ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 802/2103/15-а

касаційне провадження № К/9901/27214/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі по тексту - Інспекція, Вінницька ОДПІ) на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.07.2015 (головуючий суддя - Поліщук І.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді - Боровицький О.А., Сушко О.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодчий Інвестгруп» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «Зодчий Інвестгруп») до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зодчий Інвестгруп" звернулось до суду із адміністративним позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області, у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що висновки відповідача, викладені у акті перевірки від 21.01.2015 № 69/2202/37159575 не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача, зазначає про наявність всіх документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту, тому вважає податкові повідомлення-рішення від 18.02.2015 № 0000792202, яким збільшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 228 231, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 57 058, 00 грн; № 0000802202, яким збільшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 185 923, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 46 481, 00 грн; № 0000812202, яким зменшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 21 821, 00 грн; № 0000822202, яким до ТОВ "Зодчий Інвестгруп" застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2 670, 30 грн недійсними, незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

У письмових запереченнях відповідач вказує на відповідність спірних податкових повідомлень-рішень вимогам податкового законодавства, вважає відсутнім підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача, а також посилається на те, що Вінницька ОДПІ, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.05.2015, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 18.02.2015 № 0000792202, № 0000802202, № 0000812202, № 0000822202.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.08.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно завищено податковий кредит, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту, оскільки оспорювані судові рішення не відповідають вимогам про їх законність та обґрунтованість, містять певні висновки, які не відповідальність обставинам справи, а відтак підлягають скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами та обґрунтуваннями, викладеними Вінницькою ОДПІ у касаційній скарзі, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, зокрема податкового законодавства, оскільки, під час перевірки позивачем надано усі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами ПАТ «Івано-Франківськцемент» та ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна», а саме: прибуткові та податкові накладні, рахунки - фактури, у вказаних первинних документах визначено суму транспортних послуг, а факт оплати товару (цементу) підтверджено копіями виписок по рахункам позивача у АТ «УкрСиббанк». Також вважає, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та до суми податкового кредиту кошти за транспортування отриманих від вказаних контрагентів товарів та залізничний тариф, а застосовані відповідачем штрафні (фінансові) санкції за не оприбуткування суми готівки у касовій книзі на підставі статті 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», із змінами та доповненнями, від 12.06.1995 №436/95 прийняті поза межами строку, встановленого пунктом 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, зважаючи на що, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.04.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 20.04.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією у період з 19.12.2014 по 15.01.2015 проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Зодчий Інвестгруп" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, за результатами якої 21.01.2015 складено акт № 69/2202/37159575 (далі у тексті - акт перевірки).

Відповідно до висновків акту перевірки, податковим органом встановлено порушення ТОВ "Зодчий Інвестгруп" п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідних), у результаті чого ТОВ "Зодчий Інвестгруп" занижено податок на прибуток в сумі 228 231, 00 грн; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого ТОВ "Зодчий Інвестгруп" занижено податок на додану вартість у сумі 205 865, 00 грн; п. 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637, а саме: ТОВ "Зодчий Інвестгруп" не оприбутковано 657, 79 грн суми готівки у касовій книзі.

Не погоджуючись із вказаними порушеннями, позивачем 09.02.2015 було подано письмові заперечення № 7 на акт перевірки від 21.01.2015 № 69/2202/37159575, за результатами розгляду яких 14.02.2015 Вінницькою ОДПІ надано висновок № 4333/10/2202, яким встановлено, що порушення, які виникли в ході перевірки, залишаються без змін, крім пункту 3.7.6 «Дотримання норм з регулювання і обліку готівки» із зазначенням того, що ТОВ "Зодчий Інвестгруп" не оприбутковано 534, 06 грн суми готівки у касовій книзі.

Так, 18.02.2015 на підставі висновків акту перевірки, з урахування заперечень на нього, Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000792202, яким збільшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства за основним платежем на 228 231, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 57 058, 00 грн, № 0000802202, яким збільшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 185 923, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 46 481, 00 грн, № 0000812202, яким зменшено ТОВ "Зодчий Інвестгруп" розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 21 821, 00 грн, № 0000822202, яким до ТОВ "Зодчий Інвестгруп" застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій 2 670, 30 грн.

