Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
16 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 280/3114/22
адміністративне провадження № К/990/45595/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024
у справі № 280/3114/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та стягнення нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державного судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, в якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь судді Токмацького районного суду Запорізької області ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 102 373, 51 гривень з утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати судді Токмацького районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Стягнуто на користь судді Токмацького районного суду Запорізької області ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно в розмірі 102 373, 51 гривень з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», що перебуває у віданні Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання коштів. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державною судовою адміністрацією України подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 280/3114/22 є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.05.2024 у справі № 990/235/23.
Однак скаржник не зазначає, яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищевказаній постанові Верховного Суду та не вказує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанову Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі положень частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, та не викладення скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 280/3114/22 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко
