ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2015 року Справа № 876/6758/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Кузьмича С.М., Костіва М.В.,
з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
представників позивача Жовнеровича О.В., Козловича С.М.,
представника відповідача Павлюк Б.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державного підприємства «Львівський державний ювелірний завод» та Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 року у справі за позовом Державного підприємства «Львівський державний ювелірний завод» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство «Львівський державний ювелірний завод» (далі - Позивач, ДП «ЛДЮЗ», Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (Далі - Відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2014 року №0001052201, №0001042201 та №0001231702.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 року позов задоволено частково, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення № 0001042201 від 15.12.2014 року, прийняте Відповідачем, в задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Постанову суду першої інстанції оскаржили сторони, подавши на неї апеляційні скарги.
Позивач зазначає в скарзі, що судом першої інстанції безпідставно відкинуті доводи Підприємства про те, що викладені в акті податкової перевірки, на підставі якої були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, порушення ДП «ЛДЮЗ» податкового законодавства ґрунтуються виключно на припущеннях. Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що операції з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника та операції з обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби мають різну суть, а тому і різне документальне оформлення. Суд першої інстанції, всупереч наявним у справі доказам, зазначив в оскаржуваній постанові, що з моменту оформлення замовлення до дати виготовлення ювелірного виробу та видачі замовлення Підприємством не здійснювалось клеймування виготовлених ювелірних виробів. Хоча Позивачем документально доведено вчинення послідовних операцій з виготовлення ювелірних виробів саме з матеріалів замовника, суд першої інстанції безпідставно дійшов протилежного висновку. Позивач зазначає, що Відповідачем розрахунок донарахувань податків здійснений без будь-яких підстав (за відсутності визначеної бази оподаткування), оскільки при прийнятті замовлення на виготовлення ювелірних виробів із матеріалу замовника не обумовлювалося ціни ні брухту дорогоцінних металів, ні ювелірних виробів, база оподаткування визначена ДПІ з порушенням чинного законодавства; відсутні також будь-які докази укладення між замовником та виконавцем (ДП «ЛДЮЗ») договору міни. Даний апелянт звертає увагу на порушення судом норм процесуального права, що виявилося у неповному та неправильному встановленні обставин справи, перекладенню тягаря доведення правомірності оскаржуваних актів на Підприємство. Крім того, судом першої інстанції помилково застосовані норми матеріального права, які не були чинними на час винесення спірних податкових повідомлень-рішень, та не враховано, що для донарахування податку з доходів фізичних осіб податковим органом застосовано норми податкового законодавства, які в даному випадку не підлягали застосуванню. У суму донарахованого податковим повідомленням-рішенням № 0001052201 податкового зобов'язання з податку на прибуток, яке спірним судовим рішенням визнано законним, увійшла сума зобов'язань, визначених по операціях з придбання товарів у ТОВ «Стек-комп'ютер». При цьому суд не врахував, що, скасовуючи цим же рішенням податкове повідомлення-рішення № 0001042201, він зазначив про безпідставність висновків ДПІ щодо безтоварності господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Стек-комп'ютер». Позивач просить скасувати постанову від 12.06.2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та винести нову, якою позов в цій частині задовольнити.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Стек-комп'ютер», оскільки наявними у справі доказами доведено відсутність реального постачання товарів ТОВ «Стек-комп'ютер» від його контрагентів. Тому ТОВ «Стек-комп'ютер» безпідставно сформувало витрати та податковий кредит і не могло здійснити реалізацію ТМЦ по ланцюгу постачання на ДП «ЛДЮЗ». ДПІ просить скасувати постанову суду від 12.06.2015 року в частині задоволення позовних вимог та винести нову постанову,якою відмовити у задоволенні позову повністю.
Вислухавши суддю-доповідача, представників Позивача, які просять задовольнити апеляційну скаргу Підприємства, а в задоволенні апеляційної скарги ДПІ відмовити, представника Відповідача, яка просить задовольнити апеляційну скаргу ДПІ і відмовити в задоволенні апеляційної скарги Позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ДП «ЛДЮЗ» слід задовольнити, а апеляційну скаргу ДПІ залишити без задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 13.10.2014 року, виданих ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ГУ Міндоходів у Львівській області, відповідно до ст. 77 ПК України проведена документальна планова виїзна перевірка ДП «ЛДЮЗ» з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року.
За результатами цієї перевірки складено акт від 28.11.2014 року №1957/22-01/05785017, відповідно до якого виявлено порушення ДП «ЛДЮЗ» п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 9836 грн., порушення пп.14.1.10., пп.14.1.36., пп.14.1.202. п.14.1 ст.14, п. 185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п. 201.4 ст. 201, п.198.2, п.198.3, п.198.6. ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 10069444 грн., в т.ч. за: жовтень 2012 року на суму 694444 грн., листопад 2012 року на суму 567303 грн., грудень 2012 року на суму 524801 грн., січень 2013 року на суму 563280 грн., лютий 2013 року на суму 715258 грн., березень 2013 року на суму 605755 грн., квітень 2013 року на суму 622841 грн., травень 2013 року на суму 774 368 грн., червень 2013 року на суму 708749 грн., липень 2013 року на суму 956 531 грн., серпень 2013 року на суму 843695 грн., вересень 2013 року на суму 751933 грн., жовтень 2013 року на суму 683956 грн., листопад 2013 року на суму 559 487 грн., грудень 2013 року на суму 497043 грн., та порушення пп.164.2.18 п.164.2 ст.164, п.164.5 ст.164, пп..165.1.25 п.165.1 ст.165, п.167.1 ст.167, ст.168, п.171.2 ст.171, п.176.2 ст.176 ПК України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності нарахування, утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за період з 01.10.2012 року -31.12.2013 року в сумі 9201119,36 грн., в тому числі за жовтень 2012 року - 636585,07 грн., за листопад 2012 року - 521338,88 грн., за грудень 2012 року - 483338,37 грн., за січень 2013 року - 513593,8 грн., за лютий 2013 року - 653944,04 грн., за березень 2013 року - 549458,1 грн., за квітень 2013 року - 566977,64 грн., за травень 2013 року - 700199,86 грн., за червень 2013 року - 652478,57 грн., за липень 2013 року - 871390,49 грн., за серпень 2013 року - 777755,93 грн., за вересень 2013 року - 694013,25 грн., за жовтень 2013 року - 625865,35 грн., за листопад 2013 року - 505994,32 грн., за грудень 2013 року - 448185,69 грн.
На підставі цього акту ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.12.2014 року № 0001052201, яким суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість збільшено на 12586805 грн. (в тому числі: за основним платежем - 10069444,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2517361 грн.); № 0001042201, яким суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств збільшено на 14754,00 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9836 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4918 грн.); № 0001231702, яким суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб збільшено на 16101853,64 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9201119,36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6900734,28 грн.).
Як вбачається з акту від 28.11.2014 року № 1957/22-01/05785017, перевіркою встановлено заниження ДП «ЛДЮЗ» податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10055428 грн. по операціях з обміну брухту дорогоцінних металів отриманого від фізичних осіб-замовників в обмін на ювелірні вироби, які були виготовлені раніше.
Вказані операції Позивач проводив в бухгалтерському та податковому обліках як надання побутових послуг щодо виготовлення ювелірних виробів з наданих фізичними особами-замовниками матеріалів і оформляв квитанціями на виготовлення ювелірних виробів та розрахунками на видачу готових ювелірних виробів.
Перевіркою було встановлено, що зазначені операції з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника відповідно до відомостей бухгалтерського обліку Позивача оподатковувались податком на додану вартість в частині вартості побутових послуг не включаючи вартість матеріалу замовника до оподаткування.
Однак, як зазначено в акті перевірки, операції з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника є операціями обміну брухту дорогоцінних металів на раніше виготовлені готові ювелірні вироби, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість в повній вартості готового виробу, а саме включаючи вартість матеріалу замовника та вартість побутових послуг.
Проте такі висновки податкового органу, з якими погодився і суд першої інстанції, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Підприємство в позові та в апеляційній скарзі зазначає, і це підтверджується матеріалами справи, що операції по виготовленню Позивачем ювелірних виробів із сировини замовника за договорами побутового підряду та операції по обміну Позивачем брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби мають на підприємстві Позивача різне документальне оформлення.
Наказом Мінфіну України від 06.04.98 р. № 84 затверджена Інструкція про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (далі - Інструкція № 84).
Ювелірні вироби з дорогоцінних металів за договорами побутового підряду, які виготовлював Позивач на замовлення, він оформлював Квитанціями на виготовлення ювелірних виробів по формі ЛЮ-56 (додаток 1 до Інструкції № 84), на підставі приписів пунктів 2.1, 2.4 Інструкції № 84 та пункту 2.1 Інструкції щодо надання послуг з ремонту та виготовлення ювелірних виробів та інших виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженої наказом Українського союзу об'єднань, підприємств організацій побутового обслуговування населення від 27 серпня 2000 р. № 20.
Виготовлені Позивачем ювелірні вироби на замовлення видавалися замовникам з оформленням Розрахунків на видачу готових ювелірних виробів по формі ЛЮ-57 (додаток 1 до Інструкції № 84).
Операції по обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби Позивачем оформлювалися квитанціями форми ЛЮ-40.
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду зазначає при цьому, що квитанція форми ЛЮ-40 (на обмін брухту) суттєво відрізняється від квитанції форми ЛЮ-56 (на виготовлення виробів на замовлення).
Зокрема, у квитанції форми ЛЮ-40 зазначається вартість дорогоцінного металу, який придбавається позивачем шляхом обміну. У квитанції на виготовлення з матеріалів замовника форми ЛЮ-56 вартість металу не зазначається, оскільки він не придбавається позивачем, а зазначена тільки кількість (вага) матеріалу наданого замовником.
