ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 524/11562/21
провадження № 61-16678св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 , підписану представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2022 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого залишилось спадкове майно -квартира АДРЕСА_1 . За життя йому на праві власності належала частка вказаної квартири, інша частка належала його матері ? ОСОБА_5 , спадщину після смерті якої він прийняв.
Вона, як спадкоємець першої черги, прийняла спадщину після смерті батька шляхом подачі до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського А. Г. 25 жовтня 2021 року відповідної заяви. Крім неї спадкоємцями першої черги після смерті батька є його діти від іншого шлюбу, а саме: син ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас дружина його батька - ОСОБА_8 відмовилась від прийняття належної їй частки у спадковому майні на її користь. Таким чином, її частка у спадковому майні становить .
Постановою приватного нотаріуса Веселовського А. Г. від 25 жовтня 2021 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав ненадання документів, які б підтверджували право власності на квартиру її батька. Також зазначено, що згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за іншою особою - ОСОБА_9 . Підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_9 вказаної квартири стало укладення 09 липня 2020 року договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Веселовським А. Г. за реєстраційним № 1877.
Тобто, вказаний правочин з реалізації належного батькові нерухомого майна відбувся через 5 днів після його смерті.
При з`ясуванні обставин продажу квартири стало відомо, що вона була відчужена на підставі довіреності від імені ОСОБА_10 . Але оскільки її батько після своєї смерті не міг бути учасником будь-якого правочину, а довіреність на укладення договору купівлі-продажу втратила свою чинність ще 04 липня 2020 року, договір купівлі-продажу від 09 липня 2020 року є недійсним.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений 09 липня 2020 року між ОСОБА_10 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченій нотаріусом нотаріального округу м. Надима Ямало-Ненецького автономного округу Лекеровим К. А. 23 березня 2020 року за реєстраційним № 74/305-н/89-2020-10795, діяв ОСОБА_11 , та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовським А. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1877;
скасувати рішення приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовського А. Г. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_3 від 09 липня 2020 року за номером запису про право власності 37237257;
визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 вересня 2022 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений 09 липня 2020 року між ОСОБА_10 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченій нотаріусом нотаріального округу м. Надима Ямало-Ненецького автономного округу Лекеровим К. А. 23 березня 2020 року за реєстраційним № 74/305-н/89-2020-10795, діяв ОСОБА_11 , та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовським А. Г.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовського А. Г. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_3 , від 09 липня 2020 року за номером запису про право власності 37237257.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 809 грн 23 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки померлий ОСОБА_10 після смерті не міг бути учасником будь-якого правочину, а довіреність на укладення договору купівлі-продажу квартири втратила свою чинність ще 04 липня 2020 року, спірний договір від 09 липня 2020 року є недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 26 вересня 2022 року у справі № 524/11562/21 залишено без задоволення.
Короткий зміст рішення постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Змінено заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2022 року в частині розподілу судового збору, зменшивши стягнуту з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору з 1 809,23 грн до 603,08 грн.
В іншій частині заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зібраними у справі доказами підтверджується той факт, що укладання оспорюваного правочину мало місце після смерті його учасника - продавця ОСОБА_10 , а відтак представник ОСОБА_11 втратив свої повноваження представляти інтереси продавця внаслідок припинення представництва за довіреністю з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України. Правильно встановивши в цій частині обставини у справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за покупцем ОСОБА_9 .
