Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
29 січня 2025 року
м. Київ
справа №2-а-256/08
провадження №Зі/990/20/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Жука А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №2-а-256/08
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про проходження публічної служби, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2007 року до суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура, далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора, далі - відповідач-2), в якому позивачка просила:
- скасувати наказ №131 від 03.04.2007 за підписом прокурора області Галкіна О.Б. про притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;
- поновити на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури області з моменту звільнення;
- стягнути з прокуратури Одеської області заробітну плату за час вимушеного прогулу;
- стягнути з прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. солідарно.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 позов задоволено частково:
- скасовано наказ прокурора Одеської області №131 від 03.04.2007 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури
- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури Одеської області з 03 квітня 2007 року;
- стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн.
- стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 виправлено описку в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, зазначивши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, апеляційні скарги Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України задоволено, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 і ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.04.2010 постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31.12.2010 відмовив у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 в цій справі.
08 жовтня 2020 року Європейським судом з прав людини постановлено рішення у справі «Горяйнова проти України», заява № 41752/09, яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року.
04 лютого 2021 року позивачка звернулась до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), ухвалене 08 жовтня 2020 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-а-256/08 заяву про перегляд судових рішень задоволено частково, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 у справі № 2-а-256/08 і закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 залишено без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 - без змін.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій ставилась вимога про стягнення додаткового відшкодування вимушеного прогулу.
Ухвалами Верховного Суду від 26.01.2022 та від 12.04.2022 касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №2-а-256/08 повернуто особі, яка її подала відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Постановою Верховного Суду від 04.06.2024 клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №2-а-256/08 задоволено.
Закрито касаційне провадження № К/990/11143/22 за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №2-а-256/08.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 в частині залишення без змін постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №2-а-256/08.
Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції П`ятого апеляційного адміністративного суду. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №2-а-256/08 залишено без змін.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024 залишено без задоволення апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура) та Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора), в частині вимог про скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, в частині висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Змінено постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, в частині обрахованої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини постанови у наступній редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552; адреса: м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, 65026) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, що тривав з 04 квітня 2007 року по 30 вересня 2021 року, загальним розміром 996 525 (дев`ятсот дев`яносто шість тисяч п`ятсот двадцять п`ять) гривень 12 (дванадцять) копійок, з відрахуванням належних до сплати податків та зборів.».
14 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржниця просила прийняти і відкрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї касаційної скарги, скасувати судові рішення: постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 та ухвалу від 04.11.2021; постанову Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 04.06.2024; постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024; постановити нове рішення про поновлення трудових прав ОСОБА_1 на підставі рішення Європейського Суду з прав людини від 08.10.2020 у справі «Горяйнова проти України» та постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021, шляхом поновлення в існуючому органі прокуратури Одеської області та стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з дати звільнення і по день постановлення судового рішення.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.12.2024 року визначено колегію суддів у складі: Загороднюк А.Г. - головуючий суддя, судді: Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 на судові рішення у справі № 2-а-256/08 залишено без руху. Надано заявниці касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання касаційної скарги у новій редакції, в якій чітко перелічити судові рішення, які оскаржуються та докази надсилання її копій іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України. Також, роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
24 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №2-а-256/08.
У вищезазначеній заяві заявниця зазначає, що суддя Соколов В.М. не може брати участь у розгляді справи №2-а-256/08 і підлягає відводу, оскільки у цій справі ухвалами від 26.01.2022 та від 12.04.2022 суддя Соколов В.М. повернув касаційні скарги ОСОБА_1 . Ухвала судді Соколова В.М. від 26.01.2022 стала підставою для звернення скаржниці з другою скаргою до Європейського суду з прав людини з підстав недопускну до суду. Заявниця вважає, що прийнятті суддею Верховного Суду Соколовим В.М., з проявом надмірного формалізму та у порушення процесуальних строків, ухвали від 26.01.2022 та 12.04.2022 ставлять під сумнів неупередженість судді у прийнятті подальших рішень у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025 визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 , про відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи №2-а-256/08. Заяву передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для її розгляду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 суддю Жука А.В. визначено для розгляду заяви ОСОБА_1 , про відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи №2-а-256/08.
Розглянувши цю заяву, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Слід зазначити, що метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
При цьому слід звернути увагу на те, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді, а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості Суд уважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, практика ЄСПЛ свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії» або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»).
У рішенні від 09.11.2006 у справі «Білуха проти України» (заява №33949/02, пункт 49) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter ), рішення у справі «Фей проти Австрії» від 24.02.1993, пункти 27, 28 і 30; рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», № 33958/96, пункт 42). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства», від 10.06.1996, пункт 38).
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами. Отже, заява про відвід повинна бути вмотивованою, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Доводи є заявниці щодо наявності підстав для неупередженості судді Соколова В.М. фактично зводяться до незгоди з ухвалами цього судді Верховного Суду від 26.01.2022 та від 12.04.2022 про повернення касаційних скарг, які, водночас, стали підставою для звернення зі скаргою до ЄСПЛ, що не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу відповідно до положень частини четвертої статті 36 КАС України та в розумінні наведених вище висновків.
Отже, мотиви, наведені у поданій заяві, не є чинником, який може свідчити про упередженість судді та не можуть слугувати підставою для відведення судді Соколова В.М. від розгляду цієї справи.
Інших підстав, визначених статтею 36 чи статтею 37 КАС України, які б свідчили про особисту упередженість судді Соколова В.М. або його необ`єктивність під час розгляду справи №2-а-256/08 скаржником у заяві не наведено, а суддею під час розгляду цієї заяви таких підстав не встановлено.
Таким чином, оскільки наведені заявником на обґрунтування заяви про відвід судді обставини не знайшли свого підтвердження, тому немає підстав для висновку про наявність визначених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України обставин та інших передумов для відводу судді Соколова В.М. від розгляду справи №2-а-256/08.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
У зв`язку з наведеним вище, відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи №2-а-256/08.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 248, 256, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №2-а-256/08 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про проходження публічної служби.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
А.В. Жук
Суддя Верховного Суду
