Єдиний державний реєстр судових рішень
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/4119/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/247/24 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія -
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 серпня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
перекладача ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополіза відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023210000000035 від 21 лютого 2023 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 26 березня 2024 року,
в с т а н о в и л а:
цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Златоуст, Челябінської області, РРФСР, СРСР, громадянина Російської Федерації, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, місце проживання невідоме, робоча адреса: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.110 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна, яке є його власністю.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний ОСОБА_9 ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2022 року, в порядку передбаченому ч.6 ст.193 КПК України, залишено без змін.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 вирішено обраховувати з моменту його затримання.
Згідно вироку суду, ОСОБА_9 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення за наступних обставин.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України в АДРЕСА_2 .
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_2 та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_10 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_2 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АДРЕСА_2 , а саме:
- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АДРЕСА_2 , та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі ЗС України) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АДРЕСА_2 , усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АДРЕСА_2 .
Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців 45-го окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АДРЕСА_2 , проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АДРЕСА_2 , захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.
Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АДРЕСА_2 , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.
Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АДРЕСА_2 .
Крім того, з 27 лютого 2014 року військовослужбовцями ЧФ РФ, у взаємодії з представниками інших підрозділів ЗС РФ, військових козацьких товариств РФ, на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування та захоплення військових частин ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов`язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення ЗС РФ, у кількості до 100 осіб, у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.
Крім того, у період з 27 лютого до 18 березня 2014 року військовослужбовці ЗС РФ спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств РФ, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АДРЕСА_2 .
Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АДРЕСА_2 , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації.
Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».
Вищевказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу Російської Федерації як суб`єкт Російської Федерації та провести 16 березня 2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз`єднання Криму з Росією на правах суб`єкта Російської Федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м. Севастополя.
Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16 березня 2014 р. і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму.
Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 7 березня 2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід`ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу громадян України всіх національностей, 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2).
Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.
16 березня 2014 року на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта РФ зі статусом республіки.
Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням РФ стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».
Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
18 березня 2014 року в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_11 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_14 підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі «Договір»).
Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та ЗС РФ було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб`єктності адміністративно-територіальних одиниць України Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Так, відповідно до статті 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб`єкта Російської Федерації», єдиною умовою внесення до ОСОБА_15 на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом РФ таким, що відповідає Конституції Російської Федерації.
У подальшому, ввечері 18 березня 2014 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), до Конституційного суду РФ надійшов запит Президента РФ про перевірку відповідності Конституції РФ тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ (далі Запит).
Постановою Конституційного Суду РФ від 19 березня 2014 року № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає Конституції РФ.
20 березня 2014 року Державна дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».
21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб`єктів «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».
У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.
Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади створені окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв`язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов`язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов`язки:
- створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності;
- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»;
- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;
- налагодження взаємодії між терористичними організаціями «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.
На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов`язки:
- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України;
- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України;
- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької та Луганської областей;
- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;
- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;
- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25 травня 2014 року позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;
- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;
- охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі АТО).
13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15 травня 2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою здійснення терористичної діяльності.
Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об`єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об`єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об`єднанні, оскільки такі ознаки є обов`язковими елементами складу відповідних злочинів.
Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади РФ створили іррегулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з РФ, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС РФ, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались РФ на територію України.
Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з РФ, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС РФ, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях.
Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.
Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу Луганського прикордонного загону на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
5 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів «Обрив» і «Сєдове»
ІНФОРМАЦІЯ_4 з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.
Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків до 160 одиниць, БМП та БТР до 1 360 одиниць, артилерії до 350 одиниць, РСЗВ до 130 одиниць, бойових літаків 192 одиниці, вертольотів 137 одиниць.
24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в АДРЕСА_3 , де оточили підрозділи сил АТО.
При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці ЗС РФ було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до ЗС РФ, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.
29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».
У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань РФ та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і ЗС РФ сформовано два армійські корпуси 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ ЗС РФ.
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні незаконні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_5 , підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна Дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.
В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
В подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період з 5 години 24 лютого 2022 р. та щонайменше до 04 квітня 2022 р. (включно) підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
У свою чергу, депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ ОСОБА_9 , будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_16 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою АДРЕСА_1 , прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
У такий спосіб ОСОБА_9 будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою. Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч. 3 ст. 110 КК України, як умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_7 вважає оскаржуваний вирок суду першої інстанції незаконним, таким, що винесений з порушенням процесуальних та матеріальних норм права і тому що підлягає скасуванню.
На переконання апелянта, підставами для скасування вироку суду є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що усупереч положень ст.384 КПК України обвинуваченому не було роз`яснено про можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних і такого письмового роз`яснення обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування не містить.
Стверджує, в діях обвинуваченого ОСОБА_9 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.110 КК України, оскільки він не має повноважень змінювати територіальну цілісність України.
Вважає, що обвинувачений ОСОБА_9 , голосуючи, висловив свою політичну позицію, за яку не може нести кримінальну відповідальність.
Враховуючи вищенаведене, сторона захисту просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_9 скасувати та ухвалити виправдувальний вирок.
Зокрема, в газеті Урядовий Кур`єр від 20 червня 2024 року № 125, сторінка 20 було опубліковано оголошення про виклик обвинуваченого в судове засідання на 11 год. 30 хв. 28 червня 2024 року, а також відповідне оголошення було опубліковано на веб-сайті апеляційного суду. В газеті Урядовий Кур`єр від 10 липня 2024 року № 139, сторінка 20 було опубліковано оголошення про виклик обвинуваченого в судове засідання на 09 год. 30 хв. 23 серпня 2024 року, а також відповідне оголошення було опубліковано на веб-сайті апеляційного суду.
Обвинувачений ОСОБА_9 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом повідомлялася належним чином.
Зокрема, в газеті Урядовий Кур`єр від 20 червня 2024 року № 125, сторінка 20 було опубліковано оголошення про виклик обвинуваченого в судове засідання на 11 год. 30 хв. 28 червня 2024 року, а також відповідне оголошення було опубліковано на веб-сайті апеляційного суду. В газеті Урядовий Кур`єр від 10 липня 2024 року № 139, сторінка 20 було опубліковано оголошення про виклик обвинуваченого в судове засідання на 09 год. 30 хв. 23 серпня 2024 року, а також відповідне оголошення було опубліковано на веб-сайті апеляційного суду.
За таких обставин, захисник ОСОБА_7 та прокурор не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги захисника в відсутність обвинуваченого ОСОБА_9 .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала подану нею апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити виправдувальний вирок; прокурора, який рішення місцевого суду вважає законним та обґрунтованим і тому просить залишити його без зміни та відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч. 1 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції дотримані.
Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 проведено у відсутності обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 року встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно ч. 3 п. б розділу III яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ч. 3 ст. 400 КПК України).
Так, однією з умов здійснення спеціального судового провадження є здійснення спеціального досудового розслідування. При цьому, неявка особи більше як два рази до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є однією з підстав здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження. Разом з тим, вона не є єдиною імперативною підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження, оскільки таких підстав є декілька, які обґрунтовано були зазначені в клопотанні прокурора про проведення спеціального судового провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції враховано, що стороною обвинувачення під час досудового розслідування вжито заходів для повідомлення ОСОБА_9 про здійснюване щодо нього кримінального провадження, зокрема, окрім повідомлень в спосіб, передбачений вимогами КПК України шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур`єр», також публікаціями на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, будучи повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв`язку з чим на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2023 року судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження («in absentia»), з обов`язковою участю захисника.
Крім того, підозрюваного ОСОБА_9 , постановою старшого слідчого в ОВС слідчого відділу А.Вигонного від 16.04.2022 року оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.05.2022 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 110 КК України в порядку глави 24-1 КПК України, у зв`язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території російської федерації. (т.1 а. п.140-145)
Розгляд кримінального провадження судом першої інстанції за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 здійснювався на підставі прийнятого рішення про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону. (т.1 а. п.170-171)
При цьому, положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Подальше спеціальне судове провадження здійснювалося з дотриманням вимог ст. 323 КПК України, за участю захисника ОСОБА_7 з повідомленням обвинуваченого шляхом направлення йому повідомлення про підозру, а також повісток про виклик за відомою робочою адресою на електрону пошту та публікації інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур`єр» та на порталі судової влади в мережі Інтернет.
