КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р. Справа№ 910/7772/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Ольховець В.П., довіреність №220/78/д від 17.01.2013 року,

відповідача: Парицька Н.О., довіреність б/н від 23.04.2013 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва

від 04.07.2013 року

у справі №910/7772/13 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ"

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" про визнання недійсним з моменту укладення договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) б/н від 06.03.2006 року, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ".

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року у справі №910/7772/13 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким вимоги позовної заяви задовольнити в повному обсязі та визнати недійсним договір б/н від 06.03.2006 року про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ".

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року у справі №910/7772/13 залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

06.03.2006 року між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України Ісаєнка Д. В., що діяв на підставі наказу Міністра оборони України №722 від 28.12.2005р. "Про деякі питання організації будівництва", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" в особі генерального директора Приходько Т.М., що діяв на підставі статуту, укладено договір про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників).

Відповідно до п. 2.1 договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 06.03.2006р. визначено, що предметом даного договору є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення орієнтовно загальною площею квартир 28440 кв. м. згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці загальною площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 (військове містечко №118).

Об'єктами спільної діяльності є конкретні будівлі та споруди, що підлягають будівництву в рамках спільної діяльності згідно затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації (розділ 1 Договору).

Відповідно до п. 3.1. договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 06.03.2006р., з метою реалізації завдань спільної діяльності Сторони закріплюють частки у спільній діяльності у вигляді грошових коштів, нерухомого майна, інших матеріальних і нематеріальних активів. Спільна діяльність здійснюється без об'єднання вкладів.

Згідно з п. 3.2.1. Договору, сторони спільної діяльності забезпечують внесення (виконання) своїх часток у наступний спосіб:

Міністерство оборони України забезпечує свою частку шляхом здійснення оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. До складу частки Міністерства оборони України на цілі спільної діяльності також включається здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію.

Сторони домовились, що частка Міністерства оборони України у спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 21863250,00 грн.

Міністерство оборони України здійснює зазначений свій вклад виключно в будівництво квартир.

Пунктом 3.2.2. Договору, визначено, що TOB "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" забезпечує свою частку виконанням покладених на неї цим Договором функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін Договору, в порядку і на умовах передбачених Договором.

TOB "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" здійснює зазначений свій вклад в будівництво квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення.

Сторони домовились, що частка TOB "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" у спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 65589750,00 грн.

Пунктом 5.1 договору про спільну діяльність передбачено, що після введення "Об'єкту" в експлуатацію Міністерство оборони України отримує квартири, загальна площа яких дорівнює його вкладу (п. п. 5.1.1), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" отримує квартири та нежилі приміщення, загальна площа яких дорівнює його вкладу (п. п. 5.1.2).

Згідно з п. 5.3. договору про спільну діяльність, після закінчення будівництва та введення "Об`єкту" в експлуатацію ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" самостійно, за рахунок належної йому частки житла в "Об'єкті" передає частку житла місцевим органам влади та самоуправління, а також експлуатаційним організаціям в розмірах, що визначені чинними нормативними актами.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 статті 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільного діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Судом встановлено, що Договір про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 06.03.2006 р. відповідає вимогам ст. ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено судом, головною підставою для визнання недійсним договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) б/н від 06 березня 2006 року позивач вказує те, що земельна ділянка орієнтовною (загальною) площею 4,57 га, яка розташована по вул. Академіка Туполєва, 8 в м. Києві (військове містечко №118) належить до земель оборони, а тому укладаючи вказаний договір необхідно було змінити цільове призначення земельної ділянки.

Під земельною ділянко в даному Договорі розуміється, земельна ділянка, орієнтовною загальною площею 4,57 га, що надана у безстрокове користування в межах згідно з планом землекористування для будівництва, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 8 (військове містечко №118).

Відповідно до п. 3.2.1. Договору, Міністерство оборони України забезпечує свою частку шляхом здійснення оцінки права забудови вказаної земельної ділянки.

Пунктом 4.5. Договору, сторони погодили, що за Міністерством оборони України залишаються функції замовника будівництва "Об'єкту", зокрема, оформлення спільно з ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" в установленому законодавством України порядку землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво "Об'єкту".