Крім того, у квитанції форми ЛЮ-40 зазначаються сума податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) та вартість придбаного дорогоцінного металу без ПДФО, тобто сума, яка фактично приймає участь у розрахунках шляхом обміну.
Ще однією відмінністю є те, що у квитанції форми ЛЮ-40 зазначаються характеристики та вартість виробу з дорогоцінного металу, який є предметом обміну.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що Позивач по різному оформлює операції по виготовленню ювелірних виробів із сировини замовника та операції по обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що таке оформлення відповідає не тільки вимогам Інструкції № 84, а ще й приписам пункту 63.7 ПК України щодо зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків для можливості утримання ПДФО та подальшої звітності по формі №1-ДФ, тобто по таким операціям Позивач у повній мірі виконував обов'язки податкового агенту щодо утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету.
Ні податковим органом, ні судом першої інстанції не враховано, що кінцевий розрахунок та видача товару (ювелірного виробу) покупцю здійснювалися Позивачем у відповідності до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням та виданою розрахункових документів встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки тому факту, що при здійсненні Позивачем операцій по виготовленню ювелірних виробів із дорогоцінних металів на замовлення списання собівартості готового ювелірного виробу не проводиться через його відсутність, а списується тільки собівартість виконаних робіт.
При цьому не здійснюється залік (закриття розрахунків) у сумі вартості придбаного дорогоцінного металу, оскільки метал не придбавається, а отримується у якості давальницької сировини та не має визначеної сторонами вартості.
В бухгалтерському обліку підприємства придбаний метал відразу оприбутковується на балансовому рахунку 20101 «Сировина» в кореспонденції з рахунком 685 «Розрахунки з постачальниками» за фактичною вартістю придбання, що підтверджується наявними у справі даними регістрів бухгалтерського обліку, а саме Карткою рахунку 685, Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 685, Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 20101.
По операціям по виготовленню ювелірних виробів із дорогоцінних металів отриманий від замовника брухт дорогоцінного металу обліковувався на позабалансовому рахунку 0221 «Матеріали, прийняті для переробки».
Не дано будь-якої оцінки поясненню Позивача та не спростовано матеріалами справи його доводів про те, що, оскільки програмне забезпечення, яке використовувало Підприємство для ведення бухгалтерського обліку, не надає можливості враховувати матеріали, прийняті для переробки, тільки у натуральних (вагових) показниках, а також для визначення меж відповідальності матеріально відповідальних осіб, Позивач вимушений застосовувати вартісні показники. За відсутності договірної вартості металу Позивач використовував середньозважену собівартість дорогоцінних металів, визначену зовсім по іншим операціям, а саме: по операціям з безпосереднього придбання у постачальників дорогоцінних металів.
В подальшому придбаний брухт дорогоцінних металів переплавлявся у злитки, що підтверджується актами плавки брухту, а також балансами золота по підрозділам за відповідний період.
При цьому, плавка власного матеріалу (брухту) здійснювалася ДП «ЛДЮЗ» у міру необхідності, тоді як плавка матеріалу (брухту), отриманого від замовників, здійснюється не рідше ніж раз у три дні, що обумовлено необхідністю дотримання строків виконання замовлення, у зв'язку з чим матеріал повинен бути переданий у виробництво своєчасно.
Злитки дорогоцінного металу, які отримані в результаті плавки придбаного у фізичних осіб брухту (шляхом обміну на ювелірні вироби), в подальшому передаються у виробничу комору сировини та використовуються у виробництві, що підтверджується відповідними нарядами та регістрами бухгалтерського обліку (звітами по проводкам, оборотами рахунку 23100), які наявні в матеріалах справи.
Тому висновок суду першої інстанції про те, що факт наявності у Позивача передбачених законодавством первинних документів не є доказом відсутності порушень з його боку, суперечить матеріалам справи.
Суд першої інстанції, всупереч матеріалам справи, погодився з доводами ДПІ про те, що клеймування (таврування) ювелірних виробів замовлених фізичними особами ДП «ЛДЮЗ» у період від дати оформлення замовлення фізичною особою на виготовлення ювелірного виробу та до дати розрахунку та видачі замовлення фізичній особі не проводилось.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 року № 637/97-ВР торгівля ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів здійснюється суб'єктами господарювання на території України тільки за наявності державного пробірного клейма.
Згідно Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 244 від 20.10.1999 року (далі - Інструкція № 244), виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту (п.1.5). Пунктом 2.1 цієї ж Інструкції передбачено, що усі вироби з дорогоцінних металів, виготовлені на території України суб'єктами підприємницької діяльності, повинні відповідати одній з установлених в Україні проб, бути обов'язково заклеймованими органами державного пробірного контролю або суб'єктами підприємницької діяльності, яким надано право клеймування виробів власного виробництва, та відповідати технічним вимогам чинних нормативних документів (державних, галузевих стандартів, технічних умов тощо).
Сукупність наданих Позивачем податковому органу, а також суду першої інстанції первинних документів Підприємства дозволяє чітко відстежити процес виробництва конкретного виробу на конкретне замовлення з моменту оформлення замовлення фізичної особи до моменту отримання нею готового ювелірного виробу.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність клеймування в 3-х випадках у період виготовлення ювелірних виробів на замовлення і погодився з висновком ДПІ про визнання усіх подібних операцій у акті перевірки операціями по обміну брухту на готові ювелірні вироби та донарахувань позивачу ПДВ та податку з доходів фізичних осіб.
Проте колегія суддів вважає доведеними матеріалами справи факти клеймування ювелірних виробів саме у період з дати отримання замовлення до дати видачі готового ювелірного виробу. Це, зокрема, підтверджується копіями залучених до матеріалів справи Нарядів та не спростовано Відповідачем.
Відповідач у акті перевірки зазначив лише три випадки клеймування ювелірних виробів, які, на його думку, здійсненні з порушеннями та тільки на підставі цих випадків дійшов загального висновку про наявні порушення у всьому періоді, за який проводилася перевірка, та виніс спірні податкові повідомлення-рішення.
З даних Відповідача, які наведені у Таблиці 2 «Дані про результати перевірки правильності нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходів платникам податку», вбачається, що ним були дослідженні 18350 квитанцій на виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника.
Тобто з 18350 операцій по виготовленню ювелірних виробів з матеріалу замовника Відповідачем встановлено тільки 3 факти, які, на його думку, свідчать про наявність порушень податкового законодавства з боку Підприємства.
В акті перевірки відсутні посилання на докази порушень по інших операціях.
Згідно матеріалів справи Позивач виготовлював ювелірні вироби з дорогоцінних металів за договорами побутового підряду, які оформлялися Квитанціями на виготовлення ювелірних виробів. Ювелірні вироби видавалися замовникам з оформленням Розрахунків на видачу готових ювелірних виробів (додаток 1 до Інструкції № 84).
При замовленнях фізичних осіб на виготовлення ювелірних виробів з дорогоцінних металів з матеріалів замовників Позивач оформлював квитанції на виготовлення ювелірних виробів по формі ЛЮ-56.
Виконання Позивачем замовлення на виготовлення ювелірних виробів з матеріалів замовника (брухту дорогоцінних металів) здійснювалося за наступними етапами:
1. Оформлення замовлення на виготовлення ювелірних виробів шляхом заповнення Квитанції на виготовлення ювелірних виробів по формі ЛЮ-56, та отримання брухту дорогоцінних металів від замовника;
2. Плавка отриманого від замовників брухту за декілька днів. Здійснюється плавка не рідше ніж раз у три дні, оформлюється Актами плавки брухту;
Отриманий в результаті плавки злиток дорогоцінного металу є знеособленим, проте брухт дорогоцінних металів, отриманий від замовників, обліковується на позабалансовому рахунку 0221 у розрізі конкретних замовників. Тобто виконання замовлення здійснюється не індивідуально, а з врахуванням промислового обсягу виробництва Позивача. Отриманий від замовника дорогоцінний метал не переходить у власність Позивача, а тому висновки суду першої інстанції що Позивач придбаває цей метал є безпідставними;
3. Злитки металу у подальшому передаються у виробництво, де сировина, що вже
фактично знеособлена, але яка не стає власністю позивача - використовується під час
вироблення напівфабрикатів (ювелірні вироби без оздоблення, вставок, емалі тощо). При
цьому напівфабрикати ювелірних виробів також мають знеособлений характер, оскільки
виробництво на підприємстві є серійним, тобто виробляється певна кількість ювелірних
виробів одного і того самого дизайну;
4. Здійснюється клеймування напівфабрикатів ювелірних виробів. При цьому клеймування за вимогами Інструкції № 244 здійснюється партіями (вироби з дорогоцінних металів однієї проби та хімічного складу). Оскільки за вимогами цієї Інструкції частина виробів із партії підлягає контрольному хімічному аналізу, тобто з порушенням їх цілісності, це унеможливлює клеймування індивідуальних замовлень, внаслідок їх руйнації;
5. Після клеймування напівфабрикати ювелірних виробів кінцево шліфуються, оздоблюються у відповідності із обраним замовником дизайном вставками, наноситься емаль, тощо, та готові ювелірні вироби передаються приймальнику;
6. Приймальник здійснює видачу готового ювелірного виробу замовнику, оформлює Розрахунок на видачу готових ювелірних виробів по формі ЛЮ-57 та отримує оплату за послугу з вироблення ювелірного виробу за матеріалів замовника (брухту дорогоцінних металів).
Виходячи з аналізу наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що акти плавки брухту не є доказом виконання Позивачем замовлення фізичних осіб та виготовлення ювелірного виробу, а лише підтверджують факт плавки.
Суд першої інстанції також помилково виходив з того, що Наряди на передачу не підтверджують їх відповідність замовленнями фізичних осіб, і що в цих Нарядах відсутні відомості про те, що вони є нарядами на передачу матеріалу замовника у виробництво і нарядами на передачу приймальнику виробленого позивачем готового виробу.
