ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 642/4502/17 Номер провадження 22-ц/814/3619/24Головуючий у 1-й інстанції Гримайло А.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.
секретар: Сальна Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Надолі Євгена Валерійовича
на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, приватний нотаріус Харківсього міського нотаріального округу Літвінова Яна Миколаївна, Харківська міська рада про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом,-
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним, в якому просила встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_3 ; визнати заповіт, який був підписаний ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. недійсним.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 21 грудня 2015 року ОСОБА_3 склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М., яким все своє майно, де б таке не було та з чого воно не складалося заповів ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За життя ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 , яку на підставі договору оренди від 13.03.2015 орендував ОСОБА_1 .
Вказав, що він позбавлений можливості оформити свої права як спадкоємець після смерті ОСОБА_3 через відсутність державної реєстрації цієї квартири.
Крім того, під час розгляду справи йому стало відомо, що до складу спадкового майна, яке на момент смерті належало померлому ОСОБА_3 , входили права на квартиру АДРЕСА_2 його брата ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже ОСОБА_3 постійно проживав з братом до моменту смерті свого брата ОСОБА_4 та продовжував проживати після його смерті, а тому фактично прийняв спадщину як спадкоємець другої черги.
Враховуючи викладене ОСОБА_1 з урахуваннямзаяви про зміну позовних вимог просив:
визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом від 21 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Літвіновою Я. М., зареєстрованим в реєстрі за № 2709, після смерті ОСОБА_3 ;
визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом від 21 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Літвіновою Я. М., зареєстрованим в реєстрі за № 2709, після смерті ОСОБА_3 та після смерті його рідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом від 21 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Літвіновою Я. М., зареєстрованим в реєстрі за № 2709, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_2 мотивоване тим, що позовна вимога про встановлення факту родинних відносин між нею та її батьком ОСОБА_3 підлягає задоволенню, оскільки цей факт знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду та встановлення зазначеного факту необхідно позивачу ОСОБА_2 для вирішення питання щодо прийняття спадщини.
Стосовно вимоги про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для визнання заповіту нікчемним та недійсним.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав, що позовна вимога про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом від 21 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Літвіновою Я. М., після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були співвласниками цієї квартири на праві спільної сумісної власності, на момент смерті ОСОБА_5 син та мати були зареєстровані у зазначеній квартирі, а тому ОСОБА_3 є таким, що прийняв спадщину у вигляді частини квартири, яка належала його матері, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
В частині позовної вимоги за зустрічним позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , суд першої інстанції зробив висновок про відмову у її задоволенні, адже: у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту родинних зав`язків між померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , останній у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини після смерті свого брата нотаріусу не подавав, належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті до суду не надав; місцем реєстрації ОСОБА_3 з 1990 року до моменту смерті є квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи. Тому ОСОБА_3 є особою, яка не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим квартира АДРЕСА_2 не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 .
Не погодившись з даним рішенням суду його в апеляційному порядку в частині відмовлених позовних вимог зустрічного позову оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Надоля Є.В., який просив рішення суду у відповідній частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовної вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 входить і квартира АДРЕСА_2 , оскільки фактично за життя ОСОБА_3 спадщину прийняв у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка належала на праві власності та була зареєстрована за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та який є рідним братом ОСОБА_3 .
Зазначив, що факт родинних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується їх свідоцтвами про народження, з яких вбачається, що вони мали спільну матір ОСОБА_6 .
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно вказано на відсутність будь-яких доказів на підтвердження родинного зв`язку між померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та фактичного проживання братів на момент смерті ОСОБА_7 , тому висновок суду про те, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 та квартира АДРЕСА_2 , не ввійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 є помилковим.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги лише в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом від 21 грудня 2015 року, після смерті ОСОБА_3 та після смерті його рідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з висновком суду першої інстанції у вказаній частині погодився.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_8 задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року скасовано.
Справу № 642/4502/17 в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанняправа власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті його рідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, предметом апеляційного перегляду є законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті його рідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В судове засідання ОСОБА_2 не з`явилася, до суду повернувся конверт з судовою повісткою, який було направлено за адресою реєстрації та фактичного місця проживання ОСОБА_2 , яка підтверджена матеріалами справи та повідомлена нею суду з відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним вручення судової повістки.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Проте, жодних повідомлень від ОСОБА_2 про зміну свого місця проживання до суду не надходило.
Підстав для відкладення розгляду справи колегія суддів не вбачає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Наведена норма свідчить, що справедливий та своєчасний розгляд спорів судами є нерозривними поняттями, а комплексне дотримання цих вимог сприяє утвердженню верховенства права у суспільстві.
Згідно зі ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто, відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції передбачено у наступних випадках: якщо стосовно учасника справи немає відомостей про вручення йому судової повістки, а також у випадку наявності відповідного клопотання від учасника справи, якщо повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц, якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне розглядати справу за відсутності ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданим 29 вересня 1999 року Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради (т. 1, а.с. 170).
13 березня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір оренди квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 89-90).
21 грудня 2015 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого заповів все своє майно, де б таке не було та з чого б таке не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що за законом він буде мати право ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Літвіновою Я.М. (т. 1, а.с. 78).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1, а.с. 11).
Відповідно до довідки КП «Жилкомсервіс» від 22 грудня 2016 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартирі проживає брат померлого ОСОБА_3 , 1956 року народження (т. 1, а.с. 208).
У листі Управління обліку та розподілу житлової площі Харківської міської ради від 24 січня 2017 року вказано, що квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло зареєстровано за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , знятий з реєстраційного обліку 21 жовтня 2015 року; в квартирі мешкає ОСОБА_3 , який зареєстрований у квартирі цього ж під`їзду на 3 поверсі, яку він зі слів сусідів здає квартиронаймачам (т. 1, а.с. 209).
Право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 підтверджено копією свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 вересня 1999 року Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради (т. 3, а.с. 152).
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті його рідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність доказів на підтвердження родинного зв`язку між померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та фактичного проживання братів на момент смерті ОСОБА_7 , тому вищевказана квартира не ввійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 4 ЦПК Українигарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав може бути визнання права.
Тлумачення пункту 1 частини другоїстатті 16 ЦК Українисвідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).
Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Відповідно достатті 1216 Цивільного кодексу Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Стаття 1217 ЦК Українипередбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зістаттею 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина другастатті 1220 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу(частини перша, другастатті 1223 ЦК України).
Тлумачення частин першої та другоїстатті 1223 ЦК Українидає підстави для висновку, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті (див. постанову постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від. 27 травня 2020 року у справі № 383/18/19 (провадження № 61-18441св19)).
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_10 є рідним братом ОСОБА_4 , тому з огляду на відсутність інших спадкоємців та спільне проживання з останнім на момент його смерті, ОСОБА_10 є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 вересня 1999 року Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права власності на вищевказану квартиру, прийшов до висновку про недоведеність факту родинних відносин між померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Проте, даний висновок місцевого суду є помилковим та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Як вбачається з копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його матір`ю є ОСОБА_11 (т. 4, а.с. 145).
Відповідно до копії свідоцтва про одруження, 30 березня 1954 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було зареєстровано шлюб. Після реєстрації одруження ОСОБА_11 присвоєно прізвище « ОСОБА_13 » (т. 4, а.с. 146).
Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_5 (т. 4, а.с. 144).
Таким чином, вищевказані обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами, доводять факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності в порядку спадкування на спірну квартиру суд першої інстанції також вказав на недоведеність факту спільного проживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_4 на момент його смерті, тобто факту прийняття ОСОБА_3 спадщини.
Згідно ч. 3ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, якщо він не заявив про відмову від неї.
Як вбачаєтьсяз постановиВерховного Судувід 11вересня 2024року уданій справі,скасовуючи постановуПолтавського апеляційногосуду від20вересня 2023року інаправляючи справуна новийрозгляд досуду апеляційноїінстанції,Верховний Судвказав,що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, щодля визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги провстановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем. Тобто, така обставина (факт прийняття спадщини спадкодавцем), у разі пред`явлення позову провизнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем, встановлюється під час розгляду такого позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 522/21808/18 підтримано вищевказаний висновок Верховного Суду та зазначено, що встановлення факту прийняття спадщини не є належним способом захисту прав, а відповідні обставини встановлюється судом під час розгляду позову про визнання права власності за позивачем.
Відповідно до довідки КП «Жилкомсервіс» від 22 грудня 2016 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартирі проживає брат померлого ОСОБА_3 , 1956 року народження.
У листі Управління обліку та розподілу житлової площі Харківської міської ради від 24 січня 2017 року вказано, що квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло зареєстровано за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , знятий з реєстраційного обліку 21 жовтня 2015 року; в квартирі мешкає ОСОБА_3 , який зареєстрований у квартирі цього ж під`їзду на 3 поверсі, яку він зі слів сусідів здає квартиронаймачам.
Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_3 не є особою, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки на момент смерті останнього, місцем реєстрації ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_1 , є помилковим, оскільки з 13 березня 2015 року в даній квартирі проживав ОСОБА_1 згідно договору оренди, тобто ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 не міг мешкати за адресою своєї реєстрації.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_4 в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином матеріали справи, а також вимоги і підстави позову, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2 ,що свідчитьпро неправильнезастосування місцевимсудом нормматеріального правата єпідставою дляскасування рішенняу відповіднійчастині.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13ст. 141 ЦПК України).
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню документально підтвеерджені докази сплати судового збору за даною позовною вимогою у розмірі 3062 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката НадоліЄвгена Валерійовича задовольнити.
Рішення Ленінськогорайонного судум.Харкова від15вересня 2021року вчастині відмовив задоволеннізустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанняправавласності наквартиру АДРЕСА_2 скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті його рідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3062 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Т. В. Одринська
О. О. Панченко