Відповідно до абзацу "в" п. 6.1 Договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів сторін), Міністерством оборони України було прийнято на себе зобов'язання, зокрема, щодо: оформлення відповідних дозвільних документів (дозволів, технічних умов, тощо), необхідних для виконання зобов'язань ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТВІ"; забезпечення оформлення, за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ", землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування "Об'єкту", а також оформлення (отримання) необхідних дозволів, технічних умов (ТУ) та іншої документації, необхідної, у зв'язку із, винесення інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва.

Також, 06.03.2009 року між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України Ісаєнка Д. В., що діяв на підставі наказу Міністра оборони України №722 від 28.12.2005 р. "Про деякі питання організації будівництва", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" в особі генерального директора Приходько Т. М., що діяв на підставі статуту, укладено договір про врегулювання відносин сторін за договором про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників), відповідно до умов якого сторони врегулювали порядок виконання своїх зобов'язань за договором про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників).

Відповідно до п. 4 договору про врегулювання відносин сторін за договором про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників), в разі виконання ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" зобов'язань згідно п. 3 даного Договору, Міністерство оборони України зобов'язується надати в 10-денний термін згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовано загальною площею 4,57 га по вул. Академіка Туполєва, 8 у м. Києві (військове містечко №118).

Cудом встановлено, що сторони укладаючи даний договір визначили, що обов'язок забезпечення оформлення землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва, покладено на Міністерство оборони України.

Зі змісту положень спірного договору не вбачається, що цільове призначення земельної ділянки площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8, яка належить до земель оборони, внаслідок укладення договору фактично змінилось, а саме лише зазначення в договорі про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів сторін) про те, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво та обслуговування "об'єкту" - конкретні будівлі та споруди, що підлягають будівництву в рамках спільної діяльності, не є доказом зміни цільового призначення земельної ділянки. Докази протилежного суду позивачем не надано.

Невиконання Міністерством оборони України взятого на себе зобов'язання щодо оформлення землевпорядної документації не створює підстав для визнання договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) недійсним.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час укладення спірного договору), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Водночас, чинним, на час укладення договору, законодавством не було заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення.

Також, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час укладення спірного договору) приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документів, що підтверджує право на неї, забороняється, однак з умов договору вбачається, що здійснення дій з будівництва та початку будівельних робіт можливе тільки після оформлення документації.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2007 року у справі №23/581.

Таким чином, зміна цільового призначення земельної ділянки є процедурою, яка врегульована нормами чинного законодавства, а тому норми щодо передачі земельної ділянки після оформлення відповідної землевпорядної документації не суперечить чинному законодавству України.

З огляду на вищевикладене, доводи позивача про те, що укладаючи спірний договір сторони фактично змінили цільове призначення земельної ділянки без рішення уповноваженого органу, не знайшли свого підтвердження в дійсних обставинах справи та визнаються судом безпідставними.

Крім того, відповідно рішення позивача щодо забудови земельної ділянки від 06.03.2006р., план-схеми забудови земельної ділянки погодженої 05.02.2010р., Міністерство оборони України зазначало себе користувачем земельної ділянки загальною площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполева, 8, військове містечко №118 на підставі Рішення виконкому Київської міської Ради №18-с від 30.06.1976р.

Однак, відповідно до п. 5 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1221 від 11.08.1997р. вищезазначене рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1976р. є таким, що втратило чинність.

Оскільки, в матеріалах справи було відсутнє рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1976р., ухвалою суду від 18.06.2013р. зобов'язано Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію та позивача - Міністерство оборони України надати суду оригінал (для огляду у судовому засіданні) та належним чином засвідчену копію (для долучення до матеріалів справи) рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих №18-с від 30.06.1976р.

Також, 18.06.2013р. до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації направлено запит про надання рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1976р.

На виконання вимог ухвали суду від 18.06.2013р. позивачем та відповідачем надано копії плану земельної ділянки від 14.11.1977 року та повідомлено, що рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1976р. в архівах Головкиївархітектури та в Міністерстві оборони України відсутнє.

Згідно плану земельної ділянки земельної ділянки в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 від 14.11.1977 року, судом встановлено, що рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих №18-с від 30.06.1976 року за проектом Головного архітектурно-планувального управління м. Києва відведено в користування військового містечка №118 квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу земельну ділянку в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 площею 8 га 4816 кв. м.

Оскільки, судом встановлено що, договором про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) б/н від 06 березня 2006 року не змінювалося цільове призначення земельної ділянки площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8, то рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих №18-с від 30.06.1976 року не спростовує дійсних обставин справи та не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Щодо інших підстав для визнання договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) від 06.03.2006р. недійсним, на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, суд зазначає наступне.

В результаті аналізу положень договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) та норм законодавства, судом встановлено, що: договір про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 06.03.2006 р. відповідає вимогам ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України; умовами спірного договору не передбачено внесення земельної ділянки площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 у спільну діяльність, а також передача вказаної земельної ділянки у приватну власність; умови оспорюваного договору не порушують положень статті 66 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", оскільки умови договору не передбачають бартерних відносин;

Посилання позивача на вирок Феодосійського міського суду АР Крим від 26.10.2011р. у кримінальній справі по обвинуваченню Зімовнова В.І. у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 та ч. 2 ст. 366 КК України, наданого в підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, не можуть прийматись до уваги, оскільки вказаний вирок у кримінальній справі відноситься до виконання спірного договору, однак неналежне виконання зобов'язань за договором не створює наслідків визнання його недійсним, а є підставою для розірвання договору.

Вказана вище правова позиція узгоджується з положенням пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р., в якому визначено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Крім того, правомірність укладення спірного договору та зобов'язання сторін щодо його належного виконання встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва №6/683 від 09.12.2009 року за первісним позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" про спонукання до виконання обов'язку в натурі та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" до Міністерства оборони України про спонукання до вчинення дій.

Вказаним рішенням зобов'язано сторін належним чином виконувати умови договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 06.03.2006р., а саме: зобов'язано ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" передати Міністерству оборони України нерухоме майно, яке належить до житлового фонду, на суму 18944882,00 грн., а Міністерство оборони України зобов'язано привести земельну ділянку площею 4,57 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 8 (військове містечко №118), у стан придатний для будівництва шляхом виконання договірних зобов'язань в натурі, а саме: звільнити будівлі та споруди, що знаходяться на земельній ділянці площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 (військове містечко №118); списати будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 (військове містечко №118); передати ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" земельну ділянку площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 (військове містечко №118) під забудову.

Суд зазначає, що статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.

Також, порядок відчуження військового майна здійснюється у відповідності до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000р.

Проте, суд дослідивши зміст спірного договору, встановив, що умови договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 06.03.2006 року не передбачають відчуження майна, що знаходиться на земельній ділянці площею 4,57 га в м. Києві по вул. Академіка Туполева, 8 (військове містечко №118), а тому посилання на те, що умови даного договору суперечать вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000р. не відповідають дійсності.

Порядок списання військового майна визначений Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна Збройних сил України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1225 від 04.08.2000р.

У відповідності до п. 16 Положення списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється, зокрема, у разі знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів.

З наявних в матеріалах справи копій Актів списання будівлі (споруди) та Реєстра актів на списання будівель (споруд) військового містечка №118 (м. Київ), затвердженим тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України В.В. Іващенко 12.02.2010р., вбачається що будівлі та споруди військового містечка №118 (м. Київ) списано в установленому порядку.

Слід зазначити, що відповідно до листа Генеральної прокуратури України №10/2/1-27059-13 від 13.02.2013р. наданого Міністерству оборони України у відповідь на звернення щодо захисту інтересів держави зазначено, що на даний час органами державної виконавчої служби продовжують вживатись заходи з примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2009р. у справі №6/683.

В матеріалах справи міститься також Постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.05.2012 року з примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2009р. у справі №6/683.

Тобто, на час вирішення даного спору органами державної виконавчої служби здійснюється примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009р. у справі №6/683, яким Міністерство оборони України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" зобов'язано виконувати зобов'язання за спірним договором.

З огляду на вищевикладене, обставини, на які позивач посилається в підтвердження своїх позовних вимог, визнаються судом безпідставними та необґрунтованими.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, і те, що позивачем не доведено правомірності своє позиції та враховуючи безпідставність заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для їх задоволення.

Cтосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, суд зазначає, що, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Враховуючи, встановлення судом безпідставності матеріально-правової вимоги заявленої Міністерством оборони України та відсутність доказів факту порушення суб'єктивного права, позов не підлягає задоволенню з вказаних підстав.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" про визнання недійсним з моменту укладення договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) б/н від 06 березня 2006 року, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТВІ" задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року у справі №910/7772/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року у справі №910/7772/13.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року у справі №910/7772/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Буравльов С.І.

Шапран В.В.