'являють підвищені вимоги з довговічності. Для решти конструкцій утворення тріщин допускається.
В порушення п. 3.9. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень відповідач не був повідомлений про впроведення експертизи завчасно, помічник представника позивача телефонував лише після проведення огляду. У зв’язку з вказаними порушеннями представник відповідача просить суд не брати як доказ до уваги заключення судово-будівельно-технічної експертизи у цій справі.
Посилаючись на п. 12 ч. 1 ст. 1, ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживача» та не заявлення позивачем вимог про розірвання договору - повренння сплаченої суми за товар без розірвання договору, представник відповідача вважає за не можливе. Посилання позивача на ч. 4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - вважає хибними так як зазначена норма закону регулює питання щодо захисту прав споживачів у разі порушення умов договору про виконання робіт, однак ніяких договорів на проведення робіт (а саме встановлення паркану) між відповідачем та позивачем не укладались. Оскільки позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що придбані ним бетонні вироби є неналежної якості та те що ним не ставилась вимога про розірвання договору купівлі продажу, без якої неможливо повернення сплаченої суми за товар, в позові необхідно відмовити.
Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, виходячи з положень ст.ст.611, 708, 711 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» задоволенню не підлягають.
Також представник відповідача просив відмовити в задоволенні вимог про стягнення коштів на правову допомогу в сумі 10815 гр. 84 коп., що мотивував невідповідністю наданих документів вимогам щодо розрахункових документів закріплених в Законі України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», наказу Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614 «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ненаданням позивачем належного документального підтвердження витрат на правову допомогу.
Щодо вимог про відшкодування майнової шокди у вигляді збитків, завданих продажем товару неналежної якості, які позивач понесе для демонтажу залізобетонного паркану у розмірі 6156 грн. також просив відмовити, оскільки позивачем вищезгадані витрати ще не понесені, тому суд не може приймати рішення як застереження від будь-яких порушень в майбутньому та приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявне неіснуючі порушення.
Відповідач - ФОП ОСОБА_4 у судовому засіданні 27 липня 2015 року підтримав заперечення свого представника, суду додатково пояснив, що він є приватним підприємцем, займається торгівлею, в тому числі продає паркани, хоча магазину не має. Дійсно позивач купив у нього бетонні вироби: всього приблизно 100 стовпчиків та приблизно 300 секцій паркана, за що сплатив 4500 грн. в якості предоплати 07 липня 2014 року, про що він особисто склав товарний чек де цифрами вказав фактично сплачену суму – 4500 грн. а у розділі «всього на суму» - цифрами та прописом написав 45000 грн. (сорок п’ять тис.грн.) – загальну суму замовлення. Після сплати всієї суми за товар позивачем він склав другий товарний чек 14 серпня 2014 року де зазначив суму - 44800 грн. Загальна сума замовлення становила: 4500 грн. предоплати та друга частина - 44800 грн. Він винаймав автомобіль, яким бетонні вироби перевозилися до позивача, встановленням паркану він не займався, претензій щодо якості придбаного товару від позивача не було. Паркан, який був встановлений у позивача впав після несприятливих погодних умов. Продані позивачу бетонні вироби він купив на фірмі, що перебуває на тимчасово окупованій території Донецької області. Документів щодо придбання ним бетонних виробів, які були продані позивачу, щодо їх якості – не має, тому експертам їх надати не може.
Під час допиту у судовому засіданні експерта на пропозицію останнього надати документи щодо придбання проданого позивачу товару та його якості відповідач пояснив, що таких документів він не має та надати не може.
Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, у справі є заяви про розгляд справи без участі представника інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області (а.с.19, 42, 54).
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.
Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору, що встановлено ст.3 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу доказування між сторонами. Згідно з положенням, передбаченим ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Вказане правило діє, якщо в нормах матеріального права немає вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Вказаним Законом, який підлягає застосуванню для вирішення спору між сторонами, не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої «слабкої сторони», як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, в тому числі які виникають із договорів купівлі-продажу, тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.
При вирішенні спору про захист прав споживачів тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на продавцеві.
Про факт придбання, замовлення товарів (послуг) у звичайний спосіб засобом доказування є розрахунковий документ - квитанція, товарний чи касовий чек, квиток, талон та ін. , що передбачено п.7 ч.1 ст.1 закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму ВСУ України від 12 квітня 1996 року №5 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», вимоги можуть заявляти споживачі, які мають на товари квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Тобто, тягар доказування факту придбання, замовлення товарів (послуг) покладається на споживача.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – відповідач ОСОБА_4, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований 31 березня 2008 року за №2082000000001091 як приватний підприємець; вид діяльності основний код КВЕД 43.32 - встановлення столярних виробів ; та код КВЕД 47.19 інші види - роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; платником єдиного податку (а.с.15-17, 90,91). З ТОВ «Віконда» відповідач як ФОП укладав договір 15 січня 2015 року про поставку останньому метлопластикових конструкцій та комплектуючих (а.с.88-89).
Жодних доказів того, що відповідач як приватний підприємець здійснює такий вид діяльності як виготовлення та монтаж залізобетонних виробів, що було б зареєстровано у відповідному державному реєстрі; доказів наявності договору про придбання відповідачем залізобетонних виробів та їх монтаж, актів виконаних робіт з монтажу залізобетонного паркану; доказів дотримання технології виробництва проданих позивачу виробів, доказів про якість будівельних матеріалів, а саме цементу та арматури, про правильне армування плит та стовпців - суду не надано.
Ст .10 Закону України «Про підприємництво» передбачено обов’язок підприємця не порушувати прав та інтересів громадян, що охороняються законом. За завдану шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
З наданих позивачем копій товарних чеків (а.с.12,13), про надання оригіналів яких для огляду судом сторони клопотання не заявляли, видно, що вони у графі «штамп підприємства мають текст: ««Віконда» фабрика вікон оплачено» , по діагоналі слово : «ВІКОНDA». Вказані чеки, як встановлено з пояснень сторін, особисто заповнював та складав відповідач у справі – ФОП ОСОБА_4, що він особисто підтвердив в судовому засіданні 27 липня 2015 року. Відповідно до товарного чека від 07 липня 2014 року в таблиці зазначено, що за бетонні вироби без зазначення кількості та ціни сплачена сума 4500 грн., в нижній частині чека «всього на суму» цифрами та прописом зазначено «45000 грн.(сорок п’ять тис.грн.)». В тексті цього чека явно вбачається описка, суд вважає, що фактично за чеком сплачено 45000 грн., жодних посилань на сплату різних сум – 4500 грн. предоплати чи авансу, та того, що 45000 грн. – є загальною сумою замовлення з тексту чека не вбачається. Доводи відповідача та його представника щодо розбіжностей в написанні сплаченої суми за цим чеком суд вважає необ’єктивними, даними з метою уникнення відповідача від цивільно-правової відповідальності, такими що суперечать поясненням самого відповідача щодо загальної суми вартості замовлення за обома чеками – відповідач стверджував що загальна сума сплачена за замовлення: 44800 та 4500 грн. – що становить 49300 грн., тоді як в той же час відповідач стверджував, що при сплаті авансу в сумі 4500грн., загальна вартість замовлення становить 45000 грн.
Саме відповідач, який не оспорював факту продажу ним позивачу стовпчиків та секцій для паркану, самостійно заповнював бланки товарних чеків, він не надав належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача про сплату ним 07 липня 2014 року - 45000 грн. та 18 серпня 2014 року – 44800 грн., тому суд вважає доведеним позивачем купівлю у відповідача товару та сплату йому за двома чеками сум: 45000 грн. та 44800 грн., а всього 89800 грн. Окрім двох товарних чеків, вказаних вище інших доказів укладення договору між позивачем та відповідачем – суду не надано.
Доводи представника відповідача щодо недопустимості наданих позивачем чеків в якості доказів по справі, мотивовані невідповідністю їх за формою та змістом положенням Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», наказу Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614 «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд вважає неприйнятними, оскільки ці чеки були виписані самим відповідачем, тому саме він, як суб’єкт господарювання – фізична особа приватний підприємець несе відповідальність за зміст документів, які видає своїм покупцям. Ці письмові докази співпадають з поясненнями сторін щодо сторін договору, змісту, хоча описка в одному чеку використовується відповідачем як обґрунтування його заперечень проти розміру загальної суми сплаченої позивачем.
Неналежна якість продукції передбачає наявність у ній недоліків. Відповідно до ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» розмежовується поняття товарів неналежної якості на такі категорії: товари, що мають недоліки; товари, що мають істотні недоліки; фальсифіковані товари.
Відповідно до визначення термінів у ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» недолік - це будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем). Якщо через недолік неможливе чи недопустиме використання товару відповідно до його цільового призначення, виник він із вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення був виявлений знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з таких ознак: взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад 14 календарних днів; робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором - то це істотний недолік
товару . Продукція, виготовлена з порушенням технології - це фальсифікований товар.
Ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на належну якість продукції. Продавець зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію; на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами. Щодо окремих груп продукції зазначені вимоги встановлюються законами та іншими нормативно-правовими актами. Забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції. Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.
Ст.7 цього ж Закону передбачені положення щодо гарантійних зобов'язаннь, зокрема - виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором… Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.
Оскільки сторонами суду не надано документів про гарантійний строк придбаного позивачем товару – паркану, з врахуванням того, що він був придбаний протягом липня – серпня 2014 року, та у вересні 2014 року вже впав, строк гарантійних зобов’язань щодо цього товару – не сплив, оскільки вже у вересні 2014 року позивач пред’являв претензії відповідачу з приводу руйнування паркана.
Згідно ст. 8 Закону України «Про захист, прав споживачів» у випадку виявлення протягом гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач в праві вимагати розірвання договору і повернення сплаченої суми, вимагати заміни товару на аналогічний товар.
В той же час, згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.
Відповідно до ст. 679 ЦК України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Відповідно до ст. 680 ЦК України, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що 29 вересня 2014 року позивач, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області з заявою про направлення спеціаліста для встановлення факту руйнування паркану за адресою: вул.Шкільна 50 г у тому ж селі (а.с.4-5).
В той же день позивач направив телеграму відповідачу з проханням направити його представника до місця встановлення паркана для встановлення факту падіння паркана (а.с.9).
30 вересня 2014 року позивач звернувся з письмовою претензією до відповідача як директора фірми «Віконда» в смт.Веселе Запорізької області, в якій вказав що ним було замовлено виготовлення та встановлення бетонного паркана по вул.Шкільна,50г у вказаному селі у фірмі «Віконда». Під час експлуатації паркана після півтора місяці з часу його встановлення стовбці, не витримавши навантаження, зламалися та весь паркан впав. Позивач просив усунути недоліки з виготовлення та встановлення бетонного паркана (а.с.6,8).
З пояснень позивача встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу відповідач його запевнив, що паркан виготовлений з найкращих матеріалів, витримує як високі так і низькі температури, буде здійснювати захист від сильного вітру, його профіль та матеріал з якого він виготовлений є якісним і найкращим на ринку України; що, фірма «Віконда» - виробник товару, зарекомендувала себе на ринку з продажу вказаного товару з найкращої сторони, і претензій до якості у споживачів не має, виготовлений товар - є екологічно чистим, та відповідає нормам та стандартам ДБН. Про правдивість цих пояснень позивача, свідчить їх узгодженість зі змістом чеків, виданих позивачу відповідачем, з яких вбачається, що вони мають відношення до ТОВ «Віконда». Таким чином відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність був недобросовісним, вів позивача в оману.
23 жовтня 2014 року ОСОБА_4, вказавши, що він директор ( не зазначивши якого підприємства чи установи) та приватний підприємець надав письмову відповідь позивачу на його претензію (а.с.7), в якій зазначив, що після розгляду претензії вона визнана такою, що не підлягає задоволенню. Також вказав, що посилання у претензії на те, що залізобетонні стовбці виконані з порушенням технології їх виготовлення є необґрунтованими та нічим не підтвердженими. Будь-яких вимог порушень вимог законодавства зі сторони виконавця під час виконання робіт не було, у зв’язку з чим після проведення робіт з боку позивача заяв та зауважень не надходило. «Посилання в претензії на вимоги ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині зобов’язання усунення недоліків у виконаній роботі по виготовленню та встановленню бетонного забору є незаконними». Зі змісту цієї відповідачі вбачається, що відповідач не оспорював виконання ним як приватним підприємцем робіт по виготовленню та встановленню бетонного паркану позивачу, посилався лише на необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог.
10 жовтня 2014 року позивачу на його звернення з приводу придбання у фірми «Віконда» бетонного паркану неналежної якості з інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області була направлена відповідь з зазначенням відсутності підстав у інспекції для перевірки та рекомендовано звернутися до суду (а.с.10-11).
Відповідно до висновку №86 судової будівельно-технічної експертизи (а.с.124-136) експертами було встановлено повне руйнування 48 секцій паркану, в тому числі 192 залізобетонних плит та 49 стовпів-опор залізобетонного паркану ремонт яких неможливий. Залишки залізобетонного паркану – 46 секцій необхідно демонтувати негайно, тому що практично всі стовпчики мають тріщини, які можуть спричинити руйнування та падіння залишків паркану з врахуванням його знаходження біля школи, є реальна загроза життю та здоров’ю школярів. Якісні характеристики залізобетонного паркану (конструкція опор та секцій паркану) встановленого за адресою: вул.Шкільна 50г і с.Відножено Василівського району Запорізької області - не відповідають вимогам будівельних та технічних норм; у зв’язку з відсутністю необхідної виконавчої документації (журналу виконання робіт з монтажу паркану, акти прихованих робіт тощо) експертам неможливо встановити відповідність виконання робіт з встановлення (монтажу) паркану діючим вимогам нормативно-правових актів, технічним нормам та будівельним правилам; залишки стовпців-опор паркану мають суттєві дефекти – тріщини у місцях обпирання плит і є загроза їх падіння у будь яку мить, залишки паркану необхідно негайно демонтувати; основним фактором під впливом якого змінилися якісні характеристики та утворилися дефекти залізобетонного паркану (його елементів) є порушення технології під час виготовлення залізобетонних елементів паркану, а саме низька якість бетону (2,996 МПа) та відсутність
належного армування стовпів-опор плит; причиною утворення дефектів (пошкоджень та руйнувань) залізобетонного паркану та його елементів є порушення, в першу чергу, технології виготовлення залізобетонних елементів паркану, низька якість бетону та неправильне армування; порушення технології виготовлення елементів паркану, в даному випадку стовпців-опор, низька якість бетону та неправильне армування стати істотними і спричинили падіння паркану.
Відповідачем як до проведення експертизи, так і до закінчення розгляду справи судом по суті, на пропозицію експерту під час дачі ним роз’яснень експертного висновку у судовому засіданні – не було надано документів щодо конструкцій плит паркану, його опор- стовпчиків, сертифікати на матеріали, які використовувалися під час виготовлення елементів паркану, документів про джерело їх придбання відповідачем.
Експерт ОСОБА_7 надавав пояснення по суті експертного висновку та пояснив, що армування плит та опор дослідженого паркану виконані з порушенням – двома дротами. Такі конструкції фактично у зв’язку з порушенням технології їх виготовлення, не є залізобетонними, їх слід вважати мало армованими елементами. Хоча паркан, який був проданий позивачу, відноситься до залізобетонних конструкцій. Плити паркану впали із-за того, що їх ваги не витримали стовпці. З врахуванням того, що місцевість де було встановлено паркан, характеризується значенням вітрового тиску, який досліджувана конструкція плити паркану витримати не може. Армування опори було виконано чотирма дротами, тоді як армування залізобетонних конструкцій виконується арматурними виробами – в’язаними або зварними сітками і каркасами. Армування стовпчиків окремими арматурними дротами, з діаметром, що були використані, не відповідає вимогам будівельних норм. Для експертного дослідження на місці експертом було відібрано фрагмент стовпчика, який був досліджений у сертифіковані лабораторії спеціалістом, зразки плит не відбирали та їх не досліджували, про відібрання зразків складали протокол, який може бути наданий на вимогу сторін. Бетон, що був використаний для виготовлення стовпців і плит – однаковий, що було видно візуально. Вцілілі плити з іншими стовпчиками використовувати не можна у зв’язку з низькою якістю використаного для виготовлення плит бетону. На клопотання експертів до проведення експертизи додаткових документів надано не було. Експерт пропонував відповідачу надати запитувані у раніше поданому клопотання документи, проте відповідач пояснив, що таких документів не має. Відмінність бетонних виробів, які виготовляються без армування та використовуються для конструкцій, що повинні витримувати навантаження на стискання як, наприклад фундамент, від залізобетонних конструкцій, які повинні витримувати найбільші навантаження, полягає в застосуванні при їх виготовленні відповідного армування, для того, щоб залізобетонний виріб, у даному випадку, паркан, мав витримувати навантаження, в тому числі і від погодних умов. Конструкції, які були продані позивачу виготовлені та встановлені з порушеннями будівельних норм та правил, їх використання за призначенням в якості паркану є неможливим, окрім того – небезпечним для життя та здоров’я людей. Для армування мали використовувати арматуру діаметром не менше 4 мм, а використано фактично арматуру діаметром 22 мм.
При тому що сторони у переписці по досудовому врегулюванню спору, у товарних чеках вживали різні назви товару :бетонні вироби, бетонний паркан, залізобетонні стовбці – мова йшла про одні і ті ж вироби, встановлені як паркан,зображення якого є у справі на фотознімках. Цей товар, при умах дотримання будівельних норм та правил, технології їх виготовлення та встановлення, відноситься до залізобетонних конструкцій, що встановлено з висновку експертизи та пояснень експерта.
Вказаний висновок експертизи суд вважає належним та допустимим доказом. Посилання представника відповідача на порушення експертами ст.55 ЦПК України є помилковим. Порушення експертами вимог ст.53 ЦПК України, ст. 7 ч.4 Закону України «Про судову експертизу», «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53\5 (у редакції наказу Мінюсту від
26 грудня 2012 року № 1950/5, а саме п.п.2.2, 2.3, 3.9, на які вказував представник відповідача - судом не встановлено. Потреби в особистій присутності відповідача при огляді паркану, що впав не було, від нього експерти бажали отримати документи, щодо якості проданого товару.
Таким чином, оскільки відповідач продав позивачу під виглядом залізобетонних виробів – стовпчики та плити для паркану, які виявилися товаром неналежної якості, фактично сфальсифікованими, так як були виготовлені з порушенням будівельних норм і правил, технології їх виготовлення та встановлення, дефекти такого товару призвели до руйнування паркану через півтора місяця після його встановлення; якість проданого товару позивачу робить неможливою його подальше використання за цільовим призначенням; відповідач надав позивачу неправдиву інформацію про якість товару, ввівши його в оману, в тому числі з використанням недостовірної інформації про виробника товару – ТОВ «Віконда»; самостійно в порядку досудового врегулювання спору відповідач відмовився усунути допущені ним порушення на претензію позивача, у зв’язку з чим останній вимушений був звернутися до суду, оскільки мало місце порушення його права на товар належної якості; доказів наявності обставин, які звільняють відповідача від відповідальності за неналежне виконання ним зобов’язання, в тому числі і за спричинену шкоду – суду не надано, виходячи з вказаних вище норм законодавства, принципів розумності та справедливості, суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь суми коштів сплачених за товар неналежної якості за двома чеками : 45000 грн. та 44800 грн, а всього 89800 (вісімдесят дев’ять тисяч вісімсот) грн.
Право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу, передбачено п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.22, 23, 711, 1166 ЦК України. Порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, а також шкоди, завданої внаслідок недоліків робіт і послуг, крім того, регулюється ст.1209-1211 ЦК України, якими розмежовуються товари, що є рухомим чи нерухомим майном. Проданий позивачу товар – стовпці та плити для встановлення паркану після їх встановлення набули ознак нерухомого майна, які передбачені ст.181 ЦК України, оскільки переміщення такого об’єкта як залізобетонний паркан, після його встановлення на земельній ділянці, неможливе без його подальшого знецінення. З цих причин має застосовуватися порядок, встановлений для відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном
Відповідно до ч.2, 3 ст. 22 ЦК збитками є витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права; відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У ч. 2 ст. 1166 ЦК встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З наведеного вище висновку експертизи та пояснень експерта встановлено, що подальше використання проданого позивачу товару за цільовим призначенням неможливе, його потрібно демонтувати, оскільки паркан такої якості несе загрозу для життя та здоров’я людей.
Відповідно до договору №001/2015 про надання послуг від 08 січня 2015 року позивач уклав договір з ФОП ОСОБА_8 про надання послуг з демонтажу залізобетонної огорожі загальною довжиною 188 м по вул. Шкільна в с.Відножине, загальна вартість послуг становить 6156 грн. (а.с.24-25). Вказана сума витрат за договором підтверджена локальною сметою, договірною ціною, сводним сметним розрахунком, довідкою про вартість виконаних робіт, фотознімками зруйнованого паркана (а.с.28-40). Руйнування паркану також підтверджено фотознімками (а.с.93-96).
Таким чином, у зв’язку з відмовою відповідача від усунення негативних наслідків , що настали для позивача в результаті недобросовісної підприємницької діяльності, оскільки позивач змушений буде сам понести витрати на демонтаж та прибирання з земельної ділянки зруйнованого паркану неналежної якості, що є необхідним для відновлення його порушеного права та встановлення в подальшому якісного паркану, відповідач повинен відшкодувати
позивачу 6156 грн. збитків – в цій частині позов також підлягає задоволенню.
Частиною2 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Чинне законодавство не встановлює розмір морального відшкодування.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України це право залишено за судом і визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Зазначена норма містить порядок визначення судом розміру грошового відшкодування моральної шкоди і з цього приводу є роз'яснення Верховного Суду України у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судом встановлено порушення прав позивача як споживача, завдання йому майнової шкоди, з врахуванням суми якої – вартості сплаченої за товар неналежної якості та суми збитків, які понесе в майбутньому позивач для відновлення його порушеного права; також враховуючи душевні та психічні страждання які вимушений нести позивач як від порушення його права, пошкодження придбаного ним майна, на що була витрачена велика сума грошей, від необхідності прикладати додаткових зусиль для захисту порушеного права протягом тривалого часу – в позасудовому та в судовому порядку, зважаючи на принципи розумності та справедливості, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення на його користь 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, що на думку суду, буде достатньою компенсацією моральної шкоди.
Акт про руйнування паркану від 26 вересня 2014 року складений, як видно з його тексту, посадовими особами «УК ПРЗС» суд вважає не допустимим доказом, оскільки підписи посадових осіб та їх повноваження не завірені належним чином (а.с.26-27).
Відповідач в якості письмового доказу надавав суду (а.с.107) копію сертифіката відповідності на продукцію – портландцемент з шлаком ДСТУ Б В.2.7-46:2010 ПЦ 11/А-Ш-400, проте з його змісту не вбачається його належність до предмету спору, а тому суд не приймає його як належний доказ.
Надані суду та наявні у справі відомості з архіву погоди у м.Василівка Запорізької області з мережі Інтернет на: 25 вересня 2014 року - районного центру в межах якого перебуває населений пункт, де було встановлено паркан, протягом доби температура коливалася від +5 до +10; вітер від 2 до 10 м. в сек.; на 26 вересня 2014 року - температура коливалася від +9 до +14; вітер від 0 до 2 м. в сек.; на 27 вересня 2014 року - температура коливалася від +7 до +19; вітер від 0 до 2 м. в сек.; на 28 вересня 2014 року - температура коливалася від +11 до +19; вітер від 1 до 8 м. в сек.; аналогічні погодні умови були у м.Дніпрорудному Василівського району Запорізької області (а.с.71-79); довідка про погодні умови (а.с.80) 23-24 вересня 2014 року про те, що на території Запорізької області відмічалися несприятливі погодні умови, зумовлені дією активного циклону, на метеостанції Мелітополь, найближчої до Веселівського району – місця проживання відповідача, максимальна швидкість вітру була зафіксована від 11 до 24 м.сек.; вітер зі швидкістю 24 м\сек. є небезпечним метеоявищем – не є доказами того, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, та доказами, які звільняють відповідача від відповідальності за заявленими по справі вимогами позивача.
Позовні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, підтверджені угодою, витягом з Єдиного реєстру адвокатів; копіями квитанцій (а.с.43-45, 165) на суму 10 815 грн. 84 коп., суд вважає необхідним задовольнити частково, виходячи з положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а саме в частині стягнення витрат на представництво інтересів
позивача у судових засіданнях протягом 9 год. 40 хв. (9.40х487,20) в сумі 4 579 грн. 68 коп., в іншій частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд вважає необхідним відмовити, оскільки ці вимоги положеннями закону не обґрунтовані, інші витрати, вказані позивачем понесені ним у зв’язку з послугами адвоката до витрат, передбачених ст.ст. 79, 84, 88, 89 ЦПК України не відносяться.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 15, 16, 22, 23, 50-52, 181, 611, 627, 655, 658, 673-681, 687-693, 708, 709, 711, 1166, 1167, 1209-1211 ЦК України, Законом України «Про судову експертизу», Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Законом України «Про підприємництво», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1:
-89 800 грн. – грошових коштів, сплачених за товар неналежної якості;
-5000 грн. – на відшкодування моральної шкоди;
-6156 грн. – на відшкодування майнової шкоди;
-4 579 грн. 68 коп. – витрат на правову допомогу, а всього 105 535 (сто п’ять тисяч п’ятсот тридцять п’ять) грн. 68 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області ОСОБА_9