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині задоволених вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності на частку квартири в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_10 . Матеріалами справи підтверджується, що станом на 04 липня 2020 року спадкодавцю ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 29 серпня 2000 року, належала частка квартири. Після смерті своєї матері ОСОБА_5 . ОСОБА_10 подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у вигляді частки вказаної квартири, але спадщину за життя не оформив та не отримав відповідного правовстановчого документа. Натомість вже після смерті ОСОБА_10 нотаріусом Сапко М. В. 06 липня 2020 року було видано на його ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом на частку квартири, належної спадкодавцю ОСОБА_5 . Тобто, в розумінні статті 25 ЦК України свідоцтво було видано на ім`я вже померлої особи, яка втратила здатність мати цивільні права та обов`язки. При цьому, питанням оформлення спадщини, в тому числі і отриманням зазначеного свідоцтва про спадщину, займався ОСОБА_11 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23 березня 2020 року, дія якої припинилась в момент смерті ОСОБА_10 , тобто 04 липня 2020 року, тоді як нотаріус видав вказаній особі свідоцтво про право на спадщину за законом 06 липня 2020 року. На вказанні обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув та передчасно задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачем права на частку спірної квартири в порядку спадкування.
Твердження скаржника про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого цивільного права не заслуговує на увагу, оскільки ОСОБА_1 обрано ефективний спосіб захисту своїх спадкових прав і саме пред`явлення нею вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири в поєднанні з вимогою про скасуваннями рішення про державну реєстрацію права власності за новим власником відновлює її спадкові права та повертають відчужуване майно до об`єкту спадкування.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що померлий надав згоду на оформлення довіреності, тому довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами, відтак договір купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать положенням пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України.
Вказівка про те, що покупець ОСОБА_9 є добросовісним набувачем нерухомого майна, яка не знала й не могла знати про те, що станом на дату укладенні договору купівлі-продажу квартири ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, не може розглядатись як достатня правова підстава для відмови в позові, оскільки спірні правовідносини не регулюються положенням статті 388 ЦК України.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, а також в частині стягнення судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач неправильно визначив коло учасників справи. До участі у справі про вирішення позовної вимоги про визнання недійним договору купівлі-продажу мають бути залучені продавець та покупець. Оскільки продавець помер, тому його правонаступниками є його спадкоємці: позивач, сини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . З огляду на те, що сини неповнолітні, їх інтереси мав би представляти законний представник, а також необхідно залучити до участі у справі орган опіки та піклування. Разом з тим, вказаних осіб не було залучено та не враховано їх інтересів, що призвело до порушення їх прав та прав відповідача. Конструкція позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування визначає учасників справи за колом спадкоємців, відтак належними відповідачами є інші спадкоємці, а за їх відсутності - територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Отже, вона є неналежним відповідачем за вказаними вимогами.
Під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від імені продавця діяв представник ОСОБА_11 , який у заяві від 09 липня 2020 року підтвердив, що на момент підписання договору ОСОБА_10 живий. Суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_11 не залучений до участі у справі, не з`ясував: чи знав він про смерть власника квартири; якщо знав про смерть, то чи повідомляв про вказану обставину покупцеві; коли саме дізнався про смерть ОСОБА_10 ; кому та коли передавались кошти, отримані від продажу квартири. Вказані обставини важливі для встановлення обставин добросовісності набуття майна покупцем. Крім того, якщо отримані кошти ОСОБА_12 нікому з родичів не передав, їх можна передати спадкоємцям відповідно до їх часток у спадщині, чим врегулювати спір.
Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції, але правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція, тому суд повинен був вирішити питання про повернення відповідачу сплачених нею коштів за придбану квартиру.
Право особи, яка вважає себе власником майна не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, встановленого статтею 388 ЦК України. Отже, спосіб захисту прав позивача є неналежним, тому суди не застосували норми, які повинні були застосовані, а саме статті 387, 388 ЦК України, та мали б відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд першої інстанції залишив без задоволення її заяву про перегляд заочного рішення та зробив висновок, що в заяві відсутні посилання на будь-які докази, які мають істотне значення для справи, які не були досліджені судом при ухваленні заочного рішення. Крім того, суд вважав, що відповідач повідомлялася належним чином про розгляд справи у 2021-2022 роках, судові повістки неодноразово надсилались за відомою суду адресою та відповідач не отримувала судові повістки про виклик внаслідок власної байдужості. Разом з тим вона перебувала за кордоном, не знала і не могла знати про смерть попереднього власника квартири, про заявлений позов, не розраховувала на існування судових справ.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено.
