Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 752/2168/22
провадження № 61-17365св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І.
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс», яка підписана представником Бухуном Юрієм Володимировичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у складі колегії суддів:
Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» (далі - ТОВ «Інтрасервіс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Київське міське БТІ»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Н. В. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позов обґрунтований тим, що позивач, відповідно до державного акту серії КВ № 127100 від 03 листопада 2004 року на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-01127 (Додаток № 3) є власником 1/2 частини земельної з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою набуття права власності є договір дарування частини земельної ділянки від 29 липня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за № 1-1172 /ВВЕ 845107/. Також позивач є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями за
АДРЕСА_1 . Підставою набуття права власності на частину будинку є договір дарування частини житлового будинку від 29 липня 2004 року посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за № 1-1175 /ВВЕ 845106/.
З отриманої позивачем копії рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року у справі № 10-01/09, вбачається, що 12 січня 2009 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ТОВ «Інтрасервіс» (Покупець) був укладений договір № 12/01 щодо відчуження об`єкту надання послуг. У пункті 7.2 договору містилось третейське застереження, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з договору (правочину) або у зв`язку з ним, або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс», відповідно до Регламенту цього суду (одноособово третейським суддею Корнєвим В. М.).
В подальшому начебто, на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області було видано виконавчий лист від 24 березня 2009 року по справі № 6-13/09, щодо визнання договору дійсним з моменту укладення, визнання за відповідачем права власності на об`єкт надання послуг придбаний згідно договору та зобов`язання КП «Київське міське БТІ» зареєструвати за відповідачем право власності на об`єкт надання послуг придбаний згідно з договором.
З копії реєстраційного посвідчення вбачається, що КП «Київське міське БТІ» на підставі рішення, ухвали та виконавчого листа 30 березня 2009 року зареєструвало право власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за відповідачем на об`єкт надання послуг та записало в реєстрову книгу № 189п-2 за реєстровим № 9468-П.
У відповідь на адвокатський запит, що був направлений на адресу Гребінківського районного суду Полтавської області надійшов лист останнього від 08 грудня 2021 року за № 01-17159/2021 щодо того, що «згідно з матеріалами суду за 2009 рік заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила, цивільна справа з зазначеним номером № 6-13/09 не розглядалась».
Таким чином, ухвали та виконавчого листа ніколи не існувало, а отже вони за жодних обставин не могли бути підставою для реєстрації (правовстановлюючими документами) КП «Київське міське бюро БТІ» за відповідачем права власності на об`єкт надання послуг.
Враховуючи викладене позивач просив:
зобов`язати ТОВ «Інтрасервіс» звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від майна, що належить ТОВ «Інтрасервіс»;
скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694 від 22 грудня
2021 року, яким зареєстровано за ТОВ «Інтрасервіс» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю загальною площею 376,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2542066680000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду від 05 грудня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, позов задоволено. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694 від 22 грудня
2021 року, яким зареєстровано за ТОВ «Інтрасервіс» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю загальною площею 376,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2542066680000, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від майна, що належить ТОВ «Інтрасервіс». Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення обґрунтовано тим, що третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Надав до суду письмові пояснення, в яких просив позовні вимоги задовольнити. Зазначив, що жодного договору купівлі-продажу № 12/01 від 12 січня 2009 року щодо об`єкта нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 він не підписував та ніколи такий договір не бачив.
Позивач у справі обрав вірний спосіб захисту порушеного права, а саме - пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року вирішено позовну заяву ТОВ «Інтрасервіс» задоволено. Визнано договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року дійсним з моменту укладення; визнано за ТОВ «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 376,7 кв. м, придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року; зобов`язано КП «Київське міське БТІ» зареєструвати за ТОВ «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 376,7 кв. м., придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року.
Отже, 12 січня 2009 року між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ «Інтрасервіс» (покупець) укладений договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01.
Як зазначає відповідач, ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 заяву ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року по справі № 10-01/09 задоволено та відповідно видано виконавчий лист № 6-13 від 21 березня
2009 року по справі № 6-13/09.
