ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2015 року № 813/8706/14
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Сидор Н.Т.,
за участі секретаря судового засідання Бегей О.Р.,
представника позивача Козловича С.М.,
представників відповідача Онисько З.М., Смолій Г.В., Семків М.І., Гридової О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Львівський державний ювелірний завод» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2014 року №0001052201, №0001042201 та №0001231702 Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що викладені в акті №1957/22-01/05785014 від 28.11.2014 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ДП «Львівський державний ювелірний завод», код ЄДРПОУ 05785017 дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року», який став підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень висновки є лише непідтвердженими жодними первинними документами припущеннями, а також зроблені з перевищенням наданих податковим органам повноважень. Стверджує, що відповідач не може відповідно до своїх повноважень здійснювати пробірний контроль, а також контроль за дотриманням вимог законодавства при здійсненні операцій за обігом та обліком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, оскільки такі належать до компетенції Державної пробірної служби України, Рахункової палати, Національного банку України та інших органів виконавчої влади відповідно до Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними» від 18.11.1997 року №637/97-ВР. При цьому, зазначає, що актом перевірки №101/14 від 21.03.2014 року проведеної Державною пробірною службою України на підставі наказу від 28.02.2014 року за №99-о не було встановлено жодних порушень щодо реалізації виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі за договорами на переробку та виготовлення виробів з давальницької сировини. Позивач зазначає, що податковий орган помилково встановив порушення податкового законодавства під час надання побутових послуг з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника, вважаючи їх операціями обміну брухту дорогоцінних металів на раніше виготовлені готові ювелірні вироби, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість в повній вартості готового виробу, а саме включаючи вартість матеріалу замовника та вартість побутових послуг. Натомість, зазначає, що надавав фізичним особам-замовникам послуги з виготовлення ювелірних виробів з їх матеріалів, укладаючи при цьому договори побутового підряду, що оформлялись квитанціями на виготовлення ювелірних виробів та розрахунками на видачу готових ювелірних виробів, а тому вважає необґрунтованими висновки податкового органу щодо заниження податку на додану вартість та порушення вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування, утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб. Позивач звертає увагу на те, що в акті перевірки контролюючий орган покликається лише на декілька випадків клеймування ювелірних виробів, роблячи при цьому висновок про наявність відповідних порушень у всіх операціях щодо виготовлення ювелірних виробів з матеріалів фізичних осіб-замовників. Крім цього, стверджує, що при визначенні об'єкту оподаткування відповідач помилково визначив вартість брухту дорогоцінних металів, який отриманий від фізичних осіб-замовників для виготовлення ювелірних виробів згідно представлених балансів в розрізі комор по прийому та виконанню замовлень, оскільки рахунок Дт 0221 «Матеріали, прийняті для переробки» є позабалансовим, вартість брухту наведена у ньому була зазначена у зв'язку з тим, що програмне забезпечення позивача для ведення бухгалтерського обліку не надає можливості враховувати матеріали, прийняті для переробки, тільки у натуральних (вагових) показниках та змушує використовувати ще й вартісні показники. Тому позивач за відсутності договірної вартості металу використовував середньозважену собівартість дорогоцінних металів, визначені по операціям з безпосереднього придбання у постачальників дорогоцінних металів, що не є ринковою вартістю. При цьому, позивач наголошує, що податковим органом не був застосовано жодний з передбачених ст.39 ПК України методів для визначення звичайної ціни. Відтак, оскільки договірної ціни не існує, відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України, де зазначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу - податковим органом не вірно визначено базу оподаткування і нараховано податкове зобов'язання. Крім цього, позивач стверджує, що податковий орган неправильно визначив й ставку оподаткування цих операцій, яка на думку, позивача для оподаткування доходу платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна повинна відповідно до п.173.1 ст.173 ПК України становити 5%, а не 15% як це визначив відповідач. Позивач також зазначає про необґрунтованість висновків про безтоварність господарських операцій щодо отримання ТМЦ від ТзОВ «Стек-Комп'ютер» лише на підставі висновків акту ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 18.10.2014 року №405/22-40/30538300 про те, що господарські операції щодо отримання ТМЦ ТзОВ «Стек-Комп'ютер» від ПП «Гелан», ТзОВ «Трай гранд», ТзОВ «Стек мобайл», ТзОВ Скайнлайн компані», ТзОВ «Бюро картуал», ТзОВ «Торговий дім ІТ Рішень», ТзОВ «Укроборонсервіс» не відбулися, факт отримання товару не доведено, оскільки взаємовідносини контрагента з іншими суб'єктами господарювання і порушення під час таких не мають жодного відношення до господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Стек-Комп'ютер». При цьому, покликається на наявність усіх необхідних первинних документів, в т.ч. щодо внутрішнього переміщення придбаних у ТзОВ «Стек-Комп'ютер» ТМЦ по підприємству.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав, які наведені у позовній заяві та долучених до матеріалів справи письмових пояснень. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили з підстав наведених у долучених до матеріалів справи запереченнях проти позову та письмових поясненнях. Просили у задоволені позову відмовити повністю.
Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
На підставі направлень від 13.10.2014 року виданих ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ГУ Міндоходів у Львівській області відповідно до ст.77 ПК України проведена документальна планова виїзна перевірка Державного підприємства «Львівський державний ювелірний завод» дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року.
За результатами цієї перевірки було складено акт від 28.11.2014 року №1957/22-01/05785017, відповідно до якого було виявлено порушення ДП «Львівський державний ювелірний завод» п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 9836 грн., порушення пп.14.1.10., пп.14.1.36., пп.14.1.202. п.14.1 ст.14, п. 185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п. 201.4 ст. 201, п.198.2, п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 10 069 444 грн., в т.ч. за: жовтень 2012 року на суму 694444 грн., листопад 2012 року на суму 567303 грн., грудень 2012 року на суму 524801 грн., січень 2013 року на суму 563280 грн., лютий 2013 року на суму 715258 грн., березень 2013 року на суму 605755 грн., квітень 2013 року на суму 622841 грн., травень 2013 року на суму 774 368 грн., червень 2013 року на суму 708749 грн., липень 2013 року на суму 956 531 грн., серпень 2013 року на суму 843695 грн., вересень 2013 року на суму 751933 грн., жовтень 2013 року на суму 683956 грн., листопад 2013 року на суму 559 487 грн., грудень 2013 року на суму 497043 грн. та порушення пп.164.2.18 п.164.2 ст.164, п.164.5 ст.164, пп..165.1.25 п.165.1 ст.165, п.167.1 ст.167, ст.168, п.171.2 ст.171, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності нарахування, утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за період з 01.10.2012 року -31.12.2013 року в сумі 9201119,36 грн., в тому числі за жовтень 2012 року - 636585,07 грн., за листопад 2012 року - 521338,88 грн., за грудень 2012 року - 483338,37 грн., за січень 2013 року - 513593,8 грн., за лютий 2013 року - 653944,04 грн., за березень 2013 року - 549458,1 грн., за квітень 2013 року - 566977,64 грн., за травень 2013 року - 700199,86 грн., за червень 2013 року - 652478,57 грн., за липень 2013 року - 871390,49 грн., за серпень 2013 року - 777755,93 грн., за вересень 2013 року - 694013,25 грн., за жовтень 2013 року - 625865,35 грн., за листопад 2013 року - 505994,32 грн., за грудень 2013 року - 448185,69 грн.
На підставі цього акту, ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області було прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.12.2014 року №0001052201, яким суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12 586 805 грн. (в тому числі: за основним платежем - 10 069 444,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 517 361 грн.); №0001042201, яким суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств збільшено на 14754,00 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9 836 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4918 грн.); №0001231702, яким суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб збільшено на 16101853,64 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9201119,36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6900734,28 грн.).
