УХВАЛА

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа №990/43/24

адміністративне провадження №П/990/43/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В., Хохуляка В.В., Яковенка М.М.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.

учасники судового процесу:

представники позивача: Романенко Я. М., Селівакін І. О., Цвєткова К. В.,

представник відповідача - Петренко Ю. В.,

розглянувши у судовому засіданні із трансляцією його ходу в мережі Інтернет в порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з вимогою, зазначеною у заяві про зміну предмета позову, у справі № 990/43/24 за її позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила:

- визнати протиправними дії ВККС щодо проведення 30 листопада 2023 року та 18 січня 2024 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;

- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 18 січня 2024 року про визнання судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді із займаної посади.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач Пасічник С.С.) ухвалою від 20 лютого 2024 року відкрив провадження у цій справі, встановив сторонам строк для подання письмових заяв по суті справи, а також повідомив відповідача про необхідність подання доказів, які були покладені в основу прийнятого рішення та вчинених дій, що є предметом оскарження у цій справі.

На підставі Розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, у провадженні якої перебувала справа № 990/43/24, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що складено протокол від 02 липня 2024 року. Для розгляду справи № 990/43/24 визначено новий склад колегії суддів. Суддею-доповідачем визначено суддю Гімона М. М., судді: Васильєва І. А., Дашутін І. В., Хохуляк В. В., Яковенко М. М.

Ухвалою від 03 липня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Гімона М. М. прийняв справу до свого провадження, постановив розгляд справи у призначений день і час (17 липня 2024 року о 13:30) розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін колегією суддів у складі п`яти суддів.

Під час розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулось 17 липня 2024 року, була встановлена наявність низки невирішених у справі заяв і клопотань, зокрема, заява позивача про зміну предмета позову (т. 2 а. с. 41).

Вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви позивача, суд встановив, що 12 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Романенка Ярослава Михайловича надійшла заява «про зміну предмета позову», у якій позовні вимоги доповнено новою вимогою, а саме: «Визнати рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №1027/ ко-19 від 15 жовтня 2019 року про відповідність судді Харківського окружного адміністративного суду Ізовітової-Вакім Олени Василівни займаній посаді таким, що набрало чинності».

У судовому засіданні, яке відбулося 17 липня 2024 року, на розгляд були поставлені такі питання: 1) уточнення часу, з якого позивач просить визнати рішення ВККС №1027/ ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що набрало чинності; 2) дотримання позивачем строку звернення до суду з такою вимогою, враховуючи, що таке рішення було ухвалено в присутності позивача ще 15 жовтня 2019 року, а відповідну вимогу заявлено лише 12 березня 2024 року.

Представник позивача Романенко Я. М. під технічний запис судового засідання уточнив, що позивач просить визнати рішення колегії ВККС №1027/ко-19 чинним з часу його ухвалення, а саме - з 15 жовтня 2019 року.

У питанні строку звернення до суду представник позивача пояснив, що оскільки безпосереднє застосування пункту 3 рішення ВККС №1027/ко-19 відбулось у 2024 році, то саме з моменту ухвалення рішення ВККС від 18 січня 2024 року розпочався відлік цього строку. До цього часу у позивача були законні очікування, що такий пункт застосовуватися не буде, а його наявність не вплине на законодавчо визначену процедуру оцінювання відповідності судді займаній посаді. Враховуючи, що про ці обставини позивач дізналася лише після ознайомлення з повним текстом рішення ВККС від 18 січня 2024 року, що відбулося 12 лютого 2024 року, то, звертаючись до суду з вимогами 12 березня 2024 року, строк звернення до суду не є пропущеним.

Колегія суддів визнала необґрунтованими зазначені доводи, адже рішення ВККС №1027/ко-19 ухвалене 15 жовтня 2019 року і в пункті 3 резолютивної частини міститься застереження щодо порядку набрання ним чинності, тому саме з цієї дати розпочався строк на його оскарження в судовому порядку (у випадку незгоди з ним повністю чи в окремій частині). Вимога про визнання цього рішення таким, що набрало чинності 15 жовтня 2019 року, заявлена лише 12 березня 2024 року, і за своїм змістом доводи позивача в цій частині полягають у незгоді з пунктом 3 цього рішення. Отже, строк звернення до суду, який у спірних правовідносинах становить один місяць, з додатковою вимогою очевидно є пропущеним, що зумовлює обов`язок позивача подати клопотання про його поновлення відповідно до вимог частини шостої статті 161 КАС України.

Оскільки позивач цей обов`язок не виконав, колегія суддів ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання (т. 2 а.с. 218), на підставі статті 123 КАС України позовну заяву залишила без руху і запропонувала подати заяву про поновлення строку звернення до суду з вимогою про визнання рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що набрало чинності 15 жовтня 2019 року. Суд визначив наступну дату судового засідання - 21 серпня 2024 року.