Але з копії листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2022 року за № ЕП-190/22-Вих., повідомлено, що згідно з даними архіву суду, на розгляді Гребінківського районного суду Полтавської області відсутня заява ТОВ «Інтрасервіс» в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року по справі № 10-01/09, тобто заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила, цивільна справа з № 6-13/09 не розглядалась.
При цьому, до заяви відповідача про виконання ухвали суду від 04 листопада 2022 року були долучені копії, без надання для огляду оригіналів документів та не зазначено у заяві, де можуть знаходитись оригінали вказаних документів, тим самим відповідач не довів їх існування з огляду на те, що і частині ухвали та виконавчого листа вже існує інформація від Гребінківського районного суду Полтавської області щодо їх не існування як юридичного факту.
Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
ОСОБА_2 стверджує, що жодного договору купівлі-продажу № 12/01 від 12 січня 2009 року щодо об`єкта спірного нерухомого майна не підписував та ніколи такий договір не бачив. Судом неодноразово витребовувався вказаний доказ - договір купівлі-продажу № 12/01 від 12 січня 2009 року для ознайомлення в оригіналі, проте ТОВ «Інтрасервіс» обставини про присутність ОСОБА_2 не підтвердило жодними належними та допустимими доказами.
Отже, відповідач ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта надання послуг, оскільки продавець за договором ( ОСОБА_2 ) здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт надання послуг, що не спростовано відповідачем та підтверджено ОСОБА_2 в його письмових поясненнях.
Таким чином наявні правові підстави для скасування рішення про реєстрацію, що прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н. В., у зв`язку з відсутністю підстав для державної реєстрації.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 , як співвласником земельної ділянки, правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем та зобов`язання звільнити земельну ділянку. Суд першої інстанції також встановив, що відповідач ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта нерухомості, розташованого на належній позивачу та третій особі ОСОБА_2 земельній ділянці, оскільки останній здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості.
Посилаючись на сумнівний характер документів, на підставі яких зареєстровано право власності за відповідачем, позивач неодноразово, в позовній заяві та інших процесуальних документах по справі звертав увагу суду на необхідність дослідження оригіналів таких документів.
З метою перевірки доводів позивача, судом першої інстанції неодноразово вирішувалось питання витребування документів, які стали підставою для проведення оспорюваних реєстраційних дій, однак відповідачем не було надано суду оригіналів вищевказаних документів, не здобуто їх ні від приватного нотаріуса, ні від Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова група «Преміум Лекс».
Судом першої інстанції також встановлено, що на розгляді Гребінківського районного суду Полтавської області у 2009 році не перебувала заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року, справа під унікальним номером №6-13 не реєструвалась.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні докази, які підтверджують факт введення ОСОБА_2 в експлуатацію новоствореного об`єкту нерухомого майна, доказів реєстрації декларації та готовність спірного об`єкта - нежитлової будівлі, а також виникнення у ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту станом на дату укладення такого договору (12 січня 2009 року).
З огляду на вказане, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ТОВ «Інтрасервіс» ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта надання послуг, оскільки продавець за договором (третя особа- ОСОБА_2 ) здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт надання послуг, що не спростовано відповідачем та підтверджено третьою особою-в його письмових поясненнях.
Фактично оформивши право власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, ТОВ «Інтрасервіс» не набуло права власності на земельну ділянку, на якій цей об`єкт нерухомості розташований.
За таких обставин, коли земельна ділянка не вибула з власності позивача та третьої особи, позивач обрав належний спосіб захисту - негаторний позов про звільнення земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем.
У даній справі встановлено, що реєстрація права власності на об`єкт нерухомості - спірну нежилу будівлю проведена на підставі документів, які не підтверджували набуття ТОВ «Інтрасервіс» права власності на спірне майно, та були подані заявником, який не набув в порядку, передбаченому чинним законодавством, право власності на це нерухоме майно.
З огляду на вказане, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ТОВ «Інтрасервіс» права власності на нежилу будівлю відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Апеляційний суд також відхилив як необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо не доведення позивачем порушення його прав, як співвласника нерухомого майна - земельної ділянки, посилаючись на те, що частки співвласників земельної ділянки не виділені в натурі.
