Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
15 січня 2025 року
м. Харків
справа № 635/12429/23
провадження № 22-ц/818/376/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого Пилипчук Н.П.,
суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, за апеляційною скаргою Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 липня 2024 року в складі судді Назаренка О.В., -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
В обгрунтування позову зазначає, що він працював в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна на посаді інженера 1 категорії служби головного енергетика (1,0 посадового окладу за рахунок спеціального фонду) за основною роботою та на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду служби головного енергетика (0,5 посадового окладу за сумісництвом за рахунок загального фонду). 21 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку він отримав наказ від 24 жовтня 2023 року №0104-2/23 92 «Про звільнення працівника, відсутнього на роботі понад чотири місяці поспіль». Згідно з п.1 наказу від 24 жовтня 2023 року №0104-2/2392 його звільнено з посади інженера 1 категорії служби головного енергетика (1,0 посадового окладу за рахунок спеціального фонду), за основною роботою у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль на підставі пункту 8-3 частини першої ст. 36 КЗпП України з 31 жовтня 2023 року. Згідно з п. 2 наказу від 24 жовтня 2023 року №0104-2/2392 його звільнено з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду служби головного енергетика (0,5 посадового окладу за сумісництвом за рахунок загального фонду) у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль на підставі пункту 8-3 частини першої ст. 36 КЗпП України з 31 жовтня 2023 року. Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач володів інформацією про його перебування у відпустці без збереження заробітної плати, що підтверджується заявами від 28 березня 2022 року та від 29 липня 2022 року про надання відпусток без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану та наказами від 01 квітня 2022 року №0104-2/158 та від 01 серпня 2022 року №0104-2/1115. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року №3 41/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, Указом від 7листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-ІХ, Указом від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року №2915-ІХ, Указом від 1 травня 2023 року№254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року №3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року №3275-ІХ, Указом від 8 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 10 листопада 2023 року №3429-ІХ) на території України введено воєнний стан, дія якого не припинена. 15 березня 2022 року прийнято Закон України №213 6-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Частиною 3 ст. 12 Закону №2136 передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». Вказана відпустка є відпусткою, яка надається за угодою сторін і припинятися може також виключно за угодою сторін або фактом закінчення дії воєнного стану. Зазначає, що скористався правом на надання такої відпустки шляхом подання відповідних заяв від 28 березня 2022 року та від 29 липня 2022 року на адресу відповідача. Вказані заяви були реалізовані шляхом видання відповідачем наказів від 01 квітня 2022 №0104-2/158 та від 01 серпня 2022 року №0104-2/1115 про надання йому відпусток без збереження заробітної плати на період воєнного стану. На сьогодні відсутні будь-які документи, які б свідчили про досягнення угоди між ним та відповідачем щодо припинення вказаних відпусток. Зазначає, що зміст оскаржуваного наказу та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення однозначно свідчать про те, що відповідачу було відомо як про причини його відсутності на роботі, а саме перебування у відпустці без збереження заробітної плати на законних підставах, так і про його місцезнаходження (в`їзд Мостобудівників, буд. 2, кв. 11, смт. Безлюдівка, Харківський район, Харківська область, 62489), що на його думку беззаперечно спростовує наявність будь-яких законних підстав для його звільнення. Вказує, що оскаржуваний наказ виданий лише з підстав відсутності працівника на роботі понад чотири місяці поспіль, що свідчить про неправомірність його прийняття, тобто відповідач звільнив його без законної на те підстави, оскільки відповідачу достеменно було відомо про причини відсутності на роботі позивача, що підтверджується наказами від 01 квітня 2022 року №0104-2/158 та від 01 серпня 2022 року №0104-2/1115 про надання позивачу відпусток без збереження заробітної плати на період воєнного стану. За вказаних обставин він звернувся до суду з даним позовом.
Просить суд:
визнати неправомірним та скасувати наказ Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна від 24 жовтня 2023 року №0104-2/2392 про звільнення ОСОБА_1 ;
поновити його на посаді інженера 1 категорії служби головного енергетика (1,0 посадового окладу за рахунок спеціального фонду), за основною роботою та на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду служби головного енергетика (0,5 посадового окладу за сумісництвом за рахунок загального фонду) Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;
стягнути з Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна від 24 жовтня 2023 року №0104-2/2392 про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера 1 категорії служби головного енергетика (1,0 посадового окладу за рахунок спеціального фонду) за основною роботою та на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду служби головного енергетика (0,5 посадового окладу за сумісництвом за рахунок загального фонду) Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Харківський національний університет імені К.Н. Каразіна просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ч.3 ст.84 КЗпП України та ч.2 ст.26 Закону України «Про відпустки» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч.1 ст.26 Закону України «Про відпустки». Тобто, юридична конструкція порядку реалізації такого права не передбачає можливості роботодавця ініціювати надання такої відпустки. Ініціатива (волевиявлення) щодо отримання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін у період воєнного стану може бути виключно працівника. Відповідно до частини 3 статті 84 КЗпП України та частини 2 статті 26 Закону України «Про відпустки» тривалість такої відпустки визначається угодою сторін. Тобто, обов?язковою складовою волевиявлення працівника щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін протягом дії воєнного стану є волевиявлення стосовно строку (тривалості) такої відпустки, що корелюється із правом роботодавця погодитись чи відмовити працівнику в наданні відпустки відповідної тривалості. Таким чином, волевиявлення працівника стосовно тривалості надання йому відпустки без збереження заробітної плати має містити однозначну і несуперечливу вказівку на необхідність продовження його перебування у відпустці у разі відповідного продовження воєнного стану. Вказують, що ними було надано позивачу відпустку на період дії воєнного стану, що був відомий сторонам на момент укладення угоди про тривалість відпустки без збереження заробітної плати під час дії воєнного стану. На момент узгодження сторонами тривалості відпустки, зокрема згідно заяви від 28 березня 2022 року, сторони керувались тим, що воєнний стан триватиме до 25 квітня 2022 року, а згідно заяви від 29 липня 2022 року воєнний стан триватиме до 23 серпня 2022 року. Заяви позивача про відпустки не містили вказівки (волевиявлення) щодо бажання працівника продовжити тривалість вказаної відпустки у разі продовження воєнного стану в Україні у встановленому порядку.