25 липня 2024 року позивач засобами поштового зв`язку направив до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка надійшла до суду 29 липня 2024 року (т. 1 а.с. 221).

Позивач просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення до адміністративного суду із додатковою позовною вимогою, задовольнити клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до адміністративного суду в частині пред`явленої додаткової позовної вимоги щодо рішення колегії ВККС України №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що цей правовий спір виник з моменту прийняття пленарним складом Комісії 18 січня 2024 року рішення № 23/ко-24, яким констатовано невідповідність судді займаній посаді за критерієм доброчесності. Саме з цього моменту права та законні інтереси судді знаходяться у стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для їх поновлення та реалізації. Вказане рішення Комісії від 18 січня 2024 року є незаконним, оскільки прийняте за відсутності законних повноважень на його прийняття, з порушенням процедури та за відсутності мотивів його прийняття, тобто відповідають передумовам реалізації права звернення до суду, що визначені у частині першій статті 5 КАС України. Позивач звертає увагу, що ВККС 30 листопада 2023 року та 18 січня 2024 року відповідно до затвердженого нею Порядку денного засідання пленарного складу Комісії здійснила розгляд питання про підтримку рішення колегії ВККС від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19. Отримавши 12 лютого 2024 року повний текст рішення ВККС від 18 січня 2024 року, позивач з`ясувала, що він не містив мотивів відхилення заяви позивача від 21 листопада 2023 року щодо завершення нею кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, не містив обґрунтування здійснення пленарним складом Комісії повторного оцінювання позивача, не врахувавши, що законодавчо визначена процедура її оцінювання на відповідність займаній була завершена належним суб`єктом - Колегією ВККС - відповідно до рішення №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року. Отже, пленарний склад ВККС, всупереч діючому на той час законодавчому регулюванню, порушивши права та законні інтереси позивача, протиправно не визнав існуюче рішення Колегії ВККСУ №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що завершило процедуру оцінювання позивача на відповідність займаній посаді та неправомірно вдався до оцінювання у пленарному складі Комісії, яке має характер повторного.

У судовому засіданні, яке відбулося 21 серпня 2024 року, представники позивача підтримали свою позицію, висловлену як під час попереднього судового засідання, так і в письмовому клопотанні про поновлення строку. Просили вимоги клопотання задовольнити і прийняти до розгляду додаткову вимогу. Щодо обраного способу захисту представники позивача наголошували на його прийнятності, адже саме у такий спосіб Верховний Суд відновлював права іншої особи-позивача у справі №9901/577/19.

Представник відповідача проти доводів і вимог заявленого клопотання заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, оскільки строк звернення до суду є пропущеним і відсутні підстави для його поновлення.

Оцінивши наведені підстави для поновлення строку звернення до суду в межах вимоги, заявленої у заяві від 12 березня 2024 року про зміну предмета позову, суд визнає їх неповажними, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України у редакції, чинній станом на 15 жовтня 2019 року, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вимога позивача про визнання рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що набрало чинності 15 жовтня 2019 року, пов`язана із тим, аби довести в судовому порядку закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді саме у цей день, як наслідок вважати суддю ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, а розгляд і вирішення цього питання пленарним складом ВККС 18 січня 2024 року - повторним проведенням оцінювання судді.

Отже, зазначена вимога випливає із правовідносин щодо проходження позивачем публічної служби, а тому як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент заявлення додаткової вимоги, строк для звернення до суду з нею був встановлений тривалістю в один місяць.

Колегія суддів вважає, що визначені процесуальним законом строки звернення до суду, це період часу, протягом якого особа повинна проявити інтерес стосовно захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Строк звернення до суду для такої категорії спорів (щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби) доволі стислий, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист.

Реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.

За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Колегія суддів враховує, що сформульована позивачем вимога не стосується скасування рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року повністю чи в окремій його частині, водночас, така випливає з незгоди з пунктом 3 цього рішення, за змістом якого це рішення набирало чинності з дня ухвалення рішення у пленарному складі ВККС про його підтримку в разі, якщо воно буде підтримано не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, позовна вимога скерована на встановлення судом іншого (протилежного) порядку набрання рішенням ВККС чинності, ніж це встановлено у пункті 3 рішення ВККС.

Обставини обізнаності із повним текстом рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року ще у 2019 році позивач не заперечує, а в клопотанні про поновлення строку звернення до суду здебільшого наводить доводи незгоди з рішенням ВККС № 23/ко-24 від 18 січня 2024 року, яким у пленарному складі вирішувалося питання про підтримку рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року.

Отже, посилання позивача на те, що вона мала законні очікування до 18 січня 2024 року вважати закінченою ВККС процедуру її оцінювання на відповідність займаній посаді судді є необґрунтованими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема змісту пункту 3 рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року, який безумовно вказував на продовження цієї процедури та не визнання ВККС рішення остаточним.

Колегія суддів вважає, що позивач, якщо вважала неправомірним пункт 3 рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року щодо порядку набрання ним чинності, об`єктивно мала можливість звернутися до суду за оскарженням саме цієї частини рішення. Така можливість залежала виключно від волевиявлення позивача, а не від подальших дій чи бездіяльності ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді.

У клопотанні про поновлення строку звернення до суду з додатковою вимогою позивач не зазначає про наявність дійсних істотних перешкод чи труднощів для своєчасного звернення до суду після ознайомлення зі змістом рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року, а тому суд не знаходить підстав для визнання наведених причин поважними.

Фактично обґрунтування причин зволікання зводиться до опису власного суб`єктивного сприйняття позивачем обставин та вимог законодавства, які не змінюють вищенаведених висновків суду. Більш того, у своєму клопотанні про поновлення строку позивач вказує про те, що 21 листопада 2023 року вона подавала письмові заперечення на дії ВККС щодо включення на 30 листопада 2023 року до порядку денного засідання пленарним складом ВККС питання про підтримку рішення колегії ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року як продовження кваліфікаційного оцінювання позивача, у яких доводила, що дії є незаконними, а оцінювання судді - завершеним. Зазначені обставини додатково вказують на те, що в будь-якому випадку про позицію ВККС щодо того, що рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року не набрало чинності, і що з цього питання існують спірні правовідносини, позивач не могла не знати станом щонайменше на 21 листопада 2023 року, проте, додаткова вимога нею заявлена до суду після спливу місячного строку.

Статтею 123 КАС України передбачені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Так, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У цій справі ухвалою від 20 лютого 2024 року суд відкрив провадження за поданою ОСОБА_1 первісною позовною заявою про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування рішення. Додаткова вимога, заявлена у заяві про зміну предмета позову, до розгляду судом не приймалася. Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 17 липня 2024 року і занесеною до протоколу судового засідання, позовну заяву в межах додаткової вимоги було залишено без руху і запропоновано подати заяву про поновлення строку звернення до суду з нею, яка надійшла до суду 29 липня 2024 року.

Враховуючи, що позовну заяву в межах вимоги щодо рішення ВККС №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року подано після закінчення строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, і підстави, вказані ОСОБА_1 , для поновлення строку звернення до суду із цією вимогою визнаються судом неповажними, позовна заява в межах такої вимоги підлягає поверненню позивачеві.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що на обґрунтування своїх первісних вимог позивач, серед іншого, посилалася на безпідставність поширення Комісією у рішенні № 1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року, ухваленого у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, вимог підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Комісії щодо порядку набрання ним чинності (пункт 3 цього рішення).

За усталеною позицією Верховного Суду під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або інше наведення іншого праворозуміння таких норм.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №210/2289/17, від 30 січня 2020 року у справі №817/831/18. Аналогічного підходу дотримувалася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

У постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду також зазначав, що у теорії цивільного процесуального права під позовом розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд у встановленій законом процесуальній формі, про захист його невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод або інтересів. Виокремлюють три елементи позову: предмет, підставу та зміст. Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд та стосовно якої останній має ухвалити рішення. Під підставою позову розуміють ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Під змістом прийнято розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду (див.: Курс цивільного процесу: підручник. За ред. проф. В. В. Комарова. Х.: Право, 2011. С. 516-519).

Системний аналіз наведених позицій дає підстави для висновку, що позивач жодним чином, в тому числі певними строками, не обмежений у визначенні підстав позову, що стосуються його предмета. Однак, безпосередньо предмет позову, стосовно якого суд має ухвалити рішення, повинен бути переданий на розгляд суду в межах строків звернення до суду, що встановлені процесуальним законом.

Застосовуючи такі висновки до питання, яке є предметом цього судового розгляду, колегія суддів констатує, що заперечення позивача стосовно порядку набрання чинності рішенням ВККС від №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року є однією із підстав позову про скасування рішення ВККС від 18 січня 2024 року.

Водночас заявлення додаткової самостійної позовної вимоги про визнання рішення ВККС від №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що набрало чинності в день його ухвалення, потребує того, щоб така вимога як окремий предмет позову була передана на розгляд суду в місячний строк з дня ухвалення такого рішення, а якщо вона передана пізніше - за наявності поважних причин пропуску строку, які дають підстави для його поновлення. При цьому, незалежно від наявності/відсутності цієї додаткової вимоги, прийняття чи неприйняття її до розгляду судом, це не впливає на обсяг судового розгляду щодо перевірки доводів позивача в межах іншої частини позовних вимог та підстав, якими такі вимоги обґрунтовуються.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 122, 123, 240, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з вимогою про визнання рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що набрало чинності.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з вимогою про визнання рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №1027/ко-19 від 15 жовтня 2019 року таким, що набрало чинності.

Позовну заяву ОСОБА_1 в межах зазначеної вимоги повернути позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України, але може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 серпня 2024 року.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва І.В. Дашутін В.В. Хохуляк М.М. Яковенко