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з акту від 28.11.2014 року №1957/22-01/05785017, перевіркою встановлено заниження ДП «Львівський державний ювелірний завод» податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10 055 428 грн. по операціях з обміну брухту дорогоцінних металів отриманого від фізичних осіб-замовників в обмін на ювелірні вироби, які були виготовлені раніше.
Вказані операції позивач проводив в бухгалтерському та податковому обліках як надання побутових послуг щодо виготовлення ювелірних виробів з наданих фізичними особами-замовниками матеріалів і оформляв квитанціями на виготовлення ювелірних виробів та розрахунками на видачу готових ювелірних виробів.
Перевіркою було встановлено, що зазначені операції з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника відповідно до відомостей бухгалтерського обліку позивача оподатковувались податком на додану вартість в частині вартості побутових послуг не включаючи вартість матеріалу замовника до оподаткування.
Однак, як зазначено в акті перевірки операції з виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника є операціями обміну брухту дорогоцінних металів на раніше виготовлені готові ювелірні вироби, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість в повній вартості готового виробу, а саме включаючи вартість матеріалу замовника та вартість побутових послуг.
Доводи позивача про безпідставність таких висновків суд не бере до уваги з наступних міркувань.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 року №637/97-ВР торгівля ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів здійснюється суб'єктами господарювання на території України тільки за наявності державного пробірного клейма. З системного аналізу норм цього Закону вбачається, що клеймування ювелірних виробів в Україні є обов'язковим.
Згідно Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №244 від 20.10.1999 року, виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту (п.1.5). Пунктом 2.1 цієї ж Інструкції передбачено, що усі вироби з дорогоцінних металів, виготовлені на території України суб'єктами підприємницької діяльності, повинні відповідати одній з установлених в Україні проб, бути обов'язково заклеймованими органами державного пробірного контролю або суб'єктами підприємницької діяльності, яким надано право клеймування виробів власного виробництва, та відповідати технічним вимогам чинних нормативних документів (державних, галузевих стандартів, технічних умов тощо).
Проведеною перевіркою встановлено, що клеймування (таврування) ювелірних виробів замовлених фізичними особами ДП «Львівський державний ювелірний завод» у період від дати оформлення замовлення фізичною особою на виготовлення ювелірного виробу та до дати розрахунку та видачі замовлення фізичній особі не проводилось. Про це свідчать дані з нарядів по клеймуванню готової продукції та відсутність інших документів щодо факту проведення такого клеймування між датою замовлення і видачою готової продукції.
Вказані обставини свідчать про те, що позивач не виготовляв ювелірні вироби з матеріалів фізичних осіб-замовників, а обмінював брухт дорогоцінних металів на раніше виготовлену готову продукцію.
Що стосується долучених до матеріалів справи позивачем копій заяв Західному казенному підприємству пробірного контролю про клеймування, то такі не можуть слугувати доказом проведення «вчасного» клеймування відповідної продукції. Так, зокрема, вказані заяви підтверджують лише факт замовлення державним підприємством «Львівський державний ювелірний завод» проведення клеймування ювелірних виробів Західним казенним підприємством пробірного контролю, а не факт завершення клеймування і отримання проклеймованих ювелірних виробів. Крім цього, з цих заяв не можливо встановити зв'язок ювелірних виробів поданих на клеймування із реквізитами замовлень фізичних осіб на виготовлення таких виробів з їх матеріалів.
Подані позивачем до матеріалів справи акти плавки брухту, хоч і містять номери квитанцій згідно з якими брухт був прийнятий у замовників, не свідчать при цьому про виконання замовлення і виготовлення ювелірного виробу з поданого замовником брухту, а лише підтверджують факт проведення плавки. Суд також критично оцінює подані в якості доказів наряди на передання у виробництво, наряди (накладні) на передання приймальнику з виробництва готового ювелірного виробу, оскільки в них відсутні ідентифікаційні дані для співставлення з іншими документами складеними по факту замовлення виготовлення ювелірних виробів з матеріалів фізичних осіб-замовників (квитанціями та розрахунками). Крім цього, на цих документах відсутні будь-які відомості про те, що вони є нарядами на передання у виробництво та нарядами (накладними) на передання приймальнику з виробництва готового ювелірного виробу. Відтак, такі не є належними доказами в розумінні ст.70 КАС України.
