Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 297/3628/22
провадження № 51-2485км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2023 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022071060000436 від 17 жовтня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Берегове Закарпатської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 листопада 2017 року і остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,17 жовтня 2022 року, в період часу з 17:30 до 19:00, ОСОБА_7 , знаходячись біля виходу з території автовокзалу по вул. Мужайській, 52 у м. Берегове, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, підійшов до малолітнього ОСОБА_8 , 2009 року народження, та наніс останньому два удари правою ногою в область лівого стегна, від чого потерпілий впав. У наслідок зазначених дій ОСОБА_8 отримав легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров`я. Після цього ОСОБА_7 відкрито викрав з рюкзака малолітнього ОСОБА_8 мобільний телефон марки «ULEFONE», вартість якого становить 1650 грн, та грошові кошти в розмірі 300 грн, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на загальну суму 1 950 грн.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2025 рокуапеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2023 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому діяння не доведена поза розумним сумнівом;
· судами помилково кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України. Наголошує, що умисел засудженого був спрямований на самоправне повернення боргу, що охоплюється диспозицією ст. 356 КК України, адже він разом з потерпілим в судовому засіданні підтвердили наявність між ними боргових зобов`язань;
· поза увагою судів залишилася мінливість показань потерпілого у ході неодноразових допитів його в судових засіданнях. Зауважує, що свідок ОСОБА_9 під час допиту його на стадії досудового розслідування пояснював, що ОСОБА_7 просив ОСОБА_8 повернути йому грошові кошти у сумі 900 грн, однак сторона обвинувачення відмовилася від допиту цього свідка. Наголошує, що свідок ОСОБА_10 також підтвердив у судовому засіданні, що потерпілий віддав ОСОБА_7 мобільний телефон саме у рахунок боргу;
· ОСОБА_7 фактично було затримано відбулося 17 жовтня 2022 року о 23:51, що підтверджується протоколом огляду місця події. Стверджує, що під час затримання останньому не було роз`яснено його право на захист, а центр БВПД було повідомлено про затримання останнього лише 00:33 18 жовтня 2023 року;
· під час огляду місця події було виявлено місце вчинення злочину, що не відповідає відомостям, зазначеним в обвинувальному акті;
· місцевий суд був упереджений в ході розгляду кримінального провадження, надав перевагу стороні обвинувачення, обмежував сторону захисту в можливостях реалізовувати свої процесуальні права, не вирішив клопотання сторони захисту про недопустимість доказів;
· оскаржувані рішення є невмотивованими і не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.
Письмових заперечень на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Засуджений і його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Водночас зміст доводів касаційної скарги фактично зводиться до незгоди з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_7 . На переконання захисника діяння останнього необхідно перекваліфікувати з ч. 4 ст. 186 на ст. 356 КК України.
Варто зауважити, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 304/1035/20 відсутність перевірки апеляційним судом доводів, які не наводилися в апеляційних скаргах або заявлялися з порушенням установленого законом порядку, не перешкоджає перевірці таких доводів судом касаційної інстанції у межах процесуальних повноважень відповідно до ст. 436 та ч. 1 ст. 438 КПК України.
Як убачається з матеріалів провадження, сторона захисту не порушувала вказаного питання перед судами попередніх інстанцій, а вперше заявила про свою незгоду з кваліфікацією діянь засудженого на стадії касаційного розгляду.
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Водночас суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_10 , даними протоколу огляду місця події від 17 жовтня 2022 року, протоколу затримання від 18 жовтня 2022 року, висновку експерта про вартість об`єкта оцінки від 18 жовтня 2023 року,протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18 жовтня 2022 року.
Зіставивши докази в їх взаємозв`язку суди визнали, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклали їх в основу ухвалених рішень.
Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.
Так, змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_7 , будучи допитаним у суді першої інстанції, свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що приблизно за півтора місяця до події, дав ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 900 грн, за які останній повинен був придбати йому в невідомої особи сигарети за дешевшою ціною, однак ні сигарет, ні грошей останній не повертав, та пояснював, що дав кошти особі, яка повинна принести сигарети. В той день, коли сталася подія, перебуваючи на території автовокзалу м. Берегове, він підійшов до ОСОБА_8 , який стояв разом з ОСОБА_9 та запитав коли він віддасть гроші, на що останній особисто запропонував віддати йому телефон на декілька днів поки він не забере гроші та не віддасть їх йому. ОСОБА_8 віддав йому телефон, з яким він пішов додому. Телефон він продавати не збирався. Коли вже перебував вдома, приблизно о дванадцятій годині ночі до нього прийшли працівники поліції, з якими він вийшов з квартири на подвір`я, та біля будинку добровільно видав їм телефон та виявив у себе в кишені 300 грн, які йому не належали, які розірвав та викинув. Вважає, що вказані грошові кошти йому підкинули.
Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, та дійшов висновку, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.
Судом було враховані й показання потерпілого ОСОБА_8 , який у суді першої інстанції повідомив, що боргував ОСОБА_7 900 грн, що останній дав йому на придбання сигарет в знайомого за дешевою ціною. Вказані гроші він віддав останньому, а той повинен був привести йому тютюнові вироби, однак такий зник. Стверджував, що ОСОБА_7 дзвонив, а також неодноразово надсилав йому СМС-повідомлення, в яких просив повернути йому вказані грошові кошти або дати сигарети, на що він пояснював, що гроші він віддав особі, яка повинна привести цигарки, однак такий зник, та дав номер телефону останнього. У той день, коли трапилася подія, на території автовокзалу м. Берегове ОСОБА_7 підійшов до нього та запитав де гроші, на що він пообіцяв йому найближчим часом повернути їх, після чого поклав мобільний телефон у маленьку кишеню рюкзака. У ході розмови щодо грошових коштів, яка тривала приблизно 30 хв біля естакади, ОСОБА_7 вдарив його приблизно два рази по лівій нозі біля коліна, від чого він впав. Коли хотів викликати працівників поліції, виявив відсутність мобільного телефону, який знаходився в маленькій кишені рюкзака та грошових коштів в сумі 300 грн., купюрами 100 і 200 грн. Вказаний рюкзак ОСОБА_7 залишив на землі. Після чого, попросив скористатися телефоном у невідомої перехожої, з якого викликав поліцію. Про те, що в рахунок боргу він віддасть ОСОБА_11 свій мобільний телефон, він не казав. Зауважив, що 300 грн, які були в нього ОСОБА_7 не давав, оскільки такі йому потрібні були для особистих потреб. Впізнав свій телефон, який був вилучений у ОСОБА_7 . Коли саме той забрав його телефон він не бачив. Додав, що разом з ними знаходився також ОСОБА_9 , а також в ході розмови до них підійшов ОСОБА_10 . Коли останній сказав ОСОБА_7 щоб його не чіпав, ОСОБА_7 у відповідь наказав не втручатися в їхні справи.
До того ж суд надав оцінку й протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18 жовтня 2022 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_8 упізнав ОСОБА_7 як особу, яка відібрала у нього 17 жовтня 2022 року мобільний телефон та грошові кошти.
Не залишилися поза увагою суду і показання свідка ОСОБА_10 , який зазначив, що в той день, коли сталася подія, він підійшов до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які знаходилися біля естакади на території автовокзалу та розмовляли між собою. У ході вказаної розмови ОСОБА_7 стверджував про те, що ОСОБА_8 винен йому гроші. ОСОБА_7 забрав у ОСОБА_8 телефон і пішов, через що хлопчик почав плакати.
Варто зауважити, що, в супереч доводів касаційної скарги, з технічного запису судового засідання від 07 березня 2023 року в місцевому суді убачається, що прокурор відмовився від допиту свідка ОСОБА_9 у зв`язку із тим, що останнього було мобілізовано до лав ЗСУ, водночас ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 не заперечували щодо продовження дослідження доказів за відсутності вказаного свідка і на його допиті не наполягали як у суді першої інстанції, та і в апеляційному суді.
Тож, оцінивши показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_10 , місцевий суд дійшов висновку про те, що вони були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Цей суд також урахував і те, що отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень підтверджується висновком експерта №68/Б від 24 жовтня 2022 року, згідно з яким у ОСОБА_8 виявлено синці лівого стегна, які могли виникнути внаслідок нанесення ударів взутою ногою сторонньої людини за обставин та в період, вказаних у постанові про призначення експертизи, тобто 17 жовтня 2022 року.
Місцевим судом надана оцінка й протоколу огляду місця події від 17 жовтня 2022 року, який проводився в період часу з 23:51 17 жовтня 2023 року по 00:14 18 жовтня 2023 року та дослідженим в ході судового розгляду кримінального провадження відеозаписом на прилеглій території біля будинку АДРЕСА_1, у ході якого ОСОБА_7 на пропозицію слідчого видав мобільний телефон марки «ULEFONE» та розірвав купюри номіналом 100 та 200 грн, водночас стверджував, що такі йому підкинули.
Дослідивши дані протоколу затримання від 18 жовтня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_7 був затриманий слідчим о 00:14 18 жовтня 2022 року за адресою: м. Берегове, вул. Мужайська, 103, що узгоджується з відеозаписом огляду місця події, та дійшов слушного висновку, що це спростовує доводи сторони захисту про те, що останній був затриманий о 23:51 17 жовтня 2023 року.
Зі свого боку суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 був затриманий о 23:51 17 жовтня 2022 року, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки відповідно до протоколу затримання ОСОБА_7 , останній фактично був затриманий 18 жовтня 2022 року о 00:14 і після закінчення огляду місця події був доставлений до Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області, того ж дня уповноваженою на те особою було повідомлено підстави його затримання та у вчиненні якого кримінального правопорушення він підозрюється, а також роз`яснено право, зокрема мати захисника, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти себе та інші процесуальні права, передбачені КПК України.
Варто зауважити, що огляд місця події відповідно КПК України є невідкладною слідчою дією, яка проводиться слідчим або прокурором з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, незалежно від присутності підозрюваного, власника майна чи інших осіб. До того ж у матеріалах справи відсутні відомості про те, що сторона захисту зверталася до правоохоронних органів з приводу незаконного затримання ОСОБА_7 , а сам протокол затримання, як і протокол огляду місця події, не містить жодних зауважень або клопотань будь-кого з учасників цих слідчих дій.
Крім того, апеляційний суд також доречно звернув увагу і на те, що матеріалами кримінального провадження підтверджується, що 18 жовтня 2022 року о 00:30 (через 15 хв після затримання) органом досудового розслідування було повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Закарпатській області про затримання ОСОБА_7 та про необхідність надання йому безоплатної вторинної правничої допомоги, у результаті чого останньому було призначено захисника ОСОБА_6 .
Не заслуговують на увагу і доводи сторони захисту про те, що місцевий суд не вирішив клопотання захисника про недопустимість доказів, оскільки в силу приписів ч. 1 ст. 89 КПК України питання допустимості доказів здійснюється у ході їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, що і було виконано цим судом та відповідно відображено у вироку.
Також необхідно зазначити, що у кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. Проте, зміст поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не містить відомостей, що сторона захисту була якимось чином обмежена скористатися правом заявити відвід судді у випадку наявності підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК України.
Отже доводи захисника з приводу упередженості судді також не є слушними.
Водночас колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Тож місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Колегія суддів погоджується з наданою судам правовою кваліфікацією діянь ОСОБА_7 з огляду на таке.
Так, диспозиція ч. 4 ст. 186 КК України передбачає кримінальну караність діяння, яке полягає, зокрема у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану.
Водночас кримінальна відповідальність за ст. 356 КК України наступає за самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.
Для відмежовування відкритого заволодіння майном від самоправства, варто звернути увагу, що при вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України винувата особа прагне захистити своє дійсне або уявне право чи інтерес всупереч встановленому порядку і без законних на те повноважень, тоді як при грабежу особа посягає на право власності потерпілого, тобто на чуже майно. Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 КК України є корисливим злочином, коли винний прагне незаконного збагачення за рахунок майна, яке належить іншій особі. У той же час при вчиненні самоправства відсутнє посягання на власність, більше того, винний своїми діями може прагнути поновити своє порушене з вини потерпілого право.
У касаційній скарзі сторона захисту наполягала на тому, що потерпілий та свідок у своїх показаннях зазначали про наявність у ОСОБА_8 непогашеного боргу перед ОСОБА_7 у сумі 900 грн, який останній дав потерпілому аби той купив йому сигарети. Звертала увагу Верховного Суду, що ОСОБА_7 під час допитів його в судах попередніх інстанцій зауважував, що він мав намір повернути потерпілому телефон, коли той погасить перед ним заборгованість.
На переконання колегії суддів такі доводи сторони захисту не заслуговують на увагу, оскільки судами було встановлено, що крім телефона ОСОБА_7 заволодів також і грошовими коштами потерпілого у сумі 300 грн, які згодом порвав у присутності працівників поліції, тобто розпорядився ними на власний розсуд. Більше того, ОСОБА_7 не повідомляв ОСОБА_8 про те, що він має намір повернути йому телефон, коли той виконає свої зобов`язання.
Натомість судами було встановлено, що ОСОБА_7 відкрито забрав з рюкзака потерпілого належний йому мобільний телефон та грошові кошти, тобто вчинив активні дії щодо вилучення майна, вартість якого майже вдвічі перевищувала розмір зобов`язання, на яке посилається сторона захисту у поданій касаційній скарзі.
Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.
У той же час, касаційна скарга не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження.
Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2023 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