В зазначеній ухвалі вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18, від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц, від 28 грудня 2022 року у справі № 315/236/21, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 0414/606/25012, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/14877/18, від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
22 квітня 2024 року справу передано судді Краснощокову Є. В.
УхвалоюВерховного Суду від 07 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 09 липня 2020 року та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Судивстановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ? ОСОБА_13 , після смерті якого залишилось спадкове майно ? квартира АДРЕСА_1 .
За життя спадкодавцю на праві власності належала 1/2 частка вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, інша 1/2 частка належала його матері ОСОБА_5 , спадщину після смерті якої прийняв ОСОБА_10 , подавши встановленому законом порядку заяву до нотаріуса.
Крім позивача, до спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_10 належать його діти від іншого шлюбу: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дружина ОСОБА_10 ? ОСОБА_8 відмовилась від прийняття належної їй частки у спадщині на користь позивача, про що подала нотаріусу відповідну заяву.
06 липня 2020 року приватним нотаріусом Сапко М. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_5 на ім`я спадкоємця ОСОБА_10 на частку квартири АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги прийняла спадщину після смерті батька шляхом подачі заяви до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського А. Г.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 жовтня 2021 року № 761/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Підставою для відмови є ненадання спадкоємцем документів, які б підтверджували право власності померлого на спірну квартиру. Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира зареєстрована за іншою особою ? ОСОБА_9 .
Підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_9 стало укладення 09 липня 2020 року договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовським А. Г. за реєстраційним номером 1877.
Під час укладення договору купівлі-продажу від 09 липня 2020 року від імені продавця ОСОБА_10 за довіреністю, посвідченою нотаріусом нотаріального округу м. Надима Ямало-Ненецького автономного округу 23 березня 2000 року Лекеровим К. А., діяв його представник ОСОБА_11 , який у заяві від 09 липня 2020 року підтвердив, що ОСОБА_10 на момент підписання договору купівлі-продажу спірної квартири є живим.
Позиція Верховного Суду
Щодо визнання недійсним договору
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження
№ 61-20968 сво 21)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (частина перша статті 239 ЦК України).
Представництво на підставі договору регулюється главою 68 ЦК України (доручення), згідно зі статтею 1000 якої за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
До обов?язків повіреного, зокрема, належить надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення, негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).
У частинах першій, третій статті 248 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.
Тлумачення статті 248 ЦК України свідчить, що підстави припинення представництва, які безпосередньо не пов?язані з особою самого представника, розраховані на їх сприйняття (обізнаність) представником. Водночас навіть в ситуації обізнаності представника про смерть особи, яка видала довіреність, за представником може бути визнане збереження його повноважень за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. В такій ситуації представник фактично діє щодо інших осіб та в їх інтересах (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя).
Тому представник зберігає повноваження, які він мусить здійснювати за наявності певних обставин. Законодавець їх визначає найширшим чином - якщо цього вимагають невідкладні справи або такі дії, невиконання яких може призвести до виникнення збитків (абз. 2 пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України). З урахуванням презумпції правомірності, слід покладатися на добросовісність дій представника. Тим більше, що їх здійснення ним має відповідати інтересам спадкоємців. Але в разі зловживання представником своїми повноваженнями або прямим порушенням приписів закону спадкоємці можуть оспорювати з цих підстав вчинений правочин.