Крім того, повідомлення про підозру ОСОБА_9 було перекладено на російську мову.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 297-5 КПК України оголошення про виклик обвинуваченого до суду публікувалися на офіційному сайті засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження « ОСОБА_17 » за посиланням, а також на офіційному веб-сайті Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 в спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було прийняте з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 110 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження, однак перебуває на території російської федерації з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади.
Суд першої інстанції з об`єктивних причин не зміг допитати ОСОБА_9 в процесуальному статусі обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження по суті.
При цьому, захист обвинуваченого ОСОБА_9 за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_7 , як під час спеціального досудового розслідування, так і під час спеціального судового провадження.
Таким чином, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.
Отже, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Тому, доводи апелянта про про скасування вироку суду з підстав порушення вимог ст.384 КПК України щодо відсутності роз`яснення обвинуваченому про можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відносно обвинуваченого ОСОБА_9 проводилось спеціальне судове провадження, згідно правил, визначених приписами глави 24-1 КПК України, вимоги яких судом першої інстанції були дотримані.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Так, вина ОСОБА_9 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, а саме:
- копією витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022000000000080, відповідно до якої 10 березня 2022 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: «У лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_9 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 та інші, діючи за передньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків». Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України;
- рапортом заступника начальника першого відділу управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту ОСОБА_73 від 09 березня 2022 року, з якого вбачається, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000000333 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в указаному кримінальному провадженні здійснюють прокурори Департаменту нагляду кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройно конфлікту. Під час здійснення досудового розслідування в указаному провадженні встановлено, що у лютому 2022 року представники влади Російської Федерап діючи за попередньою змовою групою осіб між собою таз іншими особами, вчини, комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежні держав, а також прийняли 22.02.2022 рішення про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР»;
- копією витягу з ЄРДР, номер кримінального провадження 42022000000000333, відповідно до якого 22.02.2022 року до ЄРДР внесено відомості за фактом вчинення у лютому 2022 року представниками влади Російської Федерації, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав. Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.2 ст.110 КК України. Крім того, 08 березня 2022 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: у лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації та інші, діючи за попередньою змовою групою осіб,між собою та іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДЕР» і «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України;
- копією витягу з ЄРДР, з якої вбачається, що 09.03.2022 року внесено відомості за № 42022000000000374 за фактом: у лютому 2022 року депутатами Державної Думи Російської Федерації та інші, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» та «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків та кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України. У відповідності до постанови прокурора про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 10.03.2022 року, кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР за № 42022000000000333 та за № 42022000000000374 об`єднано в одне кримінальне провадження, якому присвоєно єдиний номер кримінального провадження 42022000000000333;
- копією протоколу огляду від 10.03.2022 року з долученим до нього диском з відеозаписом та скриншотами екранів, а також окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 15 лютого 2022 року, відповідно до якого об`єктом огляду є сторінки у мережі інтернет за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 на якій розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатом голосований на заседаниях ОСОБА_74 ». У протоколі огляду міститься інформація щодо переліку депутатів Державної Думи РФ, які голосували за звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР». З поіменного списку усіх депутатів, що брали участь в засіданні 15 лютого 2022 року вбачається, що 15.02.2022 року ОСОБА_9 проголосував «За» звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР». Додатком до протоколу огляду є DVD-R диск, на якому міститься папка під назвою «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15 лютого 2022 року ДНР» із збереженими скріншотами результатів голосування. У ході огляду публікації підтверджено відомості, які відображені у протоколі огляду від 10.03.2022 року;
- копією протоколу огляду від 10.03.2022 року з долученим до нього диском з скриншотами екранів, а також окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року, об`єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на яких розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатом голосований на заседаниях Государственной Дум ы. Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона №75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией» и Донецкой Народной Республикой». У протоколі огляду міститься інформація щодо голосування депутатів Державної Думи РФ за визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР», зокрема за законопроект №75578-8 «О ратифікации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российськой Федерацией и Донецкой Народной Республикой». Зазначеним оглядом встановлено, що 22.02.2022 року ОСОБА_9 проголосував «За» визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР, що також підтверджується окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року. Додатком до протоколу огляду є досліджений в судовому засіданні DVD-R диск, на якому міститься папка під назвою «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 року ДНР» із збереженими зображеннями результатів голосування. У ході огляду публікацій підтверджено відомості, які відображені у протоколах огляду від 10.03.2022 року;
- копією протоколу огляду від 10.03.2022 року з долученим до нього диском з скриншотами екранів, а також окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року, об`єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на яких розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатом голосований на заседаниях ОСОБА_75 . Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией» и Луганской Народной Республикой». У протоколі огляду міститься інформація щодо голосування депутатів Державної Думи РФ за визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР», зокрема за законопроект №75577-8 «О ратифікации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российськой Федерацией и Луганской Народной Республикой». Зазначеним оглядом встановлено, що 22.02.2022 року ОСОБА_9 проголосував «За» визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР, що також підтверджується окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року. Додатком до протоколу огляду є досліджений в судовому засіданні DVD-R диск, на якому міститься папка під назвою «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 року ЛНР» із збереженими зображеннями результатів голосування. У ході огляду публікацій підтверджено відомості, які відображені у протоколі огляду від 10.03.2022 року;
- копією протоколу огляду від 31.03.2022 року з долученими до нього дисками з відеозаписами та скриншотами екранів, об`єктом огляду якого є інформація у всесвітній мережі «Інтернет», а саме: 1.голосування «Про звернення депутатами Державної Думи РФ до Президента РФ про визнання незалежних так званих ДНР і JIHP», 15.02.2022; 2.голосування щодо проекту федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і JIHP» і проекту федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію Договору, про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і ДНР», що міститься за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». В ході огляду розміщеної інформації на сайті « ОСОБА_76 » натиснувши на заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_7 », а в подальшому «Пленарные заседания», виявлено відеозаписи пленарних засідань, які публікуються на даному сайті. В ході огляду відеозапису під назвою «Пленарное заседание 15.02.2022 (12:00-16:55)», встановлено, що на відеозаписі зафіксовано що з 08 хвилини 55 секунд по 1 годину 23 хвилини 32 секунди даного відеозапису, Депутати Державної Думи Федеральних зборів РФ обговорювали проекти постанов ОСОБА_15 , що винесені на альтернативне голосування під номерами 2.1 (Проект голосування Державної Думи №58243-8 «Про звернення до президента РФ щодо визнання незалежності так званих ДНР та JIHP») та 2.2 (Проект голосування Державної Думи №70489-8 «Про звернення до президента РФ щодо визнання незалежності так званих ДНР та ЛНР»). У даному відеозаписі починаючи з 1 години 23 хвилини Головою Державної Думи Російської Федерації Вячеславом Володіним винесено на голосування зазначені проекти. В голосуванні за проект постанови під номером 2.1., яке було висунуте на голосування від фракції Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації КПРФ, а саме: проект постанови Державної Думи №58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской Федерации ОСОБА_77 Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики", взяло участь 368 депутатів Державної Думи РФ. З них 351 проголосували за, 16 проти і 1 - утримався, 82 - не брали участі/не голосували. В голосуванні за проект постанови під номером 2.2., яке було висунуте на голосування фракцією Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації - «Единая Россия», а саме: проект постанови Державної Думи №70489-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российскрй ОСОБА_78 Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики", взяло участь 310 депутатів Державної Думи РФ та всі 310 депутатів проголосували - за. З метою перевірки прийняття проекту постанови №58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации «К Президенту Российской ОСОБА_79 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики", винесене на голосування від фракції КПРФ, було здійснено перехід за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_8 », яке направляє на сайт «Система обеспечения законодательной деятельности» та виявлено, що зазначений проект було прийнято 15.02.2022. З метою перегляду інформації за пунктом 2 здійснено перегляд відеозапису з назвою «Пленарное заседание 22.02.2022 (12:00-17:00)». Натиснувши на дане пленарне засідання, тривалістю 5 годин 02 хвилини 04 секунди, виявлено, що з 05 хвилини 30 секунд по 1 годину 32 хвилини 42 секунди даного відеозапису, Депутати Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації обговорювали, а в подальшому голосували за питання під номером 2, а саме: проект федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і ДНР» тa питання під номером 3 а саме: проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і JIHP». У засіданні та голосуванні за проект постанови під номером 2, а саме: проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і ДНР», взяло участь 400 депутатів Державної Думи РФ, з них 400 депутатів проголосували за, 0 проти і 0 утримались, 50 не брали участі/не голосували. У засіданні та голосуванні за проект постанови під номером 3, а саме: проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і JIHP», взяло участь 400 депутатів Державної Думи РФ, з них 399 депутатів проголосували - за, 0 - проти і 0 - утримались, 51 - не брали участі/не голосували. В подальшому Голова Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації ОСОБА_80 сказав наступне «Уважаемые коллеги, мы с вами рассмотрели 2-й и 3-й вопросы нашей повестки. Законопроекты направляются в Совет Федерации для рассмотрения нашими коллегами - сенаторами, ну а дальше судьбу законов о ратификации определит президент. Всех, коллеги, поздравляем!». Додатками до протоколу огляду є досліджені в судовому засіданні DVD-R диски із копією відеозапису голосування депутатів Державної Думи РФ « Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до Президента РФ «Про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки» від 15.02.2022 та копією відеозапису голосування депутатів Державної Думи РФ щодо проекту федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між Російською Федерацією та Луганською народною республікою» і проекту федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між Російською Федерацією та Донецькою народною республікою»;
- копією протоколу огляду від 27.03.2022 року з долученими до нього з скриншотами екрану робочого комп`ютера, об`єктом огляду якого є інформація у всесвітній мережі «Інтернет» щодо вторгнення Російської Федерації в Україну за посиланням «https :/uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%0%B5_%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%83_(2022)». За вказаним посиланням міститься інформація про Російське вторгнення в Україну 2022 року. Інформація розділена на розділи: «Підготовка до вторгнення», «Передбачення війни», «Хід війни», «Лютий», «Березень», «Офіційна влада», «Релігійні організації», «Реакція в Росії», «Прибічники війни», «Противники війни», «Реакція та участь Білорусі», «Міжнародна реакція на російське вторгнення в Україну 2022 року», «Протести проти війни», «Інші реакції», «Втрати сторін», «Оцінки та прогнози», «Наслідки», «Переговори». Під час огляду публікації підтверджено факт розміщення в мережі Інтернет фотографій та тексту про наслідки російського вторгнення, вчинення військових злочинів та геноциду з боку РФ, бомбардування військами РФ житлових кварталів та критичної інфраструктури, наслідки російського вторгнення до АДРЕСА_4 та інших, ракетних ударів збройними силами російської федерації по території України;
- копією протоколу огляду від 31.03.2022 року з долученими до нього з знімками екрану робочого комп`ютера, об`єктом огляду якого є інформація у всесвітній мережі «Інтернет» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_9 », на якому розміщена постанова Верховної ради України « Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», № 129-VIII від 27.01.2015. Вказаною постановою Верховна Рада України постановила: «1. Затвердити Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи. Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. 2. Доручити Голові Верховної Ради України невідкладно направити текст Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу. 3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття. Голова Верховної Ради України В.ГРОЙСМАН м. Київ 27 січня 2015 року № 129-VIII.»;
- копією протоколу огляду від 06.04.2022 року з долученими до нього з знімками екрану робочого комп`ютера, об`єктом огляду якого є інформація у всесвітній мережі «Інтернет» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». В ході огляду розміщеної інформації на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_11 », виявлено публікацію, яка розміщена 05.04.2022 о 22:59 з назвою « ОСОБА_81 : «росія за все заплатить! - підрахунки вже почалися». Натиснувши на дану публікацію виявлено наступне: «За 40 днів повномасштабного вторгнення росія нанесла Україні безпрецедентних втрат та збитків. Найболючіші та непоправні - людські життя. їх ми ніколи не пробачимо, запевнила Віцепрем`єр-міністр - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України ОСОБА_81 . За кожне життя прийде розплата. Разом з тим, існують і великі економічні втрати. Це сотні й тисячі знищених будинків, сотні мостів, шкіл, дитячих садочків та лікарень, аеропорти, підприємства, десятки тисяч зруйнованих доріг. «Прямі втрати фізичної інфраструктури - за підрахунками експертів Київської школи економіки, здійсненими в співпраці із Мінреінтеграції та урядовою командою в рамках проекту «Росія заплатить» - станом на 01.04.2022 склали щонайменше 68 мільярдів доларів США». В ході огляду розміщеної інформації на сайті під назвою: «росія заплатить» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_12 », виявлено, що засновники даного сайту збирають дані про матеріальну шкоду, завдану громадянам та державі внаслідок російської агресії. Ці дані потрібні українському уряду для оцінки збитків, яких зазнала держава та громадяни України внаслідок російської агресії та формування позовів до Росії у міжнародних судах про відшкодування цих збитків;
- копією протоколу огляду від 19.04.2022 року з долученими до нього знімками екранів та додатком на російській мові під назвою «Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Росийской Федерации «К Президенту Российской ОСОБА_79 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики» на 3 арк., відповідно до якого об`єктом огляду є інформація розміщена на сторінці у мережі інтернет на сайті ОСОБА_82 РФ за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_13 », на якій розміщена інформація щодо обговорення депутатами Державної Думи РФ вищевказаного проекту. В ході огляду встановлено, що за вищевказаним посиланням міститься, зокрема наступний текст: «Идёт голосование. Покажите, пожалуйста, результаты по пункту 2.1, по вопросу, который мы проголосовали первым. Откройте, пожалуйста. РЕЗУЛЬТАТЫ ГОЛОСОВАНИЯ (13 час. 20 мин. 41 сек.) Проголосовало за 351 чел. 78,0 % Проголосовало против 16 чел. 3,6 % Воздержалось 1 чел.0,2 % Голосовало 368 чел. Не голосовало 82 чел. 18,2 Спасибо. За - 351, против - 16, воздержался один. Пожалуйста, откройте результаты голосования по пункту 2.2, РЕЗУЛЬТАТЫ ГОЛОСОВАНИЯ (13 час. 21 мин. 28 сек.) Проголосовало за 310 чел. 68,9 % постановление № 58243-8 "Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской ОСОБА_79 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики". Постановление будет подписано незамедлительно и направлено главего сударства. (Аплодисменты.)». Додатком до протоколу є текст постанови №743-8 ГД від 15.02.2022 року на російській мові, відповідно до якого депутати ОСОБА_15 звертаються до ОСОБА_11 з проханням про визнання Російською Федерацією Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки в якості самостійних, суверенних та незалежних держав;
- протоколом огляду від 30.04.2022 року з долученими до нього знімками екранів та додатками на російській мові з назвою «Договор о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой от 21 февраля 2022 года (ратифицирован Федеральным законом от 22 февраля 2022 года № 15-ФЗ, вступил в силу 25 февраля 2022 года», на 11 арк. та документ з назвою «Договор о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой от 21 февраля 2022 года (ратифицирован Федеральным законом от 22 февраля 2022 года № 16-ФЗ, вступил в силу 25 февраля 2022 года», на 11 арк. Об`єктом огляду є інформація розміщена на сторінці у мережі інтернет на сайті ОСОБА_82 РФ за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_14 ». В ході огляду виявлено фрагмент стенограми,а саме:: «Стенограммы обсуждения законопроекта № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между ІНФОРМАЦІЯ_15 », на якій зафіксовано процес обговорення та голосування Депутатами Державної Думи РФ вищевказаного законопроекта. Вказаними публікаціями підтверджується факт незаконних дій представників влади Російської Федерації, що діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та іншими особами, домовилися про вчинення комплексу умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» як начебто суверенних і незалежних держав;
- протоколом огляду від 19.03.2022 року, з долученими до нього знімками екранів інтернет сторінки Державної Думи РФ та сайту «Вікіпедія», відповідно до якого оглянуто сайт ІНФОРМАЦІЯ_16 , що розташований в мережі Інтернет, за посиланням http://duma.gov.ru / /. У розділі «Списки Депутатов, Состав восьмого созыва 2021», відображено інформацію відносно депутата Державної Думи восьмого скликання Федеральних Зборів РФ ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , Відомості про обрання 27.10.2021, Фракція «Єдина Росія». Крім того, в ході огляду інформації, що міститься на сайті «Вікіпедія», встановлено публікацію з анкетними даними, біографічними відомостями та фото ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , російський державний та політичний діяч, депутат Державної Думи ІV- VII скликання. Заступник керівника фракції «Єдина Росія»;
- протоколом огляду від 14.04.2022 року, з долученими до нього знімками екранів інтернет сторінок сайтів «Вконтакте», «Одноклассники» та «Instagram». В ході огляду інформації що міститься у соціальній мережі «ВКонтакте» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_18 », встановлено, що власник профілю « ОСОБА_83 » зазначив наступні персональні дані: в шапці профілю додано підпис «Официальная страница команды», дата ІНФОРМАЦІЯ_19 , місце роботи « ІНФОРМАЦІЯ_20 ». В ході огляду соціальній мережі «Одноклассники» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_21 », встановлено інформацію про особисті дані та фото ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_22 . Також проведено огляд соціальної мережі «Instagram», а саме облікового запису « ІНФОРМАЦІЯ_18 », за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_23
Додатком до протоколу є оптичний диск №522 від 14 квітня 2022 року, на якому містяться 7 зображень соціальних мереж профілю ОСОБА_9 в соціальних мережах «Вконтакте», «Одноклассники» та «Instagram»;
- протоколом огляду від 19.07.2022 року, з долученими до нього знімками екранів інтернет сторінок сайту «Одноклассники» та додатком оптичним диском,на якому міститься файл «Протокол огляду Карпов». Протоколом оглянуто інформацію що міститься на офіційній сторінці Державної Думи РФ « ІНФОРМАЦІЯ_20 » із анкетою на депутата ОСОБА_9 за електронним посиланням http://duma.gov.ru/duma/persons/99111854/. Зокрема, в шапці профілю зазначається, що ОСОБА_9 являється депутатом Державної Думи, що вибраний в складі федерального списку кандидатів, висунутих Всеросійською політичною партією « ІНФОРМАЦІЯ_24 ». Під час огляду інформації щодо результатів голосування депутатів партії « ОСОБА_84 » від 15.07.2022 року зафіксовано, що ОСОБА_9 проголосував «за» у наступному проекті, а саме: «(первое чтение) О проекте федерального закона № 161920-8 "О внесении изменений в статьи 3 и 4 Федерального закона "О ветеранах" (о предоставлении статуса ветерана боевых действий и инвалида боевых действий военнослужащим органов федеральной службы безопасности, выполнявшим задачи по отражению вооруженного вторжения на территорию Российской Федерации, а также в ходе вооруженной провокации на государственной границе и приграничных территориях субъектов Российской Федерации, прилегающих к районам проведения специальной военной операции на территориях Украины, Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики с 24 февраля 2022 года)»;
- копією витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023210000000035, відповідно до якої 21 лютого 2023 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: «У лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_9 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 та інші, діючи за передньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України.
Докази, на які послався суд у вироку, є допустимими та такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення, з огляду на наступне.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року.
Вказаним створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).
До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії. Установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є рф.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язання, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Сукупністю вказаних міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.
РФ є членом ООН. І, при цьому, не просто членом ООН, а державою - постійним членом Ради Безпеки ООН, тобто постійно діючого органу ООН, на який покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки.
Докази у справі, а саме витяги та протоколи огляду сайту Державної Думи РФ, достовірно свідчать, що ОСОБА_9 є депутатом Державної Думи рф, яка є вищим законодавчим органом країни РФ.
ОСОБА_9 внаслідок займаної ним посади повинен був знати та достовірно знав про вищенаведені міжнародні акти, які є аксіомами міжнародного права, найпростішими та основними регуляторами міжнародних відносин та міжнародного права.
Факт того, що всі представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений і фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною та РФ.
ОСОБА_9 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто рф.
Таким чином, ОСОБА_9 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Разом з тим, протоколами огляду даних про голосування підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_9 являючись депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ, під час засідань палати розуміючи, що діє всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам підтримав постанову із зверненням до президента рф з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. А в подальшому, ОСОБА_9 підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» на всій території України введено воєнний стан з 05 год. 00 хв. 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 року та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 року, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
З огляду на викладене, твердження сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_9 не наділений повноваженнями змінювати територіальну цілісність України і голосуючи, він лише висловив таким чином свою політичну позицію, за яку не може нести кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає непереконливими та безпідставними. Обвинувачений ОСОБА_9 дійсно не наділений повноваженнями змінювати територіальну цілісність України, проте, інкриміновані йому органом досудового розслідування дії були вчинені і спрямовані ним саме на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
На переконання апеляційного суду, встановлені під час судового розгляду фактичні об`єктивні обставини та наведені у вироку висновки місцевого суду підтверджують умисел обвинуваченого та спростовують твердження сторони захисту, викладені у апеляційній скарзі.
Як свідчать матеріали кримінального провадження, суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
В свою чергу судом апеляційної інстанції порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
При цьому, всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення в цілому із застосуванням належної правової процедури, позаяк, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.
Всі досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так і у їх сукупність, підтверджують обставини, що регламентовані ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому діянь, його винуватості, форми вини, та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованих ОСОБА_9 в даному провадженні кримінальних правопорушень.
Перевіривши апеляційні доводи захисника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме не роз`яснення ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, колегія суддів приходить до таких висновків.
За змістом положень ст.384 КПК України роз`яснення прокурором, судом обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, необхідно для того, щоб обвинувачений під час підготовчого судового засідання міг реалізувати таке право та заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.
Колегія суддів, також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 523/6472/14-к), згідно якого роз`яснення судом обвинуваченому права на суд присяжних поза часовими межами підготовчого провадження, але до завершення судового розгляду, не завжди є безумовною підставою для скасування вироку. Однак для залишення судових рішень у силі в кожному конкретному випадку необхідні дані, які би з достатньою переконливістю свідчили про відсутність в особи перешкод у реалізації свого права на особливий порядок судового розгляду попри зазначений недолік. За наявності обґрунтованих підстав для висновку, що в результаті роз`яснення права на суд присяжних на стадії судового розгляду обвинувачений мав реальну можливість ефективно скористатися ним, суд касаційної інстанції вправі не визнати відсутність роз`яснення такого права прокурором при направленні обвинувального акта до суду і судом у підготовчому судовому засіданні безумовною підставою для скасування вироку. Вирішуючи це питання, суду належить виходити з того, чи забезпечили фактично застосовані час і спосіб роз`яснення обвинуваченому права на суд присяжних можливість його реалізації.
Так, у матеріалах справи відсутнє письмове роз`яснення прокурора обвинуваченому ОСОБА_9 про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних.
Водночас, колегія суддів враховує, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні надійшов до суду першої інстанції 03 березня 2022 р., тобто коли в Україні на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. було введено воєнний стан у зв`язку з воєнною агресією російської федерації проти України, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався.
Законом України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» статтю 615 КПК України викладено у новій редакції.
Положеннями ч.10 ст.615 КПК України у редакції цього Закону встановлено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.
Дана норма Закону набрала чинності 01 травня 2022 року.
Згідно матеріалів справи підготовче судове засідання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , під час якого і могло бути реалізовано право обвинуваченого на подачу клопотання про розгляд справи щодо нього судом присяжних, ним особисто чи його захисником, було проведено 08 січня 2024 року, тобто на час коли вже діяла норма ч.10 ст.615 КПК України у редакції Закону України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX, положення якої унеможливлювали розгляд справи щодо нього судом присяжних.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно технічного запису (журналу судового засідання) підготовчого судового засідання від 08.01.2024 р. судом першої інстанції було роз`яснено присутнім учасникам судового провадження, зокрема захиснику обвинуваченого, положення ч.10 ст.615 КПК України, та неможливість роз`яснення обвинуваченому права подати клопотання про розгляд справи щодо нього судом присяжних, з огляду на неможливість реалізувати таке право.
Судове провадження щодо ОСОБА_9 у суді першої інстанції здійснено колегіально судом у складі трьох суддів, що відповідає вимогам ч.10 ст.615 КПК України в редакції Закону України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX.
Окрім того, колегія суддів враховує, що відносно обвинуваченого ОСОБА_9 проводилось спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження, згідно правил, визначених приписами глави 24-1 КПК України, вимоги яких судом першої інстанції були дотримані.
Таким чином апеляційні доводи захисника щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.
На переконання апеляційного суду, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, прийнято згідно з критерієм доведеності вини обвинуваченого «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника за обставин, викладених у апеляційний скарзі, відсутні.
Призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_9 у межах санкції ч.3 ст. 110 КК України з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна в дохід держави України належним чином умотивоване та обґрунтоване, відповідає принципу співрозмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням.
Це рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване і відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування або зміни вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді кримінального провадження не встановлено.
Вирок суду належним чином мотивований, відповідає вимогам кримінального закону і підстав для його скасування через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що захисник обвинуваченого ставить питання в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2024 року щодо ОСОБА_9 без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Копія ухвали буде опублікована в газеті «Урядовий кур`єр».
Головуючий
Судді