Так, у актах плавки брухту зазначені номера квитанцій, за якими прийняті матеріали (брухт дорогоцінних металів) від замовників для виготовлення ювелірних виробів. Тобто можна визначити коли брухт, отриманий від конкретного замовника, почав використовуватися у виробництві.
Також у актах визначений результат плавки брухту, отриманого від замовників, - злитків дорогоцінних металів із зазначенням ваги, проби та, найголовніше, облікового номеру злитку.
У нарядах на передачу злитків дорогоцінних металів у виробництво зазначений обліковий номер цих злитків, а також назва та шифр відповідного підрозділу підприємства. Тобто за цими даними можна відстежити, коли фактично розпочалося виготовлення ювелірного виробу з матеріалів конкретних замовників.
У нарядах на передачу приймальнику виготовленого позивачем готового виробу для видачі замовнику визначений шифр цього виробу, який відповідає шифру виробу, зазначеному у Квитанції на виготовлення ювелірних виробів по формі ЛЮ-56 та Розрахунку на видачу готових ювелірних виробів по формі ЛЮ-57.
Таким чином, сукупність наданих Позивачем первинних документів підприємства дозволяє чітко відстежити процес виробництва конкретного виробу на конкретне замовлення з моменту оформлення замовлення фізичної особи до моменту отримання нею готового ювелірного виробу.
Клеймування ювелірних виробів відбувалося у період з дати отримання замовлення до дати видачі готового ювелірного виробу, що підтверджується наданими Позивачем первинними документами (нарядами на клеймування, заявами на клеймування) та регістрами бухгалтерського обліку, безпідставно відкинутими судом першої інстанції.
Надані Позивачем Наряди підтверджують передання виробничим підрозділом коморою клеймування (відповідний код комори 1033 проставлений у верхньому правовому кутку наряду) проклеймованих ним ювелірних виробів та/або напівфабрикатів (ознака клеймування «озк» - 1) відповідному виробничому підрозділу (відповідний код підрозділу проставлений у верхньому лівому кутку наряду).
Суд апеляційної інстанції враховує також ту обставину, що Державною пробірною службою України на підставі наказу від 28.02.14 р. № 99-о була проведена планова перевірка ДП «ЛДЮЗ» з питань дотримання вимог чинного законодавства при отримані, використані, обліку та зберіганні дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали за період з 01.01.12 р. по 11.03.14 p., про що складений Акт перевірки №101/14 від 21.03.14 р.
Зазначеною перевіркою не було встановлено жодних порушень щодо реалізації виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі по договорах на переробку та виготовлення виробів з давальницькою сировини, жодних поршень щодо обліку дорогоцінних металів.
Таким чином, при розгляді справи не встановлено доказів, які б свідчили про відсутність клеймування та про здійснення обміну готових виробів на брухт дорогоцінних металів, замість виконання замовлення на виготовлення ювелірного виробу.
Також колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі Підприємства, що при ухваленні оскарженого судового рішення не було враховано, що донарахування усіх податків відповідачем вчинені не у спосіб, передбачений ПК України.
Так. жоден документ, який застосовувався Позивачем при оформленні операцій з виготовлення ювелірних виробів з дорогоцінних металів (Квитанції на виготовлення ювелірних виробів, Розрахунки на видачу готових ювелірних виробів) не містить договірної ціни ні на брухт дорогоцінних металів, ні на ювелірні вироби.
У спірному акті перевірки (арк. 22) зазначено, що перевіркою вартість брухту дорогоцінних металів, яка отримана від фізичних осіб-замовників для виготовлення ювелірних виробів визначено згідно представлених балансів в розрізі комор по прийому та виконанню замовлень, де зазначено кількість отриманого металу за місяць та відомостей по руху дорогоцінного металу де зазначена вартість металу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 715 Цивільного кодексу України (Далі - ЦК України) за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
За приписами ч. 1 ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За вимогами ч. 1, 4 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Проте жодних доказів, які б свідчили про укладення саме договорів міни, про намір фізичної особи продати Позивачу брухт дорогоцінних металів, Відповідач не надав.
Таким чином, слід погодитися з позицією апелянта - ДП «ЛДЮЗ», що договірна ціна на брухт дорогоцінних металів та на готові ювелірні вироби сторонами договору не встановлювалася.
Враховуючи , що з точки зору Відповідача відповідно до ст. 715 ЦК України операції з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника є операціями по обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби, то визначення ціни цих договорів повинне був здійснене із врахуванням вимог ст. 832 ЦК України, тобто за звичайними цінами.
Податковим законодавством також передбачено застосування у таких випадках договірних цін, або за їх відсутності - звичайних цін.
Відповідачем базою оподаткування з ПДВ була визначена вартість брухту дорогоцінних металів.
Відповідно до п. 188.1 ПК України (в редакції чинній до 01.09.2013 р.) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно з редакцією п. 188.1 ст. 188 ПК України, чинною після 01.09.13р., база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Таким чином, база оподаткування ПДВ операцій з поставки товарів (ювелірних виробів) Відповідачем повинна була бути визначеною, виходячи з договірної ціни у межах конкретної операції.
Застосування у якості бази оподаткування з ПДВ облікової вартості матеріалів, що використовується у бухгалтерському обліку підприємства, не передбачена приписами ПК України, у тому числі п. 188.1 ПК України.
При цьому, як встановлено судом, матеріали (брухт дорогоцінних металів) взагалі не були предметом поставки під час виконання операції з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника. Розраховувати договірну ціну ювелірного виробу на підставі облікової вартості матеріалів чинне законодавство не дозволяє.
До того ж, Позивач для можливості відображення в бухгалтерському обліку операцій з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника за відсутності договірної вартості металу використовував середньозважену собівартість дорогоцінних металів, визначену зовсім по іншим операціям, а саме: по операціям з безпосереднього придбання у постачальників дорогоцінних металів.
Тобто ціна дорогоцінних металів, яку використав Відповідач для донарахувань ПДВ. податку з доходів фізичних осіб, визначення доходів та витрат, є розрахунковою та жодним чином не стосується операцій з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника та, у принципі, не відповідає рівню ринкових цін.
Крім того, визначення бази оподаткування за звичайними цінами Відповідачем також не здійснювалося, жоден з методів визначення звичайних цін, передбачений ст. 39 ПК України та/або пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.94 р., Відповідачем не застосовувався.
Пунктом 8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що пункт 1.20 «Звичайна ціна» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовується до вступу в дію ст. 39 ПК України.
Абзацом 3 п. 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України визначено, що стаття 39 ПК України набирає чинності з 01.01.2013 року.
Отже, після 01.01.2013 року, при визначенні та застосуванні звичайних цін, підлягають застосуванню норми ПК України, зокрема, і ст. 39 вказаного Кодексу.
Однак, на час винесення спірних податкових повідомлень-рішень ст. 39 ПК України була викладена у новій редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення», який набрав чинності 01.09.2013 року.
У зміненій редакції, чинній станом на 15.12.2014 року (дата винесення спірних податкових повідомлень-рішень), ст. 39 ПК України визначала можливість застосування методів визначення звичайних цін виключно у контрольованих операціях, якою операції з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника не є.
Отже, на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень методи визначення звичайних цін до даних правовідносин застосовуватися не могли, оскільки, зміни у законодавстві призвели до фактичної відсутності механізму визначення звичайних цін у не контрольованих операціях.
А тому, такі дії Відповідача суперечать приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, чинним на момент здійснення операцій у 2012 році пунктом 1.20 «Звичайна ціна» Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачалося можливості визначення рівня звичайних цін виходячи облікової вартості матеріалів, що використовується у бухгалтерському обліку підприємства. Відповідно, такі дії контролюючого органу суперечать встановленим зазначеним пунктом методам визначення звичайної ціни.
Пунктом 39.2 ст. 39 ПК України, у редакції, чинній на момент здійснення операцій у періоді 01.01.2013 р. - 01.09.2013 p., визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:
а ) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);
б) ціни перепродажу;
в) «витрати плюс»;
г) розподілення прибутку;
ґ) чистого прибутку.
Жоден з передбачених законодавством методів Відповідачем застосований не був.
Згідно вимог п. 39.11 ст. 39 ПК України, у редакції, чинній на момент здійснення операцій у періоді 01.01.2013 р. - 01.09.2013 p., для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.
Жодне офіційне джерело інформації відповідачем використане не було.
Таким чином, обґрунтованими є доводи Позивача, що операції з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника, по-перше, не є контрольованими операціями в розумінні ПК України, у редакції чинній на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, що в свою чергу виключає можливість застосування до них методів визначення звичайних цін; по-друге, Відповідач не використав жодного з передбачених законодавством методів визначення звичайної ціни.
Слід погодитися з позицією Підприємства, що суд першої інстанції помилково керувався та навів у своєму рішенні приписи ст. 188 ПК України у редакції, яка не була чинною на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень (набула чинності з 01.01.2015 р. на підставі Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 p.).
Пункт 164.5 ст. 164 ПК України, який застосований Відповідачем при визначені податку з доходів фізичних осіб та на якій посилається суд першої інстанції, передбачає, що під час нарахування (надання) доходів у будь-якій не грошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом.
Проте на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у Відповідача були відсутні правові підстави визначати податкові зобов'язання за звичайними цінами, при цьому жодного з методів, передбачених ст. 39 ПК України та/або пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни Відповідач не застосував.
Отже, висновки Відповідача про те, що операції з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника фактично є операціями обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби, є хибними припущеннями, які не відповідають первинним документам та обліку Позивача. При цьому, донарахування усіх податків вчинені не у спосіб, передбачений Податковим кодексом України.