Позивач не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду із вимогою визнати їх протиправними та скасувати.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із необґрунтованості висновків Інспекції щодо нереальності укладених правочинів між позивачем та зазначеним контрагентом. Суди вказали на те, що такі доводи Інспекції спростовуються встановленими обставинами справи, які свідчать про реальність господарських операцій, що не визнаються контролюючим органом.

Колегія суддів Верховного Суду, погоджуючись із висновками судів щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 18.02.2015 № 0000792202, № 0000802202, № 0000812202, № 0000822202., виходить з такого.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реального характеру проведених господарських операцій, позивачем під час судового розгляду справи були надані належним чином завірені копії документів за укладеними договорами ТОВ «Зодчий Інвестгруп» із контрагентами.

Так, судами встановлено, що 26.02.2013 між ПАТ "Івано-Франківськцемент" (за текстом договору Продавець) та ТОВ "Зодчий Інвестгруп" (за текстом договору Покупець) було укладено Договір № 120/10-13 ВП про продаж продукції, згідно з умовами якого, Продавець зобов`язується виготовляти та систематично постачати і передавати у власність Покупцю будівельні матеріали, в подальшому «товар», а Покупець зобов`язується прийняти «товар» та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є наступний «товар»: азбестоцементні та волокнистоцементні вироби, цемент, гіпс, продукція ТМ «Полімікс», фігурні елементи мощення (ФЕМ) в асортименті.

Розділом 2 даного Договору визначено умови поставки продукції: пункт 2.1 Договору визначає, що асортимент, кількість та терміни відвантаження кожної окремої партії «товару» визначає Покупець разом з Продавцем шляхом подання і прийняття до виконання письмових заявок (при відвантаження залізницею) чи видачі довіреності (при поставці на умовах «самовивозу»).

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару перевізнику відповідно до п. 2.2 Договору, разом з тим, згідно з п. 3.1 Договору № 120/10-13 ВП, ціни на товар та час їх дії будуть встановлюватись Продавцем шляхом видачі Покупцю рахунків на оплату. Здійснення оплати або подання заявки на відвантаження із вказанням номеру рахунку свідчитиме про згоду Покупця з запропонованою Продавцем ціною.

При цьому, у п. 3.3 Договору зазначено, що при відвантаженні товару залізницею всі витрати понесені Продавцем у зв`язку з завантаженням та відправкою вагона, оплачує Покупець згідно з наданими документами (рахунок-фактура, залізнична квитанція або платіжна вимога).

Водночас, між ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" (за текстом договору Продавець) та ТОВ "Зодчий Інвестгруп" (за текстом договору Покупець) укладались договори купівлі продажу цементу від 01.01.2011 № 109, від 01.01.2012 № 122, від 01.01.2013 № 103, умовами яких передбачено, що Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити «Цемент» (надалі - товар) в кількості, за ціною, строками та на умовах поставки згідно положень цих Договорів, заявок до них та Додатків, що є невід`ємною частиною цих Договорів.

Згідно з п. 3.1 вказаних Договорів, Продавець зобов`язується відвантажити партію товару Покупцю протягом п`яти банківських днів з моменту отримання грошових коштів на поточний рахунок Продавця за товар і залізничний тариф та отримання належно оформленої письмової заяви Покупця на відвантаження товару.

Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент передачі товару перевізнику на станції відправлення, що підтверджується датою штемпеля залізничної станції Продавця (станції відправлення) в залізничній накладній відповідно до умов п. 3.2 Договорів, а у відповідності до умов пункту 5.1 Договорів оплата товару та залізничного тарифу проводиться Покупцем шляхом внесення попередньої оплати партії товару та залізничного тарифу на поточний рахунок Продавця.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, з істотних умов вищевказаних Договорів слідує, що контрагентами позивача ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" було вже включено в ціну товару вартість витрат пов`язаних із його відвантаженням залізницею та залізничний тариф.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача податкових та видаткових накладних по господарським операціям, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача, повністю підтверджують законність нарахування відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у контрагента товарів, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту.

Вказані первинні документи, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідають статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, товари придбавались з метою їх подальшого використання у господарській діяльності позивача.

При цьому, як встановлено судами, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, та відповідність вказаних у них обсягів господарських операцій і задекларованих у податковій звітності сум від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток та сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Висновками перевірки не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податку на прибуток, податкового кредиту, від`ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаним у акті перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими документами та наданими позивачем до заперечень на акт перевірки копіями залізничних накладних, які відповідач неправомірно відмовився прийняти до уваги, зважаючи на що, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат собівартість придбаних у своїх контрагентів товарів з урахування у їх складі плати за транспортування та залізничний тариф, а доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що для включення сум до складу валових витрат є необхідність підтвердження таких відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.