Зрештою позивач сам визнає у поданих 18.02.2015 року письмових поясненнях той факт, що клеймування у період від дати оформлення замовлення фізичною особою на виготовлення ювелірного виробу та до дати розрахунку та видачі замовлення фізичній особі не проводилось і використовувались вже наявні напівфабрикати, які були проклеймовані раніше за заявою ДП «Львівський державний ювелірний завод» Західним казенним підприємством пробірного контролю. Так, зокрема, позивач у цих поясненнях зазначає: «…відсутність клеймування напівфабрикатів ювелірних виробів із відповідним шифром у період виконання замовлення не говорить про непроведення відповідних робіт із матеріалом замовника, оскільки як злитки дорогоцінних металів, так і напівфабрикати є знеособленими. Тому визначити у виробничих підрозділах, який саме напівфабрикат, у якому саме періоді був вироблений та проклеймований фізично неможливо. Фактично клеймування було здійснено за заявою…у виробництві вже знаходився напівфабрикат з відповідним шифром, який вже пройшов клеймування. Оскільки, фізично немає можливості визначити момент виготовлення та клеймування конкретного виробу з партій, використовується будь-який з наявних на момент виготовлення…».
Твердження позивача про те, що описані операції є виконанням договору підряду, а не обміну брухту на раніше виготовлену готову продукцію також спростовуються відомостями бухгалтерського обліку.
Так, зокрема, в ході проведеної перевірки відповідно до поданих позивачем квитанцій та розрахунків, а також картки рахунку 26 «Готова продукція» було з'ясовано, що замовлені фізичними особами ювелірні вироби не виготовлялися з матеріалу замовника, а списувались (реалізовувались) із залишків готової продукції, яка була раніше виготовлена та обліковувалась на залишках готової продукції, про що свідчить списання по кредиту рахунку 26 «Готова продукція».
Це також підтверджується й оборотно-сальдовою відомістю та картками по рахунку 0221 «Матеріали на складі»-«Покупець для замовлень», оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 26 «Готова продукція», рахунку 23 «Виробництво», а також балансами в розрізі комор по прийому та виконанню замовлень, відомостей по руху дорогоцінного металу (де зазначена вартість) з яких вбачається, що вартість брухту дорогоцінних металів, яка отримана від фізичних осіб-замовників для виготовлення ювелірних виробів становить 50 277 146,30 грн., як і вартість металу раніше виготовлених готових ювелірних виробів становить 50 277 146,30 грн.
Відтак, суд погоджується з висновками податкового органу про те, що в даному випадку відсутні правовідносини, що виникають під час виконання договору підряду, а натомість мають місце операції обміну брухту дорогоцінних металів на раніше виготовлені готові ювелірні вироби, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість в повній вартості готового виробу, а саме включаючи вартість матеріалу замовника та вартість побутових послуг.
Що стосується доводів позивача про те, що до повноважень податкових органів не входить здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства при здійсненні операцій за обігом та обліком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, оскільки такі належать до компетенції Державної пробірної служби України, Рахункової палати, Національного банку України та інших органів виконавчої влади відповідно до Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними» від 18.11.1997 року №637/97-ВР, то суд не бере такі до уваги, оскільки в даному випадку податковим органом було зібрані ці відомості з метою підтвердження фактів, що мають значення для визначення правильності нарахування податків і обґрунтування сукупністю доказів виявлених порушень, що в свою чергу входить до повноважень відповідача.
У письмових поясненнях від 29.05.2015 року позивач, як приклад, наводить спосіб оформлення обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби. Позивач зазначає, що такі операції за своїм документальним оформленням різняться від описаних раніше операцій з надання послуг побутового підряду по виготовленню ювелірних виробів з матеріалів замовника. При цьому, позивач долучив до матеріалів справи копії квитанцій форми ЛЮ-40, яка відрізняється від квитанцій форми ЛЮ-56, які позивач оформляв під час прийняття замовлень на виготовлення ювелірних виробів з матеріалу замовника. Однак, суд не бере вказані доводи до уваги, оскільки факт наявності іншого документального оформлення інших операцій не може слугувати доказом відсутності порушень, які були виявлені під час перевірки і підтверджуються рядом обставин, про які йшлося вище.
Таким чином, під час судового розгляду було встановлено, що господарські операції, які згідно первинних документів оформлені як виготовлення ювелірного виробу із матеріалу замовника фактично є операціями обміну брухту дорогоцінних металів на готові ювелірні вироби, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість в повній вартості готового виробу, а саме включаючи вартість матеріалу замовника та вартості побутових послуг. Оподаткуванню в такому випадку підлягають не лише вартість отриманих послуг (робіт), але і вартість металу отриманого від замовників-фізичних осіб, яка формує вартість готового виробу, так як ці операції не можуть вважатися виготовленням виробів з давальницької сировини, оскільки фізична особа-замовник не є суб'єктом господарювання, а відповідно до поняття «давальницька сировина - це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі» (п.п.14.1.41 ст.14 ПК України).
Щодо визначення вартості брухту як бази оподаткування, то відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.
Відтак, вартість брухту дорогоцінних металів, яка отримана від фізичних осіб-замовників для виготовлення ювелірних виробів визначено згідно представлених балансів в розрізі комор по прийому та виконанню замовлень, де зазначено кількість отриманого металу за місяць та відомостей по руху дорогоцінного металу із зазначенням вартості металу відповідає вимогам закону.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0001052201 від 15.12.2014 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12 586 805 грн. (в тому числі: за основним платежем - 10 069 444,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 517 361 грн.).
З огляду на те, що ДП «Львівський державний ювелірний завод» не проводилось виготовлення ювелірних виробів з матеріалів замовника-фізичної особи, а проводились розрахунки виробами готової продукції (обмін брухту дорогоцінного металу на готові вироби), відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку на доходи фізичних осіб несе юридична особа, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід відповідно до ст.168 Податкового кодексу України. Податок з доходів фізичних осіб позивачем не утримано при проведенні розрахунку із фізичними особами-замовниками та не перераховано до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу.
Підпунктом 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПК України. Згідно з п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід фізичної особи - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Так, відповідно до п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 ПК України до оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку за зданий (проданий) ним брухт чорних та/або дорогоцінних металів.
Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій не грошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, відповідно до п.164.5 ст.164 ПК України.
Під час виплати доходів за зданий (проданий) платником податку брухт чорних та/або дорогоцінних металів особа, яка його закуповує, вважається податковим агентом та зобов'язана утримати податок із суми такої виплати за ставкою, встановленою розділом ІV ПК України. Таким чином, за умови дотримання вимог п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164, пп..165.1.25 п.165.1 ст.165 ПК України при отриманні доходів від продажу фізичною особою брухту чорних та/або дорогоцінних металів особа, яка його закуповує, вважається податковим агентом.
Відповідно до пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Згідно з вимогами п.п. «а» п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок та в повному обсязі виконати обов'язки податкового агента, встановлені пунктом 176.2 статті 176 Податкового Кодексу. При цьому вказані доходи оподатковуються за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 Податкового Кодексу у розмірі 15 та/або 17%.
Відтак, у зв'язку з тим, що за наведених вище обставин ДП «Львівський державний ювелірний завод» при виплаті (нарахуванні) доходів фізичним особам не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб, суд вважає, прийняте ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС України у Львівській області податкове повідомлення-рішення №0001231702 від 15.12.2014 року, яким суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб збільшено на 16101853,64 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9201119,36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6900734,28 грн.) - таким, що відповідає вимогам закону, а вимогу про його скасування безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення.