Суд першої інстанції у оскарженому рішенні зазначає, що із даних документів Позивача (оборотно-сальдових відомостей та карток по рахунку 0221 «Матеріали на складі» - «Покупець для замовлень», оборотно-сальдових відомостей по рахунку 26 «Готова продукція», рахунку 23 «Виробництво», а також балансів в розрізі комор по прийому та виконанню замовлень, відомостей по руху дорогоцінного металу) вбачається, що вартість брухту дорогоцінних металів, отримана від фізичних осіб - замовників для виготовлення ювелірних виробів становить 50277146,30 грн., як і вартість металу раніше виготовлених готових ювелірних виробів, яка становить 50277146,30 грн.
На цьому суд першої інстанції ґрунтує свій висновок про правомірність посилання податкового органу на те, що в даному випадку відсутні правовідносини, що виникають під час виконання договору підряду, натомість мають місце операції обміну брухту дорогоцінних металів на раніше виготовлені ювелірні вироби.
Колегія суддів погоджується з доводами Позивача, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам та доказам, що наявні у матеріалах справи.
Так, згідно даних балансів в розрізі комор по прийому та виконанню замовлень, які безпосередньо є регістрами бухгалтерського обліку, призначеними для накопичення інформації, що відображається на позабалансовому рахунку 0221 «Матеріали на складі», як і на самому рахунку 0221 «Матеріали на складі», за перевірений період відображена вага отриманого від замовників - фізичних осіб металу у розмірі 121097,61 грам.
У вартісному виразі цей метал облікований у сумі 55094399,12 грн., що відображає
вартість брухту дорогоцінного металу, прийнятого від фізичних осіб - замовників, у
облікових (розрахункових) цінах. Як зазначалося вище, вартісний показник брухту
дорогоцінного металу Підприємством визначається самостійно, тобто не є договірною
ціною, та використовується виключно з метою визначення меж відповідальності
матеріально відповідальних осіб.
Сума 50277146,30 грн., яку суд першої інстанції зазначає у своєму рішенні, взята із спірного акту перевірки, а не з даних регістрів бухгалтерського обліку позивача.
На рахунку 26 «Готова продукція» відображається інформація про наявність та рух готової продукції підприємства, за період, що перевірявся. На рахунку 23 «Виробництво» відображається інформація про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Як вбачається із долучених до матеріалів справи регістрів бухгалтерського обліку, дані рахунків 26 та 23 взагалі не збігаються із даними рахунку 0221. Відтак висновки суду першої інстанції є хибними та суперечать доказам, наявним у матеріалах справи.
Суд першої інстанції у оскарженому рішенні не дав будь-якої оцінки доводам Позивача про неправомірність дій Відповідача щодо нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за неналежною ставкою 15%, замість ставки, передбаченої законодавством у розмірі 5%.
Свою позицію Відповідач обґрунтував тим, що згідно пп. 164.2.4 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172-173 цього Кодексу. Саме в цьому випадку, на думку Відповідача, застосовується ставка податку 5%, яка передбачена п. 167.2 ПК України.
При цьому, Відповідач помилково вважає, що оскільки дохід, отриманий платником податку за зданий (проданий) ним брухт дорогоцінних металів, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку за приписами пп. 164.2.18 ст. 164 ПК України, то їх оподаткування повинне відбуватися за ставкою 15%, передбаченою п. 167.1 ст. 167 Кодексу.
Згідно абз. 2 пп. 164.2.18 ст. 164 ПК України під час виплати доходів за зданий (проданий) платником податку брухт дорогоцінних металів особа, яка його закуповує, вважається податковим агентом та зобов'язана утримати податок із суми такої виплати за ставкою, встановленою цим розділом.
Тобто пп. 164.2.18 ст. 164 Податкового кодексу України прямо не визначає, яка саме ставка податку з доходів фізичних осіб повинна застосовуватися до доходів за зданий (проданий) платником податку брухт дорогоцінних металів.
Згідно п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Відповідно абз. 11 п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як доходи в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього розділу.
За вимогами п. 173.1 ст. 173 ПК України дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Згідно приписів ч. 1, 2 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Таким чином, брухт дорогоцінних металів є рухомим майном і, відповідно, ставка податку з доходів фізичних осіб повинна становити 5%.
При цьому, за вимогами п. 173.3 ст. 173 ПК України у разі якщо стороною договору купівлі-продажу об'єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов'язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. Податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.
А згідно приписів п. 173.8 ст. 173 ПК України для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти рухомого майна, крім їх успадкування та дарування. Норми цієї статті не застосовуються до операцій з валютними цінностями, які оподатковуються відповідно до підпункту 165.1.51 цього Кодексу.
Таким чином, єдині об'єкти рухомого майна, продаж яких не підпадає під порядок оподаткування, встановлений ст. 173 ПК України, та відповідно не оподатковуються по ставці податку 15% - це валютні цінності.
