Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/492/24
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваля М.П.,
суддів Осіпова Ю.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Гаврилюк Анастасії Равільївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, прийняте у складі суду судді Андрухіва В.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Управління СБУ в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення,-
В С Т А Н О В И В:
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Управління СБУ в Одеській області, в якому просив суд про визнання протиправним та скасування рішення від 11.10.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянину Республіки Румунії ОСОБА_3 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Гаврилюк Анастасія Равільївна звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позивач проживає на території України багато років, є українцем за походженням, має сім`ю, яка також проживає в м. Одеса, двох неповнолітніх дітей, власну нерухомість, а також провадить активну волонтерську діяльність. Апелянт стверджує, що позивач з 20.12.2018 року не є громадянином російської федерації, проте у зв`язку із втратою, не має оригіналу документа, що підтверджує цей факт. У 2019 році позивач звертався до консульства російської федерації про надання інформації про вихід із громадянства російської федерації, проте відповідь так і не отримав.
Апелянт вказує, що як з подання, так і з оскаржуваного рішення не вбачається які саме конкретні дії вчинено позивачем, що загрожують національній безпеці України. На думку апелянта, помилково зазначене в заяві твердження щодо наявності або відсутності громадянства іншої країни не може прямо вказувати на наявність ознак усвідомлюваного приховування відомостей, що мають істотне значення, оскільки ним особисто надавались докази, що підтверджують, а не спростовують наявність в минулому громадянства рф. Крім того, апелянт зазначає, що не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.
Відповідачем та третьою особою було надано до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.08.2019 громадянин Румунії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до п.3 ч.3 ст.4 Закону України Про імміграцію у зв`язку з тим, що він має право на набуття громадянства України за територіальним походженням (а.с. 59-60).
Після проведення перевірок, передбачених імміграційним законодавством, і не виявленням підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію, 24.09.2019 ГУ ДМС в Одеській області у відповідності до пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України Про імміграцію було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Румунії ОСОБА_3 .
01.10.2019 громадянина Румунії ОСОБА_2 було документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 .
30.06.2023 року до ГУ ДМС України в Одеській області від Управління Служби безпеки України в Одеській області надійшло подання № 65/1/2/4435 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Румунії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 133-134).
У вказаному поданні зазначено, що в поле зору Управління СБ України в Одеській області у ході виконання завдань по забезпеченню державної безпеки України потрапив громадянин Республіки Румунія - ОСОБА_2 (Himocica/Khimochka Taras), ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особа, в діях якого вбачаються окремі ознаки причетності до розвідувальної діяльності на шкоду державним інтересам нашої країни.
Так, ОСОБА_4 перебуває на території України на підставі посвідки на постійне проживання ( НОМЕР_2 від 30.09.2019, орган - 5103).
За наявною інформацією, під час подачі документів на отримання дозволу на імміграцію в Україну, ним було замовчано факт перебування також в громадянстві російської федерації, що є серйозним порушенням чинного законодавства України.
Разом з тим, під час проведення поглибленого вивчення, підтверджено, що ОСОБА_4 дійсно перебуває у громадянстві рф з 17.07.2002 (паспорт громадянина рф серії НОМЕР_3 , виданий 500154 MП № 2 відділу з питань міграції УМВС росії по міському округу Хімкі ГУ МВС росії по московській області від 01.06.2018). з 22.09.2015 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У 2017 році, під час здійснення перетину державного кордону України, використав закордонний паспорт громадянина рф (№ НОМЕР_4 від 01.09.2016, орган видачі - 50037).
Також встановлено, що ОСОБА_4 має сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин рф, у свідоцтві про народження якого у графі батько зазначений ОСОБА_4 як громадянин рф.
Крім цього, встановлено, що ОСОБА_4 є проросійськи налаштованою особою та підтримує загарбницькі дії президента російської федерації на території України. Також, ОСОБА_4 , усвідомлюючи той факт, що повинен був повідомити територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС України за місцем оформлення посвідки на постійне проживання, зокрема ГУ ДМС України в Одеській області, про факт набуття ним (крім громадянства Республіки Румунія) громадянства російської федерації у визначений законом термін, умисно приховав дану інформацію, що є серйозним порушенням чинного законодавства України та є підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Враховуючи викладене, а також відповідно до п.3 та п.5 ст.12 Закону України Про імміграцію, Управління Служби безпеки України в Одеській області звернулося з цим поданням про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Румунії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вжиття інших заходів правового реагування у зв`язку з тим, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України та у зв`язку з тим, що іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
На підставі зазначеного подання УСБУ в Одеській області рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 11.10.2023 №51014500000449 ОСОБА_2 на підставі пункту 3, 5 частини першої статті 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 121).
Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 01.10.2023 №51012500083986 скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 на підставі підпункту 1 пункту 64 постанови КМУ від 25.04.2018 року №321 (а.с. 122).
Вважаючи протиправними зазначені рішення ГУ ДМС України в Одеській області, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення відповідача повністю відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, а тому не підлягають скасуванню, при цьому втручання у права позивача шляхом скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні здійснене згідно із законом, та в умовах війни з російською федерацією є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).
Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Згідно пункт 23 Положення № 1983 про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів, зокрема, Закону України «Про імміграцію», та положень Порядку № 1983, вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Пунктом 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»;
2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку № 321).
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття (пункт 66 Порядку № 321).
Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про національну безпеку України національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України Про національну безпеку загрози національній безпеці явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.
Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України Про національну безпеку України загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Пунктом 19 ч.1 ст.1 Закону визначено, що Стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.
Указом Президента України від 14.09.2020 року №329/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що однією із загроз національній безпеці є розвідувально-підривна діяльність проти України спеціальних служб іноземних держав, насамперед російської федерації (п.19 Стратегії).
Відповідно до ст.2 Закону України Про Службу безпеки України на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
За приписами п.п. 4-5 ст. 24 Закону України Про Службу безпеки України Служба безпеки зобов`язана:
- здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;
- забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань;
- здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв`язку, а також важливих об`єктів інших галузей господарства;
Згідно до п.2 ч.1 ст.25 Закону України Про Службу безпеки України Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Судом встановлено, що Служба безпеки України розцінює діяльність позивача як одну з потенційних загроз національній безпеці України, оскільки в його діях вбачаються окремі ознаки причетності до розвідувальної діяльності на шкоду державним інтересам України.
При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що як з подання, так і з оскаржуваного рішення не вбачається які саме конкретні дії вчинено позивачем, що загрожують національній безпеці України, оскільки Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз. Враховуючи викладене, суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, яка попередньо здійснена Службою безпеки України, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 31 травня 2023 року (справа № 600/6944/21-а ).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене УСБУ в Одеській області в межах компетенції, визначеної Законом України Про Службу безпеки України, та за наявності законних підстав.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, до подання Управлінням СБУ була додана інформація, яка підтверджує наявність у позивача, окрім громадянства Румунії, також і російського громадянства. Згідно даної інформації позивач має чинні паспорти громадянина рф.
При цьому, у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну від 23.08.2019 року позивач у графі «Чи перебували раніше в громадянстві України або інших держав. Вказати докладну інформацію про перебування та втрату громадянства інших держав» надав відповідь «НІ», тобто підтвердив, що не перебував у громадянстві інших держав.
На другій стороні заяви в графі - «Мені відомо, що у разі зазначення у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, мені буде відмовлено у наданні дозволу на імміграцію», іноземець проставив власний підпис. Беручи до уваги вищенаведене, дозвіл на імміграцію в Україну підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що іноземець зазначив в заяві неправдиві відомості.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну діяв в межах відповідних приписів чинного законодавства, а саме пунктів 1 та 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», адже застосований міграційним органом закон є чітким, зрозумілим та надає можливість передбачити настання правових наслідків у вигляді скасування дозволу на імміграцію зокрема у випадку, якщо іммігрантом подано свідомо неправдиві відомості під час оформлення заяви для отримання дозволу на імміграцію в Україну.
При цьому, доводи апелянта, що він з 20.12.2018 року не є громадянином російської федерації, спростовуються встановленими обставинами справи. З цього приводу колегія суддів зазначає, що гарантованому у ч.2 ст. 77 КАС України обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності кореспондують вимоги ч.1 ст. 77 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Посилання апелянта, що підставою прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію є саме пункт 3 частини 1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», а не пункт 1 вказаної норми, колегіє суддів оцінюється критично, оскільки інформація про наявність у позивача громадянства рф була зазначена як у поданні третьої особи, так і у оскаржуваному рішенні відповідача. Як вірно зауважує суд першої інстанції, зазначені відомості у контексті обставин даної справи слід розглядати як умисне приховування позивачем інформації щодо наявності в нього громадянства російської федерації, держави, яка на даний час веде повномасштабну війну проти України.
Апеляційний суд вихиляє посилання апелянта на те, що не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом, оскільки відповідно до приписів абзацу 1 пункту 23 Порядку № 1983, запрошення іммігранта є правом, а не обов`язком міграційного органу, яке реалізується у разі потреби.
Крім того, надаючи оцінку доводам апелянта, що позивач проживає на території України багато років, є українцем за походженням, має сім`ю, яка також проживає в м. Одеса, двох неповнолітніх дітей, власну нерухомість, а також провадить активну волонтерську діяльність, колегія суддів зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ, будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя має здійснюватися у відповідності до закону, повинно мати легітимну мету та враховувати справедливий баланс, який має бути досягнутий між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому.
Водночас, у контексті обставин даної справи, апеляційний суд вважає, що втручання у права позивача шляхом скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні здійснене згідно із законом, має легітимну мету та в умовах війни з російською федерацією є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, при цьому у даному випадку публічний інтерес перевищує право позивача на повагу до приватного життя.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Гаврилюк Анастасії Равільївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Управління СБУ в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко
