У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 802/2103/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
24 вересня 2015 року
м . Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Сокольвак Ю.В.,
представника позивача: Марченко Світлани Іллівни;
представників відповідача: Кіся Дмитра Володимировича, Шалатюка Сергія Васильовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зодчий Інвестгруп" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зодчий Інвестгруп" (далі - ТОВ "Зодчий Інвестгруп", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року даний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.
Представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила суд залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції- без змін виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що в період з 19.12.2014р. по 15.01.2015р. головними державними ревізорами-інспекторами Вінницької ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Зодчий Інвестгруп" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013р.
За результатами перевірки складено акт від 21.01.2015р. № 69/2202/37159575 (далі - акт перевірки).
Згідно висновків акту перевірки, перевіркою встановлено порушення ТОВ "Зодчий Інвестгруп":
- п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Зодчий Інвестгруп" занижено податок на прибуток в сумі 228231,00 грн.;
- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Зодчий Інвестгруп" занижено податок на додану вартість в сумі 205865 грн.;
- п. 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15.12.2004р., а саме, ТОВ "Зодчий Інвестгруп" не оприбутковано 657,79 грн. суми готівки у касовій книзі.
Не погоджуючись з порушення встановленими в акті перевірки, позивач подав на нього письмові заперечення (№ 7 від 09.02.2015р.).
За результатами розгляду письмових заперечень ТОВ "Зодчий Інвестгруп" на акт перевірки від 21.01.2015р. № 69/2202/37159575, прийнявши частково їх до уваги, Вінницькою ОДПІ надано висновок № 4333/10/2202 від 14.02.2015р., згідно якого, висновок акту перевірки від 21.01.2015р. № 69/2202/37159575 щодо встановлення порушень, які виникли в ході перевірки, залишаються без змін, крім пункту 3.7.6 «Дотримання норм з регулювання і обліку готівки» із зазначенням того, що ТОВ "Зодчий Інвестгруп" не оприбутковано 534,06 грн. суми готівки у касовій книзі.
18 лютого 2015 року, на підставі висновків акту перевірки, з урахування заперечень на нього, Вінницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0000792202, яким збільшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства за основним платежем на 228231,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 57058,00 грн.;
№ 0000802202, яким збільшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 185923,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 46481,00 грн.;
№ 0000812202, яким зменшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 21821,00 грн.;
№ 0000822202, яким до ТОВ "Зодчий Інвестгруп" застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій 2670,30 грн.
Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, а тому звернувся до суду з вимогою визнати їх протиправними та скасувати.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 26.02.2013 року між ПАТ "Івано-Франківськцемент" (Продавець) та ТОВ "Зодчий Інвестгруп" (Покупець) укладено Договір № 120/10-13 ВП про продаж продукції, згідно умов якого, Продавець зобов`язується виготовляти та систематично постачати і передавати у власність Покупцю будівельні матеріали, в подальшому «товар», а Покупець зобов`язується прийняти «товар» та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є наступний «товар»: азбестоцементні та волокнистоцементні вироби, цемент, гіпс, продукція ТМ «Полімікс», фігурні елементи мощення (ФЕМ) в асортименті.
В розділі 2 даного Договору визначено умови поставки продукції.
Так, пунктом 2.1 Договору визначено, що асортимент, кількість та терміни відвантаження кожної окремої партії «товару» визначає Покупець разом з Продавцем шляхом подання і прийняття до виконання письмових заявок (при відвантаження залізницею) чи видачі довіреності (при поставці на умовах «самовивозу»).
Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару перевізнику (п. 2.2 Договору).
Разом з тим, згідно п. 3.1 Договору № 120/10-13 ВП, ціни на товар та час їх дії будуть встановлюватись Продавцем шляхом видачі Покупцю рахунків на оплату. Здійснення оплати або подання заявки на відвантаження із вказанням номеру рахунку свідчитиме про згоду Покупця з запропонованою Продавцем ціною.
При цьому, в п. 3.3 Договору зазначено, що при відвантаженні товару залізницею всі витрати понесені Продавцем у зв`язку з завантаженням та відправкою вагона, оплачує Покупець згідно з наданими документами (рахунок-фактура, залізнична квитанція або платіжна вимога).
В свою чергу, між ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" (Продавець) та ТОВ "Зодчий Інвестгруп" (Покупець) укладались Договори купівлі продажу цементу № 109 від 01.01.2011р., № 122 від 01.01.2012р., № 103 від 01.01.2013р., згідно умов яких, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити «Цемент» (надалі - товар) в кількості, за ціною, строками та на умовах поставки згідно положень цих Договорів, заявок до них та Додатків, що є невід`ємною частиною цих Договорів.
Згідно п. 3.1 даних Договорів, Продавець зобов`язується відвантажити партію товару Покупцю протягом п`яти банківських днів з моменту отримання грошових коштів на поточний рахунок Продавця за товар і залізничний тариф та отримання належно оформленої письмової заяви Покупця на відвантаження товару.
Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент передачі товару перевізнику на станції відправлення, що підтверджується датою штемпеля залізничної станції Продавця (станції відправлення) в залізничній накладній (п. 3.2 Договорів).
При цьому, пунктом 5.1 Договорів встановлено, що оплата товару та залізничного тарифу проводить Покупцем шляхом внесення попередньої оплати партії товару та залізничного тарифу на поточний рахунок Продавця.
Тобто, з істотних умов вищевказаних Договорів слідує, що контрагентами позивача ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" включено в ціну товару вартість витрат пов`язаних з його відвантаженням залізницею та залізничний тариф.
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат собівартість придбаних у своїх контрагентів товарів з урахування у їх складі плати за транспортування та залізничний тариф, а доводи скарги в цій частині є необгрунтованими.
Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
В свою чергу, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В той же час, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведеного слідує, що для включення сум до складу валових витрат є необхідність підтвердження таких відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.
Так, на підтвердження виконання договорів, укладених між ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" (Продавцями) та ТОВ "Зодчий Інвестгруп" (Покупцем), останнім надано первинні документи, а саме прибуткові та податкові накладні, рахунки-фактури, копії яких містяться в матеріалах справи.
При цьому, згідно даних первинних документів, у їх складі Покупцями визначено суму транспортних послуг.
Факт оплати товару (цементу), на підставі вищевказаних договорів, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок АТ «УкрСиббанку» по рахункам ТОВ "Зодчий Інвестгруп".
При цьому, представниками відповідача, під час судового розгляду справи, не заперечувався факт наявності у позивача усіх вищевказаних первинних документів на момент проведення перевірки, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 72 КАС України, є обставинами, які можуть не доказуватись перед судом.
Апелянт у скарзі зазначає, що на момент проведення перевірки у позивача були відсутні залізничні накладні, які підтверджують факт переміщення товару від ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" на його адресу.
Судом встановлено, що вказані документи були надані позивачем разом із запереченнями на акт перевірки від 21.01.2015р. № 69/2202/37159575.
Відповідно до п. 44.6 ст. 46 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
В той же час, у висновку Вінницької ОДПІ № 4333/10/2202 від 14.02.2015р., наданому на письмові заперечення позивача до акту перевірки, вказано, що отримані від позивача залізничні накладні не містили усіх необхідних реквізитів, а тому не були взяті до уваги.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. (далі - Статут).
Пунктом 6 Статуту встановлено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п. 23 Статуту, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція
видає відправнику квитанцію.
Пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 передбачено, що Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.
Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею.
Накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковується на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. Технічні характеристики паперу, призначеного для оформлення накладної, повинні забезпечувати придатність для роздруківки на принтері, а також якісне проставлення відміток залізниці на всьому шляху перевезення. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Як встановлено судом, придбаний позивачем у свої контрагентів ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" товар (цемент) в подальшому був реалізований іншим контрагентам, які в залізничних накладних визначені як одержувачі товару.
При цьому, відправниками товару (цементу) в залізничних накладних визначені контрагенти позивача ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" (Продавцями).
З аналізу викладеного слідує, що товар (цемент) не отримувався позивачем, а був відправлений його контрагентами, у яких придбавався, безпосередньо іншим контрагентам, яким реалізовувався.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що на момент проведення перевірки та взагалі в подальшому, позивач не міг мати залізничних накладних, оскільки не був суб`єктом вказаних залізничних перевезень.
При цьому, відсутність залізничних накладних на перевезення товарів, сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.
Разом з тим, суд зважає на те, що залізнична накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та до суми податкового кредиту кошти за транспортування отриманих від ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" та від ПАТ "Івано-Франківськцемент" товарів та залізничний тариф, а тому податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 18.02.2015 року №№ 0000792202, № 0000802202, № 0000812202 є протиправними та підлягають скасуванню.
Стосовно доводів скарги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2015 року № 0000822202, яким до ТОВ "Зодчий Інвестгруп" застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій 2670,30 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Так, зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слідує, що штрафні (фінансові) санкції за не оприбуткування суми готівки у касовій книзі застосовані до позивача на підставі ст. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» із змінами та доповненнями № 436/95 від 12.06.1995р.
Відповідно до преамбули Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 № 436/95 (Указ № 436/95) в редакції Указу Президента України від 11.05.99 р. N 491/99 встановлення ним санкцій має на меті подальше вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб'єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами. Іншими словами, санкції згідно з цим Указом запроваджені за порушення норм, через які реалізується регуляторна політика держави у сфері готівкового обігу, при здійсненні суб'єктами господарювання господарської діяльності і спрямовані як і будь-які заходи юридичної відповідальності на припинення правопорушення та відновлення становища від негативних наслідків правопорушення.
Частиною 2 статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.1995 р. № 1/95-к (втратив чинність згідно із Законом України від 28.06.1996 р. № 254/96-ВР) Президент України був наділений повноваженнями видавати укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
Пунктом 4 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.
Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.
Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436» від 07.09.2001 р. № 802/2001, яким встановлені фінансові санкції у вигляді штрафу за не оприбуткування, неповне та/або несвоєчасне оприбуткування у касах готівки, тобто визначено склад правопорушення, яке за своєю правовою природою є фінансовим правопорушенням (є елементом фінансового охоронного правовідношення), та відповідальність за нього (абзац третій статті 1 Указу № 436/95), прийнятий поза межами строку, встановленого пунктом 4 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.11.2012р. № К/9991/42115/11.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було достатніх законодавчих підстав для застосування податковим повідомленням-рішенням від 18.02.2015 року № 0000822202 до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 05 жовтня 2015 року.
Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович
Судді Боровицький Олександр Андрійович
Сушко Олег Олександрович