На підставі наведеного, висновки Відповідача є хибними, а дохід від продажу брухту дорогоцінних металів як рухомого майна підлягає оподаткуванню по ставці податку 5 %, що передбачено п. 167.2 та п. 173.1 ПК України.
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду при цьому звертає увагу на те, що в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено безпідставність висновків ДПІ щодо кваліфікації операцій з виготовлення ювелірних виробів із сировини замовника як операцій обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби, а отже взагалі безпідставного донарахування податку з доходів фізичних осіб.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції визнав податкове повідомлення-рішення № 0001042201 від 15.12.2014 р., яким Позивачу визначено суму податку на прибуток по операціям з придбання товарів у ТОВ «Стек-комп'ютер», таким, що є необґрунтованим, недобросовісним, та не відповідає вимогам законодавства.
Суд першої інстанції зазначив, що Відповідач не обґрунтував причин відповідальності Позивача за порушення податкового законодавства, вчинених між ТОВ «Стек-комп'ютер» та іншими господарюючими суб'єктами.
Разом з тим, податкове повідомлення-рішення № 0001052201 від 15.12.2014 р., яким Позивачу визначено суму ПДВ у загальному розмірі 10069444,00 грн., у сумі 17520 грн. (в тому числі: за основним платежем - 14016 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3504 грн.. визначено по операціям з придбання товарів у ТОВ «Стек-комп'ютер».
Тобто, всупереч своїм же висновкам про необґрунтованість позиції Відповідача щодо взаємовідносин із ТОВ «Стек-комп'ютер», суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001052201 від 15.12.2014 р. у повному обсязі.
Отже, і в даному випадку висновки суду не відповідають встановленим ним обставинам справи.
Оцінюючи доводи ДПІ щодо неправомірності часткового задоволення позову судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з того, що податковим органом не доведено під ставності винесення повідомлення-рішення №0001042201 від 15.12.2014 року.
Як вбачається з акту перевірки №1957/22-01/05785014 від 28.11.2014 року, ДПІ у Личаківському районі м. Львова 18.10.2014 року було складено акт № 405/22-40/30538300, яким встановлено, що господарські операції щодо отримання ТМЦ ТОВ «Стек-Комп'ютер» від ПП «Гелан», ТОВ «Трай гранд», ТзОВ «Стек мобайл», ТОВ «Скайнлайн компані», ТОВ «Бюро картуал», ТОВ «Торговий дім АТ Рішень», ТОВ «Укроборонсервіс» не відбулися, факт отримання товару не доведено. Відповідач зазначає, що оскільки постачальниками ТОВ «Стек-Комп'ютер» не задекларовано податкові зобов'язання при реалізації товарів та відповідно не сплачено до бюджету суми податку на додану вартість з реалізації, то відповідно ТОВ «Стек-Комп'ютер» неправомірно відображено в податковому кредиті ПДВ з придбаних товарів від вищезазначених контрагентів та відповідно не могло здійснювати подальшу реалізацію товарів.
На підставі цього, контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Стек-Комп'ютер» та вищевказаними постачальниками відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задокументований на первинному документі, у ТОВ «Стек-Комп'ютер» не було підстав для податкового обліку вказаних операцій, тобто для формування витрат та податкового кредиту, і відповідно не могла бути здійснена реалізація ТМЦ по ланцюгу постачання на ДП «ЛДЮЗ».
Суд першої інстанції щодо даних обставин дав належну оцінку доводам сторін, вірно зазначивши, що взаємовідносини ТОВ «Стек-Комп'ютер» з іншими контрагентами і виявлені порушення під час цих взаємовідносин за відсутності інших доказів в даному випадку не можуть слугувати доказом безтоварності операцій між ТОВ «Стек-Комп'ютер» та ДП «ЛДЮЗ». Належними і допустимими доказами, окрім описаного вище акту перевірки №405/22-40/30538300, складеного ДПІ у Личаківському районі м. Львова 18.10.2014 року, відповідач не обґрунтував причини відповідальності ДП «ЛДЮЗ» за порушення податкового законодавства, вчинені в ході господарських операцій між зОВ «Стек-Комп'ютер» та іншими господарюючими суб'єктами, які до Позивача не мають жодного відношення. Вказані доводи є лише припущеннями контролюючого органу і спростовуються долученими до матеріалів справи первинними документами на підтвердження здійснених з ТОВ «Стек-Комп'ютер» господарських операцій, а також внутрішніми обліковими документами, з яких вбачається рух придбаних ДП «ЛДЮЗ» у ТОВ «Стек-Комп'ютер» ТМЦ в межах підприємства.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову є незаконним, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову в цій частині із визнанням податкових повідомлень-рішень Відповідача від 15.12.2014 року №№ 0001052201 та 0001231702 протиправними та їх скасуванням.
Рішення в частині задоволення позову є законним.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський державний ювелірний завод» задовольнити, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 року у справі № 813/8706/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та винести в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2014 року №№ 0001052201 та 0001231702 Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді М.В. Костів
С.М. Кузьмич
Повний текст виготовлено 06.08.2015 року