При цьому, суд вважає, обґрунтованою вимогу про скасування прийнятого ДПІ у Франківському районі м. Львова податкового повідомлення-рішення №0001042201 від 15.12.2014 року, яким суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств збільшено на 14754,00 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9 836 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4918 грн.).
Так, зокрема, як вбачається з акту перевірки №1957/22-01/05785014 від 28.11.2014 року ДПІ у Личаківському районі м. Львова 18.10.2014 року було складено акт №405/22-40/30538300, яким встановлено, що господарські операції щодо отримання ТМЦ ТзОВ «Стек-Комп'ютер» від ПП «Гелан», ТОВ «Трай гранд», ТзОВ «Стек мобайл», ТОВ «Скайнлайн компані», ТОВ «Бюро картуал», ТОВ «Торговий дім АТ Рішень», ТОВ «Укроборонсервіс» не відбулися, факт отримання товару не доведено. Відповідач зазначає, що оскільки постачальниками ТОВ «Стек-Комп'ютер» не задекларовано податкові зобов'язання при реалізації товарів та відповідно не спалчено до бюджету суми податку на додану вартість з реалізації, то відповідно ТОВ «Стек-Комп'ютер» неправомірно відображено в податковому кредиті ПДВ з придбаних товарів від вищезазначених контрагентів та відповідно не могло здійснювати подальшу реалізацію товарів.
На підставі цього, контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки реальність вчинення господарських операцій між ТзОВ «Стек-Комп'ютер» та вищевказаними постачальниками відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задокументований на первинному документі, у ТзОВ «Стек-Комп'ютер» не було підставі для податкового обліку вказаних операцій, тобто для формування витрат та податкового кредиту і відповідно не могла бути здійснена реалізація ТМЦ по ланцюгу постачання на ДП «Львівський державний ювелірний завод».
Однак, суд вважає такі доводи не достатніми, а прийняте податкове повідомлення-рішення №0001042201 від 15.12.2014 року таким, що є необґрунтованим, недобросовісним і не відповідає вимогам закону.
Взаємовідносини ТзОВ «Стек-Комп'ютер» з іншими контрагентами і виявлені порушення під час цих взаємовідносин за відсутності інших доказів в даному випадку не можуть слугувати доказом безтоварності операцій між ТзОВ «Стек-Комп'ютер» та ДП «Львівський державний ювелірний завод». Належними і допустимими доказами, окрім описаного вище акту перевірки №405/22-40/30538300 складеному ДПІ у Личаківському районі м. Львова 18.10.2014 року відповідач не обґрунтував причини відповідальності ДП «Львівський державний ювелірний завод» за порушення податкового законодавства вчинені між ТзОВ «Стек-Комп'ютер» та іншими господарюючими суб'єктами. Вказані доводи є лише припущеннями контролюючого органу і спростовуються долученими до матеріалів справи первинними документами на підтвердження здійснених з ТзОВ «Стек-Комп'ютер» господарських операцій, а також внутрішніми обліковими документами з яких вбачається рух придбаних ДП «Львівський державний ювелірний завод» у ТзОВ «Стек-Комп'ютер» ТМЦ в межах підприємства.
Відтак, позовна вимога про скасування прийнятого ДПІ у Франківському районі м. Львова податкового повідомлення-рішення №0001042201 від 15.12.2014 року, яким суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств збільшено на 14754,00 грн. (в тому числі: за основним платежем - 9 836 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4918 грн.) є обґрунтованою і підлягає до задоволення. При цьому, в резолютивній частині судового рішення, у відповідності до положень ст.162 КАС України належить зазначити також і про протиправність спірного акта індивідуальної дії.
В силу вимог ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню в частині скасування повідомлення-рішення №0001042201 від 15.12.2014 року, а в решті позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Щодо судового збору, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, такий належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001042201 від 15.12.2014 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний ювелірний завод» (79060, м. Львів, вул. Академіка Підстригача, 2, код ЄДРПОУ 05785017) на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 2760,80 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят грн. 80 коп.)
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 17.06.2015 року.
Суддя Сидор Н.Т.