Так, позивач підтверджуючи реальність виконання договорів, укладених ним з ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" надав під час перевірки та у долучив до матеріалів справи під час судового розгляду справи первинні документи, а саме: прибуткові та податкові накладні, рахунки-фактури, за змістом яких вбачається, що у їх складі Покупцями визначено суму транспортних послуг.

Факт оплати товару (цементу)за цими договорами підтверджено наявними у матеріалах справи копіями виписок по рахункам позивача відкритих у АТ «УкрСиббанку».

Суди вірно звернули увагу, що представники відповідача під час судового розгляду справи не заперечували факт наявності у позивача усіх вищевказаних первинних документів і на момент проведення перевірки.

Доводи відповідача, викладені у акті перевірки, запереченнях на позовну заяву, апеляційній та касаційній скаргах щодо того, що на момент проведення перевірки у позивача були відсутні залізничні накладні, які підтверджують факт переміщення товару від ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" на його адресу, правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки, ними встановлено, що вказані документи були надані позивачем разом із запереченнями на акт перевірки від 21.01.2015 № 69/2202/37159575.

Відповідно до п. 44.6 ст. 46 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У той же час, у висновку Вінницької ОДПІ від 14.02.2015 № 4333/10/2202, за результатами розгляду письмових заперечень позивача на акт перевірки, вказано, що отримані від позивача залізничні накладні не містили усіх необхідних реквізитів, а тому не були взяті до уваги.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (далі у тексті - Статут).

Пунктом 6 Статуту встановлено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до пункту 23 Статуту, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію.

Пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 передбачено, що Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею.

Накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковується на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. Технічні характеристики паперу, призначеного для оформлення накладної, повинні забезпечувати придатність для роздруківки на принтері, а також якісне проставлення відміток залізниці на всьому шляху перевезення. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний позивачем у своїх контрагентів ПАТ "Івано-Франківськцемент" та ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" товар (цемент), які у залізничних накладних визначені відправниками товару, у подальшому був реалізований іншим контрагентам, які відповідно до даних залізничних накладних визначені як одержувачі товару.

З аналізу викладеного вбачається, що товар (цемент) не отримувався позивачем, а був відправлений його контрагентами, у яких придбавався, безпосередньо іншим контрагентам, яким реалізовувався.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що на момент проведення перевірки та взагалі в подальшому, позивач не міг мати залізничних накладних, оскільки не був суб`єктом вказаних залізничних перевезень.

Вірними є висновки судів попередніх інстанцій на підставі проведеного аналізу наведеного вище, що відсутність залізничних накладних на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки, а залізнична накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відтак, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та до суми податкового кредиту кошти за транспортування отриманих від ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" та від ПАТ "Івано-Франківськцемент" товарів та залізничний тариф, а наведені відповідачем у акті перевірки висновки під час дослідження матеріалів справи свого підтвердження не знайшли, а тому податкові повідомлення-рішення від 18.02.2015 року №№ 0000792202, № 0000802202, № 0000812202 є протиправними та підлягають скасуванню.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в акті перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюванні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Також, колегія суддів щодо доводів скарги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2015 № 0000822202, яким до ТОВ «Зодчий Інвестгруп» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій 2 670, 30 грн, зазначає наступне.

Згідно з розрахунку штрафних санкцій та пені до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вбачається, що штрафні (фінансові) санкції за не оприбуткування суми готівки у касовій книзі застосовані до позивача на підставі ст. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» із змінами та доповненнями від 12.06.1995 № 436/95.

Однак, під час розгляду справи колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку щодо неправомірності застосування контролюючим органом положень Указу № 436/95 для здійснення розрахунку штрафних (фінансових) санкцій у податковому повідомленні - рішенні від 23.03.2015 № 29126552201, з наступних підстав.

Статтею 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

Оскільки, шляхом прийняття «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, було врегульовано правовідносини державним органом, який наділено законодавчою ініціативою, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення, як не оприбуткування суми готівки у касовій книзі, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1 Указу № 436/95, та вважає за неможливе їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Усі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.07.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова