Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2025 р. Справа № 520/21767/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції суддя Сагайдак В.В.) від 04.12.2024 по справі № 520/21767/23
за позовом ОСОБА_1
до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача - Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Індустріальний ВДВС) щодо не виключення відомостей про нього з Єдиного реєстру боржників (далі «ЄРБ») у виконавчому проваджені № 60238601;
зобов`язати Індустріальний ВДВС виключити відомості про ньогоз Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601;
визнати протиправною бездіяльність Індустріального ВДВС щодо не зняття (не скасування) арешту, накладеного на все його нерухоме майно у виконавчому проваджені № 38323365;
скасувати арешт з його нерухомого майна у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015);
зобов`язати Індустріальний ВДВС зняти арешт з його нерухомого майна та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь 2000000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями/бездіяльністю відповідача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Індустріального ВДВС щодо не виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601.
Зобов`язано Індустріальний ВДВС виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601.
Визнано протиправною бездіяльність Індустріального ВДВС щодо не зняття (не скасування) арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № 38323365.
Скасований арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015).
Зобов`язано Індустріальний ВДВС зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.
У задоволені вимог ОСОБА_1 в іншій частині судом відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну частину судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21767/23 у частині, якій задоволені позовні вимоги та скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21767/23 у частині, якій відмовлено у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що він погоджується з резолютивною частиною рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21767/23, якою задоволені позовні вимоги, проте не погоджується з мотивувальною частиною рішення, вважає її не достатньо обґрунтованою судом та ухваленою без врахування правових висновків Верховного Суду у подібних справах; неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; неправильним застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Також позивач не погоджується з відмовою у задоволені позову у частині відшкодування моральної шкоди. Вказує, що усі необхідні суми коштів у межах ВП № 38323365, у тому числі виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, він сплатив. Проте, окружний суд не врахував цей довід та не дослідив матеріали виконавчого провадження, які це підтверджують.
Крім того, позивач звернув увагу суду, що строки пред`явлення вимоги № ф-6610-58-у виданої 29.05.2019 ГУ ДПС у Харківській області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску, вже пропущено. Також позивач зазначає, що його звільнено від сплати єдиного соціального внеску, оскільки він є особою пенсійного віку з інвалідністю ІІ групи безтермінова. Позивач вважає, що у мотивувальній частині рішення можливо додатково обґрунтувати мотиви, з яких суд виходив, щодо виключення відомостей з ЄРБ, та застосувати правові висновки Верховного Суду у справі № 520/21767/23 та справі № 817/928/17.
Щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначив, що він подавав 02.08.2024, через підсистему «Електронний суд», клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, зареєстроване під № 01-26/76575/24. Клопотання не розглянуто судом. Висновки експертизи можуть бути доказом наявності психотравмувального впливу досліджуваної ситуації на нього, встановлення наявності страждань (моральної шкоди), встановлення наявності причинно-наслідкового зв`язку між психотравмувальним впливом досліджуваної ситуації та моральними стражданнями, визначення розміру компенсації моральної шкоди. Крім того, позивач зазначив, що ситуація щодо арешту майна з 2013 року та наявність відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників, є абсолютно психотравмувальною.
Крім того, позивач також заявив клопотання про призначення судово-психологчіної експертизи в суді апеляційної інстанції, надав клопотання про залишення без розгляду доказів поданих представником відповідача та клопотання щодо винесення окремої ухвали в порядку ст. 249 КАС України.
Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідачем також подана апеляційна скарга, в якій останній просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21767/23 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що виконавче провадження № 60238601 завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", тобто підстав для виключення боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників немає та з технічних причин неможливо, оскільки такі відомості виключаються одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1, 3, 11 частини 1 статті 37 цього Закону або постанови передбаченої ч. 4 ст. 40 цього закону автоматично. Вказує також, що арешти зняті, згідно витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешти відносно ОСОБА_1 відсутні, тобто предмет спору щодо зняття арешту відсутній. В свою чергу суд першої інстанції не звернув жодної уваги на цей факт.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказує, що представник відповідача не наводить відомостей коли, ким та на підставі чого було знято арешт, який накладено на все нерухоме майно ОСОБА_1 .
За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідмолені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронних листів в підсистемі "Електронний суд".
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід частково скасувати, з наступних підстав.
Судовим розглядом справи встановлено, що 03.06.2016 відкрито виконавче провадження № 38323365 на підставі рішення № 648 виданого 25.03.2013 УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова заборгованість у розмірі: 170,00 грн.
26.02.2015 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .
Відомості про арешт були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав, інформації про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 9223034 (спеціальний розділ), постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 38323365, виданою 26.02.2015 Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20372349 від 30.03.2015 ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17.08.2023 за боржником не зареєстровано об`єктів нерухомості.
30.03.2015 були винесені постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі: 17,00 грн та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі: 45,20 грн.
28.10.2015, у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 суми боргу на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова, державним виконавцем Носенко О.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто повне фактичне виконання рішення. В постанові було зазначено «борг сплачено у повному обсязі».
До того ж, в указаній постанові було зазначено «Припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2015 ВП № 38323365 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення».
Також, у провадженні Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадженням № 60238601.
Виконавче провадження № 60238601 завершено, згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження.
Виконавче провадження № 60238601 відкрито 07.10.2019 на підставі вимоги № ф-6610-58-у,виданої 29.05.2019 ГУ ДПС у Харківській області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави борг по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21030,90 грн.
07.10.2019 року винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі: 2103,09 грн.
13.11.2019 та 15.12.2020 були винесені постанови про арешт коштів боржника.
23.10.2021 виконавче провадження № 60238601 було завершено на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із тим, що майно, яке належить боржнику та на яке може бути звернуто стягнення,- не виявлено, а заходи щодо розшуку такого майна здійсненні державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», виявилися безрезультатними.
При цьому борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження ОСОБА_1 сплачені не були.
Повторно вимога № ф-6610-58-у видана 29.05.2019 ГУ ДПС у Харківській області про стягнення ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21030,90 грн для виконання до відділу не надходила.
27.07.2023 позивач звернувся з електронним листом на офіційну електронну адресу відповідача, з вимогою про виключення запису та відомостей стосовно нього з Єдиного реєстру боржників.
З інформаційної довідки № 341074544 за 31.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається наявність арешту нерухомого майна ОСОБА_1 . Так, згідно відомостей Державного реєстру речових прав, інформації про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 9223034 (спеціальний розділ), постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 38323365, виданою 26.02.2015 Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20372349 від 30.03.2015 ОСОБА_2 , на все нерухоме майно заявника накладено арешт.
31.07.2023 позивач звернувся із заявою, електронним листом з електронним підписом на офіційну електронну адресу відповідача, з вимогою надати інформацію стосовно того, в якому виконавчому провадженні накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 . Просив також надати відомості про це виконавче провадження (копію постанови про відкриття виконавчого провадження, копію постанови про арешт нерухомого майна та інші документи, які містяться в цьому виконавчому провадженні та яка стадія цього виконавчого провадження). Також просив зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 . Насамкінець, просив надати відомості про всі арешти на нерухоме та рухоме майно заявника, які було накладено державною виконавчою службою та надати відомості про всі виконавчі провадження, які не закінчені та в яких боржником є ОСОБА_1
07.08.2023 надійшов лист № 93129 від відповідача як відповідь на вказану заяву, проте вимогу про зняття арешту з майна та виключення запису з Єдиного реєстру боржників, відповідач не виконав.
У листі відповідач зазначив, що згідно із довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за параметрами пошуку ОСОБА_1 наявне обтяження індексний номер № 20372349 від 30.03.2015.
Згідно із перевіркою Державного реєстру обтяжень рухомого майна встановлено,що обтяження № 15811636 від 10.05.2016 припинено.
Отже, відповідачем підтверджено, що ним встановлено арешт на все нерухоме майно позивача, згідно обтяження індексний номер № 20372349 від 30.03.2015, яке зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер № 38323365, виданою 26.02.2015 Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ.
Відповідач також повідомив, що у відділі перебувало виконавче провадження № 60238601 з примусового виконання вимоги № ф-6610-58-у від 29.05.2019, виданої Державною фіскальною службою України про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21030,90 грн.
З посиланням на норми пункту 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника) необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, відповідач для зняття арешту з майна (коштів) запропонував позивачу сплатити заборгованість у сумі: 23 505,99 грн: сума боргу - 21030,90 грн, виконавчий збір - 2103,09 грн, витрати виконавчого провадження - 369 грн.
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ст. 49 Закону № 1404-VIII, в якій було зазначено «борг сплачено у повному обсязі» та «припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2015 ВП №38323365 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення», помилково, не стягнувши виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Для повного та всебічного захисту порушених прав позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача розглянути питання про скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015) та розглянути питання про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключення відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Щодо зобов`язання щодо виключення позивача з Єдиного реєстру боржників, суд вважав за можливе задовольнити вимоги і в цій частині, шляхом зобов`язання виключити відомості про позивача з ЄРБ.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 2000000,00 грн, суд зазначив, що у відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд зазначив, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (у редакції, чинній на час закінчення ВП № 38323365) (далі Закону № 606-XIV) та Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин по виконавчому провадженню № 62238601).
Відповідно до пункту 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч. 2 ст. 49 Закону № 606-XIV).
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 49 Закону № 606-XIV).
Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 4 ст. 49 Закону № 606-XIV).
Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 5 ст. 5 49 Закону № 606-XIV).
Згідно із статтею 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.
Відповідно до вимог ст. 10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Приписами ст. 9 Закону № 1404-VIII визначено, що єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.
Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.
Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.
Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Єдиний реєстр боржників містить такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи; 2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ; 3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця; 4) номер виконавчого провадження; 5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Частиною 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII обумовлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Положеннями статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.п. 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII. В інших випадках повернення виконавчого документа нормативно мотивованих підстав для безумовного виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників законодавством не передбачено.
Як встановлено судовим розглядом, постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Курочкою Валерієм Івановичем від 23.10.2021 у виконавчому провадження ВП № 60238601 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, а отже підстави для безумовного виключення позивача з Єдиного реєстру боржників були відсутні. В описовій частині вказаної постанови зазначено про те, що майно, яке належить боржнику та на яке може бути звернуто стягнення - не виявлено, та заходи щодо розшуку такого майна здійснені державним виконавцем відповідно до Закону № 1404-VIII виявилися безрезультатними.
При цьому борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження ОСОБА_1 на даний час не сплачені. Жодних доказів сплати заборгованості на користь ГУ ДПС у Харківській області від боржника та від стягувача державному виконавцю не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII арешт з майна знімається тільки у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Разом з тим, виконавче провадження № 60238601 завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, тобто підстав для виключення боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників не має та з технічних причин неможливо, оскільки, як вже було зазначено вище відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII або постанови, передбаченої ч. 4 ст. 40 Закону № 1404-VIII автоматично.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що він звільнений від сплати єдиного соціального внеску на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки вимога № ф-6610-58-у,видана 29.05.2019 ГУ ДПС у Харківській області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21030,90 грн позивачем не оскаржувалась.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 60238601, у державного виконавця були відсутні законодавчо мотивовані підстави для виключення відомостей про ОСОБА_1 , як боржника з Єдиного реєстру боржників.
Таким чином позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Індустріального ВДВС щодо не виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601 та зобов`язання Індустріального ВДВС виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601 є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зняття (не скасування) арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № 38323365, скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015) та про зобов`язання Індустріального ВДВС зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, колегія суддів зазначає наступне.
Перевіркою АСВП встановлено, що на виконанні у відділу ДВС перебувало виконавче провадження № 38323365 на підставі рішення № 648 виданого 25.03.2013 УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Харкова заборгованості у розмірі 170,00 грн.
26.02.2015 державним виконавцем, в рамках виконавчого провадження, винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .
Відомості про даний арешт внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав, інформації про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 9223034 (спеціальний розділ), постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 38323365, виданою 26.02.2015 Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20372349 від 30.03.2015 ОСОБА_2 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17.08.2023 за боржником не зареєстровано об`єктів нерухомості.
30.03.2015 державним виконавцем Носенко О.В. винесені постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 17,00 грн. та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі 45,20 грн.
28.10.2015, у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 суми боргу на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова, державним виконавцем Носенко О.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто повне фактичне виконання рішення. В постанові було зазначено «борг сплачено у повному обсязі».
До того ж, в указаній постанові було зазначено «Припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2015 ВП № 38323365 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення».
Оскільки в постанові зазначено «Припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2015 року ВП № 38323365 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення», 30.08.2023 керуючись постановою про закінчення виконавчого провадження № 38323365 від 28.10.2015, без винесення окремого процесуального документа, державним виконавцем припинено обтяження № 9223034.
Державні виконавці до 2017 року працювали в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень та існував окремий Державний реєстр речових прав, де виконавцем лише створювались заявки про зняття обтяження з нерухомого майна та разом з постановою про закінчення виконавчого провадження передавались на виконання до державних реєстраторів. Права щодо внесення та припинення обтяжень (права державного реєстратора) в Державному реєстрі речових прав були передані Державній виконавчій службі в 2017 році, після створення Автоматизованої системи виконавчих проваджень. До цього часу вищевказані дії могли проводити виключно державні реєстратори.
За повідомленням Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції доступ до старих реєстрів відсутній. Матеріали виконавчого провадження № 38323365 були знищені відповідно до п. 2 Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державно виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Відповідно до витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 07.02.2025 № 412064058 арешти відносно ОСОБА_1 відсутні, тобто предмет спору щодо зняття арешту з майна боржника відсутній /т. 3 а.с. 78/.
Водночас, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено, що винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 28.10.2015, якою окрім іншого зазначено «Припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2015 року ВП № 38323365 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення», була направлена до державного реєстратора Державного реєстру речових прав у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених статтею 2 КАС України. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність щодо не зняття (не скасування) арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № 38323365.
Водночас, враховуючи, що 30.08.2023 обтяження припинено, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015 року) та в частині зобов`язання Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 2000000,00 грн. та клопотання про призначення судової-психологічної експертизи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 102 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Питання призначення судових експертиз та експертних досліджень врегульоване Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затв. Наказом Міністрества юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (в редакції наказу Міністрества юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5).
Пунктом 6.1. розділу VI Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5) встановлено, що об`єктом психологічної експертизи є психічно здорові особи.
Відповідно до п. п. 6.3, 6.4 Інструкції психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Основним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.
Колегія суддів зазначає, що позивач звертається до суду про призначення судово-психологічної експертизи з метою з`ясувати наявність психотравмувального впливу досліджуваної ситуації на позивача, та визначив орієнтовний перелік питань як:
- чи є ситуація, що досліджується за справою № 520/21767/23, психотравмувальною для ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи завдані особі ( ОСОБА_1 ) страждання (моральна шкода)?
- чи є у підекспертної особи ( ОСОБА_1 ) зміни в емоційному стані, індивідуально психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуваннюїї як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин (незаконні та протиправні дії державних виконавців, які проведені у виконавчих провадженнях № 38323365 та № 60238601, щодо не зняття арешту, з 2015 року, зі всього нерухового майна та не прибирання відомостей про Позивача з Єдиного реєстру боржників, що позбавило права розпоряджатися квартирою: здійснювати продаж, дарувати, вчиняти заповіт; вчиняти відповідні нотаріальні дії з приводу нерухомого майна)?
- чи могли незаконні та протиправні дії державних виконавців, які здійснювали виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 38323365 та № 60238601, спричинити психотравмувальну дію ОСОБА_1 особи з інвалідністю після інсульту, наслідком якої стало погіршення стану його здоров`я ?
- якщо особі ( ОСОБА_1 ) завдані страждання (моральна шкода). Який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?
- яка глибина, інтенсивність та тривалість спричинених ОСОБА_1 страждань (моральної шкоди)?
На переконання колегії суддів позивач просить поставити на вирішення експерта ті питання, які не мають юридичного значення та не відповідають положенням вказаної інструкції.
Отже, клопотання про призначення судової психологічної експертизи не містить обґрунтованих мотивів і наведення підстав для призначення цієї експертизи.
Аналізуючи норми статті 102 КАС України, колегія суддів зазначає, що призначення експертного дослідження може мати місце, якщо його результати розкриють обставини справи, підтвердять чи спростують доводи учасників справи тощо.
Колегія суддів зазначає, що судова експертиза може бути призначена судом лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення обставин справи, що стосуються предмета доказування, у разі, якщо такий висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Така потреба, зокрема може бути обумовлена наявністю у справі суперечливих доказів, у зв`язку з чим, у суду відсутня можливість надати їм належну оцінку.
Призначення експертизи в адміністративній справі може мати місце за наявності певних умов, у тому числі, коли для правильного з`ясування обставин у справі необхідні знання в іншій сфері, ніж право.
Водночас, у клопотанні не обґрунтовано необхідність додаткового з`ясування обставин, що мають значення для справи, за допомогою спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.
Крім того, з огляду на характер спірних правовідносин, обсяг представлених учасниками доказів є достатнім для вирішення справи. Обставини, які потребують з`ясуванню за допомогою спеціальних (експертних) знань, апеляційним судом не встановлено.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача про призначення експертного дослідження, у зв`язку із чим вважає, що у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи слід відмовити.
Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
Положеннями частини першої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Нормами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 55). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, с у д, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Вказані правові висновки підтримані також у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21.
Таким чином, моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо. У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
У свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, на що звернула Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 580/1015/21 дійшов висновку, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тобто сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема, пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.
Водночас, аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.
Як встановлено колегією суддів, обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди позивач зазначив, що не знятий арешт позбавив його права розпоряджатися своєю квартирою. Починаючи з 2021 року стан його здоров`я значно погіршився, позивач проходив стаціонарне лікування з приводу ішемічного інсульту, а права кінцівка не відновила свої функції, через що 22.09.2021 МСЕК визнала позивача особою з інвалідністю (ІІ група) безтерміново.
Водночас, як вказує сам позивач у позовній заяві, 27.07.2023 він з відкритих джерел дізнався, що відомості про нього містяться в Єдиному реєстрі боржників та 31.07.2023 року дізнався про наявність арешту на його нерухомому майні.
Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що його психоемоційний стан погіршився ще з 2021 року, не можуть бути пов`язані саме з наявністю арешту та відомостей в Єдиному реєстрі боржників, адже про їх наявність він дізнався лише в липні 2023 року, а перебування на стаціонарному лікуванні та отримання статусу особи з інвалідністю відбулося ще в 2021 році.
Належних та достатніх доказів на підтвердження таких тверджень позивачем не надано до суду.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Предметом оскарження у даній справі є, зокрема, виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601 та скасування арешту з його нерухомого майна у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015).
Як встановлено апеляційним розглядом, 30.08.2023 керуючись постановою про закінчення виконавчого провадження № 38323365 від 28.10.2015, без винесення окремого процесуального документа, державним виконавцем припинено обтяження № 9223034, тобто арешт фактично був знятий вже через місяць після того, як позивач дізнався про нього.
Крім того, як встановлено судовим розглядом, підстави для виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені № 60238601 відсутні, а тому і відсутня протиправність дій відповідача.
В ході розгляду справи судом не було підтверджено документально заподіяння позивачу оскаржуваним рішенням моральних переживань, які наскільки були інтенсивними, що могли б сягнути рівня страждань. Будь-яких інших належних обґрунтувань доводами позивача про отримання моральної шкоди, колегією суддів не встановлено.
Виходячи з приведеного та з огляду на відсутність доказів заподіяння позивачу моральних страждань, колегія суддів не вважає достатніми підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду доказів представника відповідача прданих 07.02.2025 колегія суддів зазначає таке.
07.02.2025 представником відповідача подано додаткові пояснення, до яких також долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нарухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, заяву про державну реєстрацію прав, постанову про закінчення виконавчого провадження № 38323365 від 28.10.2015.
Відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тобто, законність рішення суду першої інстанції переглядається за тими доказами, які були наявні у суду першої інстанції і лише у виняткових випадках суд апеляційної інстанції може прийняти докази, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому такі докази повинні буди наявними до вирішення справи по суті.
Водночас, копія постанови про закінчення виконавчого провадження №38323365 від 28.10.2015 представником позивача подавалася ще з відзивом на позовну заяву /т. 1 а.с. 47/
Крім того, 21.01.2025 представник відповідача подав заяву про відкладення розгляду справи з підстав надання додаткових пояснень, та долучив скрін-шоти з яких вбачається, що Державні реєстри не працювали через масштабну кібератаку. /т. 2 а.с. 194-197/
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для прийняття поданих представником відповідача доказів.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали колегія суддів зазначає.
Згідно зі ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Згідно ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно (ч. 3 ст. 249 КАС України).
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Отже, окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Тобто, окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв`язання спору по суті.
Наведена правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 09/1653/15 та від 13.02.2019 у справі № 355/1116/17.
При цьому, постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
Підставою для прийняття окремої ухвали відносно ОСОБА_3 позивач зазначає непідтвердження належним чином своїх повноважень діяти від імені відповідача, також вказує, що відповідачем фактично було визнано частину позовних вимог, але не подано заяву про визнання вимог.
Водночас, колегією суддів надано оцінку доводам позивача щодо не підтвердження повноважень від імені відповідача під час розгляду заяви позивача про закриття апеляційного провадження. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття провадження, з огляду на те, що справа є малозначною, а тому повноваження представника відповідача підтверджені належним чином (довіреністю).
Стосовно доводів ОСОБА_1 , що ОСОБА_3 фактично визнано позовні вимоги, але не подано заяву про їх визнання, колегія суддів зазначає, що подання заяви про визнання позову є правом, а не обов`язком відповідача. Те, що позивач вважає, що відповідачем були визнано частину вимог є нічим іншим, аніж його суб`єктивним інтерпретуванням обставин справи.
На переконання колегії суддів, ОСОБА_1 звертаючись до суду апеляційної інстанції з вимогою про постановлення окремої ухвали щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності головного державного виконавця ОСОБА_3 , не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.
Враховуючи вище зазначені правові норми та результати апеляційного перегляду рішення, колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали.
Інші доводи апеляційної скарги позивача на висновки колегії суддів не впливають.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (п. 4 ч. 2 ст. 317 КАС України).
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі № 520/21767/23 скасувати в частині задоволенння позовних вимог ОСОБА_1 про скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 38323365 (постанова від 26.02.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015 року) та в частині зобов`язання Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі № 520/21767/23 в іншій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складений 11.11.25 року.