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу до ОСОБА_2 , оскільки предметом цього договору є квартира, яка входить до спадкової маси її батька - ОСОБА_10 , та яка відчужена на підставі довіреності спадкодавця після його смерті;
задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірну квартиру, яка є предметом оспорюваного договору, суди входили з того, що зібраними у справі доказами підтверджується той факт, що укладання оспорюваного договору мало місце після смерті його учасника - продавця ОСОБА_10 , а тому представник ОСОБА_11 втратив повноваження представляти інтереси продавця внаслідок припинення представництва за довіреністю з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України;
суди не врахували, що підстави припинення представництва, передбачені у частині першій статті 248 ЦК України, які безпосередньо не пов?язані з особою самого представника, розраховані на їх сприйняття (обізнаність) представником. Водночас навіть в ситуації обізнаності представника про смерть особи, яка видала довіреність, за представником може бути визнане збереження його повноважень за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. В такій ситуації представник фактично діє щодо інших осіб та в їх інтересах (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя). Тому представник зберігає повноваження, які він мусить здійснювати за наявності певних обставин. Законодавець їх визначає найширшим чином - якщо цього вимагають невідкладні справи або такі дії, невиконання яких може призвести до виникнення збитків (абз. 2 пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України). З урахуванням презумпції правомірності, слід покладатися на добросовісність дій представника. Тим більше, що їх здійснення ним має відповідати інтересам спадкоємців. Але в разі зловживання представником своїми повноваженнями або прямим порушенням приписів закону спадкоємці можуть оспорювати з цих підстав вчинений правочин;
суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10 , якому за життя належала спірна квартира; 09 липня 2020 року ця квартира відчужена ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовським А. Г. за реєстраційним номером 1877; від імені продавця (власника) за довіреністю, посвідченою нотаріусом нотаріального округу м. Надима Ямало-Ненецького автономного округу 23 березня 2000 року ОСОБА_16 , діяв його представник ОСОБА_11 ; цей же представник 06 липня 2020 року оформив на ім?я спадкоємця ОСОБА_10 право на частку спірної квартири в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 ;
позивач не посилалась, а суди не встановили, що представник ОСОБА_10 - ОСОБА_11 на момент вчинення оспорюваного правочинубув обізнаний про смерть довірителя та діяв всупереч інтересів його правонаступників (спадкоємців), тобто не мав права (повноважень) на його вчинення.
За таких обставин відсутні підстави для задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу у зв?язку з необґрунтованістю позовних вимог (недоведеністю порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача). Тому судові рішення в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Касаційний суд при цьому звертає увагу, що за відсутності підстав недійсності оспорюваного правочину він вважається таким, що вчинений саме щодо інших осіб (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя) та в їх інтересах і надає їм право вимагати від повіреного, зокрема, передати все одержане у зв`язку з виконанням такого доручення.
Щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилається заявник, вказано, що «рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. [...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 761/31879/15-ц вказано, що «оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. […] Отже, якщо спірне майно було відчужене від імені ОСОБА_10 поза його волею, то він мав право домагатися відновлення свого права на нього. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на частину успадкованого майна разом із іншими спадкоємцями, володіння та право користування ними і, відповідно, право на захист цих прав».
Тобто, спадкоємець, який прийняв спадщину, може пред`являти віндикаційний позов.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину, тому в силу вимог частини п`ятої статті 1268 ЦК України право володіння та користування спадковим майном (відповідної частку у праві) виникло у неї з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 ;
суди не надали належної правової оцінки характеру спірних правовідносин та не врахували, що до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, застосовується витребування майна шляхом віндикації. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може пред`являти віндикаційний позов, у тому числі про витребування належної йому частки у справі спільної власності на нерухоме майно.
Тому в задоволенні позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірну квартиру судам належало відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту її порушеного права/інтересу. Тому судові рішення в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині з наведеної підстави.
Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення судом першої інстанції про розгляд справи колегія суддів відхиляє, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що поштова кореспонденція, надіслана судом першої інстанції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, повернута у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а. с. 47, 141, 162, 165, 196), що згідно з вимогами статті 272 ЦПК України слід вважати належним повідомленням про розгляд справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 2 715,00 грн судового збору (т. 2, а. с. 2), за подання касаційної скарги -3 618,47 грн судового збору. Оскільки за результатами касаційного перегляду касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, судові рішення в частині задоволених позовних вимог - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь відповідача належить стягнути судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги в сумі 6 333,47 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 333,47 грн судових витрат на сплату судового збору.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2022 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