Таким чином, є недоведеною визнана встановленою судом обставина, що має значення для справи, а саме те, що сторонами (працівником (Позивачем) і роботодавцем (Відповідачем)) була узгоджена тривалість відпустки без збереження заробітної плати на увесь час дії воєнного стану з урахуванням його можливого продовження, аж до його припинення чи скасування, а також відповідно те, що причиною відсутності Позивача на роботі у травні - жовтні 2023 року є саме його перебування у такій відпустці.
Також зазначає, що у період з березня 2022 року по 12 квітня 2023 року позивач постійно перебував на зв?язку із роботодавцем. Але після телефонної розмови, яка відбулася 12 квітня 2023 року між позивачем та інженером відповідача ОСОБА_2 стосовно нагальної потреби виходу на роботу позивача, останній припинив виходити на зв?язок, відповідей на повідомлення не надавав.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що наявність наказів відповідача про надання відпусток свідчить як про наявність угоди, тобто обопільного волевиявлення сторін на оформлення даного виду відпустки, так і про обізнаність відповідача (роботодавця) щодо обставин відсутності його на роботі.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доказів того, що між сторонами було досягнуто згоди щодо припинення вказаної відпустки відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині рішення суду колегією не переглядається.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення ОСОБА_1 , останній перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період воєнного стану, а тому його звільнення з підстав п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України було незаконним.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного.
Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст.15ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 працював в Харківському національному Університеті імені В.Н. Каразіна на посаді інженера 1 категорії служби головного енергетика (1,0 посадового окладу за рахунок спеціального фонду) за основною роботою та на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду служби головного енергетика (0,5 посадового окладу за сумісництвом за рахунок загального фонду).
Наказом Харківського національного Університету імені В.Н. Каразіна від 24 жовтня 2023 року №0104-2/2392 про звільнення працівника, відсутнього на роботі понад чотири місяці поспіль, ОСОБА_1 звільнено з посади інженера 1 категорії (КП 2149.2 ЗКППТР 22177 ПНР: Інженер) служби головного енергетика 1.0 посадового окладу за рахунок спеціального фонду, за основною роботою у зв`язку із відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль на підставі пункту 8-3 частини першої ст.36 КЗпП України з 31.10.2023 року; нараховано грошову компенсацію за 56 к.д. щорічної основної відпустки, в тому числі: за роб. рік 22.07.2020/2021р. -1к.д.; за роб. рік 22.07.2021/2022р. -24 к.д.; за роб. рік 22.07.2022/2023р. -24 к.д. та за період роботи з 22.07.2023р. до 31.10.2023р. - 7к.д.; звільнено ОСОБА_1 з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду (КП 7241 ЗКППТР 19861 ПНР: Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування) служби головного енергетика 0.5 посадового окладу за сумісництвом за рахунок загального фонду, у зв`язку із відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль на підставі пункту 8-3 частини першої ст.36 КЗпП України з 31.10.2023 року; нараховано грошову компенсацію за 41 к.д. щорічної основної відпустки, в тому числі: за роб. рік 02.03.2021/2022р. 1 к.д.; за роб. рік 02.03.2022/2023р.-24 к.д. та за період роботи з 02 березня 2023 року до 31 жовтня 2023 року 16 к.д.
У позовній заяві, як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки з 01 квітня 2022 року та з 01 серпня 2022 року він перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на період воєнного стану, що підтверджується наказами від 01 квітня 2022 року №0104-2/158 та від 01 серпня 2022 року №0104-2/1115 про надання позивачу відпусток без збереження заробітної плати на період воєнного стану. Наявність вказаних наказів свідчить про обізнаність відповідача про причини відсутності його на роботі.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, в тому числі, відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.
Для припинення дії трудового договору за п. 8-3 статті 36 КЗпП України мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці поспіль; відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності; у випадку невиконання одночасно двох наведених умов таке звільнення не може бути визнано законним.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Диспозиція п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість звільнення працівника у зв`язку із відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.
24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила збройну агресію проти України.
Відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Указом ПрезидентаУкраїни «Провведення воєнногостану вУкраїні» від24лютого 2022року №64 на території України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб запроваджено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України"Про правовий режим воєнного стану" визначає Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Положення статті12вказаного Законупередбачено,що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Нормичастини сьомоїстатті 79,частини п`ятоїстатті 80 Кодексу законів про працю України тачастини п`ятоїстатті 11,частини другоїстатті 12 Закону України "Про відпустки" у період дії воєнного стану не застосовуються.
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно достатті 24Закону України "Про відпустки".
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленогочастиною першоюстатті 26 Закону України "Про відпустки".
Матеріали справі свідчать, що 28 березня 2022 року ОСОБА_1 , електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, 0,5 ставки, служби головного енергетика, звернувся до відповідача із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану за угодою сторін з 01 квітня 2022 року.
Наказом Харківського національного Університету імені В.Н. Каразіна № 0104-2К/158 від 01 квітня 2022 «Про надання відпустки» надана відпустка без збереження заробітної плати на час діє воєнного стану ОСОБА_1 електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду служби головного енергетика 0,5 посадового окладу за сумісництвом з 01 квітня 2022 року. Підстава: службова записка, заява ОСОБА_1 від 28 березня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану за угодою сторін.
29 липня 2022 року ОСОБА_1 , інженер 1 категорії, 1 ставка, служби головного енергетика, звернувся до відповідача із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану за угодою сторін з 01 серпня 2022 року.
Наказом Харківського національного Університету імені В.Н. Каразіна № 0104-2К/1115 від 01 серпня 2022 «Про надання відпустки» надана відпустка без збереження заробітної плати на час діє воєнного стану ОСОБА_1 , інженеру 1 категорії служби головного енергетика 1,0 посадового окладу з оплатою праці за рахунок спеціального фонду, з 01 серпня 2022 року.
Підстава: службова записка, заява.
Таким чином, позивач скористався правом на надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану шляхом подання на адресу відповідача відповідних заяв.
Відповідач стверджує, що вказана відпустка надавалася позивачу на період дії воєнного стану, що був відомий сторонам, а саме згідно заяви від 28 березня 2022 року, сторони керувались тим, що воєнний стан триватиме до 25 квітня 2022 року, а згідно заяви від 29 липня 2022 року воєнний стан триватиме до 23 серпня 2022 року. Позивач ОСОБА_1 , за наявності у останнього бажання продовжити тривалість вказаної відпустки у разі продовження воєнного стану в Україні, повинен був звернутися до роботодавця із новою заявою про надання відпустки, або ж зазначити про це у своїх попередніх заявах (від 28 березня 2022 року або від 29 липня 2022 року) про це. Натомість, заяви позивача про відпустки не містили вказівки (волевиявлення) щодо бажання працівника продовжити тривалість вказаної відпустки у разі продовження воєнного стану в Україні у встановленому порядку. Із новими заяви про надання відпустки останні також не зверталися.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, вказані доводи відповідача не засновані на нормах закону.
Посилання відповідача на положення статті 205 ЦК України, якою передбачено форму правочину та способи волевиявлення є безпідставними, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Законом України «Про відпустки», які не передбачають обов?язку працівника звертатися до роботодавця із заявою про надання вказаної відпустки, після кожного продовження дії воєнного стану в Україні.
Роз?яснення Державної служби України з питань праці від 06 травня 2024 року щодо надання відпусток без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин та документальне оформлення надання таких відпусток, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, та носять рекомендаційний характер, а отже не є обов?яковими для виконання працівником.
Доводи відповідача про те, що після 12 квітня 2023 року позивач припинив виходити на зв?язок, останній не відповідає на повідомлення, на підтвердження чого відповідачем було надані відповідні службові записки та акти за період з 08 травня 2023 року по 16 жовтня 2023 року, не спростовують факту перебування позивача на час звільнення у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану.
Також, матеріали справи свідчать, що листом від 24 квітня 2023 року керівництвом Харківського національного Університету імені В.Н. Каразіна було запропоновано позивачу розглянути можливість та надати згоду щодо відновлення виконання посадових обов`язків.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про відпустки» відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. Відпустки без збереження заробітної плати визначені п. б ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки».
Питання про припинення відпустки, відкликання позивача з відпустки сторонами не вирішено.
Таким чином, обставини справи свідчать про те, що на момент звільнення позивача останній перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану. Наявність вказаних наказів про відпустки свідчить про обізнаність відповідача про це.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення відповідачем позивача з підстав п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а тому наявні підстави для визнання наказу Харківського національногоуніверситету іменіК.Н.Каразіна від24жовтня 2023року №0104-2/2392про звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлення останнього на роботі.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, яке ухвалено з дотримання вимог закону в оскаржуваній частині.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Харківського національного університету імені К.Н. Каразіна залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 липня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова
