Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/3372/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
14 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач 2), в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення від 17.01.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за нормами Закону України "Про державну службу";
-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу», з 11.01.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17 січня 2024 року №063850004824 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ";
-зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести з 11.01.2024 ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
Не погодившись із судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтуванні доводів апеляційних скарг, скаржники посилаються на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що останні не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
11.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до відповідача 1 із заявою про перехід на пенсію згідно Закону України "Про державну службу".
Вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд відповідача 2.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 17.01.2024 №063850004824 позивачу відмовлено у призначенні пенсії державного службовця. У рішенні зокрема вказано, що ОСОБА_1 з 02.09.1991 по 07.04.2003 та з 06.02.2004 по 18.10.2022 працювала на посадах, що обіймають особи місцевого самоврядування, які відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ з 5 липня 2001 року не враховуються до стажу державної служби, та не має 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету міністрів України.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) регламентовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Згідно положень ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
П. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу", чинного до 01.06.2016 (далі Закон №3723) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року- страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність.
Так, пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями,-у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Отже, за наявності в особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Так, із записів трудової книжки НОМЕР_1 від 11.07.1979, виданої на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що остання: 02.09.1991-зарахована в штат апарату сільської ради на посаду землевпорядника; 26.07.1994 - присвоєно 13-ий (тринадцятий) ранг державного службовця; 26.07.1994 прийнято присягу державних службовців; 19.04.1996 - переведена на роботу по переводу в районний відділ земельних ресурсів; 19.04.1996 - прийнято на роботу по переводу в Попільнянський районний відділ земельних ресурсів на посаду спеціаліста відділу (землевпорядника) в Жовтневу сільську раду; 01.11.2002 - переведена на посаду спеціалісту відділу; 07.04.2003 - звільнено за скороченням штатів п.1 ст. 40 КЗпП України; 06.02.2004 - прийнята на посаду землевпорядника в Жовтневу сільську раду; 08.04.2006 -обрана секретарем сільської ради; 08.04.2006 - прийнято присягу посадової особи органу місцевого самоврядування; 03.01.2007 - Присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах V категорії посад; 01.01.2008 - Присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах V категорії посад; 11.11.2010 - переведена на посаду спеціаліста II категорії в зв`язку із закінченням терміну повноважень; 20.05.2016 Жовтневу сільську раду перейменовано на квітневу сільську раду; 27.01.2017 Обрана секретарем Квітневої сільської ради; 30.08.2019 Присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах V категорії посад; 17.01.2020 обрана секретарем Квітневої сільської ради.
Отже, у період із 02.09.1991 по 07.04.2003 та із 06.02.2004 по 18.10.2022 позивач працювала в органах місцевого самоврядування.
Абзацом 13 пункту 2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 4 Порядку №283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Крім того, пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII встановлено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено категорії посад в органах місцевого самоврядування, відповідно до яких: шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад; сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що спірні періоди роботи необхідно зарахувати до стажу державної служби.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №735/939/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 348/2370/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №348/2369/16-а, від 22 травня 2020 року у справі №263/9612/16-а, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідачів, що дія Закону України "Про державну службу" не поширюється на посадових осіб органу місцевого самоврядування, оскільки зарахування державної служби до стажу роботи (відповідне питання в контексті спірних правовідносин врегульоване положеннями, зокрема, пунктів 10 та 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII) не є тотожним поняттю та статусу державного службовця, а згідно з положеннями статті 3 Закону №889 такий регулює саме відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №825/1453/18.
З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем дотримано всіх необхідних вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктами 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для призначення їй пенсії за віком на умовах статті 37 Закону № 3723-ХІІ. а відтак останній безпідставно відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII згідно заяви від 11.01.2024.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Біла Л.М.