У даній справі позивач, як співвласник спірної земельної ділянки, в порядку статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із рішенням суду і переоцінки доказів, власного помилкового тлумачення скаржником норм законодавства та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2024 року ТОВ «Інтрасервіс» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Бухуном Ю. В., у якому просило скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду
від 06 листопада 2024 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом першої інстанції не витребовувались оригінали документіd у справі або інші докази в ході судового розгляду, а відтак посилання судів на ненадання (неподання) суду оригіналів не може свідчити про можливість не брати такі докази до уваги;
сторона відповідача просила суд апеляційної інстанції прийняти на огляд та за необхідності долучити до матеріалів справи оригінали доказів, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року та виконавчий лист, виданий Гребінківським районним судом Полтавської області на виконання ухвали
від 24 березня 2009 року. Сторона відповідача просила суд дослідити вказані докази в судовому засіданні, оскільки дані докази, а саме їх оригінали спростовують висновки суду першої інстанції;
незважаючи на викладене вище, в ході останнього судового засідання у справі судом апеляційної інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про прийняття на огляд та долучення до матеріалів справи вищевказаних оригіналів доказів з посиланням на відсутність у суду апеляційної інстанції повноважень призначати експертизу для визначення автентичності відповідних документів;
висновки судів суперечать наявній технічній документації на об`єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту. Так, зокрема, відповідна будівля має технічний паспорт та введена в експлуатацію у передбаченому законом порядку. Поряд з тим, реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна без його введення в експлуатацію не вбачалось би можливим;
суди не прийняли до уваги, що сама правова позиція позивача сформована таким чином, що позивач вбачає порушення свого права саме у будівництві споруди на земельній ділянці, співвласником якої він є. Така конструкція прямо вказує на те, що права, про порушення яких стверджує позивач, могли бути порушені виключно його батьком, котрий збудував таку будівлю на своїй земельній ділянці та, будучи співзасновником та учасником ТОВ «Інтрасервіс», відчужив відповідну будівлю на користь свого ж підприємства. Проте, ОСОБА_2 до участі у справі в якості співвідповідача залучено не було. Натомість, в якості відповідача до справи залучено ТОВ «Інтрасервіс» як останнього власника будівлі, котрий її будівництво не здійснював, а відтак права позивача не порушував;
факт переходу права власності від учасника товариства до самого товариства з урахуванням наявності численних доказів такого правочину, в тому числі оригіналу ухвали суду та виконавчого листа, в сукупності з реєстраційною дією, проведеною державним реєстратором, свідчить, що:
разом з правом власності до ТОВ «Інтрасервіс» перейшло право користування земельною ділянкою, що належить не позивачу, а його батьку - учаснику ТОВ «Інтрасервіс» ОСОБА_2 ,
відсутній факт порушення прав та законних інтересів позивача, як співвласника земельної ділянки, оскільки на частині такої ділянки, що належить позивачу, будь-які об`єкти нерухомого майна відсутні, а протилежне позивачем не доведено (тягар доказування у даній категорії справ покладено на позивача, а не на відповідача, на відміну від адміністративного судочинства).
10 березня 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання
ТОВ «Інтрасервіс», подане представником Волянюком Д. В., про відкладення судового розгляду, яке мотивоване тим, що з 09 березня 2026 року представництво ТОВ «Інтрасервіс» здійснює адвокат Волянюк Д. В., якому потрібен час для підготовки до судового розгляду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 13 січня 2025 року указані недоліки було усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі 752/2168/22 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2025 року матеріали справи № 752/2168/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 лютого 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом серії КВ № 127100 від 03 листопада 2004 року на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-01127.
Підставою набуття права власності позивачем на земельну ділянку є договір дарування частини земельної ділянки від 29 липня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Матвієнко І. В. за № 1-1172 /ВВЕ 845107/, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Крім того, 29 липня 2004 року укладений договір дарування частини житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Матвієнко І. В. за № 1-1175.
Згідно з реєстраційним посвідченням Київського міського БТІ від 12 серпня 2004 року, посвідчено, що 1/4 частина жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого 17-ю Київською державною нотаріальною конторою 29 липня 2004 року.
30 березня 2009 року КП «Київське міське БТІ» здійснило реєстрацію права власності за ТОВ «Інтрасервіс» на нежитлову будівлю (літ. Д) заг. пл. 376,7 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням №024464.
Підставою виникнення права власності на вказане нежитлове приміщення, згідно з даними реєстраційного посвідчення № 024464 зазначено: рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року, ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року та виконавчий лист Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року.
В матеріалах справи міститься копія рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року, за змістом якого задоволено позовну заяву ТОВ «Інтрасервіс» до ОСОБА_2 . Визнано договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня
2009 року дійсним з моменту укладення; визнано за ТОВ «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 загальною площею 376,7 кв. м, придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01
від 12 січня 2009 року; зобов`язано КП «Київське міське БТІ» зареєструвати за ТОВ «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 376,7 кв. м, придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року.
Зі змісту рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року, 12 січня 2009 року між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ «Інтрасервіс» (покупець) укладений договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01.
Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 376,7 кв. м, а покупець зобов`язується прийняти зазначений об`єкт продажу і сплатити продавцеві договірну ціну за нього.
Згідно з пунктом 1.6. договору вартість об`єкту продажу договірна і становить 100 000 грн.
Пунктом 9.2 договору, цей договір підлягає нотаріальному посвідченню протягом 5 (п`яти) днів з моменту його підписання та в подальшому державній реєстрації, які здійснюються у порядку, визначеному чинним в Україні законодавством.
Із пунктів 1.9 та 9.2. договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01
від 12 січня 2009 року, сторони домовились здійснити нотаріальне посвідчення цього договору протягом п`яти днів з моменту його підписання, тобто до 16 січня 2009 року.
19 січня 2009 року позивач своїм листом звернувся до відповідача з письмовою пропозицією здійснити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року для його подальшої реєстрації в установленому законом порядку, у відповідності до пунктів 1.9 та 9.2. договору.
У відповідь на вказану пропозицію відповідач своїм листом від 23 січня
2009 року повідомив позивача про те, що нотаріальне посвідчення договору ОСОБА_2 вважає непотрібним, так як сторони договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року домовилися щодо усіх його істотних умов. Крім того, у своїй відповіді відповідач також зазначив, що ніяких претензій до позивача не має та підтверджує, що всі розрахунки за даним договором між сторонами проведені в повному обсязі.
Таким чином, відповідач фактично ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року.
До відзиву на позов відповідачем також додано копію ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року щодо задоволення заяви ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 року по справі № 10-01/09 та копію відповідного виконавчого листа № 6-13 від 21 березня 2009 року по справі
№ 6-13/09.
Поряд із цим, з листа Гребінківського районного суду Полтавської області
від 08 грудня 2021 року №01-17159/2021 у відповідь на запит представника позивача адвоката А. Овчарука, вбачається, що згідно з даними архіву суду за 2009 рік, заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06 лютого 2009 року не надходила, цивільна справа із зазначеним номером №6-13/09 не розглядалась.
Вказана інформація підтверджена також листом Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2022 року за вих. № 01-17/33/2022 Гребінківського районного суду Полтавської області.
А листом Гребінківського районного суду Полтавської області від 28 березня 2023 року №01-17/13/2023 на вих. б/н від 17 березня 2023 року від
ОСОБА_2 , повідомлено, що згідно з даними архіву суду за 2009 рік, за останнім номером у суді обліковується справа № 6-9/09.
22 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н. В., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальна площа 376,7 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2542066680000, за
ТОВ «Інтрасервіс». Підстава для державної реєстрації: рішення суду, ухвала Гребінківського районного суду Польавської області, справа № 6-13/09
від 24 березня 2009 року, Виконавчий лист, Реєстраційне посвідчення
№ 024464 від 30 березня 2009 року Київського міського бюро технічної інвентаризації, серія та номер: 10-01/09, виданий 06 лютого 2009 року, видавник: постійно діючий Третейський суд при асоціації «Правова група «Преміум Лекс».
З письмових пояснень третьої особи ОСОБА_2 судом першої інстанції встановлено, що він жодного договору купівлі-продажу № 12/01 від 12 січня 2009 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не підписував та ніколи такий договір не бачив.
Позиція Верховного Суду
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що потрібно розмежовувати:
матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України
(див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24));
зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Касаційний суд вже зазначав, що учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 369/10615/19 (провадження № 61-17939св23));
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює, що
учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько (який був/є учасником юридичної особи) і син), ініціюють судовий процес проти юридичної особи, в якій батько, був/є учасником, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію, в межах якого батько (який був/є учасником юридичної особи) просить позов задовольнити та заперечує наявність юридичних фактів (зокрема, договір 2009 року), діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно юридичної особи. Очевидно правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;
очевидно, що для мотивування наявності зловживання правами пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичами (батьком і сином), які ініціюють судовий процес проти юридичної особи, в якій батько, був/є учасником, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію, в межах якого батько (який був/є учасником юридичної особи) просить позов задовольнити та заперечує наявність юридичних фактів (зокрема, договір 2009 року), недостатньо ствердження про наявність зловживання правом. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом. До таких обставин, зокрема, належать: пов`язаність осіб, яка може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які ініціюють судовий процес проти, можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини; наявність «конфлікту» в юридичній особі, проти якої ініційований процес, між батьком, який був/є учасником юридичної особи, та іншими учасниками.
Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).)
У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).)
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у справі
№ 910/5361/22 вказано, що «суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)».
Обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення) (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17).
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 755/1497/16-ц (провадження № 61-36434св18) зазначено:
«В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на його звернення до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про одержання копії рішення від 15 грудня 2006 року у справі № 2-1344/2006 отримав повідомлення, що перевіркою алфавітного покажчика цивільних справ за 2006 рік встановлено, що цивільна справа № 2-1344/2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя Дніпровським районним судом м. Києва у 2006 році не розглядалась. У журналі судових засідань судді Ластовки Н. Д. відсутні будь-які дані про розгляд 15 грудня 2006 року цієї справи. Отже, рішення суду по цивільній справі № 2-1344/2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя суддею Ластовкою Н. Д. 15 грудня 2006 року не виносилось…
…Аналіз матеріалів справи свідчить, що у матеріалах справи містяться: фотокопія рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня
2006 року у справі № 2-1344/2006р. (Т. 1, а. с. 4, 41, 91, 128-129, 131-132).
Згідно частин першої, другої статті 77 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У статті 89 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що якщо заявники дійсно отримали рішення від 10 травня 2006 року на законних підставах, вони мали достатню можливість довести це, подавши до суду такі докази, як копії своїх позовних заяв, протоколи судових засідань чи показання співпозивачів як свідків. Однак заявники не скористатися цією можливістю і не намагалися пояснити цю бездіяльність, що додатково підтверджує сумніви суду щодо характеру цього рішення. Суд вважає, що наведена інформація є достатньою для висновку про те, що рішення від 10 травня 2006 року було підробленим та заявники знали про цей факт протягом провадження по їх заяві (SIVOGRAK AND ZENOV v. RUSSIA, № 14758/08, § 34, 35, ЄСПЛ, від 13 червня 2013 року).
Зазначивши, що цивільна справа № 2-1344/2006 Дніпровським районним судом м. Києва не розглядалася, рішення за вказаними вимогами 15 грудня 2006 року не ухвалювалося, апеляційний суд не звернув увагу на наявність у матеріалах справи фотокопій рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2006 року, не надав оцінки заяві для реєстрації місця проживання від 30 листопада 2017 року, в якій зазначено, що сторони як співвласники спірної квартири на підставі рішення суду не заперечували проти реєстрації місця проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі, не перевірив докази, наявні у матеріалах справи на предмет того чи доводять вони у сукупності характер рішення як підробленого…».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини друга, п`ята, шоста статті 95 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( частина перша статті 264 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Інтрасервіс», у якому просив зобов`язати ТОВ «Інтрасервіс» звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 54, від майна, що належить ТОВ «Інтрасервіс», а також скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано за ТОВ «Інтрасервіс» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, щовідповідач ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта надання послуг, оскільки продавець за договором ( ОСОБА_2 ) здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт надання послуг, що не спростовано відповідачем та підтверджено ОСОБА_2 в його письмових поясненнях. Суди, зокрема, зазначили, що до заяви відповідача про виконання ухвали суду від 04 листопада 2022 року були долучені копії, без надання для огляду оригіналів документів та не зазначено у заяві, де можуть знаходитись оригінали вказаних документів, тим самим відповідач не довів їх існування з огляду на те, що в частині ухвали та виконавчого листа вже існує інформація від Гребінківського районного суду Полтавської області щодо їх не існування як юридичного факту;
аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 лютого 2022 року відкрито провадження у цій справі, зобов`язано, зокрема, зобов`язано ТОВ «Інтрасервіс» надати суду засвідчену керівником ТОВ «Інтрасервіс» копію договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12 січня 2009 року (з усіма змінами та доповненнями), укладений між ОСОБА_2 (Продавець) та ТОВ «Інтрасервіс» (Покупець); оригінал Акту прийому-передачі приміщення до Договору; засвідчену керівником ТОВ «Інтрасервіс» копію рішення ПОСТІЙНО ДІЮЧОГО ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ ПРИ АСОЦІАЦІЇ «ПРАВОВА ГРУПА «ПРЕМІУМ ЛЕКС» від 06 лютого 2009 року по справі № 10-01/09; засвідчену керівником ТОВ «Інтрасервіс» копію ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року по справі № 6-13 та копію виконавчого листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року по справі № 6-13; засвідчену керівником ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» копію Реєстраційного посвідчення КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» за № 024464 від 30 березня 2009 року;
отже, суди не звернули уваги, що відповідача було зобов`язано надати суду саме копії вказаних документів, що ним було і виконано. У подальшому оригінал ухвали та виконавчого листа були подані до суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції своє рішення мотивував, зокрема, саме відсутністю оригіналів документів, проте апеляційним судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про прийняття на огляд та долучення до матеріалів справи вищевказаних оригіналів доказів;
крім того, суди встановили, що право власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна було зареєстровано на підставі договору купівлі - продажу укладеному між ТОВ «Інтрасервіс» та його учасником і засновником - ОСОБА_2 , який є третьою особою у справі та батьком позивача;
під час розгляду справи ОСОБА_2 засвідчив про неукладення договору купівлі-продажу при одночасній багаторічній (понад 10 років) участі ОСОБА_2 у ТОВ «Інтрасервіс» та необізнаність щодо того, яким чином створене ним підприємство набуло право власності на такий об`єкт нерухомого майна;
учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько (який був/є учасником юридичної особи) і син), ініціюють судовий процес проти юридичної особи, в якій батько, був/є учасником, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію, в межах якого батько (який був/є учасником юридичної особи) просить позов задовольнити та заперечує наявність юридичних фактів (зокрема, договір 2009 року), діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно юридичної особи. Очевидно правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;
очевидно, що для мотивування наявності зловживання правами пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичами (батьком і сином), які ініціюють судовий процес проти юридичної особи, в якій батько, був/є учасником, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію, в межах якого батько (який був/є учасником юридичної особи) просить позов задовольнити та заперечує наявність юридичних фактів (зокрема, договір 2009 року), недостатньо ствердження про наявність зловживання правом. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом. До таких обставин, зокрема, належать: пов`язаність осіб, яка може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які ініціюють судовий процес проти, можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини; наявність «конфлікту» в юридичній особі, проти якої ініційований процес, між батьком, який був/є учасником юридичної особи, та іншими учасниками;
суди зазначеним обставинам та поясненням ОСОБА_2 не надали належної оцінки з точки зору зловживання правами;
суди не перевірили докази, наявні у матеріалах справи, на предмет того чи доводять вони у сукупності характер рішення як підробленого;
отже, суди не встановили чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; не надали належної оцінки оригіналам ухвали суду та виконавчого листа та зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог.
Щодо клопотання ТОВ «Інтрасервіс» про відкладення розгляду справи
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для задоволення клопотання про відкладення судового розгляду немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс», подане представником Волянюком Д. В., про відкладення судового розгляду відмовити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс», яка підписана представником Бухуном Юрієм Володимировичем, задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
